Завоювання імперії Південна Сун ханом Хубілаєм (1235-1279)

«Мала війна» 1235-1237 рр.

Китайська держава Південна Сун утворилося тоді, коли Імперія Сун була змушена під натиском чжурчженів перенести столицю на південь, в Ліньань, а колишні північні землі Сун увійшли до складу чжурчженьської держави Цзінь. Південна Сун постійно боролася за повернення своїх колишніх північних територій, і коли в кінці XII століття монголи об'єдналися під проводом Чингісхана, то Сун стала їх природним союзником у боротьбі з Цзінь. Дії Сун допомогли монголам в повному знищенні Цзінь. За допомогу сунці у взятті останньої столиці Цзінь на заключному етапі війни їм була обіцяна територія провінції Хенань. Сподіваючись на союзні домовленості з монголами, сунський імператор Лі-цзун вирішив отримати плату за союз: він направив війська для заняття Гуаньчжуна крім уже зайнятої Хенань. Влітку 1234 року війська Сун зайняли місто Лоян. Дізнавшись про це монголи спочатку знищили загін Сун, що прямував в Лоян, а потім змусили інші південнокитайські частини покинути місто. В цей же час монголи відкрили греблі на річці Хуанхе, щоб підвищити рівень озера Цуньцюньдянь і затопити сунськую армію біля Бяньляна - в цьому рукотворному потопі потонула майже вся південнокитайська армія. Так Сун втратили всі свої землі придбані під час війни проти Цзінь на стороні монголів.

Вже восени 1234 року Угедей відправив пробну експедицію в Сичуань під командуванням Тагай-гамбу. На курултаї 1235 року Південний Китай був названий в числі інших об'єктів подальшої експансії. Навесні 1235 року для дій проти Сун були виділені два корпуси: один, під командуванням Кодана (другий син Угедея) відправився зміцнювати владу монголів в Хенань, а інший - під командуванням Кучу (третій син Угедея) і Шиги-Хутуху - попрямував проти Сун в Хубей. Війська Кучу і Шиги-Хутуху пройшли в Хубей через округ Денчжоу, розорили округ Сян'ян, зруйнували Цзаоян, після чого взяли в облогу Інчжоу, який чинив опір, і монголи пішли, захопивши награбоване. З походу 1235 року монголи зробили вірні висновки, і перейшли до тактики виснажливих набігів. У 1236 вони послідовно провели кілька рейдів: в лютому - на округи Мяньчжоу і Даан в Шеньсі, в квітні - в Хубей, де взяли Сян'ян, а також округ Суйчжоу і Інчжоу, восени - на південь Хенань (повіт Гуші, округи Гуанчжоу, Цічжоу і Шучжоу), в центральний Хубей і на південь Шеньсі (звідки добралися до Ченду в Сичуані). Восени 1237 був повторений набіг в Хубей (по тим же самих округах, що і в 1236), тривали набіги в Хенань (де був узятий Гуанчжоу), були проведені рейди в Аньхой і Сичуань. Однак монголам не вдалося захопити добре укріплені міста Хуанчжоу і Аньфен.

Перемир’я в 1238-1251 рр.

В кінці 1237 року «Сун злякалась і запросила перемир'я». Весною 1238 був підписаний мирний договір, відповідно до якого Сун зобов'язалася платити щорічну данину в розмірі 200 тисяч зливків срібла і 200 тисяч шматків шовку. У зв'язку з періодами міжцарів'я в Монгольської імперії в 1240-х роках центральній владі в Каракорумі було не до планів завоювань. Тому, хоча в 1242, 1245 і 1246 роках і були монгольські набіги на деякі області Сун, але вони були ініціативою місцевих монгольських воєначальників.

Походи хана Мунке

На курултаї 1251 року новим великим ханом Монголії був обраний Мунке. Розробляючи плани нових походів, новий хан, зокрема, вирішив підкорити Південний Китай. Наступ було вирішено вести відразу в декількох напрямках, так як лобовий удар з півночі на південь був приречений на повний провал. Одним з варіантів був напад з заходу, та в цьому випадку перешкодою була держава Далі, що знаходилося на території сучасної провінції Юньнань. Щоб створити тут базу для наступу на Сун, монголам потрібно було підкорити цю область. У 1252 році Мунке поставив на чолі армії, що відправилася в похід на Далі, свого брата Хубілая. Хубілай виконав це завдання в 1253 році. На південь від Янцзи лежали міста, які в той час були найбільшими в світі. Для облоги цих міст потрібні були спеціальні облогові знаряддя. За допомогою в складанні планів і в проведенні кампанії монголи звернулися до китайських і мусульманським радників. Щоб не дозволити військам Сун зосередитися на захисті однієї області та змусити їх розсіятися для опору нападу, Мунке вирішив розділити свої війська на чотири армії, перед кожною з яких були поставлені особливі завдання. Армія під особистим командуванням Мунке мала рушити на південь з табору на північному сході, зайняти Сичуань, а після цього йти на схід. Війська Хубілая повинні були відправитися на південь з недавно відбудованого Кайпіна, переправитися через Янцзи і розбити сунську армію. Там війська Хубілая повинні були з'єднатися із загонами Урянхадая, які повинні були рухатися на північний схід з території колишньої держави Далі. Четверта армія під керівництвом онука одного з братів Чингісхана повинна була виступити з табору в Люпаньшані та йти на схід до Сян'яну.

Рухаючись на південь армія під командуванням Мунке зіткнулася з серйозними труднощами, бо йшла по найскладнішому і найменш розвіданому маршруту. Мунке був змушений затриматися на південному заході набагато довше, ніж передбачалося спочатку. Хоча до березня 1258 року його війська і захопили Ченду, але при подальшому русі до Чунціна вони зупинилися під Хечжоу: сунський полководець Ван Цзянь вирішив обороняти місто і не побажав здатися. Мунке провів під Хечжоу п'ять місяців. З кінця березня 1259 року по початок травня його війська кілька разів намагалися взяти місто приступом, але так і не змогли досягти успіху. З настанням сезону дощів війна завмерла. Як тільки дощі закінчилися, монголи знову пішли на приступ, але знову натрапили на запеклий опір військ Ван Цзяня. 11 серпня 1259 року Мунке помер (згідно з одними джерелами - від отриманої рани, за іншими - від дизентерії або холери). Після смерті Мунке його війська припинили бойові дії: вони продовжували утримувати захоплені області, але більше не робили нічого, і навіть не намагалися зв'язатися з іншими арміями, оскільки питання престолонаслідування було набагато важливіше, ніж продовження війни.

Хубілай відправився з Кайпін на південь в грудні 1258 року виславши вперед авангард під проводом Бахадура, який мав зібрати припаси для війська. Прагнучи повторити успіх свого походу на Далі, Хубілай застеріг полководців від невиправданого знищення китайського населення, і попередив, що за невиконання цього указу буде карати суворо, аж до смертної кари. До серпня 1259 року він переправився через річку Хуанхе, і послав свого довіреного радника уйгура Лянь Сісянь в область Тайшань (в провінції Хубей), де той мав закликати місцеве населення скоритися монголам. Після від'їзду Ляня Хубілай продовжив рухатися на південь, на початку вересня вийшовши до північного берега Янцзи. Через десять днів він дізнався про смерть Мунке. Зведений брат Муге просив Хубілая повернутися на вибори великого хана, але (згідно «Юань ші») він відмовився, сказавши: «Я отримав наказ великого хана йти на південь. Як же я повернуся без заслуг?».

Через кілька тижнів після отримання звісток про смерть Мунке Хубілай наказав своїм військам почати переправу через Янцзи. Війська переправилися, незважаючи на негоду, і тут же після висадки на інший берег вступили в бій. Обидві сторони зазнали важких втрат, але монголам таки вдалося створити плацдарм на південь від Янцзи. Їх наступною ціллю було місто Ечжоу. Місто мало добрі укріплення, сунці зуміли доставити підкріплення незважаючи на монгольську блокаду, однак Хубілай прагнув будь-що-будь захопити Ечжоу, так як це досягнення підвищило б його престиж. Сунський канцлер Цзя Сидао, який бажав зберегти цілісність Південної Сун, послав полководця Сун Цзіна для переговорів з Хубілаєм, пропонуючи щорічну данину сріблом і тканинами в обмін на обіцянку не переходити Янцзи, яка стала б непорушним кордоном, але Хубілай відкинув цю пропозицію. У цій важкій ситуації Південну Сун врятувала криза, викликана суперечкою про престолонаслідування серед монголів: один з претендентів на трон великого хана – Ари-Буга - відправив своїх полководців на землі Хубілая. Дружина Хубілая Чабі спробувала трохи затримати просування противника, і відправила негайно гінця до чоловіка з повідомленням про ситуацію, що склалася. Після цього у нього не залишилося вибору: залишивши для утримання деяких завойованих пунктів символічні сили під керівництвом Бахадура, він відвів більшу частину військ від Ечжоу.

Друга перерва (1260-1268 рр.).

1260 року відбулося два курултаї: на одному з них великим ханом був обраний Хубілай, на іншому - Ариг-Буга. Серед монголів почалася міжусобна війна. Скориставшись цим Південна Сун спробувала повернути під свою владу землі, захоплені монголами. Цзя Сидао наказав своїм військам напасти на залишені там Хубілаєм нечисленні загони. Монголи були вигнані, і землі повернулися під владу імператора. Цзя навмисно завищив важливість цієї перемоги, ввівши в оману імператорський двір і зміцнивши рішучість не йти на компроміс з «північними варварами». Армії Хубілая були задіяні у війні з Ариг-Бугою і тому він не мав можливості спорядити каральний похід проти Сун; навпаки, 21 травня 1260 року він вислав до сунського двору посольство на чолі з Хао Цзінь, з яким поїхали Хе Юань і Лю Женьцзе, щоб залагодити конфлікт дипломатичним шляхом, проте Цзя Сидао затримав монгольських послів. Тим часом у Хубілая з'явилася ще одна складна проблема. Одним з його довірених осіб був китайський перебіжчик Лі Тань, якому була доручена оборона східної прибережної частини монгольських володінь - провінції Шаньдун. У розпорядженні Лі була армія, яка воювала проти сунських військ, і великі ресурси (запаси солі та міді). Однак, усвідомлюючи, що економічні відносини з Сун принесуть йому більше вигоди, ніж зв'язок з північним Китаєм, Лі почав віддалятися від Хубілая і, коли він зміг влаштувати втечу своєму синові Лі Яньцзяню, що був в якості заручника при монгольському дворі, то 22 лютого 1262 року підняв заколот, винищив монгольських воїнів на підвладній йому території та передав Ляньчжоу і Хайчжоу імперії Сун. Війська Лі захопили міста поблизу Іду, а через місяць взяли Цзинань.

Хоча Хубілай і був поглинений боротьбою з Ариг-Бугою, він швидко оцінив розміри небезпеки, що виходить від Лі, і вжив усіх необхідних заходів для її усунення. Він послав проти Лі в Шаньдун своїх найбільш довірених полководців. Війська Хубілая зміцнили оборону міст, які могли піддатися нападу армії Лі, і стали в них гарнізонами. Покінчивши з всіма оборонними заходами, Хубілай наказав Ши Тяньцзе і Ши Чу перейти в наступ. В кінці березня або початку квітня противники зійшлися неподалік від Цзинаня. Армія Лі була розбита, він був змушений відступити в Цзинань. До середини квітня Лі почали залишати його головні прихильники. Вони перекинулися до монголів, заявляючи, що Лі примусив їх приєднатися до повстання. Прагнучи спонукати до дезертирства інших прихильників бунтівника, Хубілай пробачив перших перебіжчиків. Він також попередив своїх воєначальників, щоб вони не допускали утиски місцевих жителів в цих областях, і не завдавали непотрібної шкоди, сподіваючись таким чином переманити на свою сторону ще більше заколотників. Цей план легко спрацював, і ряди повсталих все більше танули. Одночасно Ши Тяньцзе осадив Цзинань. Відрізані від приписів і складів зброї, війська Лі стали залишати обложене місто і здалися на милість ворога. До початку серпня Лі зрозумів, що програв. Він відправився до озера Дамін і спробував втопитися, але монголи врятували невдачливого самогубця, щоб стратити: його запроторили в мішок і розтоптали кіньми.

У Південної Сун тим часом були свої проблеми. Великі землевласники зосередили в своїх руках величезні маєтки; внаслідок особливої ​​близькості до урядових кіл вони були звільнені від сплати податків. Все більше земель зникало з податкових списків, в результаті чого країна опинилася в глибокій фінансовій кризі. Двір був не в змозі покривати швидко зростаючі військові витрати. До 1260 року зловживання, в яких загрузли землевласники Південної Сун, поставили під загрозу саме існування імперії. Канцлер Цзя Сидао намагався провести реформи, щоб усунути зловживання: він намагався переконати імператора видати ряд указів, спрямованих проти чиновницьких спекуляцій, були влаштовані громадські ящики для листів, куди люди могли покласти свої скарги і звинувачення. Його пропозиції наштовхнулися на запеклий опір з боку чиновників. Цзя зняв з посад особливо завзятих ворогів, а кілька людей навіть стратив, на їх заміну висунув своїх друзів і чиновників нижчого рангу, що обійшли по службі більш досвідчених людей. Такі заходи привели до розколу суспільства напередодні монгольської навали.

У 1260-х роках, будучи зайнятим боротьбою з претендентами на трон великого хана, Хубілай робив примирливі жести на адресу Південної Сун. Навесні 1261 року він вислав до сунського двору двох послів - Цуй Міндао і Лі Цюаня - вимагаючи звільнити захопленого рік тому Хао Цзина, але незважаючи на отриману відмову Хубілай особисто відпустив на свободу 75 сунських купців, яких його війська захопили на кордоні. У 1262 році дозвіл повернутися на батьківщину отримали ще 40 торговців, а два роки по тому Хубілай звільнив 57 купців. Також він вступив у 1269 році ще 45 купцями. У 1264 році Хубілай зробив догану своїм воєначальникам, що стратили двох полонених сунських полководців без суду і слідства. Хубілай, який прагнув переманити більше дезертирів з сунської армії, був вкрай незадоволений подібною безглуздою жорстокістю; сам він нагороджував перебіжчиків землями, тканинами і стадами. Ця політика приносила помітний успіх, так як з початку 1260-х приплив перебіжчиків з Китаю до монголів не слабшав.

Походи хана Хубілая (1269-1279 рр.)

Облога Сан’яна та Фаньчена

Переломним моментом в боротьбі між монголами і Південною Сун стала в 1268 році облога Сян'яна. Сян'ян і сусідній Фаньчен розташовувалися на північному кордоні сучасної провінції Хубей, на протилежних берегах річки Ханьшуй. Вони займали важливе стратегічне положення, так як були останніми фортецями на шляху до басейну Янцзи і прикривали дороги, що ведуть до середньої течії річки, а також до західних областей Південної Сун. Захопивши ці два міста, монголи могли створити плацдарм для подальшого просування на південь. Сунська влада звела в Сян'яні міцні укріплення, а керувати обороною поставили Люй Венхуаня. Командувати монгольськими військами, що напали на Сян'ян, призначався Аджу, йому підпорядковувалися китайські перебіжчики Лю Чжен і Ши Тяньцзе, уйгур Аріг-Хая. Монголи спочатку розраховували заморити захисників голодом, але незабаром виявили, що для цього їм потрібно перекрити постачання Сян'яна по річці Ханьшуй (причому по всій течії). Тому на початку 1268 року чиновники в Шеньсі і Сичуані отримали наказ побудувати 600 човнів. Щоб перекрити постачання Сян'яна, Лю Чжен почав зводити укріплення в Бохекоу і Луменьшані на південь від Сян'яна. У жовтні Хубілай доручив Аджу взяти також і Фаньчен.

В 1269 році Хубілай став проявляти невдоволення ходом облоги. У лютому він послав Ши Тяньцзе вивчити розстановку військ під Сян'яном і представити свої міркування щодо можливих поліпшень. У березні він наказав направити Аджу і Лю Чжену підкріплення в 20 тис. воїнів, а в квітні, слідуючи пораді Ши Тяньцзе, ці два полководця з'єднали укріплення міст Бохекоу і Луменьшаня, ще більш ускладнивши вхід і вихід з Сян'яна, однак цих кроків виявилося недостатньо, оскільки в квітні 1270 року Аджу та Лю Чжен попросили ще 70 тисяч осіб і 5 000 суден, але отримавши необхідні підкріплення, не могли примусити місто до здачі. Положення було важким. Сунський двір не збирався йти на поступки, і обложені війська також були сповнені рішучості не здаватися без бою. В Сян'яні вистачало продовольства і питної води, іноді крізь монгольську блокаду проривалися човни з припасами, час від часу обложені відправляли загони на прорив оточення. Взяти фортецю штурмом без важких втрат уявлялося неможливим, крім того, цей захід міг скінчитися і невдачею. Щоб вийти з глухого кута, Хубілай звернувся до ільханів Персії, свого племінника Абака, з проханням надіслати для облоги Фаньчена і Сян'яна фахівців в облоговій справі. У 1271 році Абака відправив до Хубілая Ісмаїла і Ала-ад-Діна. Ненадовго затримавшись при дворі, обидва мусульманина прибули до місця бойових дій, оцінили обстановку, і взялися за будівництво військових машин. Під градом величезних каменів війська Сун не змогли вистояти і через кілька днів Фаньчен був узятий. Коли чутки про падіння Фаньчена дійшли до Люй Веньхуаня, він зрозумів, що і його солдати в Сян'яні не витримають такого потужного обстрілу, однак він зволікав зі здачею міста. Тому мусульманські інженери оглянули укріплення Сян'яна, і спорудили біля південно-східного кута облогову машину, і зробили постріл. Визнавши ворожу перевагу у вогневій потужності, Люй здав Сян'ян монголам у 1275 році, витримавши майже п'ятирічну облогу.

Наступ Баяна

Через декілька місяців після захоплення Сан’яна, смертельно хворий Ши Тяньцзе написав для Хубілая доповідну записку, в якій рекомендував віддати всі монгольські війська під початок одного верховного командувача. Хубілай погодився з думкою свого старого соратника, і влітку 1273 року командуючим експедиційними силами в Південному Китаї був призначений Баян. В кінці 1274 - початку 1275 років Баян невблаганно просувався вглиб імперії Сун. Наблизившись до міста або фортеці, він вимагав підкоритися. Якщо жителі або військові відмовлялися підкоритися наказу, то вони піддавалися обстрілу з облогових знарядь, побудованих Ісмаїлом і Ала-ад-Діном. У міру просування Баяна на південь число переходивших на бік монголів зростало: одні сунські чиновники були озлоблені реформами Цзя Сидао, інші вважали монголів єдиною силою, здатною об'єднати Китай. У січні 1275 року Баян вирішив переправитися через Янцзи при Ханькоу. На річці стався запеклий бій, після якого сунські війська були змушені відступити з берегів Янцзи. В середині березня при Дінцзячжоу, недалеко від Янчжоу, армія Баяна зустрілася з армією Цзя Сидао. Вирішальну роль в битві зіграли монгольські катапульти: з армії Цзя почалося дезертирство, і в кінці-кінців він був змушений зібрати сили, що залишилися і відступити. Поразка Цзя дало добру нагоду його противникам при імператорському дворі. Його звинуватили в тому, що він намагався утихомирити монголів ще в 1259 році, а коли вирішив вступити в протистояння з «варварами», то призначав на військові посади недосвідчених і нездатних людей. Знятий з посад Цзя Сидао був відправлений у вигнання в Фуцзянь, але по дорозі був убитий начальником конвою.

Як прихильники Цзя, так і його противники були настільки розчаровані ситуацією, що поспішали здатися монголу Баяну. Щоб залучити ще більше перебіжчиків, Хубілай послав наказ не допускати розграбування недавно завойованих областей. Провівши кілька операцій по зачистці місцевості, Баян підійшов до міста Янчжоу, залишив кількох воєначальників осаджувати місто, і рушив до своєї кінцевої мети - Ліньань. Сунский імператорський двір знаходився в сум'ятті. Правивший з 1264 року імператор Ду-цзун раптово помер 12 серпня 1274 року й залишив трьох малолітніх синів. Його успадковував другий син Сянь, якому виповнилося 4 роки, проте реальна політична влада залишилася в руках бабки Сяня - імператриці Се. Однак вона була стара і хвора, в умовах урядової кризи у неї практично не залишилося вірних людей, і вона була стурбована порятунком вже не країни, а самої династії. Висунувся на той час на головні ролі в сунської адміністрації Вень Тяньсян запропонував вивезти імператорську сім'ю з міста і відправити її в більш безпечний притулок десь у південних районах країни. Імператриця погодилася з думкою наближених лише тоді, коли до міста підійшли війська Баяна. Братів імператора вивезли на південь, але сама правителька і імператор затрималися, щоб надихнути місцеве населення.

Тим часом армія Баяна займала одне місто за іншим. В більшості випадків сунські війська і городяни просто здавалися на милість монголів, оборона повністю розвалилася, однак вдова імператриця навіть не думала про капітуляцію і 23 грудня 1275 року відправила до Баяна посла, намагаючись переконати його припинити військові дії і обіцяючи натомість виплачувати данину, однак командувач, посилаючись на віроломство, проявлене двором Сун, що затримав Хао Цзина і вбив одного з послів хана Хубілая, відправив китайське посольство назад. 11 січня 1276 року сунський двір зробив більш привабливу пропозицію: імперія зобов'язалася виплачувати щорічну данину в 250 тисяч монет сріблом і 250 тисяч відрізів шовку. Однак Баян не спокуситися і цим. Лише в кінці січня, після того, як сунський імператор визнав себе підданим Хубілая, Баян погодився на переговори. Після кількох безуспішних зустрічей між представниками сторін імператриця передала Баяну печатку династії Сун.

Придушення спротиву (1276-1279)

Отримавши звістку про падіння столиці, сунські лоялісти, які втекли в південні області країни, 14 червня 1276 роки збиралися в місті Фучжоу на церемонію коронації 7-річного імператора Ши - старшого зведеного брата полоненого імператора. Загальне управління країною взяв в свої руки Чень Ічжун, а найважливіші пости зайняли Чжан Шицзи, Вень Тяньсян і Лу Сюфу. Всі четверо прагнули до одноосібної влади, а сили, здатної спрямовувати і стримувати їх устремління, не було. Незабаром з уряду був вигнаний Лу Сюфу, що не що зійшовся з Чень Ічжуном. Втомлені від міжусобиць в верхах, інші сановники почали натовпами перебігати до хана. Відсутність єдності в уряді підривало довіру до влади з боку простого населення. Підкорення південно-західних областей імперії Сун було довірено уйгурам Ариг-Хая. Маючи під керівництвом 30 тисяч чоловік, він в липні 1276 рушив на південь і, захопивши по дорозі Чанша, до квітня 1277 року забрав північні райони Гуансі. На сході монгольські війська під командуванням Соду продовжували переслідувати залишки імператорської сім'ї, і до кінця 1276 року дісталися до Фучжоу. Коли монгольська армія була вже всього в декількох днях шляху, вищі сановники покинули Фучжоу і вирушили по морю в Цюаньчжоу.

У Цюаньчжоу усіма справами заправляв Пу Шоуген, який займав пост керуючого морською торгівлею в Цюаньчжоу. Його підтримкою прагнули заручитися як Хубілай, так і сунські лоялісти, оскільки Пу мав кораблі, які повинні були стати в нагоді в морській війні. Сумніваючись у відданості Пу, Чжан Шицзи та інші сунські радники ставилися до нього з підозрою, і на початку 1277 року втекли з Цюаньчжоу. У квітні Пу офіційно перейшов на сторону Хубілая, який призначив його військовим командувачем провінцій Фуцзянь і Гуандун. Втікши з Цюаньчжоу, лоялісти спочатку зупинилися в Чаочжоу, потім перебралися в Хуейчжоу, а більшу частину 1277 року провели в Гуанчжоу, однак Соду невблаганно переслідував залишки сунського двору, придушуючи опір. У листопаді 1277 року він спробував зав'язати переговори, але Чжан Шицзи навідріз відмовився вислуховувати будь-які пропозиції. Отримавши відмову, Соду атакував і захопив Гуанчжоу, а до лютого 1278 року його війська вступили в Чаочжоу. Знову втікаючи, 6 січня 1278 року сунський двір потрапив в сильний шторм. Імператорський корабель затонув, а самому імператору і Чжан Шицзи дивом вдалося врятуватися. Змучений постійними переїздами, потрясіннями, зміною клімату та місць юний імператор помер 8 травня 1278 року. Смерть імператора завдала важкого удару лоялістам, але Чжан Шицзи знову зумів згуртувати їх. Він звів на трон зведеного брата покійного імператора - Чжао Біна - і разом з Лу Сюфу став правити від його імені. На той час втікачі оселилися на острові Наочжоу, біля берега півострова Лейчжоубаньдао. Постало питання про те, що робити далі. Чень Ічжун запропонував відправити імператора в Чампі.

Поки Чень був в Чампі, з'ясовуючи, чи згодні її правителі дати притулок сунському імператору, монгольські війська зайняли Лейчжоу. Лоялісти знову вийшли в море, і знайшли тимчасовий притулок на острові Яйшань. На початку 1279 року монгольські війська також зібралися під Яйшанем. Усвідомлюючи перевагу монголів у вогневій потужності, Чжан Шицзи спробував уникнути оточення, але 19 березня лише 16 кораблям вдалося прорвати блокаду. В ході Яміньськой морської битви з монгольським флотом отримав пошкодження і імператорський корабель. Лу Сюфу, побачивши, що корабель йде на дно, взяв імператора на руки і стрибнув разом з ним за борт на вірну смерть. Так завершилася династія Сун. Більшість лоялістів здалися або наклали на себе руки, невелика їх частина втекла в південно-східну Азію.