Похід Чингісхана на Хорезм (1219-1221)

Завоювання Каракитайського ханства

Каракитаї, які були нащадками киданів з династії Ляо (907-1125 рр.) і вигнані з Китаю чжурчженями династії Цзінь, в басейні річок Талас і Чу (Семиріччя) змогли створити свою державу. Заснував державу кара-киданів родич останнього імператора династії Ляо Елюй Даші. У 1124 році молодий Елюй Даші, учений, знавець китайської поезії, не чекаючи остаточного розгрому «Залізної» імперії, повів на захід сорок тисяч воїнів, влаштувався в Середній Азії, звідки в майбутньому планував нанести удар по чжурчженям і відродити імперію Ляо, підпорядкував собі роздроблені племена, підкорив фортеці Кашгар і Хотан. Чорні кидани зайняли домінуючі позиції в регіоні Центральної Азії в XII столітті, завдавши в битві при Катвані нищівної поразки сельджукам султана Санджара. Однак, їхня імперія незабаром була ослаблена постійними повстаннями та міжусобними війнами, що зробило можливим швидке завоювання Киданської імперії 1211 року найманами на чолі з ханом Кучлуком, при активній підтримці хорезмшаха Мухаммеда, який до того платив данину каракитаям, і з яким Кучлук уклав проти свого сюзерена союз.

Кучлук, який на той час ховався від Чингізхана, отримав притулок при дворі гурхана Чжулху і дозвіл зібрати залишки армії, розбитої при Іртиші, що, однак, не завадило йому узурпувати престол, тільки-но він придбав під свою руку досить сильне військо. Після короткої, але рішучої військової кампанії союзники залишилися у виграші, а гурхан був змушений відмовитися від влади на користь свого непроханого гостя У 1213 році гурхан Чжулху помер, і найманський хан став новим правителем Семиріччя. Ставши непримиренним противником Хорезма, хан Кучлук почав у своїх нових володіннях гоніння на мусульман, чим викликав ненависть осілого населення Жетису. Карлукський хан Арслан-хан, а потім і правитель Алмалик Бузар відійшли від найманів і оголосили себе підданими Чингісхана. Найманський хан ще кілька разів робив походи проти Бузара, і той в пошуках допомоги підкорився Чингісхану. Під час полювання Бузар потрапив в полон до Кучлука, який потім безуспішно облягав Алмалик. У відповідь на це васали Чингісхана звернулися до нього за допомогою. У 1216 році Чингісхан направив 20-тисячний загін на чолі з Джебе покарати найманського хана. У зв'язку з наближенням монгольського загону Кучлук зняв облогу міста, вбив Бузара і повернувся в Кашгар.

Монголи завоювали Семиріччя та Східний Туркестан, якими володів хан Кучлук. У першій же битві Джебе розгромив найманів. Монголи дозволили мусульманам публічне богослужіння, заборонене раніше найманами, що сприяло переходу всього осілого населення на бік монголів. Після жорстокого свавілля Кучлука люди Кашгара, Яркенда і Хотана вважали прихід монголів «однією з милостів Аллаха». Жителі Баласагуна відкрили ворота монголам, за що місто отримало назву Гобалик - «лагідне місто». Кучлук, не зумівши організувати опір, втік у гори Паміру, Бадахшан, де був спійманий і убитий. Перед Чингісханом відкрилася дорога в межі Хорезма.

Завоювання Хорезма

Хорезм на початку XIII століття являв собою велику ісламську державу Центральної Азії, однак вразливим місцем в ньому було всесилля канглійської та кипчакської знаті, яка займала провідні пости в адміністративному та військовому апараті. Мати хорезмшаха Мухаммеда Теркен-хатун походила з кипчакського правлячого роду і володіла величезним впливом при дворі, фактично сама призначаючи своїх родичів на всі ключові державні пости. Користуючись їх підтримкою, вона фактично очолила опозицію синові. Особливо загострилися їхні стосунки перед монгольською навалою. Значні гарнізони розташовувалися у всіх великих містах Хорезма: Самарканді, Бухарі, Отрарі. У 1212 році кангли брали участь в придушенні повстання караханіда Османа в Самарканді. Після перемоги над Кучлуком і знищення Каракитайского ханства, яке загрожувало лівому флангу, а згодом тилу та комунікаціям монгольської армії в поході на Хорезм, монгольське військо на чолі з Субедей-богатуром і Тохучар-нойоном наблизилося до Хорезму та зіткнулося з військами хорезмшаха. Праве крило хорезмського війська під командуванням сина Мухаммеда, Джелал-ад-Діна, вміло домоглося успіху на своєму фланзі й допомогло центру і лівому крила свого війська. До настання темряви жодна зі сторін не добилася вирішальних результатів. Вночі монголи розпалили багаття і покинули місце битви.

Чингісхан 1215 р. домовився з Хорезмом про торгівлю та добросусідські відносини. Незабаром після того, як його посольство повернулося з Хорезма, він послав туди своїх перших купців. Це був великий і багатий купецький караван, що складався з 450 мусульманських купців та декількох десятків монгольських офіцерів. Вони були схоплені й вбиті, звинувачені в шпигунстві Інальчіком Каїр-ханом, правителем Отрара. Це стало зручним приводом для організації нового грандіозного походу монгольської армії. Восени 1219 року Чингісхан відправив своє військо з берегів Іртиша на захід. У тому ж році воно вдерлося в Мавераннахр. Розгніваний Чингісхан зажадав видачі Каїр-хана, але хорезмшах, боячись гніву канглійської знаті, відмовився. Замість того, щоб виконати вимогу, Мухаммед обезголовив одного з послів монгольського хана, а інших відпустив, попередньо обрізавши їм бороди. Навесні 1219 року, закінчивши завоювання Китаю, Чингісхан відправив війська на захід.

У верхівки знаті Хорезма розділилися думки з питання способу протидії майбутньому монгольському вторгненню. Вища державна рада не змогла виробити розумний план дій. Варіант походу назустріч монгольському війську на північно-східних кордонах держави пропонувався, але, судячи з усього, не був реалізований. Імам Шихаб ад-Дін Хівакі, сподвижник хорезмшаха і глава шафіїтів Хорезма, запропонував зібрати народне ополчення і всіма бойовими силами зустріти ворога на берегах річки Сирдар'ї. Пропонувалися й інші плани військових операцій, але султан обрав тактику пасивної оборони. Хорезмшах сановники, що підтримали його, і всі полководці, недооцінюючи дійсний стан мистецтва облоги монголів, покладалися на фортецю міста Мавераннахра. Шах прийняв рішення зосередити основні сили на Амудар'ї, підкріпивши їх ополченцями з сусідніх провінцій. Мухаммед і його воєначальники, засів у фортецях, розраховуючи напасти на монголів після того, як вони розсіються по країні в пошуках здобичі. У всіх великих містах північно-східної частини держави розташовувалися потужні гарнізони, була відбудована стіна навколо Самарканда та викопано новий рів, хоча Мухаммед сумнівався в ефективності своїх оборонних споруд. Зосередження більшої частини військ планувалося провести на південний захід від Амудар'ї.

Перед початком військових дій монголи провели широкомасштабну розвідку сил противника. Коли в ставці монгольського хана звели воєдино всі донесення інформаторів, було вирішено зробити ставку на раптовість та мобільність монгольських військ. Влітку 1219 роки для походу на Хорезм Чингісхан підготував, за різними даними, від 150 до 200 тисяч чоловік. Хорезмшах Мухаммед без проблем міг виставити проти завойовників зі Сходу в два рази більшу армію, однак це були погано підготовлені, недисципліновані загони, до того ж Мухаммед боявся власних емірів, які в будь-який момент могли влаштувати проти нього заколот.

У 1219 році Чингісхан особисто вирушив у похід з усіма своїми синами і з головними військовими силами. Його армія була розділена на кілька частин. Однією командували Чагатай і Угедей, залишені батьком осаджувати Отрар; другу очолив старший син – Джучі, в якого основною метою було завоювання Сигнака і Дженда. Третя армія була спрямована на Ходжент. Основні сили під проводом Чингісхана та Толуя повинні були захопити Самарканд. Облога Отрара силами кількох туменів почалася у вересні 1219 року і тривала близько п'яти місяців. Каїр-хан, знаючи, що монголи не пощадять його, відчайдушно захищався, однак зрада одного з воєначальників прискорила падіння Отрара. Вийшовши вночі з міських воріт, він здався монголам. Через ці ж ворота вони увірвалися в місто. Частина військ і жителі замкнулися у міській фортеці, продовжуючи оборонятися. Тільки через місяць монголи змогли взяти міцну цитадель. Всі її захисники були вбиті, а укріплення зруйновані, Каїр-хан страчений, а місто після розграбування зрівняли з землею. Бранці (хашар) з Отрара потім були використані при штурмі Ходжента і Самарканда.

Загони Джучі, які здійснювали походи по Сирдар'ї, навесні 1220 року підійшли до Сигнака. Облога його тривала сім днів, після чого монголи увірвалися в місто і зруйнували все його оборонні споруди. За короткий термін монголам підкорилися Узген, Барчинликент і Дженд. 10-тисячний загін взяв Янгикент і попрямував в пониззя річки Сирдар'ї, мобілізувавши там 10 тис. туркменів. Вони повстали, були частково розбиті, а частково відступили на південь, в напрямку Мерва. Основні сили Джучі розташувалися біля Дженда. Якщо місто вдавалося взяти штурмом після запеклого опору монгольські полководці влаштовували «загальну різанину», а вцілілих жителів, вигнавши їх попередньо в поле, ділили між воїнами, які навертали їх у рабство. Так було в Отрарі, Сигнаці, Ашнасі, Термезі, Нісі, Балху, Нишапурі, Сабзаварі, Тусі, Гурганджі, Гераті (при вторинному взяття після повстання) і в інших місцях. Часом разом з містами вирізались і сільські округи. Після різанини полонених переписувачів змушували підраховувати число убитих. За словами Джувейні, після різанини в Мерві підрахунок убитих тривав 13 днів.

У 1220 році третя армія чисельністю 5 тис. осіб взяла Бенакент і оточила Ходжент, теж розташований на річці Сирдар'ї. Протягом облоги чисельність монгольського війська збільшилася там аж до 20 тис. воїнів. Чисельність використовуваних при облозі полонених - до 50 тис. рабів. Темур-Малік, який керував обороною острівної фортеці, відплив вниз по річці Сирдар'ї. Монголи організували переслідування, а коли Тимур-Малік досяг району розташування військ Джучі, він був змушений висадитися на лівий берег річки і зміг з боєм піти від переслідування, потім вбити монгольського намісника в Янгікенті. Як описує історик Рашид ад-Дін, «Тимур Малік залишився з невеликим числом людей. Він як і раніше виявляв стійкість і не здавався. Коли і ті були також убиті, то у нього не залишилося зброї, крім трьох стріл, одна з яких була зламана і без наконечника. Його переслідували три монголи; він засліпив одного з них стрілою без наконечника, яку він випустив, а іншим сказав: "Залишилося дві стріли по числу вас. Мені шкода стріл. Вам краще повернутися назад і зберегти життя. Монголи повернули назад, а він дістався до Хорезма і знову приготувався до битви».

Четверта армія, очолювана самим правителем монголів і його сином Толуєм, підійшла до Бухари (гарнізон за різними даними 3 тис. - 20 тис. осіб), яка після короткої облоги потрапила в руки монголів у березні 1220 року. Жителі піддалися насильствам, а місто одразу було розграбоване та спалене монголами, бранці відправлені на облогу Самарканда. Залишивши Бухару в руїнах, Чингісхан по долині Согдіани попрямував до Самарканду (гарнізон за різними даними 40 тис. - 110 тис. воїнів; 20 бойових слонів). На третій день частина духовенства відкрила йому ворота і без бою здала місто. 30 тисяч воїнів-канглів, колишня опора хорезмшаха Мухаммеда і його матері Туркан-хатун, були страчені. Як писав історик Ібн аль-Асир: «На четвертий день вони оголосили в місті, щоб все населення вийшло до них, а якщо хто забариться з цим, його вб'ють. До них вийшли всі чоловіки, жінки і діти, і вони зробили з ними те саме, що і з жителями Бухари - вчинили грабежі, вбивства, викрадення в неволю і всілякі безчинства. Увійшовши в місто, вони розграбували його і спалили соборну мечеть, а решту залишили, як було. Вони ґвалтували дівчат і піддавали людей всіляким тортурам, вимагаючи гроші. Тих, хто не годився для викрадення в неволю, вони вбивали».

Підійшовши до міста Балх, монголи не зустріли збройного опору його жителів. Покладаючись на обіцянку Чингісхана про пощаду, жителі без бою відкрили йому міські ворота, однак Чингісхан обдурив жителів. Всі вони були поголовно перебиті монголами. Стіни і укріплення, а також мечеті й палаци були зруйновані, місто віддане вогню. За іншим середньовічним рукописним джерелом, падіння і розграбування Балха подається в дещо іншому вигляді: «Чингісхан, - пише Мірза Улугбек, - відкинувши прохання міщан Балха про помилування на тій підставі, що вони переховували до цього в Балху султана Джалал ад-Діна, сина Хорезмшаха». В Мірзи Улугбека є ще одна цікава деталь: марно намагаючись взяти Балх силою, монголи зруйнували знамениту греблю Банд-і Амір на річці Балхаб і затопили все місто. Вцілілі від повені жителі були знищені. Так чи інакше, місто було зруйноване, а жителі його перебиті, матеріальні та духовні цінності знищені.

У 1220 році було захоплене найбільше місто Хорасана - Мерв. Історик Ібн аль-Асир наводить такі дані: «Тоді [син Чингіз-хана] сів на золоте сидіння і наказав привести тих воїнів, яких він захопив. Їх привели і стратили, а люди дивилися на них і плакали. Що стосується простого народу, то невірні монголи поділили між собою чоловіків, жінок і дітей і їх майно. Через [жахливі] крики, ридання і стогони, [цей день був подібний до прийдешнього дня страшного суду, про який сказано:] «І це - день, який побачать!». Вони схопили багатих, били їх і всіляко катували, домагаючись грошей. Можливо, що хтось із них помер від жорстокого побиття, [хоча] у нього не залишилося нічого, ніж він зміг би відкупитися». Без бою програвши, не маючи підтримки Мухаммед втік на один з пустельних островів Каспійського моря, де в селі Астара і помер в лютому 1221 року передавши всю владу своєму синові Джелал-ад-Діну. Три тумени на чолі з Джебе, Субедей-багатуром і Тохучар-нойоном переслідували Мухаммеда. Проходячи через володіння Хан-Меліка, Тохучар в порушення попередньої домовленості почав грабувати і брати в полон всіх жителів, в результаті чого був відкликаний Чингісханом і понижений на посаді.

Далі Самарканда Чингісхан не пішов, а відправив Толуя з 70-тисячною армією на підкорення Хорасана, а на початку 1221 року 50-тисячна армія Джучі, Чагатая і Угедея підступила до столиці Хорезма - міста Ургенч. Після семимісячної облоги монголи взяли його, розгромили, а жителів забрали в полон. Як писав історик Рашид-ад-Дін, «монголи боролися жорстоко і брали квартал за кварталом і палац за палацом, зносили їх і спалювали, поки протягом семи днів не взяли таким способом все місто цілком. [Тоді] вони вигнали в степ відразу всіх людей, відокремили від них близько ста тисяч ремісників і послали [їх] у східні країни. Молодих жінок і дітей же викрали в полон, а залишок людей розділили між воїнами, щоб  перебили. Стверджують, що на кожного монгола довелося двадцять чотири людини, кількість же ратників [монголів] було більше 50 тисяч. Після цього монголи відкрили греблі, вода Амудар'ї хлинула і затопила все місто, так що і ті, хто сховалися в різних укриттях, загинули, і «з жителів жоден з них не вцілів».

Завоювання Східного Ірану та Афганістану

Тим часом Толуй разом зі своїм військом увійшов в провінцію Хорасан і взяв штурмом Нессу, після чого з'явився перед стінами Мерва. Під Мервом були використані полонені майже з усіх міст, раніше захоплених монголами. Скориставшись зрадою жителів міста, монголи захопили Мерв і по властивій їм манері розграбували і спалили місто в квітні 1221 року. З Мерва Толуй відправився в Нішаппур. Чотири дні його мешканці відчайдушно билися на стінах і вулицях міста, але сили були нерівні. Місто було взято, і, за винятком чотирьохсот ремісників, залишених в живих і відправлених до Монголії, інші чоловіки, жінки та діти були по-звірячому вбиті. Герат відкрив свої ворота монголам, але це не врятувало від розорення. На цьому етапі свого просування по містах Толуй отримав наказ від батька приєднатися до нього в Бадахшані.

На території Афганістану боротьбу з Чингісханом очолив син Ала ад-Діна Мухаммеда II (1200-1220) Джалал ад-Дін, який також був правителем Газнійского уділу. Він зібрав велике військо. У Гарчістані (область верхів'я Мургаба) до нього приєднався Хан-Малік, а також один з туркменських лідерів, Сейф ад-Дін, що мав 40-тисячне військо. Після прибуття в Газні до нього приєдналися зі своїми загонами Тимур-Малік, Амін ал-Мульк, гурські еміри і, нарешті, загін афганців на чолі з Музаффар-Маліком. Виступивши влітку 1221 року назустріч Чингісхану, Джалал ад-Дін зупинився табором біля селища Парван. Він зробив успішний напад на великий загін монгольських військ, що оточив фортецю Валія, і вщент розгромив. Стривожений поразкою своїх військ, відомості про яку могли надихнути та підняти проти монголів населення завойованих ним і його синами областей, Чингісхан направив проти Джалал ад-Діна великий загін військ (30-40 тис.) на чолі з одним з досвідчених своїх воєначальників Кутуку-нойоном. Джелал-ад-Дін зібравши 70-тисячне військо, завдав поразки 30-тисячному загону монголів на чолі з Кутуку при Первані. Чингізхан, який в цей час був зав'язаний облогою міста Талькана, незабаром опанував його і зміг сам з головними силами виступити проти Джелал ад-Діна; тил його забезпечувався загоном Толуя в Хорасані. Ватажок монголів на чолі 30-тисячного війська наздогнав Джелал-ад-Діна в грудні 1221 року на березі річки Інд. Армія хорезмійців налічувала 50-тисяч чоловік. Монголи провели обхідний маневр по важкодоступній скелястій місцевості та завдали удару хорезмійцям по флангу. Також Чингіз ввів у бій гвардійський підрозділ «Багатурія». Армія Джелал-ад-Діна була розбита, а сам він з 4 тисячами воїнів врятувався вплав. У погоню за молодим султаном, який втік на цей раз у Делі, Чингісхан відправив 20-тисячне військо. Спустошивши провінції Лахор, Пешавар і Мелікпур, монголи повернулися в Газні. Ще 10 років Джелал-ад-Дін боровся з монголами, поки не загинув у Анатолії в 1231 році. За три роки (1219-1221) під ударами монголів впало царство Мухаммеда Хорезмшаха, що простягалося від Інду до Каспійського моря, а його східна частина була завойована.