Завоювання монголами Північного Китаю (1205-1234)

Завоювання тангутського царства Сі Ся (1206-1227)

В кінці 1205 року монголи перший раз напали на західні райони Сі Ся й розорили ряд невеликих тангутських міст і фортець. Набігом командував Елюй Ахайя. Це була вдала для Чингісхана проба сил: набіг показав слабкість ворога і приніс багату здобич - якісно іншу, ніж та, яку монголи захоплювали у кочівників. У 1207 році Чингісхан брав участь в поході на Сі Ся особисто, і поставив перед своїми військами завдання знищення тангутської держави. Рухаючись прямо на південь по території царства Сі Ся, монголи досягли гір Хеланьшань, і тут були блоковані тангутськими військами. Всю зиму 1207-1208 років вони грабували околиці, але добитися значного військового успіху не змогли. З цього походу монголи привели безліч полонених - в тому числі ремісників і військових фахівців, які допомогли їм далі освоїти способи взяття укріплених міст. Навесні 1209 року монголи в третій раз пішли війною на тангутів. З двох великих битв, одна закінчилося перемогою монголів, друга - перемогою тангутів. Здобувши перемогу, тангути не проявили рішучості закріпити та розвинути успіх, тому в жовтні 1209 року монголи вже з'явилися під стінами столиці Сі Ся, міста Чжунсін. Почалася довготривала облога. Тангутський правитель звернувся за допомогою до правителя чжурчженьської держави Цзінь, але уряд Цзінь в грубій формі відмовився допомоги Сі Ся.

Монголи вирішили затопити місто Чжунсін і, зігнавши величезні маси народу, загатили річку. Через рясні дощі вода прибувала прямо на очах, але несподівано легко прорвала погано побудовану греблю, і замість Чжунсіна затопленим виявився монгольський табір. Почалися переговори про мир. За тангутського-монгольським договором від 1210 року тангутський правитель визнавав свою залежність від монголів, а також обіцяв «бути правою рукою Чингісхана» (тобто брати участь у його походах і війнах). Тангутська принцеса Чахє була віддана в дружини Чингісхану. Відповідно до цього договору, в 1214 році тангутам довелося взяти участь у війні монголів проти Цзінь.

У 1218 Чингісхан вирушив у Західний похід, і в дорозі вирішив отримати від тангутів війська до складу своєї армії, але лідер Сі Ся відмовив йому, причому відмовив у образливій формі. Монголи оточили Чжунсін. Імператор Цзунь-сян покинув місто, переніс свою резиденцію в Силя, а столицю залишив обороняти спадкоємця престолу. Тангути оборонялися успішно, тому облога затягнулася. В результаті Чингісхан не став штурмувати місто, зняв облогу і пішов на Захід, пообіцявши розправитися з тангутами після повернення.

За відсутності Чингісхана монголи Центрального улусу були поставлені тангутським правителем перед фактом розриву відносин: навесні 1224 року він розіслав тангутські посольства «до всіх племенам на північ від пісків ... з пропозицією укласти союз проти монголів». Монгольські війська здійснили похід до міста Шачжоу на заході Сі Ся, але місячна облога закінчилася для монголів невдачею. Зате інший корпус монголів, під командуванням Болу і Лю Хейма, розбив біля ​​міста Іньчжоу тангутську армію, яка втратила убитими і полоненими кілька десятків тисяч чоловік. Тоді ж, восени 1224 року Іньчжоу був узятий монголами, а повідомлення про повернення Чингісхана остаточно підірвали надію на повстання проти монгольських племен, з якими намагалися домовитися про союз тангути.

У лютому 1225 року Чингісхан повернувся з військами з Середньої Азії, і тангутський правитель спробував домовитися про мир, але умови виявилися неприйнятними для тангутів: монголи зажадали дати в заручники спадкоємця престолу. Коли тангути відмовилися, Чингісхан пригадав їм все скоєне: від приховування його ворогів до відмови дати допоміжні війська в 1218 році. Навесні 1226 року Чингісхан особисто повів війська на тангутів. Першим, в березні 1226, упало місто Хара-Хото, а всі його захисники та населення були перебиті. Влітку упало велике тангутське місто Сучжоу, його населення було знищено, врятувалося тільки 106 сімей. Від Сучжоу монголи пішли в центр Сі Ся - до міста Ганьчжоу, яке було швидко узяте. Незважаючи на опір, його жителів пощадили: гарнізоном командував Цзюй Целюй, а його син Чаган був прийомним сином Чингісхана, командиром особистого тумена великого хана, тому він після взяття міста Чаган замовив слово за простий народ, і Чингісхан наказав стратити тільки 36 осіб, які керували обороною міста. До кінця 1226 року ситуація для тангутів стала катастрофічною: посуха літа 1226 року губила населення, смерть правителя внесла сум'яття в управління країною, міста і округи один за одним бралися монголами, а місто Лянчжоу було здане його командувачем Ва Чжацзе взагалі без бою. В листопаді 1226 року монголи підійшли до Лінчжоу, куди на допомогу обложеним підійшла тангутська армія під командуванням Веймінь Лінгуна. 23 листопада стався генеральний бій, в якому тангути зазнали повної поразки, і монголи підійшли до столиці Сі Ся - Чжунсін. У грудні 1226 року почалася облога Чжунсіна, яка тривала близько року. Вся решта території Сі Ся до цього часу була під контролем монголів, які займалися знищенням тангутів. Влітку Чингісхан пішов відпочивати в гори Люпаньшань, давши на роздуми правителю Сі Ся один місяць.

У серпні 1227 року Чингісхан тяжко захворів. Невідомо точно, перед смертю Чингісхана або вже після неї останній володар Сі Ся вирішив здатися на милість переможця - різні джерела пишуть про це по-різному. Вірогідно, що він був убитий, а в Чжунсіні монголи влаштували різанину. Тангутска держава перестала існувати.

Перші набіги на чжурчженьське царство Цзінь

У 1207 році старший син Чингісхана Джучі рушив з експедиційним корпусом на північно-західні кордони Монголії для підкорення «лісових народів». В результаті походів Джучі під владу Чингісхана потрапив ряд народів Південного Сибіру. У 1208 році помер імператор царства Цзінь, новим лідером був проголошений Ванья Юнцзі. Він був поставлений на трон в обхід правил спадкування, що створило конфліктну ситуацію в керівництві імперії. Чингізхан, який все ще формально залишався васалом, відмовився кланятися при отриманні звістки про сходження на престол нового імператора, сказавши: «Я вважаю імператором в Серединній рівнині того, хто відзначений Небом. Але цей є пересічним і боязким, як такому кланятися!». Ряд вчених вважають, що слова Чингізхана були невипадкові - до сходження на престол Юнцзі їздив до монголів послом чжурчженів і не справив на них гарного враження.

Новий цзіньскій імператор спочатку хотів оголосити монголам війну, однак не наважився це зробити. Те ж саме хотів зробити і Чингізхан, але прийшов до висновку про необхідність спочатку краще підготувати війська. У 1211 році на сторону Чингісхана добровільно перейшов ідікут уйгурів Барчук, так як уйгури давно ворогували з тангутами і страждали від кара-киданів, з якими воював Чингісхан. В результаті під контроль монголів без війни потрапив багатий і стратегічно важливий регіон. В цьому ж році Чингісхану добровільно підкорилися тюрки-карлуки, що кочували по річках Або і Чу біля озера Балхаш, а царство Цзінь у 1204-1209 роках воювало з Південним Сун. На боротьбу з китайцями був відправлений Ванья Цзунхао. Він завдав ряд поразок південній армії, після чого Китай згодився на мир. Незважаючи на перемогу в цій війні, найбільш боєздатні війська чжурчженів перебували на південному напрямку, що полегшило монголам військові дії на північних територіях Цзінь. На думку ряду фахівців, чжурчжені були змушені залишити свої кращі війська на півдні, так як вони прикривали шлях до економічно важливих районів імперії від Китаю. До того ж 1204 року Південна Сун напала на Цзінь без оголошення війни, тому чжурчжені були змушені рахуватися з можливим вторгненням свого південного сусіда.

Початок Монголо-Цзіньської війни (1211-1214)

Монгольський похід на Цзінь почався в березні 1211 року. Чингісхан особисто очолив навалу майже стотисячної армії монголів. Перед виступом в похід, в лютому 1211 року він зробив збір сил на річці Керулен, де до нього приєдналися нещодавно придбані союзники - карлуки та уйгури. З Керулена вони виступили до озера Далай-Нур. Від Далай-Нура основна частина війська під командуванням Чингісхана пішла на південний захід, до кордонів сучасної провінції Шаньсі, в загальному напрямку на західну столицю Цзінь, а інша частина війська під командуванням Джебе вирушила на південний схід - до східної столиці. Спочатку Чингісхан зайняв місто Фучжоу, що знаходилося на північному кордоні Цзінь. На його околицях, біля хребта Ехулін, відбулася перша велика битва армії Чингісхана з прикордонними частинами цзіньського полководця Дін Се, який вийшов назустріч монголам. Цзіньці були розбиті, а прикордонні округи уздовж Великої стіни - Дашуйло і Фенлі, що залишилися без захисту, були захоплені монголами. Зайнявши їх, монгольські війська змогли як скористатися пасовищами там, так і почекати повернення корпусу Джебе, тим більше, що фортеця Ушапу все ще продовжувала опір.

Монголи під проводом Джебе раптово з'явилися у східній столиці, але були відбиті гвардією. Тому вони, розоривши околиці, швидко відійшли на якусь відстань назад, після чого чжурчжені вирішили, що напад закінчився, але насправді Джебе, залишивши обози і відібравши найжвавіших скакунів, раптово повернувся до міста, захопив його, пограбував, і одразу повернувся до Чингісхана, який перебував під Фучжоу. Рейд Джебе відтягнув на себе значні сили противника і змішав усі плани імператора. У серпні 1211 року Чингісхан відправив кінний корпус Джебе до фортеці Ушапу та укріпленого табору Уюеін. Взявши їх, Джебе, скориставшись перемогою, опанував важливим стратегічним пунктом - заставою Байденчен, через яку можна було пройти за Велику китайську стіну. В цей пролом негайно пройшла монгольська армія, яка, розділившись на кілька окремих корпусів, рухалася різними напрямками.

Взявши Байденчен корпус Джебе оточив і атакував західну столицю. Цзіньський комендант Ваньянь Чен кинув місто і втік, а монгольські війська, взявши столицю, кинулися в погоню за Ваньяном до міста Сюаньдефу і взяли його. Виділені з основного угруповання рейдові загони під командуванням синів Чингісхана - Джучі, Угедея та Чагатая - вирушили від Байденчена на південний захід і зайнялися розоренням цзіньськіх округів вздовж Великої китайської стіни: були захоплені та розорені округи Юньней, Дуншен, Ушо. Складна обстановка на півночі змусила Цзінь почати перекидання військ з півдня. В цей час несподівано помирає цзіньський генерал Ванья Цзунхао, який перебував на півдні імперії. До сих пір точно невідомо, що сталося. Але ряд дослідників вважають, що чжурчженьський полководець був отруєний, так як для придворних при новому імператорському дворі він був занадто відомий і небезпечний. І дійсно, за час служби Ванья Цзунхао однаково добре проявив себе як і в боях з китайськими військами, так і з загонами кочівників.

Від Сюаньдефу монголи рушили до міста Десінфу і захопили його. До застави Цзюйюнгуань, що прикривала серединну столицю із заходу, був посланий передовий загін під командуванням Джебе, але натрапив на сильний опір і відійшов, виманюючи за собою війська в Сюаньдефуську долину, де сталася друга велика битва монголів з цзіньською армією. За монгольськими переказами, бій був вкрай успішним і став справжнім побоїщем, цей бій став найважливішим і переломним моментом всієї кампанії: величезне військо чжурчженів, зібране для розгрому монголів, було повністю розбите, і північні землі Цзінь виявилися практично беззахисними. Розбивши головне військо цзіньців, монголи змогли захопити заставу Цзюйюнгуань і наблизитися до серединної столиці. Осадивши столицю, Чингісхан відправив особливі загони для грабежу та облоги інших міст. Закінчивши з грабунком, в листопаді-грудні 1211 року монголи пішли назад на північ, по дорозі повівши коней з цзіньськіх табунів, і залишилися на зимову кочівлю в прикордонних з Цзінь округах.

Розгромна поразка розвіяла всі страхи перед чисельними військами чжурчженів у багатьох підвладних їм народів, тому до Чингісхана почали переходити зі своїми військами командири цзіньських прикордонних частин - китайці та кидани за національністю. Елюй Люге проголосив створення на північному сході незалежного від Цзінь кіданського царства Ляо, і став діяти в союзі з військами темника Алчі-нойона. Навесні 1212 року Чингісхан сам повів монгольську армію в новий похід на Західну столицю Цзінь, одночасно були послані загони для рейдів в інші райони Цзінь. Після нового розорення Фучжоу монголи вийшли за Велику китайську стіну й знову взяли Сюаньдефу. Потім, дійшовши до міста Десінфу (яке взяти не змогли), монгольська армія розділилася на дві групи: війська під командуванням Толуя та Чігу-гургена залишилися розоряти область навколо Десінфу, а війська під командуванням Чингісхана пішли до Західної столиці, і в серпні 1212 року взяли її в облогу. Там їм чинився сильний опір: спочатку монголи розгромили надіслане на допомогу обложеним військо під командуванням Аотунь-сяна, але потім, при повторному штурмі Західної столиці, в Чингісхана потрапила якась випадкова стріла, тому облогу зняли. Відходом монголів і поверненням чжурчженів в розорені фортеці та міста кампанія 1212 року завершилася. За кампанію 1212 року чжурчжені оцінили небезпеку і організували міцну оборону своїх міст. В ході дискусії при імператорському дворі було вирішено уникати відкритих боїв, і намагатися затримувати супротивника системою фортець. Чжурчжені мали кращу в світі артилерією, яка була найбільш ефективна саме при обороні. Вони зуміли відбити всі напади на великі міста, але при цьому кинули для монголів інші території. Ініціатива і далі залишилася в руках монголів, і вони послідовно знищували матеріальну базу чжурчженів в розорюваних землях.

Врахувавши всі переваги, які давала чжурчженам в 1212 році пасивна тактика, монголи провели нову кампанію, влаштувавши для держави Цзінь відразу аж кілька фронтів, при цьому зосередивши свої основні сили лише на найвигідніших напрямах. В результаті чжурчжени ніде не мали успіху, а монголи, розбивши виступаючі проти них регулярні сили, відправили безліч облавних загонів в усіх напрямках, і ті безкарно грабували та розоряли нові території, проникнувши вже майже в усі землі Цзінь на північ від Хуанхе. Деморалізоване населення Північного Китаю вже не хотіло воювати: за цю кампанію монголи взяли понад 90 міст, більшість з яких здавалося відразу або після символічного опору. Більшу частину з них очікувала важка доля.

Навесні 1213 року киданин Елюй Люге зійшов на престол в якості вана держави Ляо, і оголосив про початок нової ери правління. Для придушення сепаратистського виступу Цзінь відправило на свій північний схід армію під командуванням Ваньянь Хуша, але його наступ було відбито киданськими військами та загонами Алчі-нойона. Після цього Алчі-нойон був відкликаний до Чингізхана, а частина монголів під командуванням Кетеге залишилася допомагати киданам. Влітку 1213 року західні кордони Цзінь атакували ще й тангути з держави Сі Ся. В області Ганьсу вони взяли міста Цін'ян і Баоань, а в листопаді напали на Хуйчжоу, але були відбиті цзіньським полководцем Туке Таньчо, після чого різко повернули на південь і атакували Чжаньцзін. Дії тангутів і киданів відвернули частину чжурчженьских сил та підготували головний удар, що наносився монголами. В серпні 1213 року вся основна армія монголів під проводом самого Чингісхана пройшла в столичну область Цзінь вже второваним шляхом: через Сюаньдефу і в черговий раз узяла та розорила Десінфу. Потім вони підійшли до міста Хуайлай, біля якого відбулася битва з цзыньськими військами, якими командували Чжуху Гаоцы та губернатор провінції Ваньянь Цзин. Монголи наголову розбили чжурчженів і гнали їх аж до фортеці Губейкоу. Підійшовши до фортеці Цзюйюйгуань, монголи не стали її штурмувати, оскыльки після попередніх кампаній цзіньці «зривали гори, будували укріплення і вживали всіх зусиль для оборони». Чингісхан виділив окремий корпус під командуванням Кетея і Боче, а сам з рештою війська вирушив у Чжолу. Через ущелину Цзицзінкоу він увійшов в столичну область, де у закриваючої ущелини, застави Цзицзінгуань, розбив на марші цзіньські війська полководця Аотуаня, який ще не встиг зайнятися зміцненням застави. В результаті монголи вийшли в тил Цзюйюйгуані, й взяли фортецю ударом з несподіваного напрямку. Вивільнений загін Кетея і Боче в складі 5 тисяч вершників був направлений для блокування Чжунду.

Поки цзінська армія гинула під Хуайлаєм і відчайдушно обороняла Цзюйюйгуань, в столиці плелися свої інтриги. Полководець Хушаху вбив цзіньського імператора, і трон зайняв Фен-ван Ваньянь Сюнь. У вересні 1213 року Чингісхан розділив свою армію на три корпуси: туменами західного корпусу командували сини Джучі, Чагатай і Угедей, східного - брат Джочі-Хасар, а також Алчі-нойон, Чжурчедай і Боче, центром командували особисто Чингісхан і Толуй. Ці корпуси зайнялися грабуванням всіх цзіньських земель на північ від річки Хуанхе. Рейди цих корпусів тривали аж до квітня 1214 року. Монголами було взято близько 100 міст. За цей час до монголів перейшли зі своїми військами чергові цзіньські перебіжчики - китаєць за національністю Ши Тяньєр і киданин Сяо Боді, яких призначили темниками в корпусі Мухали.

Цзіньський уряд добре знав про жалюгідний стан імперії після трьох років безперервних навал, і тому вирішив просити миру у монголів. Хоча всі монгольські полководці вмовляли Чингісхана скористатися моментом і взяти Чжунду, він все ж вважав за краще укласти перемир'я на умовах отримання в дружини цзіньської принцеси, і величезної данини у вигляді золота, шовку і 3 тисяч коней. Під час виїзду з північних передмість міста Чжунду в сторону монгольських степів Чингісхана супроводжував цзіньський канцлер Ваньянь Фусинь, і доїхав зі своєю свитою аж до Цзюйюйгуані. Приниження Цзінь було настільки велике, що Південна Сун посмілішала і перейшла теж до набігів.

Підбурювання сепаратизму (1214-1216)

Незабаром після підписання принизливого перемир'я збунтувалися цзіньські допоміжні війська, складені з киданів, якими командували Чжода, Бішер і Чжалар. Приводом для заколоту послужило те, що під час процедури перенесення новим імператором столиці з міста Чжунду в Бянь у цих військ вирішили відібрати лати і коней. Спроба військ канцлера Ваньянь Фусіня придушити повстання скінчилася розгромом чжурчженів. Монголи вирішили скористатися моментом, і Чингісхан, формально не порушуючи перемир'я, відправив до бунтівників Шімо Мінганя (кидана, який перейшов на бік монголів) з «допоміжним» загоном монголів Самухи. В серпні 1214 року киданський корпус Чжода і Шімо Мінганя разом з монгольським загоном і допоміжними частинами з китайців оточив Чжунду, почавши блокаду мором замість штурму сильно укріпленої столиці. В 1214 році союзники монголів - тангути держави Сі Ся - від набігів перейшли до великомасштабної війни проти Цзінь. Це дозволило Чингісхану дати своїм військам відпочити; лише в листопаді 1214 року він відправив один корпус Мухали в Ляодун, в результаті чого від Цзінь відпала чергова територія: Чжанцін в Цзіньчжоу оголосив себе Ліньхай-Ваном і відправив посла, щоб перейти на бік монголів. В цей же час Елюй Люге зайняв Східну столицю, Сяньпін та інші міста.

Всю зиму 1214-1215 років на сторону монголів переходили разом з довіреними їм військами та територіями все нові цзіньські воєначальники й губернатори, а в березні 1215 року Мухали взяв Північну столицю Цзінь. Утворилися на території Ляоси та Ляодуна маріонеткові держави колишніх цзіньських воєначальників, крім боїв з каральними експедиціями цзіньців, влаштували нескінченну феодальну війну один з одним; часом вони навіть виступали проти монголів, якщо ті підтримували їх суперника або наказували виступити з ними в дальній похід. У підсумку вся північно-східна частина Цзінь вийшла з-під контролю чжурчженів. У квітні 1215 року впала Серединна столиця Цзінь - Чжунду: канцлер Ваньянь Фусинь наклав на себе руки, його заступник Цинь Чжун втік, а місто здалося військам Шімо Мінганя і Тай Бао.

Сам Чингісхан весь 1215 рік провів у Середній Монголії, поки його союзники й васали перемелювали сили чжурчженів. Згідно з даними «Юань ши», на сторону монголів перейшло за цей рік перейшло 862 цзіньських міста. Тангути зробили в 1215 році широкий наступ на заході Шеньсі й розорили цзіньські землі в округах Хуаньчжоу, Баоань і деяких інших. В країні вирувало повстання китайського населення. Армії китайців з назвами «червоні куртки», «чорного прапора», «червоних пов'язок», «8 ієрогліфів» та інші діяли всюди. Деякі з цих армій налічували до ста тисяч чоловік. В одному з важких боїв з повстанцями чжурчжені втратили 30 тисяч солдатів тільки убитими. У 1215 році проти імперії повстав воєначальник Пусянь Ваньну, в розпорядженні якого було майже 300 тисяч воїнів. Його заколот зіграв важливу роль у війні чжурчженів з монголами. Пусянь Ваньну створив свою державу - Так Чжень (Велике Чжень), в подальшому перейменоване в Дун Ся (Східне Ся). Згодом Пусянь Ваньну перейшов на бік монголів і воював проти імперії Цзінь. Важке становище Цзінь дозволило монголам запропонувати мир на принизливих умовах: імператору Цзінь було запропоновано відмовитися від титулу, стати ханським ваном (васалом монголів) і віддати всі землі на північ від Хуанхе. Цзіньський імператор відмовився, і війна продовжилася.

Другий етап війни (1216-1227)

Весь 1216 рік Чингісхан знову провів у Монголії. У цей час він вже почав цікавитися справами Середньої Азії й замислюватися про похід на захід, тому монголам потрібно було економно витрачати свої обмежені сили на території Цзінь. У цих умовах практика набігів на міста, коли ті потім залишалися а чжурчженів, що їх знову займали і зміцнювали, ставала надто марнотратною, потрібно було переходити до політики постійних гарнізонів в цих містах. Крім того, опора на місцевих феодалів, які переходили на бік монголів, вимагала таких форм державного будівництва, які були б прийнятні для цих феодалів. Тому було прийнято рішення воювати з Цзінь, використовуючи місцеві (в основному китайські) людські ресурси з додаванням відносно невеликого числа чисто монгольських туменів. У 1216 монголи провели кілька глибоких рейдів у прикордонні землі Цзінь, які вони ще не чіпали, а війська з киданів, китайців і перебіжчиків зміцнювали монголів в раніше розорених землях півночі й північного сходу. В серпні 1216 року Мухали та його союзники знищили створене Чжанчжі в Ляоси держава Дачжань, а Пусянь Ваньну визнав сюзеренітет Чингісхана над своїм князівством Ляодун. Восени корпус Самухи зробив дальній рейд через землі Сі Ся до Гуаньчжуна, і разом з союзними військами тангутів захопив стратегічну заставу Тунгуаня, що прикривала стик трьох провінцій - Шеньсі, Шаньсі і Хенань. Зруйнувавши Жучжоу, монголи Самухі підійшли до останньої столиці чжурчженів - місту Бяньлян, який не змогли взяти через брак сил. В результаті цього розвідувального рейду монголи отримали знання про місцевостях півдня Цзінь, зрозуміли як можна взяти Тунгуань, і дізналися систему оборони Бяньляна. Після відходу корпусу Самухи Чингісхан відправив на південь ще один корпус, яким командував Толун-чербі. В цьому корпусі були монгольські, киданські і китайські війська, він взяв Чженьдін і Дамін, але, дійшовши до Дунпіна, взяти його не зміг і, обмежившись грабунком околиць, повернувся.

У 1217 році зайнятий справами центрального улусу Чингісхан прийняв рішення довірити всю повноту влади в Китаї Мухали, якого призначив там повноправним намісником-гованом. Наказом Чингісхана там було проведено розмежування: операції на північ від хребта Тайханшань залишалися за самим ханом, а на південь - були в компетенції Мухали. Йому було виділено 23 тисячі регулярного монгольського війська, а також чжурчженьського та киданського корпусів. Влітку 1217 загін Чагана був відправлений у рейд до Бачжоу, який відкупився від монголів. У вересні виступив в похід сам Мухали з основними силами. Ним були захоплені міста Суйчен і Лічжоу, а до початку зими він взяв Таймінфу, і повернувши на схід, оволодів значною територіями провінції Шаньдун. Цзіньці були зайняті великими битвами з Південною Сун на півдні країни, і залишили дії проти монголів на розсуд лиш місцевої влади. Багато місцевих начальників воліли встановлювати з монголами сепаратний мир, що полегшувало останнім закріплення на зайнятих землях. Монголи все більше залучали до складу своїх сил місцевих жителів, і формували з них цілі армії.

Восени 1218 року Мухали виступив із Західної столиці в Хедун, захопив Тайюань, Пінлян і Сіньчжоу. Тим часом на північному сході, в Ляоси, сталося зіткнення Елюй Люге з корейцями, які володіли містом Цзядун, в яке також втрутилися монголи, що змусили сили Елюй Люге відступити; в результаті корейський ван визнав номінальну владу Чингісхана і став давати щорічну данину місцевими виробами. Восени 1219 року Мухали знову виступив у похід, і йому без особливого опору здавалися нові цзіньські міста. Упертий опір чинило лише місто Цзянчжоу, яке було узяте штурмом, після чого озвірілі монголи вирізали всіх. У зв'язку з тим, що в цей час Чингісхан почав війну з Хорезмом, Мухали не міг очікувати підкріплень, і тому йому було на руку те, що Цзінь в Ганьсу воювала з тангутами, а в провінціях Аньхой, Хенань і Шеньсі зі змінним успіхом вела важкі бої з китайськими військами.

У 1220-1224 роках монголи щоосені виступали в набіги на землі, що не визнали їх влади, розбивали окремі частини ціньських військ, які намагалися чинити опір, і приймали капітуляцію від перебіжчиків. Бойові дії велися на території сучасних провінцій Шаньдун, Шаньсі та на півночі Шеньсі. З 1221 року базою для проникнення на західні і південно-західні території Цзінь був зроблений район Яньані. Спроби цзіньців укласти мир відкидалися. Активні дії монголів трохи загальмувалися після смерті Мухали в 1223 році, але його васали продовжували зміцнювати свою владу на подарованих їм монголами землях. До того ж посилився опір чжурчженів. У 1223 році помер цзіньський імператор Сюай-цзун і на престолі опинився молодий Ай-цзун. Він відразу ж перейшов до активних військових дій проти військ Південного Сун. Китайці зазнали ряд поразок і пішли на мир з чжурчженями. У 1224 мир був укладений, тож у 1227 році цзіньський генерал Вушань розбив монгольські війська і засів в Сишані. У 1228 році Ванья Ченхошан з загоном в 400 воїнів розгромив 8-тисячний монгольський корпус в Дачанюані. Смерть Чингісхана в 1227 році відклала рішення чжурчженьського питання, і Цзінь одержала перепочинок.

Знищення держави Цзінь ханом Угедеєм (1230-1234)

Восени 1229 року до Угедея прибуло чергове цзіньське посольство з проханням про мир, однак новий хан відкинув цю пропозицію, і відмовився від жалобних підношень. Восени 1230 року Угедей особисто повів війська в каральний похід на південь. Ситуація сприяла початку війни. У 1225 році річка Хуанхе змінила своє русло, знесла багато міст і створила великі економічні труднощі, від яких імперія Цзінь не змогла оговтатися до 1230 році. До того ж зміна русла створила великі продовольчі проблеми, що призвело до зростання числа розбійників. Частина з них приєдналася до війська Угедея. Монголи наступали в двох напрямках: на Шаньсі (цю групу вів сам Угедей, з ним були Толуй і Мункє) і на Шеньсі (цією групою командував Субедей). Південна група мала проникнути з Шеньсі в Сичуань, а звідти вийти до Бяньляну з півдня, через землі Південної Сун, однак китайці відмовилися пропустити їх, і монголам довелося з боями рухатися на Бяньлян уздовж сунського кордону. Справа закінчилася невдачею: взяти гірські застави Тунгуань і Ланьгуань не вдалося. До того ж Ванья Ченхошан розбив монгольські війська при Вейчжу і Даохойгу. Зате північну групу супроводжував успіх: там монголи зайняли Тяньчен, а потім переправилися через Хуанхе і атакували Фенсян; в грудні були взяті Тяньшен і Ханьчен. На початку 1231 упав після облоги Фенсян, а в лютому 1231 року монголи зайняли Лоян, Хечжун і ряд інших міст. Після цього Угедей, рятуючись від літньої спеки, повернувся на північ, а війська залишилися під командуванням Толуя, який прийняв також під свій контроль корпус Субедея та попрямував у місто Баоцзі. Оскільки пройти до Бяньляну найкоротшою дорогою, через заставу Тунгуаня на північ від хребта Циньлин ніяк не вдавалося, було вирішено вийти на південь району Хенань через гірські проходи південніше цього хребта. Так як монголам не вдалося домовитися про союз з Південною Сун, то вони зустріли опір сунських військ, коли вторглися в Янчжоу, де спустошили кілька міст. Пройшовши через Сін'юань, монголи переправилися через річку Цзяіліцзян і досягли Люеяна.

Цзіньці вирішили дати бій монголам під час переправи останніх через Ханьшуй. Для цього імператор Ай-цзун направив назустріч монголам армію під командуванням Ваньянь Хеда і Іла Пуа, які вирішили розміститися в Денчжоу і, дочекавшись переправи монголів, раптово атакувати їх. Однак монголи переправилися раніше, тому воїни загону Ваньянь Хеда відійшли до Шуньяну, а Іла Пуа прийняв рішення битися біля гори Юйшань, розмістивши перед нею піхоту, а за горою - кінноту. Монголи розбити їх. Вийшовши до гори Саньфеншань, монголи нойонів Толуя і Субедея остаточно знищили армію Ваньянь Хеда і Іла Пуа. Пізньої осені 1231 року, після повернення до військ хана Угедея, бойові дії на південь від Хуанхе відновило північне угрупування монголів. Угедей, виступивши з Хечжуна, на початку 1232 року переправився через Хуанхе у Хеціна. Рухаючись на південь, в кінці лютого армія Угедея з'єдналася в околицях Саньфеншань з армією Толуя, після чого об'єднана монгольська армія через Чженчжоу рушила на Бяньцзінь.

Облога Південної столиці Цзінь була доручена Субедею. Війна стала затягуватися. На допомогу до монголів прийшли союзники, в тому числі й китайці. Битва за місто безперервно йшло 16 діб. Бій ще відомий тим, що обидві сторони активно застосовували для протидії артилерію. Чжурчжені використовували кілька мільйонів порохових зарядів різних типів. Втомлені від бою монголи уклали перемир'я і стали відводити війська. Але солдати Цзінь вбили монгольського посла, що призвело до продовження війни. Війська монголів і їх союзників знову підійшли до міста. У місті почалися епідемії, що сильно послабило чжурчженів. Але монголи брали в облогу місто майже рік, і тільки навесні 1233 року Бяньцзінь упав. Імператор втік до Гуйдефу, звідки в липні перебрався в Цайчжоу, де і розмістилася остання столиця Цзінь. Весь 1233 рік монголи придушували опір на території Цзінь (в руках у чжурчженів залишалися десятки фортець і міст). У серпні 1233 року до Цайчжоу підійшов монгольський корпус Таціра (основні сили монголів вгамовували Ляодун, після придушення опору в якому весь Північно-Східний Китай опинився під контролем монголів). Чжурчжені двічі розбили противника. Тоді ж монголи уклали угоду з Південною Сун про розподіл земель Цзінь: Сун з півдня виступали до Цайчжоу, а після його взяття їм передавалася Хенань.

В кінці 1233 року сунські війська (початковий контингент 20 тисяч солдатів і обоз з 300 тисячами мішками рису) підійшли до Цайчжоу і спільно з монголами приступили до облоги. Оборону міста очолив чжурчженьський генерал Хушаху. Він привернув до захисту все населення Цайчжоу, на стінах билися навіть жінки. Чжурчжені наполегливо оборонялися, не дивлячись на те, що теж страждали від голоду. У Цайчжоу процвітав канібалізм. Монголи запропонували противнику скласти зброю, але місто не здавалося. Незадовго до останнього штурму імператор зрікся престолу на користь Ваньянь Ченліня, свого племінника, однак після того, як монголи спільно з китайцями взяли Цайчжоу, Ченлінь був убитий, а імператор повісився, і, за заповітом, тіло його було спалено.