Хто організував спробу військового перевороту в Туреччині? (2016)

Вночі з 15 на 16 липня 2016 року в Туреччині відбулася спроба насильницької зміни влади. За головною версією, підтриманою турецькими ЗМІ, організаторами перевороту виступили військові середньої ланки, невдоволені чистками в ЗС, які проводив президент Реджеп Таїп Ердоган. Основні звинувачення прийняли на себе військовий прокурор і 46 офіцерів на чолі з відставним полковником Мухарремом Кьосе. Також в заколоті брали участь полковник Мехмет Огуз Аккуш, майор Еркан Агін і підполковник Доган Уйсал. Крім того, путчистів підтримав лідер Народно-Республіканської партії Туреччини Кемаль Киличдароглу. За окремими версіями справжнім лідером перевороту був не Кьосе, а колишній Головнокомандувач ВПС Туреччини Акін Озтюрк. Після придушення путчу місцезнаходження передбачуваного організатора спроби перевороту полковника Мухаррема Кьосе невідомо.

У турецьких ЗМІ пройшло ще одне прізвище можливого організатора військового путчу - це один з командувачів сухопутними силами генерал-лейтенант Метін Іїділь. Був заарештований генерал Бекір Ерджан Ван - начальник натівської авіабази “Інджірлик”.

Такими були офіційні версії. Однак, до нині ім’я справжнього організатора та ідейного натхненника залишається невідомим. Залежно від власних спостережень за новинами та інтернет ресурсами, запропоную чотири версії, які поширені в політичній думці Європи та Туреччини:

Версія 1. Військові діяли виключно з власної ініціативи?

Які факти доводять виняткову особисту причетність, лише військового складу? Військові, які протягом десятиліть служили гарантом світськості Турецької Республіки, звикли ставити країну на правильне, на їхню думку, русло розвитку. Так було в збройних переворотах в 1960, 1971, 1980 і 1997 роках. У лютому 1997 року армія здалася з танками на головній площі столиці, тому уряд, зрозумівши натяк, сам пішов у відставку. Пізніше подібних випадків вже не було, хоча було попередження в 2007 році. Його прозвали “е-меморандумом” і постмодерністським переворотом. Такі назви інцидент отримав через те, що Генеральний штаб опублікував повідомлення на офіційному сайті про заклопотаність з приводу майбутнього світського ладу в країні. Це повідомлення позначилося на тому, що президент Реджеп Ердоган не зміг стати президентом країни в 2007 році. Виходячи з усього вищеописаного, можна зробити висновок, що державні перевороти давно стали звичною справою для військових і в 2016 році вони знову вирішили вплинути на політику обраного уряду.

Проте, які мотиви спонукали військових усунути від влади Ердогана? Відповідь проста. Всевладний президент, який поступово починає нагадувати султана колишніх часів всіляко втручається у справи армії та влаштовує чистки. Яскравим прикладом цього свідчить 2010 рік, коли були організовані масштабні арешти керівництва Збройними Силами за теоретичною справою “імовірної спроби військових переворотів 2003 та 2007 років”. Хоч більшість підозрюваних були виправдані та звільнені, армія не забула і не пробачили. З огляду на це, спроба Реджепа Ердогана втрутитися в кадрову політику війська могла мимовільно поширити підозру про майбутні чистки особового складу від противників режиму. А це, в свою чергу стало каталізатором спроби перевороту.

До цього варто додати наступний факт - у роки, що передували спробі державного перевороту в 2016 році, мали місце так звані “судові процеси Ергенекона”, які розглядалися аналітиками як спроба цивільних лідерів Туреччини при підтримці президента Реджепа Ердогана встановити повний контроль над Збройними Силами країнами. У цій справі, що розглядалася в 2013 як “сенсаційна”— 275 чоловік, в тому числі старших офіцерів, журналістів, юристів та вчених, були звинувачені у підготовці державного перевороту в 2003 та 2004 роках в рамках секретної мережі під назвою “Ергенекон”, дії якої нібито були спрямовані проти Ердогана, який був прем'єр-міністром тоді. Крім того, деякі військовослужбовці були звинувачені в участі у окремій змові. Одночасно Ердоган сприяв підвищенням офіцерів нижчої ланки вгору по ланцюжку командування, гарантуючи цим, що вище керівництво армії буде лояльне до нього, тим самим деморалізуючи армію. Висновки про мотиви військових робіть самі!

Версія 2. Спроба військового перевороту була організована “Паралельною державою” Фетхуллаха Ґюлена?

Особисто президент Реджеп Таїп Ердоган недовго шукав організаторів. На його думку головним ініціатором військового перевороту виступив рух “Хизмет” і його лідер Фетхуллах Ґюлен. Перший опозиціонер та особистий ворог Ердогана використав усі свої важелі впливу в армії щоб спробувати повалити владу. Якщо цей факт є правдою, тоді світ повинен овністю змінити думку про Хизмет, тому що при цьому потрібно врахувати, що сам релігійний діяч Фетхуллах Гюлен є представником поміркованого ісламу, виступаючим за освіту, і закликаючим до діалогу між конфесіями. Ворогом президента Ердогана він став лише у 2013 році. Військові ніколи не були союзниками Гюлена і зв’язків серед вищого та середнього особового складу в проповідника було не так багато для проникнення та організації.

Існує версія, що саме розпочата Ердоганом фільтрація всіх пов'язаних з Хизмет осіб викликала невдоволення серед представників даного руху. Так, Ердоган почав закривати навчальні заклади, афілійовані з Хизмет. У ці ж дні прокуратура ініціювала антикорупційне розслідування проти високопоставлених осіб наближених до уряду Ердогана. Частина міністрів і їх сини виявилися в корупційній схемі Рези Зарраба, громадянина Туреччини іранського походження. Тодішній прем'єр-міністр Ердоган вперше використав формулювання “паралельна держава” для “Хизмет”, назвавши рух винуватцем корупційного скандалу, за допомогою якого організація спробувала влаштувати переворот через дискредитацію влади. Тисячі поліцейських, прокурори і судді були зміщені з посад, справа “Великого хабара” розпалася, всі обвинувачені були відпущені. Аналогічним залишається лише факт того, що як тоді так і в 2016 році в Ердогана не було прямих доказів участі Гюлена та його послідовників у подіях, що відбулися. Єдиними аргументами були лише слова самого президента.

Хизмет і сам Фетхуллах Ґюлен заперечили свою причетність до спроби перевороту. Навпаки, Ґюлен заявив, що не виключає можливості інсценування путчу самим Ердоганом. У відповідь на запит Міністерства юстиції Туреччини до США про його екстрадицію проповідник заявив про готовність повернутися на батьківщину, якщо американський уряд прийме рішення про видачу при міжнародному розслідуванні спроби перевороту. Зважаючи на відсутність реального сценарію участі Хизмету в перевороті та відсутність прямих доказів участі, варто висувати лише припущення. Якщо президент Ердоган правий, то Гюлен насправді “вовк в овечій шкурі” і організатор путчу.

Версія 3. Як можна було не помітити американський слід?

Янкі, прокляті янкі? Врілі? Напевне, такі слова крутилися в голові деяких турецьких жителів коли настав час подумати хто організував спробу військового перевороту. Таку думку прості громадяни почули не від президента Ердогана – її підхопили та нещадно роздмухали місцеві ЗМІ. Відразу після перевороту в турецьких проурядових ЗМІ стала активно розкручуватися тема американської змови і причетності ЦРУ та американських військових в організації підготовки путчу. Так, турецька газета Yeni Şafak стверджує, що за невдалий путч відповів командувач Міжнародних сил сприяння безпеці (ISAF), в місії НАТО в Афганістані, генерал армії США Джон Кемпбелл. За словами газети, на організацію перевороту путчисти отримали близько двох мільярдів доларів. Перекази нібито проводилися по каналах ЦРУ, використовуючи банк UBA в Нігерії, грошовий потік контролював і розподіляв особисто генерал Кемпбелл. За інформацією газети, Кемпбелл проводив надсекретні зустрічі з турецькими військовослужбовцями на військовій базі в Ерзурумі та на авіабазі “Інджірлик”. Але довго ця версія не прожила - згодом було встановлено, що весь той час, протягом якого він нібито керував організацією путчу, генерал провів в Нью-Йорку, а безпосередньо в ніч перевороту він перебував на діловій вечері в одному з ресторанів Манхеттена. Крім цього, він не залишав меж США з часу свого повернення з Афганістану.

Інша проурядова турецька газета Akşam стверджує, що 10 осіб прибули до Туреччини в період з 13 по 15 липня і безпосередньо координували дії путчистів, а також допомагали публікаціями в західних і місцевих підконтрольних гюленістам ЗМІ. За словами видання, цими людьми були: американський політолог і письменник Грем Фуллер, лектори з Міжнародного наукового Центру ім. Вудро Вільсона - Алі Ріаз і Генрі Баркі, Елен Лайпсон - колишня помічниця голови Ради національної безпеки США,, Сільвія Теріякі - турецький журналіст і політолог, Ахмед Морсі - експерт Фонду Карнегі, фахівець з Єгипту та Ірану, Скотт Петерсен - його газета називає “вбивцею на службі ЦРУ”, Еллі Джеранмаєр - співробітник департаменту зовнішньополітичних зв'язків Європейської ради, Масуд Карокхаіл - аналітик з питань Близького Сходу, експерт ряду міжнародних НКО, Марва Дауді - доцент центру Арабських досліджень і Джорджтаунського університету та Самір Сумайдає - колишній в посол Іраку в США.

За відомостями газети Akşam, координаційним центром цієї групи служив острів неподалік від Стамбула, звідки направлялися дії путчистів і готувалися новини в ЗМІ. Як стверджує сама газета, керівником компанії по дезінформації в ЗМІ був призначений Константинопольський Патріарх Варфоломій I, який нібито також долучився до вищеназваних змовників.

Критики такого підходу вказують на те, що зустріч на острові Б’юкада була звичайною науковою конференцією з проблем взаємин з Іраном, організованої Центром ім. Вудро Вільсона, а більшість присутніх на ній були цивільними особами - журналістами і професорами університетів,  - всі їх посади в ЦРУ і кураторство певних регіонів просто вигадані. Також газеті дорікають у вкрай низькій якості матеріалу. Так імена змовників були взяті з гостьового списку готелю Splendid, в якому вони були записані в порядку заселення в номер і репортери просто взяли перших 10 , хто заселилися. Так як було невідомо, як саме вони виглядають, то відповідні фотографії були взяті в Інтернеті, в зв'язку з чим відбулися помилки, зокрема на обкладинку газети потрапив Скотт Петерсон (в газеті він названий “вбивцею на службі ЦРУ”), який відбуває в США довічне ув’язнення з 2005 року за вбивство власної дружини. Ймовірно, газетярі переплутали його з іншим Скотом Петерсоном - журналістом газети Christian Science Monitor.

Крім того, висувається версія, що розгортання антиамериканської кампанії через турецькі проурядові ЗМІ є своєрідною спробою тиску на керівництво Сполучених Штатів, з метою домогтися від них певних поступок на переговорах з Туреччиною. Цілком ймовірно, що подібні суспільні настрої можуть бути викликані непростою історією взаємин між Туреччиною і США, зокрема в минулому американські спецслужби нерідко втручалися у внутрішні справи Туреччини під час численних військових переворотів. Висновки про чіткість американського сліду в справі організації перевороту залишаю на Ваш розсуд.

Версія 4. Організатором перевороту виступив сам президент Реджеп Ердоган?

Реджеп Тайіп Ердоган сам спланував переворот? Невже? Мотиви? Першим аргументом цього зазначається, що путч виглядав вкрай погано організованим, але послужив для президента приводом для зачистки в армії та державному апараті. Вперше, дану версію озвучив Фетхуллах Ґюлен, який прокоментував невдалий переворот так: “Можливо, це був навмисне влаштований переворот і він буде використаний для майбутніх звинувачень”. В результаті невдалого перевороту, Ердоган отримав маленький переможний конфлікт, який консолідує навколо нього певні верстви суспільства. Завдяки невдалому путчу він отримав можливість для здійснення різних реформ, таких, як зміни в Конституції та перетворення Туреччини в республіку з абсолютною владою президента. Також у Ердогана з'явилася унікальна можливість перетворити Туреччину зі світської держави в ісламську республіку, за типом Ісламської революції в Ірані 1979 року, незважаючи на невдоволення кемалістів.

Окремо висувається версія, що Реджеп Ердоган заздалегідь дізнався про підготовку проти нього змови серед військової еліти. У той же час турецькі спецслужби мали намір заарештувати передбачуваних змовників, а в ході подальших чисток в армії, а на всі ключові пости повинні були бути поставлені довірені особи Ердогана. Про це в свою чергу стало відомо змовникам, і вони зважилися нанести превентивний удар, виступивши проти президента без належної підготовки.

Однак сценарій подій говорить не на користь турецького диктатора. Військові діяли невпевнено, не озвучили чіткого плану дій та одразу не заарештували головних високопосадовців, дозволивши їм робити заклики до народу через ЗМІ та соцмережі. Попередні перевороти були успішними, тому що керівники наперед планували ізоляцію ворожих керівників ЗС, політичних лідерів, а особливо президента. Чому тоді цього разу досвід врахований не був? Чому нелояльних керівників ЗС не спробували усунути від командування? Чому не були заарештовані партійні діячі провладної Єднання та прогрес? Як путчисти не зосередили сили на ізоляції президента Реджепа Ердогана та його оточення?

Для перевороту обрано невдалий час — вечір п'ятниці. До півночі жителі міст ще гуляли вулицями, користуючись спадом спеки. Натомість, якби військо зайняло місто о 3–4 годині ранку, вулиці були би порожні, а населення би спало. Після невдачі заколоту військовий офіцер у відставці повідомляв, що два винищувачі F-16 заколотників тримали на прицілі приватний літак Ердогана під час перельоту з курорту Мармарис (де його застав переворот), до Стамбула. Винищувачі так і не відкрили по ньому вогонь.

За кілька годин після перевороту розпочалися масові арешти військових, поліцейських, суддів і прокурорів. За два дні без доказів і слідства було заарештовано до 3000 військових і 2745 суддів і прокурорів, до 25 липня сумарно було заарештовано 13 тис. осіб. Швидкість, з якою це було зроблено, наводить на думку, що списки були готові заздалегідь — таку думку висловив Йоганнес Ган, комісар ЄС із питань політики сусідства та розширення.

Під приводом зміцнення влади після перевороту було проведено Конституційний референдум 2017 року, за результатами якого скасовано посаду прем'єр-міністра, а владу зосереджено в руках президента, перетворивши Туреччину на президентську республіку. Оглядачі порівняли путч із підпалом Рейхстагу 1933 року, який пришвидшив прихід нацистів до влади в Німеччині та об’єднання ключових посад канцлера та президента Адольфа Гітлера. Авторитарну та популістську політику президента Ердоґана підтримали консервативні ісламістські кола населення. Висновки робіть самі! Чиї мотиви були переконливішими? Чий слід чіткіший? Чи буває вигода від невдалих переворотів і кому?