Баязид І Блискавичний – Велич і падіння войовничого султана (1389-1402)

Баязид І Блискавичний – Велич і падіння войовничого султана

(1389-1402)

Баязид був молодшим сином султана Мурада І, від його дружини Гюліфічек-хатун, віфійської гречанки. Про молоді роки майбутнього султана відомо небагато. В 1381 р. за наказом батька, Баязид одружився на дочці герміанського еміра Сулеймана, чиї володіння знаходилися на узбережжі Егейського моря. В якості приданого за дочку, Османи взяли частину земель емірату Герміян. Коли молодший син повелителя Мурада подорослішав, його відправили здобувати досвід на посаді губернатора Котах’ї. Ця посада передбачала обов’язок захищати східні кордони держави. Баязид чудово впорався з покладеною на нього владою і відіграв велику роль у придушенні антиосманської коаліції, на чолі з беєм Караману, у 1386 р.

Перемога на Косовому полі 1389 р.

28 червня 1389 р. під час битви на Косовому полі, від руки серба Мілоша Обіліча, загинув султан Мурад Богоподібний. Баязида, мати якого було гречанкою, не бажали бачити правителем анатолійські мусульмани. Натомість християнські васали Османів та румелійські частини підтримували талановитого Баязида-челебі. Всі державні вельможі і військо були готові визнати правителем Якуба, старшого сина покійного султана. Якуб був вмілим воїном, талановитим полководцем, його любили солдати. Але долю престолу змінила битва. Перша, і найсильніша атака сербів, була спрямована на фланг Якуба. Важка кіннота князя Лазаря Храбеляновича знесла ряди турецької піхоти, - Якубу ледве вдавалося стримати своїх воїнів від втечі. Але важкі вершники швидко втомилися, тому серби почали зменшувати темпи наступу. Цим скористався Мурад І, вчасно відправивши у контратаку вцілілий фланг, яким командував Баязид. Неймовірно швидка і руйнівна атака кінноти, очолена Баязидом принесла йому вічну славу разом з народним прізвищем “Блискавичний”. Вершники Баязида зруйнували сербський правий фланг і змусили їх відступати. Битва була виграна – полоненому князю Лазарю турки відрізали голову. Султан Мурад вийшов з яничарами оглядати мертвих ворогів, і в цей момент до нього привели полоненого Мілоша Обіліча, зятя вбитого князя Лазара. Коли яничари кинули Обіліча на коліна перед султаном, він вихопив меча і вдарив у живіт Мурада. Яничари зреагували швидко: вони схопили Мілоша Обіліча і відрізали йому голову, та врятувати повелителя було уже неможливо. Про смерть батька першим доповіли Баязиду, який знаходився ближче до місця вбивства. Баязид вирішив скористатися моментом. Він знав, що брата підтримає знать і ставши повелителем він може непощадити молодшого брата, тому наказав яничарам негайно запросити Якуба у султанський намет, але не розповідати про смерть батька. Коли Якуб прибув до намету, яничари задушили його за наказом Баязида. Так у Османському султанаті зійшов на престол четвертий султан.

За смерть батька, Баязид помстився з особливою жорстокістю – він наказав стратити більше половини сербської знаті, що потрапила у полон під час битви. Стефан, син покійного князя Лазаря, був змушений підписати з новим султаном договір і визнати себе його васалом. Для того щоб підкріпити статус васалітету, Баязид наказав Стефану віддати йому в гарем свою сестру Оліверу.

Завоювання Анатолії

Загибель султана Мурада І і війна з сербами на Балканах відвернула турецьку увагу від анатолійських кордонів. Місцеві еміри завжди намагалися повернути собі контроль над втраченими володіннями, які османи в них забрали. Тому новина про смерть могутнього правителя тільки спонукала анатолійські бейлики об’єднатися проти Османів і завдати удару.

Дізнавшись про загрозу східним провінціям, султан Баязид І, зимою 1389-1390 рр., почав негайно переводити війська з Сербії в Анатолію. Розпочалася форсована кампанія – турки завоювали бейлики Айдин, Сарухан, Герміян, Ментеше і Хамід. Завдяки цьому кордони володінь султана Баязида пересунулися до берегів Середземного та Егейського морів. Передбачаючи перспективи завоювань, Баязид наказав почати будувати флот. На перших побудованих галерах Османи спустошили острів Хіос, здійснили набіги на береги Аттики і навіть проводили блокаду островів Егейського моря.

В 1390 р. султан Баязид захопив Конью (Іконій), столицю великого бейлика Караман. В 1391 р. бей Караману Ала ад-Дін ібн Халіл відновив війну проти Османів, але під час війни був розбитий і потрапив у полон. За спротив його було страчено. Після Караману, султан Баязид спрямував свою армію на Кайсері, Сивас та північну частину Кастаману. Завоювання цих земель вивело Османів до важливого морського порту Синоп на Чорному морі. Більшість Анатолії була приєднана до Османського султанату.

Завоювання Болгарії

В 1393 р. Баязид почав повертати свою армію з Анатолії, назад на Балкани. Головним ворогом для султана, на цій території, став король Угорщини Сигізмунд. Проти нього, Баязид вдалося укласти союз з Волощиною. Волохи намагалися позбутися угорського впливу, тому радо відгукнулися на пропозиції турецьких послів виступити єдиним фронтом проти Сигізмунда. Починаючи з 1390 р., за дозволом Баязида І, турецькі загони почали здійснювати набіги на угорські володіння – це сильно зіпсувало стосунки між двома країнами і вони були на межі відкритого протистояння. В 1393 р. до Едірне прибули посли короля Сигізмунда з вимогами: не втручатися у справи Болгарії, яка була васалом короля та припинити набіги на угорські володіння. Баязид І відмовився.

Для того щоб випередити турків, Сигізмунд Угорський вирішив першим вступити на територію Болгарії. В 1393 р. він наказав зайняти міцну фортецю Нікополь на Дунаю, але досить швидко угорцям довелося залишити її. Дізнавшись, що до Нікополя рухається величезна турецька армія, Сигізмунд відкликав свої війська із зайнятих земель.

В 1393 р. армія Баязида, рухаючись болгарськими землями, захопила столицю болгар – місто Тирново. Болгарський цар Іоанн Шишман був взятий в полон і страчений 1395 р. - Болгарія втратила незалежність, ставши провінцією Османського султанату. В 1394 р. турки вступили у Валахію, замінивши проугорськи налаштованого господаря Мірчу на свого васала Влада. Але тільки-но вони покинули волоські землі, угорці повернулися і вигнали влада, замінивши на Мірчу.

Перша облога Константинополя 1393 р.

Завоювавши Болгарію, Баязид звернув свою увагу на ослаблену Візантійську імперію. Син імператора Іоаннна V Палеолога – Мануїл, перебував при дворі султана Баязида як його васал. Турки вели себе з ним як із заручником, часто принижували і доводили до напівголодного стану. Заручник був потрібен для того, щоб контролювати імператора, але не завжди це виходило. Іоанн розумів турецьку загрозу і методично укріплював оборонні споруди Константинополя. Коли Баязид дізнався про те, що басилевс споруджує навколо Константинополя нові стіни та вежі, він наказав знищити їх, інакше осліпить Мануїла. Назадовго до своєї смерті, переживаючи за долю сина, Іоанн V наказав зруйнувати укріплення. 
В 1391 р., після смерті батька, візантійський спадкоємець втік з двору Баязида і вінчався на візантійський престол як імператор Мануїл ІІ. Султан Баязид одразу висунув йому ряд вимог: виплачувати данину, підтвердити васальну присягу і створити у Константинополі посаду кадія (судді) для потреб місцевого мусульманського населення. Задля підкріплення цих вимог Баязид привів під стіни Константинополя велику турецьку армію, яка по дорозі вбивала, розорювала і забирала в рабство всіх фракійських греків. В 1393 р. на азійському березі Босфору, османи почали будівництво фортеці Анадолухісар. Після семимісячної облоги Мануїл прийняв вимоги султана, але у ще жорсткішій формі. Крім створення ісламського суду, в місті розміщувався 6-ти тисячний османський гарнізон і цілий квартал міста виділявся для проживання мусульманських поселенців. Згодом призиви до молитви пролунали з двох веж Константинополя.

В 1394 р. турки вторглися у Грецію, - захопили важливі форти у Фессалії і вступили на землі Мореї. При цьому, за звичаєм, Баязид почав заселення цих земель турецькими поселенцями. Заселивши нові землі, турки почали набіги на землі Боснії та Албанії.

Хрестовий похід Сигізмунда Угорського 1396 р.

В 1395 р. султан Баязид почав підготовку до грандіозного походу на Константинополь, але довелося все скасувати через новину, що на його землі насувається величезна армія хрестоносців. Проти турків рухалося 2 тисячі рицарів та 6 тисяч лучників з Франції, декілька тисяч лучників і арбалетників з Герцогства Бургундія – на чолі з герцогом Іоанном Безстрашним, німецькі вершники та рицарі-госпітальєри. На початку літа 1396 р. європейські хрестоносці прибули в Буду і об’єдналися з угорським військом. Похід очолив король Угорщини Сигізмунд. Головним завданням походу було вигнати турків з Балкан і допомогти Константинополю.

З Буди швидким наступом хрестоносці зайняли Ніш і декілька сусідніх болгарських містечок, але застрягли біля сильної фортеці Нікополь. Через шістнадцять днів після початку облоги Нікополя, до стін міста підійшла армія султана Баязида Блискавичного (40-45 тисяч воїнів) та його союзника сербського князя Стефана Лазаревича (15 тисяч воїнів). На відміну від розрізненої християнської армії, турецька армія була неймовірно високо дисциплінованою.

Битва при Нікополі 1396 р.

В понеділок, 25 вересня 1396 р., неподалік від міських укріплень Нікополя, відбулася дуже важлива битва. Вранці обидві армії пошикувалися одна навпроти одної. Лівий фланг турків впирався в ліс, а правий був захищений пересічною місцевістю і дунайськими болотами. Перед фронтом турецького війська була вузька впадина, що поросла лісом. Армія султана була переважно кінною, тому розташувалася звичним півмісяцем. Хрестоносці вибудували інакшу лінію. В центрі строю хрестоносців розмістилися франко-бургундські війська, за ними угри, німці, госпітальєри та поляки. На правому фланзі хрестоносців стояли трансільванці – на лівому волохи. Вранці, до короля Сигізмунда та герцога Жана Безстрашного прибули розвідники, які повідомили, що зустріли авангард турецького війська. Жан Безстрашний зібрав раду знаті, яка переросла в сварку. Половина французьких графів вважала, що король Сигізмунд планує вкрасти у них перемогу, тому потрібно було атакувати турків першими і без нього. Графи д’Є та д’Артуа вирішили вивести своїх рицарів у атаку самотужки, а герцог Ангеран де Кусі залишився у таборі Сигізмунда, - разом з госпітальєрами та німцями.

Стрімкою атакою французи розбили ненавчений натовп турецької піхоти в авангарді. Рицарі прорвалися під градом стріл до позицій азапів у центрі і почали тіснити їх, поки не наткнулися на ряд забитих в землю списів. Частокіл заважав рухатися і спорював животи коням. Перестрибнути чи обминути його не було можливості. Рицарі були змушені спішитися щоб розібрати огорожу списів. Зробивши це, вони змогли відновити наступ і потіснити піхоту турків у центрі. Піхота почала тікати назад, під захист гарно озброєних кінних воїнів-сипахів. В цей момент атака захлинулася – для продовження не вистачало сил.

Графи де Кусі та В’єнь просили графа де Артуа не продовжувати атаку а дочекатися угорських підкріплень та решти армії. Але молоді французькі рицарі, що не знали про справжню чисельність турків і думали що розбили не авангард а центр, кинулися в атаку без всякої зупинки.вони продовжили успішний наступ і спішилися для того щоб розібрати частокіл та турецькі загородження. Рухаючись вперед, рицарі дісталися верха пагорба на якому було плато.там вони сподівалися побачити панічно тікаючі турецькі війська, але замість них вони побачили перед собою орду сипахіїв, яких Баязид тримав у резерві. Під звуки труб і барабанів турецька кіннота кинулася в атаку на змучених французьких рицарів. Французи були відкинуті і почали тікати вниз пагорбом. Ті, хто не встиг залишилися на місці і чинили запеклий опір туркам: неодноразово поранений В’єн, не дивлячись на похилий вік, намагався надихнути своїх воїнів на бій поки не був убитий. В полон до турків потрапив Жан Безстрашний – вони були готові убити його, але охоронець графа кинувся на землю і почав благати зберегри йому життя. Турки помилували феодала, дізнавшись, що за нього дадуть великий викуп. Спостерігаючи за тим як їх граф потрапив у полон, бургундські рицарі почали припиняти спротив і здаватися. Їм вдалося врятуватися. Поки французи спускалися вниз пагорбом, вони не помітили як їм у тил з обох флангів зайшли сипахи. Це був повний розгром франко-бургундських військ.

Король Сигізмунд, намагаючись врятувати битву, кинувся з військом на допомогу союзникам. Угорські воїни прокладали собі дорогу через полки азапів, які відрізали бургундсько-французьких рицарів – зав’язалася кровопролитна битва. Вирішальну роль у завершальному епізоді відіграла несподівана атака 1,5 тисячі сербських рицарів короля Стефана Лазаревича. Військо Сигізмунда Угорського було розбите. Сигізмунд з Великим магістром Родоса зміг втекти з поля бою на рибацькому човні до венеціанських кораблів, що стояли на річці Дунай. Полонених рицарів турки обезголовили, залишивши тільки триста найбагатших і знатних, яких відпустили за великий викуп. Французький король Карл VІ викупив іх за 200 тисяч золотих дукатів. На прощання Баязид запросив їх прийти у хрестовий похід ще раз.

Друга облога Константинополя 1396-1402

1396 р. після битви при Нікополі, турки приєднали до себе Відинське царство Івана Срациміра. Син царя Константин ІІ Асен став васалом султана Баязида І. Проте головним для султана уже давно було захоплення Константинополя. Він намагався взяти візантійську столицю невеликими силами, але турецький флот був розбитий французькими кораблями маршала Бусіко в Дарданеллах. Шість років, з 1396 до 1402 р. Константинополь перебував у облозі. Іиператор Мануїл ІІ постійно шукав допомоги у Європі. Частина його підданих, піддавшись відчаю, спускалася із стін і здавалася османам. Скарбниця була пустою і капітуляція була дуже близько. Врятувала візантійців новина, що на східні провінції Османів напали війська Тамерлана, які залишали за собою випалену землю.

Вторгнення Тимура Ленга

Після завоювання Сиваса, османські війська під командуванням Сулеймана, старшого сина Баязида І, вторглися в землі туркменського правителя Кара Юсуфа, який був під протекторатом у Тимура Ленга. Кара Юсуф, намагаючись дати опір туркам був розбитий і потрапив у полон до османів. Це сильно розгнівало середньоазійського правителя Тамерлана і він почав готуватися до війни з Османським султанатом.

До Тимура часто тікали правителі завойованих Баязидом бейликів. Тимур незадоволений високо мірністю і безрозсудністю султана відправив послів до двору Баязида І з вимогою прийняти покірність перед завойовником Сходу. Але Баязид, який недооцінив свого ворога – відповів йому образливо, зневажливо запросивши Тимура на поле битви. Після цієї образи величезна армія Тимура вступила до Малої Азії. Не маючи досить сил щоб протистояти йому, Сулейман відступив у Європу під захист батька. Тимур взяв Сивас, але не став рухатися далі на захід а повернувся щоб захопити Алеппо, Дамаск і Багдад. Восени 1401 р. армія Тимура повернулася до Малої Азії і залишилася перезимувати. Баязид на це реагував повільно, його сили були підірвані п’янством і розгульним життям. Поки не було Тимура він двічі пробував повернути Сивас. І тільки літом 1402 р., коли Тимурове військо почало новий наступ, він наказав військам покинути облогу Константинополя і рухатися в Анатолію.

Битва при Анкарі 1402 р.

Для битви Тимур зібрав 140 тисячну армію. Основу цієї армії складала кіннота. Вигляд цієї армії справив гнітюче враження на послів султана. Баязиду І вдалося зібрати проти Тимур Ленга вдвічі меншу армію. Султан розташував своє військо у гірсько-лісистій місцевості північніше міста Ангора. Та хитрий Тимур оточив Анкару і змусив Баязида вийти на рівнину. Як тільки турки спустилися з гір, Тимур зняв облогу з міста і зробивши невеликий перехід розташувався на рівнині, прямо посеред шляху яким ішов Баязид. Розвідники Тимура дізналися, що султан давно не роздавав гроші за службу воїнам, що вони незадоволені, особливо анатолійські беї. Тому, користуючись моментом, Тимур відправляв своїх шпигунів для того щоб переманити н свій бік незадоволених беїв або просто перекупити їх. Перед безпосереднім зіткненням, Баязид пошикував свою армію спинами до гір з шляхами для відходу на флангах. Намагаючись посилити центр війська, султан послабив фланги. Лівий фланг турецьких військ складали серби під командуванням Стефана Лазаровича. На правому фланзі стояли анатолійські беї. Тимур вишикував свою армію навпаки – він посилив фланги, за рахунок послаблення центру. 30 тисяч відбірних полків Тимур залишив у резерві. Бій зав’язала легка кіннота, а потім авангард правого флангу, який довго безуспішного атакував ряди сербських воїнів Стефана Лазаревича. Тимур кинув у бій всі сили правого флангу але серби продовжували відбиватися, чим викликали захоплення Тимура. На противагу цьому, авангард лівого крила досяг успіху – загони анатолійських беїв і 18 тисяч татарських найманців перейшли на сторону Тимура. Після того, як Тамерлану повідомили про це він ввів у бій всі частини другої лінії, намагаючись відрізати сербів від головних сил, але їм вдалося прорватися і з’єднатися з силами Баязида І. Розгромивши фланги, Тимур кинув у атаку весь резерв і оточив турецьке військо. Перевага тимуридів була остаточною. Перебивши оточений яничарський корпус, воїни Тимура захопили в полон султана Баязида. Його закували у ланцюги і відвели у ставку до Тимур Ленга.

Разом з султаном у полон потрапили його сини, скарбниця і гарем. Закований у ланцюги, Баязид був змушений дивитися як його кохана дружина прислуговує Тимуру, подаючи йому їжу до столу на обід. Пізніше, на очах у Баязида, її зґвалтували. Тимуриди спустошували Анатолію: палили міста і села, убивали і забирали в полон до Самарканду місцевих жителів. Стара османська столиця Бурса була спалена і розграбована – орди Тимура дійшли аж до Смірни. Султан Баязид Блискавичний був змушений постійно за цим спостерігати – Тимур возив його за собою у золотій клітці і показував наслідки зухвалого послання. За собою тимуриди залишали лише одні згарища. Деколи полоненого султана кидали на землю як підставку під ноги Тимур Ленга, коли він вилазив на коня. 8 березня 1403 р. Баязид І Блискавичний помер у клітці. Невідомо, що стало причиною його смерті, психологічний стан, голод чи отруєння.

Ангорська битва мала для Османського султанату катастрофічні наслідки:

1. анатолійські бейлики від’єдналися від Османів, користуючись підтримкою Тимура.

2.   візантійський імператор Іоанн VІІ Палеолог почав відвойовувати землі Мармурового моря.

3.  Стефан Лазаревич повернувся з воїнами та відмовився від васальної клятви султану, натомість домовився про дружбу з Іоанном VІІ – одружився на його сестрі і отримав титул деспота Сербії з рук басилевса.

4.  сини Баязида розпочали між собою громадянську війну, яка мало не знищила Османський султанат.