Піднесення та розпад Бухарського ханства в часи династії Аштарханідів (1601-1756)

Джанні Мухаммед (1599-1601) – засновник династії Аштарханідів

Джерела нічого не повідомляють про діяльність Джані Мухаммада аж до його вступу на бухарський престол в 1601 році. Перський шах Аббас надав допомогу Пірмухаммад-хану II Шейбані для боротьби з Аштарханідами. Він відправив у Бухару 10 тисяч воїнів, які з'єдналися з силами Пірмухаммед-хана II. Всього, за оцінками автора «Таріх-і Кипчак-хани» Ходжа-Кулі-бека Балх, Пірмухаммад-хан II зміг зібрати армію чисельністю 40 тисяч чоловік. Баки Мухаммад спробував домовиться з бухарским ханом, але той відмовився укласти мир і виїхав в сторону Сар-і Пуль. Мухаммад попросив підмоги у своїх родичів. Першими до нього приїхали дядько Аббас-султан і Рахманкули-султан. Мухаммад відправив невеликі загони під командуванням Кучук-бея аталика, Мухаммад-Яр-бея і Лутфі-бея аталика для охорони доріг і розвідки. Яр-Мухаммад, Джані Мухаммад і інші члени клану Аштарханідів перебували в Самарканді і не покидали місто, як сказано у Махмуда ібн Валі - в «Цілях розсудливості». Після битви біля Баг-і Шамаль верховним правителем Бухарського ханства був оголошений Яр-Мухаммад-хан, який до цього часу був вже досить літньою людиною. Він не наважився очолити державу і передав правління старшому синові Джані Мухаммаду, якому перейшли всі атрибути ханської влади і суверенітету: хутба, сіккім, титулатура. Хан не захотів залишати Самарканд і переїжджати в Бухару, яка, незважаючи на відсутність у ній хана, утримувала статус політичної столиці держави. Всі підвладні Аштарханідам території були поділені на уділи. Другий син Джані Мухаммада Баки Мухаммад став правити в Бухарі, третій його син Валі Мухаммад - в Сіяхджарді, в Кеш відправився Аббас-султан, який змінив на посту правителя цієї області Рахманкули-султана. Останньому було надано округ Хузар. Надір Мухаммад отримав область Сагардж. Таким чином, в загальних рисах намітився новий адміністративний поділ держави на чолі з Аштарханідами, в який в подальшому був включений і Балх, на абсолютно особливих умовах. Після встановлення в Балсі влади Аштарханідів, в соборній мечеті міста була прочитана хутба на ім'я Джані Мухаммада, намісником в Балх був залишений Валі Мухаммад. З 1601 року стали випускатися монети з ім'ям Джані Мухаммада всіма чотирма монетними дворами: в Бухарі, Балсі, Самарканді й Ташкенті. Правління Джані Мухаммада є періодом становлення і зміцнення династії й держави. В офіційній історії Аштарханідів, написаній Махмудом ібн Валі, автор згадує, що хан Джані Мухаммад був хорошим государем, мудрим і далекоглядним політиком. Головним акцентом в його політиці були зміцнення становища головної гілки клану Аштарханідів і відсіч зовнішньої агресії. Після смерті хана, правителем став його старший син Баки Мухаммад (1603-1605). Після падіння династії Шейбанідів, в Мавераннахрі уворилася нестабільна політична обстановка. Цим вирішив скористатися правитель Сефевідського Ірану шах Аббас I. У квітні 1602 року він чолі військ рушив на завоювання областей на південь від Амудар'ї, що належали Бухарському ханству (території сучасного Північного Афганістану). Це була значна армія, що складалася з 120 тисяч осіб за підтримки 300 гармат. Аббас розраховував розгромити 80 тисячне військо Аштарханідів хана Баки Мухаммада і взяти штурмом Балх. Однак, йому не вдалося розгромити Баки Мухаммада і взяти Балх. В червні відбулася Балхська битва, яка закінчився відступом персів. Баки Мухаммад-хан незважаючи на своє недовге правління, провів адміністративну, податкову і військову реформи в країні, що сприяло її подальшому розвитку. Він випускав монети з написом Боки Мухаммад Баходірхон і іменами перших чотирьох халіфів. Хан Валі Мухаммад (1605-1611) зійшов на престол після смерті свого брата Баки Мухаммад-хана. Його недипломатична політика викликала невдоволення узбецьких племен, які скинули його і посадили на престол його племінника (сина його старшого брата Дін Мухаммада) Імам-кулі (1611-1642). У політичній боротьбі Валі Мухаммад-хана підтримали Сефевіди на чолі з шахом Аббасом, однак в 1611 році у вирішальній битві під Самаркандом іранські війська були розгромлені Імамкулі-ханом, союзником якого стали казахські війська. 

Могутність і розквіт Імам-кулі-хана (1611-1645)

У період правління Імам-кулі-хана держава Аштарханідів досягла самого найбільшої могутності за весь період свого існування. Великим впливом в країні користувався дядько Імам-кулі-хана по материнській лінії Надір Діван-бегі Тага з узбецького роду Арлатів. Він був міністром фінансів держави, але більше прославився як покровитель науки і мистецтв. На його кошти були побудовані медресе в Бухарі та Самарканді. З особистістю Імам-кулі-хана пов'язують переказ, згідно з яким, коли в Бухарі йшло будівництво, дядько і візир Імам-кулі-хана - Надір Диван-бегі побудував в центрі міста медресе і хотів поруч вирити басейн. Єдиним відповідним місцем для цього виявився двір, який належав на праві приватної власності єврейській вдові. Двір хотіли викупити і пропонували суми, однак господиня відмовилася. Тоді звернулися до Імам-кулі-хану, який передав питання на розгляд до ради юристів-муфтіїв. Було винесено рішення, яке заборонило забирати двір у єврейки насильно, так як вона виконує всі діючі закони і тому знаходиться під заступництвом хана. За правління Імам-кулі-хана сильно піднявся емір Самарканда з узбецького роду Алчін - Ялангтуш Бахадур Бойходжі, будучи наближений до хана він став дуже впливовим і багатим, емір став головним воєначальником в обороні країни від кочівників. Пізніше Ялангтуш зробив ряд походів на Мешхед. Незважаючи на успішну зовнішню політику, Імамкулі-хан не зміг повністю подолати внутрішні суперечності в державі, пов'язані з сепаратизмом окремих узбецьких племен. Проте, бухарці характеризували його «як мудрого, хороброго і справедливого хана, який був вельми любимий народом». У 1614-1615 роках його полководець Ялангтуш здійснив похід на Хорасан проти Ірану. Він дійшов аж до Мешхеда і Мазандарана. У 1615 році інший полководець Імам-кулі-хана Кара Тугма здійснив похід на Хорасан. 1615 року Імам-кулі-хан відправив послів до нащядка Бабура імператора Індії Джахангіра. Лист Імам-кулі-хана супроводжувався додатковим листом нащадка відомого теолога Ходжа Хашима Дагбеді. Посли були зустрінуті доброзичливо і Джахангір відправив Імам-кулі-хану подарунки і вірш, який він склав сам. Обмін посольствами тривав і в наступні роки. У 1621 році у відповідь на посольство Імам-кулі-хана Джахангір відправив багаті подарунки хану і нащадкам Махдум А'зама в Дагба (містечко поблизу Самарканда). У 1616-1617 роках аналогічно йшов інтенсивний обмін посольствами з султаном Османської імперії Ахмедом I. Згідно з угодою його війська атакували Сефевідів, щоб допомогти туркам. Після смерті султана військові дії були припинені. У 1618 році сефевідський шах Аббас I відправив Імамкулі-хану послів з пропозицією дружби. У квітні 1619 року посол Імам-кулі-хана був урочисто прийнятий сефевідським шахом. Його красива і продумана промова справила велике враження на іспанського посла Сільву Фігуроа. У 1618 році були відправлені посли Імам-кулі-хана в Китай. У 1621 році Ялангтуш Бахадур був головнокомандувачем військами в відбитті нападу казахських військ Турсун-султана. У 1628 році за наказом Імам-кулі-хана Ялангтуш розбив казахського Абул-Султана під Ташкентом і змусив його тікати в Кашгар. У 1636 році війська Імам-кулі-хана на чолі з Ялангтушом здійснили похід на Сайру, в околицях якої вони атакували казахські племена. Похід тривав до степів Дешт-і-Кипчака. При правлінні Імам-кулі-хана були побудовані ряд відомих архітектурних шедеврів як, наприклад, соборна мечеть і медресе Тіллі-Карі, медресе Шердор в Самарканді, медресе Нодір-Диван-Бегі в Бухарі та Самарканді. Імам-кулі-хан сам був учнем-мюридом джуйбарського ходжі Таджід-діна. Ходжа Таджід-дін був одружений на молодшій сестрі Імам-кулі-хана. На площі Регістон Бухари ходжа Таджід-діном було побудовано медресе Дор-уш-Шифо. Це медресе мало медичну спеціалізацію, мало аптеку і лікувальний заклад. У бібліотеці цього медресе зберігалося десять тисяч рідкісних книг. Щорічно тут готувалося 800 великих скляних посудин рожевої води і інших ліків, призначених для різних захворювань. В останні роки життя Імам-кулі-хан став погано бачити і в 1642 році він відмовився від престолу на користь свого брата Надір Мухаммада і відправився в хадж. Надір Діванбегі супроводжував Імамкулі-хана в його поїздці. Імам-кулі-хан побував в гостях у сефевідського шаха в Ірані, де місцевий художник Муїн Мусаввір намалював його портрет. Імам-кулі-хан помер в 1644 році в Мецці й був похований в Медині. Згідно з деякими джерелами, у поминальній молитві (Джаназа) в честь хана взяли участь 600 тисяч паломників.

Надір Мухаммад-хан (1642-1645)

До кінця свого правління всесильний правитель Бухарського ханства Імам-кулі-хан осліп і вирішив відмовитися від престолу на користь свого брата Надір Мухаммада. Було проведено дві коронації: одна в Самарканді, потім в Бухарі. Надір Мухаммад до сходження на престол був намісником в Балсі. За правління Надір Мухаммад-хана Туркестан і Ташкент залишалися в складі держави Аштарханідів. Однак населення, мабуть, продовжувало виступати проти панування Аштарханідів. Надір Мухаммад-хан не зміг зберегти баланс політичних сил в ханстві, яке стало розриватися відцентровими силами. Цього разу хвилювання відбувалися в Ходженді і поширилися по всьому ханству. Вони були настільки сильними, що збунтувалося військо, яке знаходилося в розпорядженні Надір Мухаммад-хана. З кількома наближеними йому довелося втекти в Балх. Однак там проти нього повстали сини. Надір Мухаммад-хан не зміг придушити заколот, який прийняв загрозливі розміри. Йому довелося викликати на допомогу правителя Індії Шах Джахана (1623-1659), нащядка Бабура. Незабаром бухарському хану стало відомо, що справжня мета військ з Індії - окупація частини території Бухарського ханства і полон його самого. Хан з великими труднощами пробився до Ірану і звернувся вже до шаха з проханням посприяти у відновленні його влади в Бухарі. Тим часом в Ходженді Назарбай вбив Санджар-султана, а ханом став Абдалазіз (1645-1680), який очолив боротьбу проти військ Індії та Ірану. Хвилювання в Ходженді вплинули на долю Бухарського ханства, стали причиною заколоту проти Надір Мухаммад-хана, вторгнення індійських та іранських військ і, нарешті, зречення Надір Мухаммад-хана від влади.

Абдул-Азіз-хан (1645-1681)

Його дворічна війна з інтервентами закінчилася поразкою військ Шах-Джахана. У 1660-1680 роках Бухарське ханство оборонялося від походів правителів Хорезма - Абулгазі і Ануш-ханів. За спостереженням польського посла в Ірані, Абдулазіз-хан «був людиною вченою, в різних науках, і в особливості в математиці. Крім того, сповнений мужності; він часто давав відчути персам силу своєї руки». У перше десятиліття правління Абдулазіз-хана великим впливом користувався хакім Самарканда Ялангтуш Бахадур. Потім, Ялангтуш-бей підкорився йому і зберіг пост хакіма Самарканда. Хани Аштарханіди підтримували дипломатичні зв'язки і з Османською імперією, в 1673 році посли Абдулазіз-хана були прийняті в Стамбулі. Як відзначають дослідники, дипломатичні здібності Абдулазіз-хана були визнані й він сам користувався повагою в Хіві, Стамбулі, Ісфахані та Делі. При правлінні Абдулазіз-хана були побудовані медресе його імені, медресе Валідаї Абдулазіз-хана в Бухарі та медресе Тіллі-Карі в місті Самарканді. Бухарці характеризували його як «хороброго, великодушного хана, любителя науки». Ним була зібрана бібліотека з найкрасивіших рукописів. Історія Абдулазіз-хана освітлена в працях істориків, одним з яких був Ходжам-кулі-бек Балх. Відомим узбецьким поетом цієї епохи був Турді, він був вихідцем з узбецького роду Юз, навчався в медресе Бухари, служив при дворі Абдулазіз-хана. Турді писав узбецькою і перською мовами під літературним псевдонімом Фараго. Згідно з відомостями з «Тарихі Кипчак-хани» Хаджам-кулі Балха, приблизно чотири роки між братами Субхан-кулі-ханом і Абдулазіз-ханом тривала війна. Країни Мавераннахра і Балха через набіги хорезмців і казахів прийшли на грань загибелі. Абдулазіз-хан подарував Балх своєму братові, який керував ним до 1680 року. У 1681 році Абдулазіз-хан відмовився від престолу на користь свого брата Субхан-кулі-хана. Сам він вирішив податися в хадж через територію держави Сефевідів. У червні 1681 року його урочисто зустрічав сефевідський шах Солейман Сефі. Як описують сучасники: «Від палацу Кухкана на відстані більше милі, уздовж дороги, по якій Абдулазіз-хан мав пройти, рядами були розставлені барабанщики і дударі, всі вбрані, один проти одного, і ще частина кіннотників, теж чудово одягнених. До кінця цієї дороги були розстелені цінні килими з шовку з золотом і сріблом ... ». Трохи пізніше «... обидва правителя сіли на коней, і Абдулазіз-хан їхав попереду. Перед ними йшли чотири лакея, одягнені в золоті і срібні тканини. Спорядження запасних коней було чудове, вуздечки були обнизаний перлами, рубінами та іншими дорогоцінними каменями. Луки сідла були з листового золота; нічого не могло бути прекрасніше. Все відбувалося за рахунок короля Персії. Абдулазіз-хан був одягнений в погані полотняні плаття, зсередини і зовні білі ... ». Абдулазіз-хан помер в 1683 році під час хаджу в Мецці. Був похований поруч з іншим Аштарханідом Імам-кулі-ханом і Надір Мухаммад-ханом.

Субхан-кулі-хан (1681-1702)

2 лютого 1681 року в мечетях Бухари була прочитана хутба з ім'ям нового правителя Субхан-кулі-хана. У 1660-1680 роках Бухарське ханство піддавалося безупинним грабіжницьким походам правителів сусіднього  міста Хорезма - Абулгазі і Ануш-хана. В 1687 році хан розгромив хорезмійських нападників, а в 1688 році посадив на хіванський престол свого ставленика Шахніяза. Економічна ситуація в його ж країні продовжувала погіршуватися, внутрішні політичні суперечності загострювалися з кожним роком, і Субхан-кулі-хан з великими труднощами справлявся з ними. Сепаратизм підданих кочових племен сильно зріс до кінця правління. Хан Субхан-кулі підтримував дипломатичні відносини з нащадком еміра Тимура, падишахом держави Великих Моголів Аурангзебом (1658-1707). Проходив обмін посольствами з Османською імперією і Москвою. На початку 1685 року Аурангзеб надіслав до Субхан-кулі-хана одного зі своїх знаменитих емірів, Зебердест-хана, з різного роду подарунками й піднесення, в числі яких були і живі слони. У 1691 році османський султан Ахмед II надіслав одного зі своїх довірених осіб, Мустафу-чауша, з подарунками, що складалися з арабських коней, різного роду дорогоцінних каменів і різнокольорових тканин.

При правлінні Субхан-кулі були побудовані медресе в Бухарі й Балху, лікарня Дор-уш-Шифо в Бухарі. Мухаммед Юсуф Мунші дає наступний опис будівель Субхан-кулі-хана в Балху: «Медресе, до надзвичайності велике і високе, зовні прикрашено кахлями. Нагорі арка (Балха) він побудував будівлі, прикрашені золотом і ляпіс-блакиттю, почавши їх знизу, довівши до верху арка на висоту шістдесяти метрів і тепер будівля уподібнюється старовинним (будівлям) за досконалістю і грандіозності. Внизу (арка) була побудована приймальня з терасою і соборна мечеть, щодо заснування якої розум розумних людей виявляється неспроможним. Близько східного боку високого арка був розбитий великий сад, названий Аміна-бад; посередині його побудована фортеця з глибоким ровом (навколо) і з високими будинками (всередині); з одного боку його влаштували галявинки, прикрашені різного роду квітниками і різноманітними плодовими деревами. Це було названо Баг-і Заган». Сам Субхан-кулі-хан був автором кількох творів з медицини та астрології. Він мав пізнання в медицині та сам займався лікуванням. Його твір по медицині «Іхйа ат-тіббу Субхані» було написано азербайджанською мовою і присвячене опису хвороб, їх розпізнаванню й лікуванню. Один зі списків рукопису зберігається в бібліотеці в Будапешті. Трактат Субхан-кулі-хана присвячений астрономії називався як «Суть місячних фаз в прогнозі щасливої ​​години» («Луббі ал-лава ал-камар фі-л-іхтіярат»). Субхан-кулі-хан захоплювався поезією і писав вірші під псевдонімом Нішон. Відомим узбецьким поетом цієї епохи був Турді. Іншим відомим поетом був Боборахім Машраб (1657-1711), класик узбецької літератури, поет і мислитель, послідовник суфійської течії тарикат і дервіш суфійського ордена Накшбанді (за іншими джерелами, Машраб належав до ордену Каландарів). Субхан-кулі-хан помер 14 вересня 1702 року в Бухарі й був похований біля гробниці Бахауддіна Накшбанді. Його наступником став Убайдулла-хан II.

Спроби реформ Убайдулли-хана ІІ (1702-1711)

Час його правління ознаменований запеклою боротьбою великих узбецьких племен з ханами за владу в Бухарі. Убайдулла виявляв прагнення до абсолютизму, але в кінцевому підсумку сам виявився іграшкою в руках емірів. Під час правління Убайдулла-хана II великий вплив придбав кушбегі Тура-кулі-бей. Він сприяв зростанню впливу калмаків при бухарському дворі, в державі посилилася смута і міжусобиці. Щоб зміцнити владу, Убайдулла намагався відсторонити племінну знать від управління і зосередити всі справи в руках незнатних осіб, що призначаються ним і від нього залежних. У прагненні покінчити з політичною роздробленістю Убайдулла-хану довелося зіткнутися з сепаратистськими тенденціями, які давно панували в Балху, де Мухаммед-Мукім оголосив себе незалежним від Бухари. За спиною Мукіма стояв його владний аталик Махмуд-бей, що спирався на узбецьке плем'я катаган, юртом якого був Кундуз. Пізніше, в 1706 році, Махмуд-бей вбив Мухаммед-Мукіма і проголосив себе ханом Балха. Все правління Убайдулла-хана пройшло в безперервних війнах з бунтівними васалами. У Шахрисабзі хвилювалися узбецькі племена кенегесів і мангитів. Хан намагався залучити їх до спільних дій проти бунтівного Махмуд-бея. У цей період утворилося незалежне від Бухари Самаркандське ханство на чолі з Раджаб Мухаммад-ханом. Стало самостійним і Шахрисабзьке володіння, кероване лиш Ібрахім аталиком. Політичні чвари і міжусобна боротьба племен ускладнювалися нападами кочових казахів з Сирдар'їнських степів, в свою чергу гноблених джунгарами, які завдали поразки казахам і киргизам, і утворили сильну кочову державу з центром в долині Ілі. У травні 1709 року Убайдулла-хан виступив з військом на Самарканд. Однак отримана незабаром звістка, що калмики, розгромивши казахів, повернулися в свої становища, робила непотрібним подальший похід. У самому Самарканді відбулися зіткнення між узбецькими племенами найманів і сараїв, які входили до складу ханського війська. У Фергані запанувала династія Мінг, що поклала початок самостійного Кокандського ханства (1710-1876). Мавераннахр роздирався міжусобною боротьбою за владу між численною родовою аристократією.

Економічна криза в країні, виснаження скарбниці та занепад торгівлі змусили хана в 1708 році провести грошову реформу. Однак вона була проведена недбало і непродумано. Були випущені нові монети, що містили низький відсоток срібла, якого було не більше 9 відсотків, в кілька разів менше, ніж в дореформених. Було встановлено примусовий курс нових монет, що викликало фінансову кризу в країні і невдоволення населення. Убайдулла-хан роки за два до своєї загибелі заклав великий сад (Чарбаг) біля міста Бухари (на захід від нього), біля воріт Таліпач, серед якого побудував палац; сад був наповнений різними фруктовими та декоративними деревами, квітниками, і обнесений високим муром. Він отримав назву Xанабад (побудований ханом); в ньому Убайдулла найбільше любив проводити час. У період правління Убайдулла-хана відомими істориками були: Абдуррахман Талі та Мухаммед Амін-і Бухарі. Спроба обмежити землеволодіння релігійних організацій привела до зіткнення хана з впливовими джуйбарськими ходжами, яких він хотів обкласти податками. Проти Убайдулли склалася змова. Командир охорони хана Джавшан брав участь у змові проти Убайдулли-хана і сприяв його загибелі в 1711 році, а його палац зазнав розграбування. Тіло Убайдулла-хана було поховано в Мазарі шейха Бахауддіна Накшбанді, поруч з його батьком Субханкулі-ханом.

Криза правління в часи Абдул-фейз-хана (1711-1747)

В епоху правління Абул-фейз-хана політичний хаос запанував в країні, призвів до відокремлення від Бухарського ханства і формування нової держави, що отримала назву Кокандське ханство, на престол якого зійшла узбецька династія з племені Мінг. Мухаммед-Хакім-бей з племені манго, зведений Абул-фейзом в звання аталика столиці, став владним тимчасовим правителем при слабохарактернім хані. Правитель Шахрісабза, емір племені кенегес Ібрагім-бей, бажаючи вирвати владу з рук Мухаммед-Хакім-бея, проголосив у 1722 році в Самарканді ханом хівинського ханича Раджаба. Сам Ібрагім-бей став при ньому «еміром над емірами». Раджаб-хан, до якого приєдналися багато емірів, з великим військом вирушив з Самарканда і рушив на Бухару. Однак він не зміг взяти Бухару, звернувся за допомогою до казахів, обіцяючи кочівникам багату здобич у завойованих областях. Казахи в цей час переживали важкі дні. Джунгарський хунтайджі Цеван Рабдан (1697-1726) на чолі сильного війська весною 1723 року вторгся в Казахське ханство. В цьому тяжкому становищі казахи охоче відгукнулися на запрошення йти походом на багаті області Мавераннахра. Протягом семи років вони робили спустошення по всій Зарафшанській долині, не зустрічаючи ніякого опору. У 1730 році вони покинули регіон. Абулфейз-хан намагаючись зосередити владу в руках, видалив з Бухари Мухаммед-Хакіма, і аталик виїхав в Карш. Однак цим він самостійності не зміг домогтися. Правителі областей і районів трималися незалежно, знаючи, що над ними немає ніякого контролю. Хан сподівався тільки на вірність своєї гвардії. Втечею кочових казахів в глиб Мавераннахра скористався Ібрахім-кенегес, який разом з іншими племенами направив їх силу проти Бухари. В результаті там почався голод. Він залучив казахів на боротьбу зі своїм ворогом в Самарканді.

Навала перських військ Надір-шаха

Важким економічним і політичним становищем Бухари скористався іранський завойовник туркменського походження Надір-шах (1736-1747). На початку 1740 року він вирішив почати похід на Мавераннахр. Абул-фейз-хан спішно викликав з Карша свого аталика і доручив йому їхати послом до Надір-шаха з тим, щоб умилостивити його. Мухаммед-Хакім, прибувши в табір шаха, зміг заслужити його повагу і був забезпечений грамотою Надір-шаха, що давала йому великі повноваження в країні. У битві біля Чарджоу Надір-шахом було розбите велике народне ополчення з добровольців Бухари, Самарканда, Коканда і Андижана. Перемогу йому забезпечила в значній мірі організована артилерія. Абул-фейз-хан капітулював перед Надіром. Надір прихильно поставився до Абул-фейз-хана і визнав за ним права на правління в Турані. Узи спорідненості скріпили будинок Аштарханідів з Надіром: на одній з дочок Абул-фейза одружився сам шах, на інший - його племінник. Однак з адміністрацією і населенням Бухари Надір зносився виключно через Мухаммед-Хакіма, якому виявив цілковиту довіру. Абул-фейз-хан виявився в повній від нього залежності. Надалі в сформованих у другій чверті XVIII ст. соціальних і політичних умовах Аштарханіди поступилися новим володарям - представникам узбецької племінної аристократії, головам племені мангитів, які прийшли до влади. По смерті Мухаммед-Хакіма, що послідувала в 1743 році, узбецькі еміри, що не стримувалися рукою аталика і користуючись повним неробством Абул-фейз-хана, підняли заколоти в різних містах держави. Грабежі і вбивства стали звичайним явищем. Повстання Ібадулли-хітая охопило весь Міанкаль (район в Самаркандській області) і дійшло до столиці. В кінці квітня 1745 року коли бухарці святкували за містом, біля мазару шейха Бахауддіна, своє традиційне весняне свято червоної квітки і десятки тисяч людей з міста і його околиць зібралися там зі своїми сім'ями на цілий місяць, Ібадулла нагрянув на Бухару, захопив багату здобич і повів безліч людей в полон. Надір-шах дав цілий загін випробуваних солдат синові померлого аталика Мухаммад Рахіму і відправив його в 1745 році (за іншими даними навесні 1747 рокк) в Бухару. У Мерві до Мухаммед-Рахіма приєднався син і наступник шаха Різа-кулі з загоном кизилбашів і артилерією, а в Чарджоу-туркмени. Мухаммед-Рахім прибув в Бухару з військами, де йому було присвоєно звання «еміра емірів». На вищі державні посади ним були призначені родичі і прихильники. Спираючись на них, Мухаммед-Рахім зміцнив своє становище в столиці ханства і за підтримки іранців приступив до втихомирення бунтівників. Після впертої боротьби Ібадулла був вигнаний з Міанкаля, втік на північ в Ташкент, де потім був убитий. На час смерті Надір-шаха (він був убитий в 1747 році) Мухаммед-Рахім-бею вдалося вже створити власне міцне і слухняне військо, командний склад якого був підібраний з відданих йому людей. Абул-фейз-хан був убитий незабаром після смерті Надір-шаха в 1747 році.

Останні Аштарханіди (1747-1756)

У 1747 році, після вбивства Абул-фейз-хана, фактична влада повністю перейшла в руки засновника узбецької династії мангитів, Мухаммад Рахіма (1747-1758). Мухаммад Рахім-бей, заручившись підтримкою всього двору і «кизилбашів», посадив на трон Бухари дев'ятирічного сина Абул-фейз-хана – Абдул-Муміна (1747-1751) і видав йому в дружини свою єдину дочку, але той почав самовладно управляти державою і через кілька років, в 1751 році він був убитий. Немовлята Убайдулла-хан III (1751-1754) і Шіргазі-хан (1754-1756), сини Абул-фейз-хана, оголошені ханами Бухарського ханства, ніякої ролі в державі не грали, та й не могли грати в силу віку.