Орхан І Газі – “Шлях від емірату до султанату” 1326-1359

Орхан І Газі – “Шлях від емірату до султанату” 1326-1359

Орхан І народився в 1279/1281 р. Його батьком був перший турецький султан Осман, а матір’ю Малхун-хатун, дочка шейха Едебалі.

 В 1299 р. Осман І оголосив про незалежність свого бейлика від Румського султанату. До участі в управління новоутвореною державою, він активно почав залучати своїх родичів. Молодому Орханові, батько довірив керувати справами в Караджахісарі. В цьому йому мав допомагати Гюндуз Альп, брат Османа. Непідтверджено, але вважається, що Орхан брав участь у Вафійській битві, яка принесла славу його батькові. Відомо про участь Орхана в нападі на Нікею 1302 р., битві при Димбосі 1303 р., битві при Леркеї 1304 р. Після того як він показав себе вмілим воїном, батько довірив йому обороняти Ескішехір та подарував для резиденції місто Караджахісар. З 1305 р. Орхану дозволили самостійно організовувати набіги.

Діяння нового султана

В 1326 р. помер емір Осман І Газі, а його місце на чолі держави зайняв син Орхан. Орхан І не був старшим сином Османа, однак тоді традиції передбачали, що нового правителя обиратиме рада племені із синів померлого. Знать кайї віддала свій голос за наймолодшого з синів Османа. Так Орхан став еміром, а його старший брат Аладдін прийняв рішення не боротися за владу і змирився з вибором племені – за це Орхан віддав  йому пожиттєво посаду великого візира. Аладдін став першим великим візиром держави Османів.

В останні роки життя Осман І майже не брав участь у військових походах, тому армією керував переважно його син Орхан. Саме Орхану довелося керувати облогою величезної візантійської фортеці Бурса у Віфінії. Ця облога була дуже тривалою, оскільки армія Орхана не мала ні навченої для штурму піхоти, ні облогових машин. Перші тактики захоплення міст в турків майже повністю виключали спроби штурму. Швидко вони захоплювали місто тільки у випадку несподіваного набігу, якщо це вдавалося. Якщо не вдавалося, тоді турки оточували місто, ізолювали від зовнішнього світу, перекривали доступ до продуктів та води і чекали поки жителі самі здадуться. Облога Бурси тривала довгих десять років – з 1316 до 1326 рр. За ці десять років, Орхан забрав у рабство усіх жителів-християн з околиць Бурси та заселив передмістя турками. В 1326 р., змучені голодом і облогою жителі погодилися капітулювати при умовах що:

1. Турки не руйнуватимуть місто.

2. Міщани, які захочуть покинути місто з майном, зроблять це під охороною османських солдатів.

3. Орхану І виплатять 30 тисяч золотих монет.

Зайнявши місто, Орхан І переніс до нього свою столицю. Були побудовані мечеть та ісламська академія, в яку запрошували вчитися молодь з Персії та Аравії. Орхан І почав формувати піхотний корпус – для його комплектування було наказано забирати дітей християн, навертати в іслам та привчати до покірності повелителю.

До Орхана, як і його батька почали масово приходити воїни газавату, що бажали воювати з Візантією. З різних добровольців йому вдалося сформувати 25 тисячну арімію, яка мала нанести удар по грецьких володіннях в Малій Азії. В 1331 р. війська Орхана захопили Нікею. Він наказав перейменувати її в Ізник.  В 1337 р. Орхан І завоював Нікомедію та перейменував у Ізміт. Цьому місту судилося стати першою верф’ю, де Орхан велів почати будувати османський флот. В 1345 р., скориставшись нестабільністю в сусідньому бейлику Караси, він направив на його територію війська і приєднав до свого емірату. Після цього придбання, бейлик Османів досяг своїми межами території Дарданелл.

Втручання Орхана у Візантійську громадянську війну 1341-1347

1341 р. у Візантії почалася міжусобиця між регентом Іоанном VI Кантакузеном та імператором Іоанном V Палеологом. 1343 р. на боці Іоанна Кантакузена, у війну вступили Сербія та Болгарія і завдяки цьому з 1344 до 1345 рр. він зміг захопити всі землі крім Константинополя. В 1345 р. Іоанн Кантакузен зайняв Галліполійський півострів та уклав союз із османським еміром Сулейманом, сином Орхана І. Сулейман допоміг йому утвердитися у Фракії та став посередником у переговорах між Іоаном Кантакузеном і  султаном Орханом І. Союз було укладено та скріплено шлюбом Орхана з Феодорою, дочкою Кантакузена.

Захопивши з допомогою Османів Фракію, 31 травня 1346 р. Іоанн VI Кантакузен проголосив себе імператором Візантії, а 1347 р. його війська вступили до Константинополя. Було укладено договір між Кантакузеном і Палеологом, за яким перший визнавався повноправним імператором. Та нещодавні союзники зрадили Іоанна VI. В 1347 Р. Орхан І уклав таємний військовий союз з сербським королем Стефаном Душаном - вони домовилися про спільний напад на Константинополь. Однак похід не вдався. Турецького посла, який мав переказати Стефану згоду султана Орхана І виступити на Константинополь, по дорозі схопили візантійці. Про підступ Орхана стало відомо імператору Іоанну Кантакузену і це стало кінцем їхнього союзу. Та незважаючи на те, що відкрито вони більше не співпрацювали, імператор продовжував і далі наймати турецьких воїнів до себе на службу. Турецькі воїни гарно показували себе у війнах з болгарами та сербами.

Завоювання Галліполійського півострова 1353

В 1353 р. син Орхана І Сулейман, домовився з Іоанном VI Кантакузеном, що за допомогу у війнах з сербами та болгарами імператор віддасть йому у володіння фортецю Цімпе на півострові Галліполі. Коли він прибув і зайняв її почався Фракійський землетрус, під час якого стіни сусідньої фортеці Калліполь обвалилися. Сулейман, скориставшись моментом, наказав її теж зайняти. Після цього Орхан І наказав методично заселяти півострів турками-переселенцями із Анатолії. Поступово вони витіснили місцеве населення і сформували більшість на півострові. Сприяння турецькому переселенню було негативно сприйняте у Константинополі – проти імператора Іоанна Кантакузена почався бунт, в результаті якого його вигнали з престолу. Зміна імператора не покращила життя грецького населення. Новий басилевс Іоанн V Палеолог не мав сили воювати проти Орхана І, а тим більше завадити переміщенню турків у Фракію. Імператору залишалося просто пасивно спостерігати як його землі поступово стають турецькими. Часто реальний статус повелителя Візантії нагадував васальну залежність від турецького султана. Коли в 1354 р. пірати захопили в полон сина Орхана І і Феодори Халіла, після наполегливого прохання султана, басилевс допоміг його звільнити з Фокеї.

Останнім успіхом Орхана І було приєднання Анкари в 1354 р. – він відвоював її у монголів Хулагу. В 1359 р. другий правитель держави Османів помер.