Ак-Коюнлу - Держава Білого Барана (1468-1502)

Завоювання Союзу Білого Барана

У 1467 році бек Узун-Хасан (1453-1478) на чолі племен Ак-Коюнлу, вступивши в союз з державою Тимуридів, розгромив своїх давніх суперників - державу Кара-Коюнлу («Чорного Барана»), опанував Вірменією, Західним Іраном, Іраком і створив державу «Білого Барана». Ставлення Узун-Хасана до християнських сусідів було подвійним: він захоплював все нові землі, здійснював набіги на Грузію, але в той же час відновлює свою дружбу з правлячим домом Трапезунда, утворюючи з ними союз проти Османської імперії. Вирішальним фактором, що перестеріг його від прямих військових зіткнень з турками-османами, була явна військова перевага останніх і те, що сталося в 1461 році взяття Трапезунда султаном Мехмедом II. Це змусило Узун-Хасана перенаправити свої військові сили на інші фронти, в 1462 році він завойовує Хасанкейф, останній оплот Айюбідів, в 1465 році - фортецю Карпут (Карпузлу), здійснює військові походи в Керман і Фарс. У 1468 році він захоплює Іранський Азербайджан і переносить столицю держави в Тебріз. Згодом його відносини з Османською імперією ще більш ускладнюються і призводять до чергового військового протистояння. Військові дії держави Ак-Коюнлу проти османських правителів, в кінцевому рахунку, були невдалі. У 1472 році війська Ак-Коюнлу вторглися в османські володіння, захопили Сівас і Кайсері, проте потім були відкинуті османськими військами на старі позиції. 1 серпня 1473 року Узун-Хасан розбив османів біля Малатьї. 1 серпня 1473 року військо Узун-Хасана було розбите османськими турками в битві при Терджані (битва при Отлугбелі), в верхів'ях річки Євфрат.

Битва при Отлукбелі (1473)

1 серпня 1473 року Мехмед ІІ вислав авангард армії, на чолі з Махмуд-пашею і Хасс Мурад-пашею. Командиром був Махмуд, а Мурад виступав тільки дорадчим голосом. Вони рухалися вниз вздовж течії річки Єфрат, зобох берегів, до ваді Терджан, і вичікували. У районі Монатьї, туркмени імітували проти турків атаку, для того щоб відступаючи заманити їх у пастку. Хаос Мурад-паша не послухав Махмуда-пашу та кинувся через Єфрат на ворогів. Його гонила вперед боязнь того, що вся слава перемоги над ворогом дістанеться Махмуду, а його правитель навіть не згадає. Через цю дурницю він повівся на хитрість і потрапив у пастку, влаштовану туркменами Уруглу Мехмед-бея, сина Узун-Хасана. Цей бій ств катастрофою для Османів: Хасс Мурад загинув у бою. Декілька відомих командирів, в тому числі Турханоглу Омер-бей і Фенаріоглу Ахмед-паша були взяті в полон. В бою турки втратили 4000 воїнів. Після перемоги над частиною авангарду, туркмени поширили чутки про повний розгром армії султана і смерть самого Мехмеда Фатіха. Вижив у бою лише загін Махмуда-паші – він відступив з боями до основної армії, протримавшись до ночі.

11 серпня 1473 року основна османська армія почала рухатися по правому березі Єфрату, до злиття Карасу (Західний Єфрат) та Східного Єфрату в районі Терджана. Далі Мехмед ІІ вирішив іти вздовж ущелини, по течії Карасу, не даючи бою. В листі, який Узун-Хасан писав у Венецію, йшлося про те що він не хотів переслідувати Османів, але його сини та радники рвалися у бій, тому він поступився. 11 серпня відбулася битва. Фланги армії Мехмеда ІІ перебували під керівництвом шехзаде Мустафи (лівий) та шехзаде Баязида (правий). Махмуд-паша, спільно з бейлербеєм Анатолії Дауд-пашею, мав іти авангардом і атакувати центр військ Узун-Хасана. Фланги армії Узун-Хасана очолили його син Зейнел (лівий) і Пір Ахмед Караманоглу (правий). Угурлу Мехмед командував окремим загоном. Ще до початку битви його відправили в обхід, щоб перекрити османській армії шлях з ущелини. Але туркам вдалося вирватися з ущелини на рівнину і пошикуватися в бойові порядки. Силами загонів шехзаде Мустафи і Давуд-паші правий фланг армії Узун-Хасана був розбитий, Пір Ахмед втік. Коли Узун-Хасан побачив що його армія з кожною годиною здає позиції, пересів на швидкого коня і втік. Побачивши це, його син Зейнел, навпаки, відмовився тікати, очоливши спротив піхоти у центрі. У бою Зейнел був убитий, а його голову принесли у подарунок шехзаде Мустафі (потім Мехмеду ІІ). Зрозумівши, що батько втік а брат убитий, Уруглу Мехмед втік слідом за батьком. Загалом битва тривала вісім годин – почалася в обід і закінчилася о другій годині ночі. Мехмед ІІ хотів переслідувати залишки армії ворога, але Махмуд-паша відмовив його від цього, через настання темряви і сильну пересічну місцевість. В полон до турків потрапили багато знатних дворян Узун-Хасана. Простих воїнів вони убили, а знатних забрали для отримання викупу. Ця битва почала крах держави Ак-Коюнлу та закріпила панування Османів у Анатолії.

Причинами невдачі були слабка артилерія, брак вогнепальної зброї, а також застарілі форми організації війська Ак-Коюнлу, яке представляло собою ополчення кочових племен, які виступають в похід з сім'ями, рабами і худобою, причому похід був одночасно перекочівкою. Османські ж війська вже тоді були добре організовані, мали сильну артилерією і були оснащені мушкетами. Союзник Ак-Коюнлу, Венеціанська республіка, намагалася організувати доставку вогнепальної зброї і гармат Узун Хасану, але венеціанські гармати на шляху частина були захоплені турками, частина курдськими беями. При Узун-Хасану держава Ак-Коюнлу досягла свого зеніту. Він був першим з правителів конфедерації племен, який також оголосив себе незалежним султаном, і на підтвердження свого статусу став щорічно посилати з паломниками в Мекку «мехмел» (позначену парчу). Незважаючи на гоніння на шиїтів, Узун-Хасан підтримував тісні стосунки з суфійськими дервішами і видав одну зі своїх дочок за лідера ардебільского ордена «Сефевійя» шейха Гейдара, батька Ісмаїла Сефевіда. Узун Хасан зумів дещо впорядкувати податкову систему в державі, для чого був виданий спеціальний звід законоположень, відомий під назвою «Канун-наме». У «Канун-наме» визначалися як самі податки і повинності, так і порядок їх збору. Цей документ повинен був запобігти експлуатації й проіснував ще тривалий час після правління Узун Хасана.

Абу л-Фатх Султан Халіл-хан (6 січня-15 червня 1478 року). 16 січня 1478 року після смерті свого батька Узун-Хасана Султан-Халіл стає другим султаном держави Ак-Коюнлу. Він змушений був боротися проти зазіхань своїх родичів на султанський престол. Спочатку переміг і стратив свого молодшого брата Максуда, а інших братів, Ягуба і Юсуфа, змусив тікати з Ак-Коюнлу. Потім Халіл-хан завдав поразки свому дядьку Мурад-бею Баяндуру. Султан-Халіл намагався продовжити діяльність батька, який створив велику і централізовану державу. У цьому йому протистояли намісники. Останні підтримали брата Султана-Халіла - Ягуба, який повернувся на батьківщину з військом. Незабаром Султан-Халіл зазнав поразки в битві біля Хоя, потрапив в полон і був страчений. Новим султаном держави Ак-Коюнлу став принц Ягуб під ім'ям Гіяс ус-Салтані Абу-л-Музаффар Султан Ягуб-хан (1478-1490). У 1479 році він намагався відновити вплив в Карамані, проте без особливого успіху. У 1480 році проти султана Ак-Коюнлу виступили мамлюки Єгипту, які намагалися захопити Урфу. Але війська Ак-Коюнлу здобули перемогу. В 1481 році Ягуб змушений був придушити заколот Баяндур-бея в Хамадані. У битві при місті Кум, Султан-Якуб завдав Баяндур-бею рішучої поразки, захопив і стратив. У наступному році придушив повстання в Ширазі.

У цих умовах влада Ак-Коюнлу на Кавказі ослабла. З метою відновлення впливу Султан-Ягуб уклав союз з ширваншахом Фаррух-Ясаром. У 1487 році він вирушив у похід проти Грузинського царства, завдав поразки царю Картлі Костянтину II, змусивши того визнати свою перевагу і передати владу Олександру II, який також визнав васальну залежність від Ак-Коюнлу. У 1488 році Султан-Ягуб рушив на допомогу Ширвану, якого атакував Шейх Гейдар з роду Сефевідів, якому було завдано поразки в області Табарасан. Помер 14 Ягуб грудня 1490 року в своїй ставці в Карабасі. Підозрювали, що його отруїла дружина. Його наступником на султанському престолі став син Султан-Байсонкур. Султану Ягубу присвячена матнаві (поема) азербайджанського поета Хатаї Тебрізі «Юсуф ва Зулейха», написана в 80-90-х рр. XV століття. Історії правління Султана Ягуба присвячена історична праця «Таріх-і Аламар-йї Аміні» перського мандрівника і історика Фазлаллаха ібн Рузбіхана.

Дев'ятирічний Абу-л-Фатх Байсункур-хан (1490-1492) у 1490 році після смерті свого батька  Султан був оголошений новим султаном держави Ак-Коюнлу. Втім, фактична влада перебувала у його атабека Халіл-бека Мосуллу. Незабаром проти влади нового султана піднялися два великих племені, що входили до складу племінної конфедерації Ак-Коюнлу. Вони підтримали претендента на престол, Рустама, двоюрідного брата Султана Байсункура. У 1492 році Султан Байсункур був скинутий із престолу. Новим правителем Ак-Коюнлу став Абу-л-Музаффар Рустам-хан (1492-1497). Війська, вірні Султану Байсункуру, спробували відновити його на троні, але зазнали поразки. У 1493 році при невідомих обставинах Султан Байсункур був убитий. У 1494 році Султан Рустам виступив проти правителів Ардебіля - Сефевідів, які знову відновили свою міць, завдавши поразки Ізмаїлу, сину і наступнику шейха Гейдара. Ісмаїл Сефевід змушений був тікати. Протягом наступних років Султан Рустам спокійно правив, не проводячи активної зовнішньої політики. У 1497 році за підтримки турків-османів проти Султана Рустама виступив його родич Гедек Ахмед-хан - він досить швидко переміг султана, який втік до Грузії (куди саме невідомо: Картлі або Кахетія), де незабаром загинув. Новим правителем Ак-Коюнлу став Гёдек Ахмед-хан.

Абу Наср Гедек Ахмед-хан (1497) почав реформи по зміцненню держави, податкової системи (скоротив або на тривалий час скасував ряд податків), також зробив кроки до створення регулярного війська на кшталт османського. Також було скасовано союргал (спадкові феодальні володіння), важкі податки та повинності селян. Втім проти цього виступили керівники місцевих племен на чолі з Касим-беєм. Останній закликав на султанський престол родича султана - Мурада, сина Султана Якуба, який в тому ж році захопив Тебріз. Султан Ахмед вирішив дати битву супернику всередині держави, але неподалік від Ісфагана зазнав поразки, потрапив в полон і був страчений 13 грудня 1497 року. Після цього держава Ак-Коюнлу розпалася: у Тебрізі й Азербайджані престол зайняв Алванд-мірза (син Юсуф-бека і внук Узун-Хасана), в Йєзді, Кермані й Сістані захопив владу Султан-Мухаммед (син Юсуф-бека і внук Узун-Хасана ), в районі Діярбакир - Султан-Касим (племінник Узун-Хасана), якого незабаром змінив Зейнал-ал-Айбідін (син Султана Ахмеда). Це в кінцевому підсумку призвело до легкого підкорення Ак-Коюнлу військами Ісмаїла I з роду Сефевідів (до 1502 року - Азербайджан і Тебріз), до 1508 року (Південна і Східна Персія).