Завоювання Тимура Ленга - як самаркандський емір налякав весь світ

Бунтівний емір

Перші відомості про Тимура з'явилися в джерелах починаючи з 1361 року. Його початок політичної діяльності схожий з біографією Чингісхана: вони були ватажками набраних ними особисто загонів прихильників, які й потім залишалися головною опорою їхньої могутності. Подібно Чингісхану, Тимур особисто входив в усі подробиці організації військових сил, мав докладні відомості про сили ворогів і стан їх земель, користувався серед свого війська безумовним авторитетом і міг цілком покладатися на всіх своїх сподвижників. В 1347 році Чагатайський улус розпався на дві окремі одна від одної держави: Мавераннахр і Могулістан (або Моголистан). В 1360 році Мавераннахр був завойований ханом Туглук-Тимуром, але 1362 року Туглук-Тимур спішно покинув покорений Мавераннахр через заколот групи емірів в Моголістані, передавши владу своєму синові Ільясу-Ходжі. Тимур був затверджений ханом як емір Кешської області та один з помічників його сина.

Не встиг хан перетнути річку Сирдар'я, як Ільяс-Ходжа разом з еміром Бекчіком та іншими близькими до нього емірами змовилися віддалити Тимура від державних справ, а при нагоді знищити його фізично. Інтриги все більш посилювалися та мали небезпечний характер. Тимуру довелося відокремитися від монголів і перейти на сторону їхнього ворога - еміра Хусейна, внука еміра Казагана. Деякий час вони з невеликим загоном вели життя шукачів пригод і пішли в сторону Хорезма, де в битві під Хівою зазнали поразки від правителя тих земель Таваккала-Конгурота, і з залишками своїх воїнів та слуг змушені були відступити вглиб пустелі. Згодом вийшовши до аулу Махмуді, вони були взяті в полон людьми Алібека Джанікурбана, в полоні у якого провели 62 дні. Згідно з відомостями історика Шарафіддіна Алі Язді, Алібек мав намір продати Тимура та Хусейна іранським купцям, але в ті дні через Махан не пройшов жоден караван. В'язні були врятовані старшим братом Алібека еміром Мухаммад-беком. Під час сутички в Сеістані, що сталася восени 1362 року проти ворогів правителя Маліка Кутбіддін, Тимур втратив два пальці на правій руці й був важко поранений у праву ногу, від чого став кульгавим.

До 1364 року еміри Тимур і Хусейн жили на південному березі Амудар'ї в областях Кахмард, Дарагез, Арсіф і Балх, де вели проти місцевих монголів партизанську війну. В 1364 році монголи були змушені покинути країну. Повернувшись назад у рідний Мавераннахр Тимур та Хусейн посадили на престол Кабул-шаха з роду Чагатаїдів. На наступний рік, на світанку 22 травня 1365 року за Чиназ відбувся кровопролитний бій між армією Тимура і Хусейна та армією хана Ільяса-Ходжі, яка увійшла в історію як «Битва в болоті». У емірів Тимура і Хусейна було небагато шансів перемогти, оскільки в армії Ільяса-Ходжі були більші сили. Під час битви почалася злива, воїнам важко було навіть глянути вперед, а коні грузли в багнюці. Незважаючи на це, війська Тимура стали здобувати перемогу на своєму фланзі, а у вирішальний момент він просив допомоги у Хусейна, щоб добити противника, однак емір Хусейн не тільки не допоміг, але і відступив. Це і зумовило результат битви. Воїни Тимура і Хусейна вимушено відійшли на другий берег річки Сирдар'ї.

Тим часом армія Ільяса-Ходжі була вигнана з Самарканда народним повстанням сербедарів, яке очолили викладач медресе Мавлан-заде, ремісник Абубакр Калаві та воїн Мірза Хурдакі Бухарі. У місті встановилося народне правління. Майно багатих верств населення було конфісковано, тому вони звернулися до Хусейна та Тимуру за допомогою. Тимур і Хусейн домовилися виступити проти сербедарів. Навесні 1366 року еміри придушили повстання, стративши сербедарських вождів, але за наказом Тамерлана залишили в живих одного з лідерів повстання, богослова Мавлана-заде, який користувався величезною популярністю в народі.

Великий емір.

Союзник Тимура Хусейн виношував плани зайняти посаду верховного еміра Чагатайського улусу, подібно до свого діда.У відносинах між Тимуром і Хусейном намітився розкол і кожен з них починав готуватися до вирішального бою. В цій ситуації велику підтримку еміру Тимуру зробило духовенство в особі термезьких Сєїдів, самаркандського шейх-уль-іслама та Мір Сеїд Берека, що став духовним наставником Тимура. Переїхавши з міста Салі-сарая в Балх, Хусейн почав зміцнювати фортеці. Він вирішив діяти обманом і хитрістю. Хусейн послав Тимуру як другу запрошення на зустріч в ущелині Чак-Чак для підписання мирного договору, а як доказ своїх дружніх намірів обіцяв йому заприсягтися на Корані. Відправившись на зустріч, Тимур на всякий випадок взяв з собою ще двісті джигітів, Хусейн ж привів тисячу своїх воїнів і з цієї причини зустріч не відбулася.

Зібравши всі свої сили, Тимур переправився на інший берег Амудар'ї. Передовими частинами його військ командували беї Суюргатмиш-оглан, Алі Муайяд і Хусейн Барлас. На підході до села Бійя на зустріч війську висунувся Мір Сеїд Берека, ватажок Андхудських сеїдів, і вручив йому литаври та прапор верховної влади. На шляху до міста Балха до Тимура приєдналися прибувші з Каркари Джаку Барлас зі своїм військом і емір Кей-Хосров з Хутталана, а на іншому березі річки також приєдналися емір Зинда Чашма з Шібіргана, хозарійці з міста Хульма та Бадахшана Мухаммад-шах. Дізнавшись про це, багато воїнів еміра Хусейна покинули його. Перед боєм емір Тимур зібрав курултай, на якому ханом Мавераннахра був обраний Суюргатмиш-хан, син Казан-хана. Незадовго до затвердження Тимура «великим еміром» до нього прийшов Мір Сеїд Барака, шейх з Мекки, і сказав, що йому було видіння, ніби він, Тимур, стане великим правителем. З цієї нагоди вручив йому прапор, барабан, символ верховної влади. 10 квітня 1370 року Балх був підкорений, а Хусейн узятий в полон і убитий правителем Хуталляна Кайхосровом на правах кровної помсти, так як до цього Хусейн вбив його брата. Одразу після страти відбувся новий курултай, в якому взяли участь чагатайські беки та еміри, високопоставлені сановники областей, термезшахи. Серед них були колишні суперники та навіть друзі дитинства Тимура: Байя-Сулдус, еміри Ульджайту, Кайхосру, Зинда Чашма, Джаку-Барлас і багато інших. Курултай обрав Тимура верховним еміром Турана, як від тих пір стала називатися держава Тимура, поклавши на нього відповідальність за встановлення довгоочікуваного миру, стабільності та порядку в країні. Шлюб з дочкою Чингізида Казан-хана, полоненою вдовою еміра Хусейна Сарай-Мульк ханим, дозволив Тимуру додати до свого імені почесний титул «Гураган», тобто «(ханський) зять».

На курултаї емір Тимур прийняв кровну присягу від всіх воєначальників Мавераннахра. Як і його попередники, він не прийняв ханського титулу, а задовільнився званням «великого еміра» - ханами при ньому вважалися лиш нащадки Чингісхана Суюргатмиш-хан (1370-1388), а потім його син Махмуд-хан (1388-1402). Столицею держави був обраний Самарканд. Тимур почав боротьбу за створення централізованої держави.

Початок правління

Незважаючи на закладений фундамент державності, Шибірган і Хорезм, південна частина якого належала Чагатайському улусу, не визнавали нової влади в особі Суюргатмиш-хана та еміра Тимура. Неспокійно було на їхніх південних і північних рубежах кордону, де занепокоєння склали Моголістан і Біла Орда, часто порушуючи кордон і грабуючи селища. Після захоплення Урус-ханом Сигнака та перенесення до нього столиці Білої Орди, Ясси (нині Туркестан), міста Сайра та Мавераннахр опинилися в ще більшій небезпеці. Необхідно було вживати заходів щодо захисту й зміцненню своєї державності.

Незабаром владу еміра Тимура визнали Балх і Ташкент, проте Хорезмські правителі продовжували чинити опір Чагатайському улусу, спираючись на підтримку правителів Дешт-і-Кипчак. У 1371 року імператор Хорезму зробив спробу захоплення південного Хорезму, який входив до складу Чагатайського улусу. Емір Тимур вимагав у Хорезма повернути захоплені землі спочатку мирним шляхом, посилаючи в Гургандж спочатку тавачі, після шейх-уль-ісламу (глава мусульманської громади), але правитель Хорезму Хусейн Суфі обидва рази відмовився виконувати цю вимогу, взявши в полон посла. Надалі емір Тимур зробив п'ять походів на Хорезм.

Підкорення Моголистану

Моголістан необхідно було швидко підкорити для забезпечення безпеки кордонів держави. Моголистанські феодали часто робили грабіжницькі набіги на Сайру, Ташкент, Фергани та Ясси. Особливо великі біди принесли народу набіги моголістанского улус-бегі еміра Камар ад-Діна в 1370-1371 роках. З 1371 по 1390 роки емір Тимур здійснив сім походів на Моголистан, остаточно розбивши армію Камар ад-Діна та Анка-Тюра в 1390 році. Перші два походи проти Камар ад-Діна Тимур зробив навесні й восени 1371 року. Перший похід закінчився перемир'ям; під час другого Тимур, вийшовши з Ташкента, рушив у бік селища Янги на Тараз. Там він звернув моголів до втечі й захопив велику здобич. У 1375 році Тимур здійснив третій успішний похід. Він вийшов з Сайрама й пройшов через райони Таласа і Токмака по верхній течії річки Чу, повернувшись у Самарканд через Узген і Ходжент. Однак Камар ад-Дін не був розгромлений. Коли армія Тимура повернулася в Мавераннахр, Камар ад-Дін взимку 1376 вторгся до Фергани та обложив місто Андижан. Намісник міста Фергани, третій син Тимура Умар-шейх, втік у гори. Розлючений Тимур поспішив до Фергани і довго переслідував супротивника за Узген і горами Ясси до самої долини Ат-Баші, південного припливу верхнього Нарина. У 1376-1377 роках Тимур почав свій п'ятий похід проти Камар ад-Діна. Він розбив його армію в ущелинах заходу Іссик-Куля і переслідував до Кочкарьов. У «Зафар-наме» згадується шостий похід Тимура в район Іссик-Куля проти Камар ад-Діна в 1383 році, проте улус-бегі знову вдалося вислизнути. У 1389-1390 роках Тимур активізував свої дії, щоб остаточно розгромити Камар ад-Діна. У 1389 році він перейшов Або і перетнув район Іміль в усіх напрямках, на південь і схід від озера Балхаш і навколо Ата-Куля. Його авангард тим часом переслідував моголів до Чорного Іртиша, на південь від Алтаю. Його передові загони дійшли на сході до Кара Ходжі, тобто майже до Турфана. У 1390 році Камар ад-Дін був остаточно розгромлений, і Моголістан остаточно перестав загрожувати державі Тимура. Однак Тимур дійшов лише до Іртиша на півночі, Алакуль на сході, Еміла і ставки монгольських ханів Баліг-Юлдуза, але завоювати землі на схід від гір Танграм-тега і Кашгара він не зміг. Камар ад-Дін втік за річку Іртиш і згодом помер від водянки. Як хан Моголистану утвердився Хізр-Ходжа.

Покорення Персії.

У 1380 Тимур вирушив у похід проти Маліка Гіяс-ад-Діна Бенкет-Алі II, так як той не побажав визнати себе васалом і став у відповідь зміцнювати оборонні стіни своєї столиці міста Герат. На початку Тимур направив до нього посла з запрошенням на курултай, щоб вирішити проблему мирним шляхом, але Гіяс-ад-Дін Бенкет-Алі II відкинув пропозицію, затримавши того посла. У відповідь на це в квітні 1380 року Тимур направив десять полків на лівий берег Амудар'ї. Його війська захопили області Балх, Шибірган і Бадхиз. У лютому 1381 року виступив з військами сам емір Тимур і взяв Хорасан, міста Серахс, Джамі, Каус, Туї і Келат, але місто Герат було взято після п'ятиденної облоги. Крім Келата був узятий Себзевар, в результаті чого остаточно припинило існування молода Держава сербедарів. 1382 року правителем Хорасану був призначений син Тимура Міран-шах. У 1383 році Тимур спустошив Систан і жорстоко придушив повстання сербедарів в Себзеварі, а в 1384 року захопив міста Астрабад, Амуль, Султанія і Тебріз, фактично зайнявши всю Персію.

Війна Тимура з ханом Тохтамишом (1385-1395)

У 1359-1380 роках в Золотій Орді тривала важка міжусобна боротьба, на золотоординське престолі змінилося 25 ханів, тому багато улусів спробували стати незалежними. У 1370-х роках піднявся хан Сирдар'їнського улусу Урус-хан. Прийшовши до влади в Чагатайському улусі, емір Тимур, побоюючись посилення Урус-хана, в піку йому могутності, підтримав іншого претендента - Тохтамиша. Перша допомога була надана на початку 1376 року, коли за допомогою військ Тимура і на його кошти Тохтамиш завоював Сабран та Сигнак, але був розбитий сином Урус-хана. Друга допомога була надана в 1377 році, коли за допомогою військ Тимура та на його кошти Тохтамиш знову утвердився на Сирдар'ї, але був розбитий іншим сином Урус-хана, був поранений і врятований родичем Тимура Ідік Барласом, який привів його до Бухари до Тимуру, який наказав його вилікувати. Урус-хан вимагав видати Тохтамиша, але Тимур не видав одного. Урус кілька разів повністю розбивав Тохтамиша, але тому кожен раз вдавалося втекти до Тимура, який знову давав йому нову армію. Однак Урус-хан несподівано помер, тож 1379 Тохтамиш був проголошений ханом і після Куликовської битви, за допомогою того ж таки Тимура, нарешті опанував престолом знову об'єднаної Золотої Орди. У 1382 Тохтамиш розорив Русь, після чого уявив себе досить сильним для того, щоб виступити проти свого колишнього покровителя.

В кінці 1385 Тохтамиш на чолі 9 туменів (90 тис. вояків) пройшов через Дербент і Ширван, захопив Тебріз і розграбував його. Хоча ці землі не були частиною імперії Тимура або Чагатайського улусу, проте Тамерлан сприйняв цей похід як виклик. У відповідь Тимур завоював Закавказзі, включивши його до складу своєї імперії, але 1388 року Тохтамиш раптово завдав удар в серце його володінь: золотоординські війська пройшли місто Сигнак і увійшли аж в Мавераннахр, де взяли в облогу Бухару. Скориставшись ситуацією повстали старі суперники Тимура в Могулістані та Хорезмі. Повернувшись восени 1388 року в Самарканд, Тимур насамперед розправився з бунтівниками. Ургенч був стертий з лиця землі, а його руїни засіяні ячменем. Однак коли війська були розпущені по домівках на зиму, Тохтамиш знову вторгся в Мавераннахр. У відповідь Тимур, відкинувши пропозиції радників про відступ на південь і очікуванні літа, зібрав армію в Самарканді та Шахрисабзі, і рушив на північ. Армія Тимура зустріла авангард Тохтамиша та відкинула його за Сирдар'ю, однак сніговий буран зробив подальші бойові дії неможливими. Навесні 1389 року Тимур був змушений спочатку придушити заколот в Хорасані, а потім відкинути на сході джатів, які під керівництвом Хизира-ходжі спробували допомогти Тохтамишу. Потім на місці народження Тимура в долині біля Шахрісабза був зібраний курултай; був відданий наказ зібрати всі наявні війська. Поважаючи військові обдарування хана Тохтамиша, Тимур вирішив діяти напевно і побажав виставити армію в двісті тисяч чоловік. До кінця 1390 армія була зібрана і перейшла на північ, зимувати в Ташкенті.

Проаналізувавши ситуацію, емір Тимур вирішив завдати превентивного удару. Його армія виступила в похід в січні 1391 року в найхолоднішу пору. Щоб вигадати час, хан Тохтамиш надіслав послів, але Тимур відмовився від переговорів. Його армія минула Яси і Табран, пройшла Голодний степ і до квітня, форсувавши річку Сарису, вийшла в гори Улитау, де Тимур наказав спорудити обеліск «на науку нащадкам». Армія Тохтамиша, однак, вислизала від бою, а у Тимура продовольство добігало кінця. Тоді 3 травня емір Тимур влаштував величезне облавне полювання за участю усієї своєї армії. Тут солдати Тимура виявили лосів, яких монголи називали хандгай, а степові мешканці буланами. Потім завойовник влаштував також огляд своїх туменів: Худайдада, Шайх Темура, Умаршайха, Султан Махмуд-хана, Сулайманшах-бека, Мірза Мухаммада, Султан Бахадура, Міран-шаху Бахадура, Мухаммад Султан-шаха, аміра Хаджі Сайф ад-Діна, аміра Джахан-шаха Джаку та інших беків. 12 травня армія Тимура досягла Тобола, а до червня побачила річку Яїк. Побоюючись, що провідники можуть привести його людей до засідки, Тимур вирішив не використовувати звичайні броди, а наказав переправлятися вплав в менш сприятливих місцях. Через тиждень його армія прибула на береги річки Самара, де розвідники повідомили, що противник уже неподалік. Однак золотоординці відступали на північ, застосовуючи тактику «випаленої землі»; щоб нагодувати велику армію, Тимуру знову довелося влаштувати облавне полювання. В результаті Тохтамиш прийняв бій, і 18 червня відбулася битва на річці Кондурча поблизу Ітіля.

Битва на річці Кондурча

Хід битви дуже докладно описаний Нізам-ад-Діном Шамі, Шараф-ад-Діном Язді та Мірхондом.  Армія Тимура, що мала добре озброєну та навчену піхоту і мала потужний центр, була значно більш організованою і боєздатною силою, ніж ординські війська Тохтамиша, що і зумовило результат битви. Війська Тимура були розділені на 7 підрозділів, причому 2 з них знаходилися в резерві, готові за наказом головнокомандувача прийти на допомогу центру або любому флангу. Піхота на полі битви була захищена глибокими окопами і величезними щитами. Армія Тамерлана була побудована в битві наступним чином. В її центрі розташовувався кул Тимура під командуванням мірзи Сулейманшаха, позаду - другий кул Тимура під керівництвом Мухаммеда Султана, поруч з ними розташовувалося сили, що знаходилися в особистому розпорядженні Тимура. На правому фланзі знаходився кул мірзи Міраншаха (як канбула - флангового охорони - поряд з ним розташовувався кул Хаджі Сейф-ад-Діна). На лівому фланзі знаходився кул мірзи Омар-Шейха (як канбула - кул Бердібека).мНа початку битви численні ординські війська намагалися охопити противника з флангів, однак все атаки ординських воїнів були відбиті, а потім армія Тамерлана перейшла в контрнаступ, потужною фланговою атакою перекинула ординців і протягом 200 верст переслідувала їх до берегів Волги. Ординці були притиснуті до берега. Битва була неймовірно запеклою і супроводжувалася небаченим раніше кровопролиттям. Ординці були вщент розбиті, проте Тохтамишу вдалося врятуватися втечею. Військо Тамерлана не стало форсувати Волгу і через Яїк рушило на зворотний шлях, а через два місяці досягло Отрара.

Другий похід на Тохтамиша (1395)

У 1394 році Тимур дізнався, що Тохтамиш знову зібрав армію й уклав союз проти нього з султаном Єгипту Баркуком. Золотоординські кипчаки ринули на південь через Грузію і знову взялися спустошувати кордони імперії Тимура. Проти них була відправлена ​​армія, але ординці відступили на північ і розчинилися в степах. Тимур вирішив, що Тохтамиша треба знищити раз і назавжди. Навесні 1395 року емір Тимур влаштував огляд своєму війську біля Каспійського моря. Як повідомляє Язді, авангард лівого флангу Тимура стояв біля підніжжя гір Ельбурса, а правий фланг - на берегах Каспійського моря. Обігнувши Каспій, Тимур пішов спочатку на захід, а потім по широкій дузі повернув на північ. Армія пройшла через Дербентский прохід, перетнула Грузію і вийшла на територію Чечні. Тут, в гористій місцевості, Тохтамиш не міг змусити Тимура вести тяжку багатомісячну погоню, і 15 квітня 1395 року дві армії зійшлися на берегах річки Терек.

Битва на річці Терек

Армія Тимура мала потужний укріплений центр, який мав свій авангард. Позаду центру розташовувалася ставка командувача і резерви, які грали найважливішу роль в битві. Фланги, укріплені загонами бойової охорони (канбули), також відігравали помітну роль. Канбули, в завдання яких входили не тільки допомога флангам, але і запобігання їх оточенню противником, формувалися з числа найбільш хоробрих воїнів під керівництвом досвідчених командирів. Піхота в бою захищалася окопами та великими щитами-чапаре. Вся армія, як і в битві при Кондурчі, складалася з 7 окремих корпусів. На самому початку битви, коли бій кипів ще не на всіх ділянках фронту, на лівий фланг армії Тимура прийшовся удар великих сил золотоординців. Положення було врятовано контрударом 27 добірних підрозділів чисельністю по 1000 осіб резерву. Ординці відступили, і багато воїнів Тимура почали переслідувати їх, але незабаром ординці знову зуміли зібрати і сконцентрувати розрізнені сили, завдавши противнику потужного контрудару. Воїни Тимура не витримуючи натиску ординців, почали відступ. Праве крило і середина війська Тимура забарилися; але, оточений ворогами, зламавши спис свій, вже не маючи жодної стріли в сагайдаку, холоднокровно він давав вождям веління зламати густі натовпи ворожі. З обох боків до місця бою підтягувалися свіжі сили. Воїни Тимура, які підходили до місця бою, спішувалися і, споруджуючи нові загородження з щитів і гарб, починали обстрілювати ординців з луків. Тим часом до місця бою приспіли добірні сили мірзи Мухаммеда Султана, стрімкою кінною атакою змусивши монголів тікати. В цей же час воїни лівого флангу ординської армії потіснили правий фланг тимурівської армії під командуванням Хаджі Сейф-ад-Діна, зумівши обійти їх з флангу і оточити. Потрапивши в оточення, війська Сейф-ад-Діна стійко оборонялися від лютих ординців, героїчно відбиваючи численні атаки ворогів, доки не прибула кіннота. Ординці, не витримавши натиску противника, здригнулися і побігли. Тимурівські війська, розвиваючи свій успіх, перекинули лівий фланг армії Тохтамиша. Здобуваючи перемогу на кожній ділянці бою, Тимур незабаром ціною дуже великих зусиль зумів домогтися перемоги. За повідомленням Ібн-Арабшаха, один з емірів Тохтамиша, посварившись з іншим еміром, покинув поле бою разом зі своїм племенем, що послабило армію Тохтамиша і сприяло перемозі Тимура. Незабаром військо Тохтамиша, що знаходилося в повній дезорганізації, звернулося в панічну втечу. Величезні багатства Тохтамиша, залишені ним у своїй ставці, дісталися Тимуру. Перегрупувавши військо і щедро нагородив воєначальників, Тимур рушив у погоню за Тохтамишем. Не наздогнавши Тохтамиша, Тимур відправив в Орду з загоном узбеків свого ставленика, сина Урус-хана Койрічака. Битва на Тереку мала катастрофічні наслідки для Золотої Орди. Знищивши основні ординські сили в битві на річці Тереку, емір Тамерлан вторгся в західні улуси Золотої Орди, які піддав спустошенню та на здобич воїнам. Зруйнувавши Рязанську землю і захопивши Єлець, Тимур повернув назад. Удар Тимура по Золотій Орді посилив васалів Орди та сприяв послабленню влади хана.

Після того, як міста Сарай і Тана були знищені, північна гілка Великого шовкового шляху припинила своє існування, переставши приносити доходи Тохтамишу. Каравани рушили південним маршрутом через територію Тимура, і багатство, яке раніше надходило до Тохтамиша, осідало тепер у скарбниці Тимура. Хан Тохтамиш залишився в розореній і злиденній країні і незабаром втратив престол.

Індійський похід Тимура (1398)

Військо вирушило в похід у квітні 1398 року. Армія Бекет-Мухаммеда (близько 30 тис. вершників) рушила на Мултан через Сулейманові гори і 6 місяців облягала його. Війська самого Тимура почали рухатися через Термез до Самангані. Подолавши Гіндукуш в районі Баглай, військо минуло Андараб. Першими жертвами походу стали окупанти-нуристанці (сіяхпуші). «З голів невірних спорудили вежі», повідомляє Шарафаддін Язді. У серпні Тамерлан стояв вже в Кабулі, приймаючи послів, а у вересні він перетнув Інд, 6 жовтня досяг місця впадання річки Джелам в Чинаб. Потім протягом жовтня були форсовані річки Рави і Біях. Армії Тамерлана і його онука Бекет-Мухаммеда знову з'єдналися, хоча останній втратив майже всіх своїх коней. В кінці жовтня він досяг Пенджабу, в середині листопада була захоплена Сирса, а в кінці осені Кайтхал. У грудні було зайняте місто Паніпат. Потім в околицях міста Делі Тамерлан зустрів опір Маллен-хана, який виставив 30-тисячне військо.

10 грудня 1398 року військо делійського полководця було розгромлено. Щоб не обтяжувати себе ще й полоненими, за повідомленням Язді, Тамерлан стратив 100 тис. індусів. Через тиждень делійські султани виставили проти нього 50-тисячне військо, але й тут їх чекала поразка. Після цього Тамерлан зайняв Делі. Однак на цьому похід не закінчився. 7 січня 1399 року він захопив місто Мірат, де засіли гебри. Йдучи далі на схід, Тимур досяг вод річки Ганг, на берегах якої він переслідував і знищив гебрів, завершивши цим похід.

Семилітній похід проти Османського султанату

Повернувшись з Індії в 1399 році, Тимур відразу ж почав «семирічний» похід на Османів. Цей похід спочатку був викликаний заворушеннями в області, керованій Міран-шахом. Тимур скинув свого сина і розбив ворогів, котрі вторглися в його володіння. Однією з причин семирічного походу був конфлікт Тимура з Кара-Юсуфом з династії Кара-Коюнлу. Перемога військ Тимура змусила ватажка туркменів Кара Юсуфа бігти на захід до османського султана Баязида Блискавично. Після чого Кара Юсуф і Баязид домовилися про спільні дії проти Тимура. На вимогу Тимура видати йому Кара Юсуфа султан Баязид відповів зухвалою відмовою. В 1400 році емір Тимур почав військові дії проти Баязида, який захопив Ерзінджан, де правив васал Тимура, і проти єгипетського султана Фараджа ан-Насира, попередник якого, Баркук, ще у 1393 році велів вбити посла Тимура. В 1400 році Тимур взяв фортеці Кемак і Сівас в Малій Азії, а ще Халеб в Сирії, що належала єгипетському султанові, В 1401 році зайняв армія Тимура зайняла та пограбувала Дамаск.

Ангорська битва (1402)

Султан Баязид зумів виставити проти Тимура вдвічі меншу армію. Побоюючись відкритого бою, він розташував свої війська в гірничо-лісистій місцевості на північ від міста Ангори. Тимур осадив Ангору і хитромудрими маневрами виманив Баязида на рівнину. Під час своїх походів кульгавий емір Тимур використовував прапори із зображенням трьох окремих кілець. Під час індійського походу використовувалося чорний прапор з срібним драконом. Є легенда, що перед битвою при Анкарі Тимур і Баязид Блискавичний зустрілися на полі бою. Баязид, дивлячись на прапор Тимура, сказав: «Яке нахабство думати, що тобі належить весь світ!» У відповідь Тимур, показуючи на прапор турка, сказав: «Ще більша нахабство думати, що тобі належить місяць». Як тільки турки-османи спустилися з гір, Тимур зняв облогу Ангори і, зробивши невеликий перехід, опинився на шляху руху військ Баязида. Тимур знав, що султан давно не видавав платні, що в його військах багато незадоволених, особливо серед анатолійських беїв. Він послав шпигунів до беїв, намагаючись схилити їх на свій бік. Баязид одразу побудував армію тилом до гір зі шляхами відступу на флангах. Прагнучи посилити центр армії, султан послабив фланги. Лівий фланг турецьких військ становили серби під командуванням Стефана Лазаревича. На його правому фланзі розташувалися загони анатолійських беїв. Тимур, навпаки, мав сильні фланги і потужний резерв з 30 полків добірних військ. Бій зав'язала легка кіннота, а потім авангард правого крила армії Тимура безуспішно атакував нечисленних сербських лицарів. Тимур кинув в бій всі сили свого правого крила, але серби продовжували наполегливо чинити опір, чим викликали захоплення Тимура. Авангард лівого крила відразу мав успіх, загони анатолійських беїв і 18 тисяч найманців-татар перейшли на бік противника. Після цього Тимур ввів в бій частина другої лінії, намагаючись відрізати сербів від головних сил, але їм вдалося прорватися і з'єднатися з іншою армією Баязида. Розгромивши фланги, Тимур кинув в атаку резерв і оточив головні сили турків. Перевага військ еміра Тимура було переважною. Яничари були перебиті, а сам султан Баязид взято в полон.

В результаті бою Тимуром була захоплена вся Мала Азія, а поразка Баязида призвело до селянської війни в Османській державі та міжусобиць синів Баязида. Могутню фортецю Смирну, (що належала лицарям-іоаннітів), яку османські султани не могли взяти протягом 20 років, Тимур захопив штурмом за два тижні. Західна частина Малої Азії в 1403 році була повернута синам Баязида, в східній були відновлені скинені Баязидом місцеві династії. Після повернення в Самарканд Тимур планував оголосити своїм наступником свого старшого онука Мухаммед-Султана (1375-1403), який діями і розумом був схожий на діда, однак в березні 1403 року той захворів і раптово помер.

Початок Китайського походу

Коли Тимуру виповнилося 68 років - восени 1404 року він приступив до здійснення своїх планів вторгнення в Китай. Приводом стали переслідування мусульман в Китаї та бажання відновити імперію Чингізидів, але основна мета полягала в захопленні решти «Великого Шовкового шляху» для отримання максимальних прибутків і забезпечення процвітання рідного Мавераннахра і його столиці Самарканда. У серпні 1404 року Тимур повернувся в Самарканд і через кілька місяців почав похід на Китай, до якого почав готуватися ще в 1398 році. Похід був припинений через те, що набагато раніше почалася дуже холодна зими, а в лютому 1405 року Тимур помер. Він зумів побудувати армію та імперію, яка не знала рівних собі з боку всіх кордонів.