Завершення епохи Сулеймана Законодавця

В останнє десятиліття правління Сулеймана Кануні Османська імперія почала поступово втрачати розмахи своїх завоювань. ЇЇ тінь возвеличувалася над частиною цивілізованого світу, однак чим більша в країни територія, тим більше в неї протиріч та зовнішніх ворогів.

Війна між шехзаде Селімом та Баязидом 1559

В 1543 році помер улюблений син Сулеймана І, шехзаде Мехмед, старший з чотирьох спадкоємців від Гюрем-хатун. В 1553 році за спробу узурпації влади султан наказав стратити свого сина шехзаде Мустафу. Коли про його смерть дізналися у палаці, то несподівано помер наймолодший син Сулеймана Джихангір. Єдиними претендентами на владу стали сини султана Селім та Баязид. Після страти Мустафи в Анатолії почалися бунти санджак беїв але війська, що прибули з візиром Мухаммедом Соколлу, придушили їх. В одному з таких бунтів звинувачували шехзаде Баязида. В 1558 році, після смерті Гюрем стосунки між її синами загострилися. Важливу роль у цьому відіграв і Лала Мустафа-паша, який був спочатку наставником Мустафи, а потім перейшов на службу Баязиду. 

Султан Сулейман І побоюючись бунту перевів синів у віддалені санджаки – Селіма з Манісси в Конью, а Баязида в Амасью. Однак Баязид спротивився такому рішенню, знаючи що цей регіон бунтує ще з часів смерті Мустафи і зупинився в Кютах’ї. Проте після другого наказу батька таки переїхав у Амасью. 21 грудня 1558 року він почав збирати прибічників покійного брата. Баязид став фаворитом яничар, яким він нагадував кращі якості свого батька. Його підтримав Лала Мустаф-паша, в той час як на бік Селіма став Мухаммед Соколлу. Дії Баязида султан Сулейман І розцінив як підготовку до бунту і виступив на стороні Селіма. 29 травня1559 року між військом Селіма та армією Баязида відбулася битва біля міста Кнья. Чисельна перевага забезпечила перемогу Селіму. На другий день бою Баязид втік в Амасью, звідки муфтій Мухеддін Джюрджані послав листа султану з проханням про помилування. Сулейман І заявив, що для сина помилування не буде. 7 липня 1559 року Баязид покинув Амасью з чотирма синами. В середині серпня 1559 року Баязид прибув і попросив допомоги у перського шаха Тахмаспа І. Посли султана вели переговори з Тахмаспом про видачу або страту Баязида. Тахмасп попросив взамін за Баязида османські землі у Месопотамії. Сулейман І запропонував вибрати між війною і 400 тисяч золотих. Ще 100 тисяч золотих прислав Селім. В 1561 році перси видали Баязида батьку, а його прибічників убили. 25 вересня 1561 року Баязида задушили. З ним стратили п’ять його синів. Наймолодшого Мурада за наказом Сулеймана І задушили в Бурсі. Поховали шехзаде Баязида і його дітей за мурами міста Сивас, а наймолодшого сина поховали в Бурсі, поруч з Мустафою.

Битва біля острова Джерба 1560

Для походу проти турків на морі Іспанія, Генуя, Венеція, Савойя, Мальта та Папська держава об’єднали свої кораблі у єдиний флот. Були зібрані 54 галери, 7 бригів, 17 фрегатів, 2 галеона, 28 торгових одно і двомачтових кораблів. Об’єднаний флот базувався у Мессині під командуванням Джованні Андреа Доріа. Після збору флот відправився на острів Мальта, де через погану погоду два місяці простояв без діла. 10 лютого 1560 року флот відплив з Мальти на Тріполі. На борту знаходилося приблизно 14 тисяч воїнів. Війська висадилися неподалік від Тріполі, але через нестачу води, хвороби і погодні умови командор відмовився від попереднього плану і 7 березня 1560 року армія повернулася на острів Джерба і захопила його. Віце-король Сицилії Хуан де Ла Серда наказав почати будувати на острові фортецю. До того моменту османський флот, у складі 86 галер і галітів, під командуванням Піяле-паші та Тургут-реїса уже виплив проти них. Турецький флот прибув до острова Джерба 11 травня 1560 року. Битва тривала всього декілька годин, причому біля половини галер християнського альянсу були захоплені або потоплені. Кількість жертв вважається неоднозначною: від 9 до 18 тисяч чоловік. При цьому 2/3 це гребці на галерах. Ті, що залишилися в живих, сховалися за стінами недобудованої фортеці, яка згодом була атакована силами Піялі-паші та Тургут-реїса, який до нього приєднався 13 травня 1560 року. Доріа втік на невеликому судні, а командування прийняв на себе іспанець Альваро де Санде. Після тримісячної облоги гарнізон форту здався. Піялі-паша відправив у Стамбул 5000 полонених. Альвару де Санде потрапив у полон під час спроби вилазки 29 липня 1560 року.

Велика облога Мальти 1565

До моменту підходу до острова турків, там знаходилося приблизно 540 рицарів із зброєносцями, а також приблизно 1000 іспанських піхотинців-аркибузерів і біля 4000 мальтійців у ополченні. Бала організована екстрена доставка запасів зерна з Сицилії і додаткове озброєння та боєприпаси з Франції та Іспанії. Всі цистерни були до краю заповнені водою і Жан Парізо де ла Валет наказав готуватися закидати трупами тварин Марсу – район за Великою гаванню, який повинен був стати головним джерелом води для будь-якої атакуючої армії. Турецький флот підійшов до Мальти 18 травня 1565 року. Кораблями командував Піялі-паша, сухопутними військами Кизилахметлі Мустафа-паша. 40-тисячна армія прибула на 200-суднах – включаючи 130 галер, 30 галеонів і 11 парусних торгових суден. Призначення цих двох командувачів було говоною помилкою султана Сулеймана І. Піяле-паша і Мустафа-паша ненавиділи один одного. Було ясно, що Велика гавань надто добре захищена і Піялле-паша вибрав для висадки Марсамирокко на південно-східному кінці острова. Рицарі не намагалися їх зупинити, так як не мали для цього достатньо сил. Висадившись на берег, турки просунулися в напрямку до міста і розбили табір на пагорбі, звідки могли бачити всю стоянку суден. Після цього Піялі-паша вирішив, щоб уникнути вітру, відвести кораблі вздовж північно-східного берега у гавань Марсаланет. Це забезпечило краще укриття, але призвело до ярих нападів з боку Мустафи-паші. Крім цього, потрібно було плисти прямо під гарматами Форту святого Ельма, у зв’язку з чим його придушення стало першочерговим завданням.

Бої за форт святого Ельма

23 травня 1565 року почався обстріл форту святого Ельма. Через декілька днів прибув 80-річний Тургут-реїс, який особисто прийняв командування над оточуючими військами. Тургут-реїс встановив нові батареї на північ і південь від форту, який піддали нещадному обстрілу з обох сторін. До кінця місяця стало ясно, що стіни згодом неминуче зруйнуються. Форт тримався лише за рахунок того, що по ночах човни з форту Сан-Анжела доставляли для гарнізону свіже продовольство і боєприпаси та вивозили поранених. Коли одного разу вночі прибула делегація від оточених, що повідомили великому магістру, що захисники не можуть далі битися, тому Ла Валетт заявив, що в такому випадку замінить їх тими, хто зможе битися і делегації довелося повернутися. Форт протримався 31 день. Коли 23 червня 1565 року турки, нарешті, пробили собі шлях всередину, то в живих залишилося всього 60 воїнів з першого гарнізону, який налічував 600 осіб. Всім полоненим, крім дев’яти, негайно відрізали голови, а тіла прибили до дерев’яних хрестів і пустили плисти через вхід в гавань до форту Сент-Анджело. У відповідь на це, Ле Валетт наказав стратити усіх турецьких полонених, а їх головами зарядити гармати і вистрелити по руїнах форту святого Ельма. Після цього, під час облоги Мальти, ніхто з противників не давав і не просив пощади. Не дивлячись на те, що турки досягли своєї першої мети, вони витратили на це цілий місяць і 8 тисяч кращих солдатів – майже чверть всієї армії. Загинув Тургут-реїс – вбитий гарматним ядром на останньому етапі облоги форту. Штурм коштував османам величезних зусиль.

Бої за півострів Санглеа

Тепер виживання Ордену Святого Іоанна залежало від того чи вдасться відстояти два паралельних півострови – Санглеа і Біргу. Щоб перейти на нові позиції південніше Санглеа і Біргу, туркам довелося стягнути всі свої важкі гармати і припаси назад вздовж гори Шиберрас, а потім кругом гавані, в умовах жахливої спеки мальтійського літа. Крім цього, в день падіння форту Святого Ельма до мальтійських рицарів прибуло підкріплення з Сицилії – 1000 воїнів, в тому числі 42 рицарі.  В середині липня 1565 року турки здійснили потужну атаку на Сенглеа з моря, але їм завадили корінні жителі Мальти, які, будучи прекрасними плавцями, скидали турків з човнів і билися з ними прямо у воді. Розгром завершила стрільба замаскованої гармати. 7 серпня 1565 року відбувся штурм, який тривав дев’ять годин, але тим не менше був відбитий. До кінця серпня 1565 року в османському таборі поширилася дизентерія. Було відомо, що після осіннього рівнодення почнеться період бурь. Мустафа-паша готувався при необхідності провести зиму на острові, сподіваючись уморити оточених голодом, але Піялі-паша заявив, що у зв’язку з тим, що у турецького флоту немає стоянки і засобів технічного обслуговування кораблів, тому він відпливе не раніше середини вересня 1565 року, а армія, якщо бажає, може залишитися на острові на свій страх і ризик. 7 вересня 1565 року до рицарів прибула допомога від віце-короля Сицилії – 9 тисяч воїнів. Після цього турки зняли облогу і відплили з Мальти. З острова прибула лише четверть турецької армії. У християн загинуло 250 рицарів, а всі хто залишився були або поранені або покалічені.

Австро-турецька війна 1566-1568

Прихід у 1564 році до влади нового ерцгерцога Австрії та нового імператора Священної Римської імперії Максиміліана ІІ вимагав підтвердження миру з султаном. Однак замість цього Максиміліан знову вступив у боротьбу за Трансільванію. Австрійці направили у Затисся 7-тисячний загін, а Янош Жигмонд атакував Сатмар. Австрійці розбили Яноша Жигмонда і підписали Сатмарський мирний договір – його влада обмежувалася Трансільванським князівством і відмовлявся від титулу короля Угорщини, а після його смерті князівство відходило Габсбургам. В 1564-1565 роках посол Максиміліана Михаїл Черновіч вів переговори у Стамбулі поки неоголошена війна набирала обороти. Ставший у 1565 році великим візиром Мехмед Соколлу вимагав від австрійців повернути зайняті ними Токай і Серенеш та відмінити Сартмарський договір. Його племінник Мустафа Соколович розпочав наступ у Хорватії, де захопив кілька фортець і після впертої боротьби оволодів фортом Круппа, що належав Міклошу Зріньї. Всі захисники були убиті, разом з жінками та дітьми.

Сьомий похід Сулеймана І в Угорщину 1566

В листопаді 1566 року султан віддав наказ будайському паші готуватися до походу. 1 травня 1566 року армія Сулеймана І виступила з Стамбулу. Її чисельність досягла 100 тисяч, з яких 42 тисячі складала регулярна армія. Окремий корпус під командуванням другого візира Пертав-паші був направлений проти важливої фортеці Дьюла у долині річки Кереш. Дьюла була оточена 12 липня і впала після восьми тижнів облоги. Війська Яноша Жигмонда атакували Середню Угорщину. Сам він 29 червня 1566 року прибув до султана у Бєлград і отримав атнаме, що підтверджувало його владу і васальну залежність. Будайський паша Арслан 8 червня 1566 року оточив фортецю Палота, але її захисники на чолі з Дердєм Турі при допомозі підійшовших австрійських військ відбили османів від стін. Разом з дєрським намісником Еркхардом фон Зальмом, Турі 24 червня 1566 року відбив у османів Веспрем, а потім Тату. Міклош Зріньї розбив турецький загін біля Шиклопа.

Облога Сегетвара 1566

6 серпня 1566 року османська армія на чолі з Сулейманом І і великим візиром Мухамедом Соколлу підійшла до фортеці Сегетвар. Великий султанський намет розмістили на пагорбі Симільхор. Султан повинен був знаходитися у наметі на протязі всієї облоги, де отримував звіти особисто від великого візира. Міклош Зріньї, який очолив гарнізон, зібрав військо приблизно з 2300 воїнів ще до початку облоги, воно складалося з його особистих загонів. Оборону тримали в основному хорвати, крім яких було багато угорських важко озброєних вершників. Облога почалася в серпні 1566 році, і до вересня захисники змогли відбивати атаки османської армії. Незважаючи на слабку укомплектованість і явну перевагу Сулеймана І із Відня так і не відправили підкріплення. Під час довгої облоги, вранці 7 вересня 1566 року в своєму наметі помер султан Сулейман І. Великий візир вирішив не повідомляти про це армії щоб не ослабити моральний дух напередодні штурму. На наступний день після смерті Сулеймана І відбулася остання битва. Замок Сегетвар спалили, залишивши тільки зруйновані стіни. В першій половині 7 вересня, турки почали тотальну атаку, використовуючи всі засоби (“грецький вогонь, обстріл”). Міклош Зріньї у шовковому одязі з золотим ключем на грудях на чолі своїх 600 воїнів кинулися в густі ряди турків. Він був убитий трьома кулями, а турки захопили форт. Тільки сім захисників змогли врятуватися. Для Угорщини результати османського походу Сулеймана І були вкрай важкими. Кримські татари, союзники Яноша Жигмонда були відбиті від Дебрецена і Кашши, але долина Тиси і Мароша були абсолютно спустошені, міста і села віддані вогню, а 90 тисяч осіб загнано в рабство. Війна продовжувалася ще два роки, поки не підписали Адріанопольський мир 1568 року.