Зеніт могутності Сулеймана Володаря світу

Могутність Османської імперії на середину 40-років настільки виросла, що її сусіди почали укладати військові союзи, намагаючись вберегти себе від довгої тіні султана Сулеймана Повелителя світу.

Хайр ад-Дін Барбаросса в Італійських війнах 1543-1547

В 1543 році султан Сулейман відправив капудан-пашу Хайраддіна Барбароссу, який в 1541 році відбив напад іспанців на Алжир, на допомогу французькому королю Франциску І для війни з Карлом V Габсбургом. Хизир-реїс з могутнім флотом в 110 галер та дрібних суден прибув на початку літа 1543 року у Марсель. Одразу йому вдалося прорватися через іспанську блокаду марсельського порту, а після цього допоміг французам захопити Ніццу 22 серпня 1543 року, за що французи дозволили піратам базуватися в Тулоні. Карл V Габсбург відправив флот Андреа Доріа відвоювати Ніццу. Могло відбутися серйозне зіткнення флотів, однак дізнавшись що Іспанія та Франція готові укласти перемир’я відступив у порт Антіб, західніше Ніцци. Після того як до Барбаросси таки дійшли новини про мир 1544 року, він вирішив повертатися назад і пограбував по дорозі острів Ельбу, міста Теламо, Монтеана, Порто-Грекале, Орбетелло та острови Джильо, Прогіда, Липарські острови та затоку Полікастро.

В 1545 році Хайр ад-Дін Барбаросса здійснив мирну подорож до Генуї, де викупив свого помічника Тургута, що потрапив у полон до генуезців. Андреа Доріа довго жалкував, продавши Тургута, тому що саме він потім замінив Барбаросса на посаді капудан-паші. 19 червня 1547 року Сулейман І уклав мир з Габсбургами і на Середземному морі почалося затишшя, яке співпало зі смертю “короля моря” 4 липня 1547 року у Стамбулі.

Друге завоювання Адена 1548

В 1540 році шейх Адена уклав союз з португальцями і повстав проти влади султана. В кінці січня 1548 року під стінами Адена з’явився турецький флот під командуванням Пірі-реїса. Оборону міста очолив португалець Пажу де Норонья. Сили були нерівні. В розпорядженні Нороньї було всього дві галери з Ормуза. Поки Пірі-реїс проводив морський обстріл міських укріплень, Норонья чекав підкріплення з Діу. Нарешті, 26 лютого 1648 року турки проломили стіну і штурмом взяли місто. Португальський флот Альваріуша ді Каштру прибув до міста тільки в березні 1548 року. Дізнавшись, що Аден впав, він вирішив повернутися назад у Гоа.

Другий похід Сулеймана І на Сефевідів 1548

В 1547 році султан підписав мирний договір на 5 років з Габсбургами, вирішивши цей час використати для завоювань на сході. В 1547 році одвічний ворог турків шах Персії Тахмасп І вступив у конфлікт зі своїм братом Алкас-мірзою, який був губернатором Ширвану. Коли конфлікт дійшов до того, що Тахмасп І пішов з військами проти брата, Алкас-мірза утік через Феодосію до Сулеймана І. В 1548 році султан розпочав похід через Анатолію, узбережжям озера Ван, на столицю персів, місто Тебріз. Не маючи досить сил щоб захистити столицю від турків, Тахмасп покинув місто і відійшов до Шанб-і Газана, де цілий місяць збирав війська. Тим часом воїни шаха спустошували землі навколо столиці щоб не залишати для турків фуражу. Перси знищували все вогнем. Жителі Тебрізу закривали джерела води і канали, що навіть їм самим не вистачало питної води. Сулейман вступив у Тебріз, але пробув там всього чотири дні. Через повну відсутність продовольства у турків померло 5 тисяч коней і верблюдів, тому пограбувавши місто їм довелося покинути його. Похід продовжився далі – Османи дійшли до Кашана та Кума, захопивши Ісфахан. Але у всіх зайнятих містах перське населення на сприймало Алкаса-мірзу як свого правителя, а турецькі воїни все менше хотіли воювати в пісках.  В кінці 1548 року Сулейман І повернувся з армією в Анатолію – на цьому похід закінчився. Алкас-мірза покинув султана і попросив пробачення у брата, однак Тахмасп все одно велів його стратити в 1549 році.

Війна з португальцями 1550-1554

Завершення походу на Сефевідів співпало з поновленням турецько-португальської війни, яка тягнулася ще з 1538 року. В 1550 році паша Басри захопив важливі порти Ель-Катіф і Буссора на арабському березі Перської затоки. Сулейман І планував встановити свій контроль над обома берегами затоки. Для цього він наказав посилити укріплення та фортеці Ель-Катіф, поставити на стінах важкі гармати і захистити бухту кораблями. Згодом навколо фортеці виникла ціла провінція Ель-Хаса. Про це, звичайно ж, дізналися португальці та перський правитель Ормуза. Правитель Ормуза швидко відправив галеру у Гоа і став просити допомоги португальців. Віце-король Афонсу де Норонья зібрав раду і вирішив відправити на допомогу ескадру з 7 галеонів, 12 бойових галер і 1200 воїнів під командою Антоніу де Нороньї.

1 квітня 1551 року ескадра Антоніу де Нороньї вийшла з Гоа і в кінці квітня прибула до Ормуза. Відбулася персько-португальська нарада. Під командування португальців передали 3 тисячі воїнів Раса Шарафе. Два місяці тривали приготування до походу. В кінці червня 1551 року Норонья вислав 10 кораблів із завданням заблокувати Ель-Катіф з боку Басри. Згодом весь португальсько-перський флот виступив на блокаду Ель-Катіфа. Кораблі залишилися на морі, а воїни на човнах спробували висадитися на берег. Турки на коняв вчасно виступили щоб захистити берег від десанту але в рукопашному бою були розбиті і втекли у фортецю. Португальці відкрили сильний гарматний вогонь з кораблів по фортеці. Через дев’ять днів сильного обстрілу 400 турків гарнізону через таємний хід покинули місто. На світанку наступного дня португальці взяли Ель-Катіф. Антоніу де Норонья передав цей форт персам Раса Шарафи, але той відмовився прийняти. Форт було вирішено підірвати. При підриві стався нещасний випадок – у вибуху загинули 40 португальців. Через декілька днів турки спробували відбити замок, але не змогли. Після цього Антоніу де Норонья з 18 кораблями увійшов у Перську затоку і направився до дельти Єфрату з наміром вигнати звідти турків. Однак вночі в затоці почалася буря і 9 кораблів були пошкоджені. Він відправив лист правителю Басри, який втік від турків, але лист перехопив намісник Басри Алі-паша і сфабрикував його, написавши що шейх обіцяв передати португальську ескадру в руки турків. Цього листа він прочитав серед натовпу, де перебували двоє полонених італійців. На наступний день паша звільнив їх з полону, а вони побігли до португальців. Сталося все, чого хотів хитрий паша. Араби і португальці пересварилися, тому Нороньї довелося повертатися в Гоа. Зважаючи на все, що сталося, Сулейман І вирішив надіслати підкріплення в Перську затоку.

В травні 1552 року до Ормуза підійшли кораблі з Червоного моря і повідомили, що османи готують атаку на цю фортецю. Комендант Ормуза відправив шпигунів до Адена та Омана, з завданням дізнатися про приготування. Шпигуни повернулися і доповіли про 24 кораблі, які готуються в Суеці виступати в похід. Все продовольство і запас у Ормузі перенесли з міста в фортецю. Новий комендант Мозамбіка Діогу де Мешкіта повинен був попереджувати про небезпеку португальські кораблі. В середині 1552 року з Суецу вийшла ескадра з 16 тисячами воїнів під командуванням єгипетського адмірала Пірі-бея. Це був знаменитий пірат, якому надли 25 кораблів. На щастя португальський флот ненадовго зупинився через туман і бурю в Червоному морі. В середині 1552 року флот османів атакував Маскат. Одна з португальських галер, що була на охороні міста відправилася до Ормуза. Коли вона прибула, комендант Ормуза почав евакуацію населення на острів Кешм. Знатне населення та гарнізон заховалися в фортеці. Гарнізон нараховував 900 осіб.

Облога Ормуза 1552

В кінці серпня 1552 року в Ормуз прибуло підкріплення індійського християнина Антоніу де Саа. Одночасно на дрібних суднах Ештеван Гомес відправився у Гоа повідомити віце-короля про турецьку ескадру. Дізнавшись, Норонья почав готувати ескадру на допомогу Ормузу. Тільки в кінці жовтня 1552 року віце-король на чолі великого флоту з 80 кораблів відплив з Гоа. Через декілька днів він був у Діу.

Сили Пірі-бея, який кинувся наздоганяти каравелу, що відплила з Маската. Він напав на нього, - жінок забрав у рабство, а старого капітана відправив гребцем на галеру. Сам Пірі-бей цим сильно втішився, сподіваючись отримати здобич за викуп. Про нього він почав переговори з комендантом Маскату Жуаном де Ліжбоа. Крім цього він відправив посла-португальця, який прийняв іслам, Жуана де Барку, який переконував коменданта Маскату, що Пірі-бей благородний воїн і тримає своє слово. Він заявив, якщо португальці здадуться то їм нададуть кораблі щоб вони могли відплисти в Індію. У форті Маската була нестача питної води і майже не було продовольства. Жуан де Ліжбоа зібрав офіцерів і передав пропозицію турків. Комендант вирішив, що особисто зустрінеться з Пірі-беєм. На зустрічі умови турків були прийняті. Після 18 днів спротиву та обстрілу 50 португальців вийшли з форту, але Пірі-бей зрадив слову і відправив їх рабами на галери. Втішений Пірі-бей вирішив не йти у Басру за підкріпленням а вдарити своїми силами по Ормузу.

Штурм Ормуза почався 17 вересня 1552 року. Був похмурий і спекотний день. Турецька ескадра підійшла до форту на відстань двох кілометрів і Пірі-бей почав висадку війська з артилерією. Всі захисники гарнізону відступили у фортецю, а з ними і комендант Алвару де Норонья, перський правитель Туран-шах з сім’єю та головний суддя. Декілька днів турецька артилерія вела безперервний обстріл форту, але він не приніс суттєвих пошкоджень укріпленням. На четвертий день облоги 21 вересня 1552 року Альвару де Норонья відправив на однопалубовій галері посланця в Гоа з проханням про допомогу. Побоюючись, що його вб’ють, комендант відправив згодом ще й другого. Турки намагалися спровокувати португальців вийти за межі фортеці. За наказом Пірі-бея турецькі воїни вночі підпливали до стін фортеці, ображаючи португальців, називаючи їх кролями, які бояться чесної битви. Але коменданту вдавалося стримати своїх воїнів. В той час португальська артилерія завдавала втрат турецькому табору. Відмовившись від безкорисного обстрілу через 16 днів, Пірі-бей вирішив діяти інакше. Він підготував черговий підступ. Серед полонених, яких захопили в Маскаті був артилерист Башейру. Цього чоловіка Пірі-бей підіслав до Алвару де Нороньї з пропозицією звільнити полонених з Маскату в обмін на великий викуп. Комендант відправив Башейру назад без відповіді.

Згодом Пірі-бей дізнався, що з Індії на допомогу Ормузу йде великий флот і збирався відступити, отримавши великий викуп. Він відвів ескадрі і на деякий час вона стала на якір поза межею досяжності португальської артилерії. Він послав до берега човен з білим прапором і полоненими. Серед полонених були італієць, двоє дворян, жінка коменданту Маската і ще двоє полонених. Три дні комендант не відповідав, а потім повідомив, що викупить тільки двох а решту повернув. Пірі-бей відплив до острова Кешм, де переховувалися небагаті жителі Ормуза. З 20 тисяч жителів Пірі-бей захопив у полон стільки зміг умістити на свої галери, а інших піддав всіляким приниженням. Після цього він відплив до Басри, побоюючись зіткнення з португальською ескадрою. Третє португальське підкріплення прибуло в Ормуз аж в листопаді 1552 року. Тоді Пірі-бей відправився у Стамбул до сулатана, щоб передати полонених як компенсацію за невдалий похід. Рабів він привів на 1 млн крузадуш. Під покровом ночі пірат вийшов з Басри і підійшов до арабського берега Перської затоки. Але біля берегів Ель-Катіфа один з трьох кораблів сів на мілину – двом іншим вдалося врятувати вантаж з рабів. на сторожових суднах в Ормузі дізналися про ці кораблі і ескадра молодого Антоніу де Норонья пішла за ним в погоню. Але на морі були сильні вітри з півночі. Вони принесли піски і різко погіршили огляд. Це дало змогу Пірі-бею вислизнути з Басри і вийти з затоки.

Пірі-бей обманув португальців, але від гніву султана йому не вдалося врятуватися. Кораблі пірата стали на якір в Суеці. Звідти на верблюдах полонених повели з Александрії в Стамбул. Однак султан Сулейман І назвав Пірі-бея боягузом і велів відрізати йому голову. Паша Басри повідомив, що дві португальські ескадри блокують Пірі-бея біля Басри і вихід з Червоного моря. З Стамбулу Сулейман Великий відправив нового адмірала для війни з Португалією. Мурад-бей спустився по Єврату, прибувши у Басру в кінці червня 1553 року, тоді ж до нього прибув наказ взяти 15 галер з гарматами і воїнами, вийти в море і охороняти підступи до Червоного моря. На рейді Ормуза Мурад-бей зіткнувся з ескадрою невірних.

Битва у Ормузькій протоці 1553

Битва відбулася 10 серпня 1553 року. Португальцями командував Діогу де Норонья. Сильний вітер погнав галеон Гонсалу Перейри Маррамаки до перського берега, де він був оточений всією турецькою ескадрою. Гонсалу Перрейра бився на протязі багатьох годин, хоч від його корабля залишився один корпус. Коли загинув один з артилеристів, його місце зайняв капітан, що до цього ніколи не стріляв з гармати. Через пару годин вітер стих. Перрейра бився доки на допомогу не прийшли решта кораблів португальського флоту. Почалася важка бійня у якій загинули турецькі командири Сулейман-реїс, Раджабе-реїс. Багато турків загинуло, а кораблі були важко пошкодженими. Турки програли бій.

Вслід за Мурад-беєм Сулейман І відправив у похід капітана Сіді Алі бен Хусейна, який до цього був скарбником Єгипту і мав хороші стосунки з єгипетськими пашами. Він перебував у Алеппо, коли дізнався, що султан довірив йому єгипетську ескадру. 7 грудня 1559 року Алі бен Хусейн відправився до Багдаду, а звідти на малій галері прибув у Басру на початку лютого 1554 року. Наступні п’ять місяців, поки Алі чекав потужного мусону разом з Мустафою-пашею він зайнявся ремонтом пошкоджених в Ормузі галер і установкою на них нових гармат.

В березні 1554 року віце-король Португальської Індії відправив у Червоне море воєнну ескадру з 6 галеонів, 25 фустас і 1500 воїнів. Вона вийшла з Гоа 6 березня 1554 року і після патрулювання Червоного моря мала стати на зимівлю в Ормуз. Туди прибули ще 5 португальських кораблів Бернардіна де Соузи. Саме з ними мав зустрітися Алі бен Хусейн, який відплив з Басри в серпні 1554 року. Флот Алі був погано укомплектований і мав мало продовольства. Висланий вперед розвідник доповів що у Ормузі стоять тільки чотири португальські кораблі. Вони ще не знали про флот, який рухався з Гоа.

Друга битва біля Ормуза 1554

Не маючи чітких даних Алі бен Хусейн обережно рухався до Бахрейну. Ознайомившись з донесеннями реїс вирішив піти на острів Кешм. Але коли він обігнув мис Мазандан, він зненацька зіткнувся з великою португальською ескадрою, якою командував Фернан де Менезеш. Битва продовжувалася декілька днів і закінчилася з великими пошкодженнями в обох флотах. Турки потопили один португальський корабель і пішли на мілководдя, де великі кораблі португальців не могли їх досягнути. Після заходу сонця гармати замовкли. Фернан де Менензеш залишив декілька суден спостерігати за рухом турків, а сам з рештою флоту відступив у просторову гавань Маската, де готувався відновити наступ. Португальська ескадра залишалася там, доки сторожові кораблі не повідомили, що турецька ескадра підійшла до острова Сахар, біля узбережжя Аравії. Фернан де Менезеш зі своїм флотом поплив на зустріч туркам.

Друга битва біля Маската 1554

Вирішальна битва почалася о 09.00 ранку 25 серпня 1554 року біля пляжів Аравії, неподалік Маската. План Менезеше полягав у тому щоб оточити і заблокувати турків, а потім знищити і взяти в полон. Спереду йшли найбільші португальські чудна каравели,а позаду галери вистроєні півмісяцем. Але тільки почався вогонь з гармат – все змінилося. Всі португальські галери були оббиті стрілами турків. Кам’яні ядра, що потрапляли у море піднімали стовпи води. Розуміючи, що йому загрожує небезпека оточення і полон, турецький адмірал наказав кораблям підняти вітрила і гребти що є сили, щоб вирватися у відкрите море. Дев’ять його кораблів вирвалися з оточення, а шість були взяті португальцями на абордаж і захоплені. Коли Алі побачив, що вціліло лише дев’ять кораблів, він помчав до Гвадоре (Белуджистан) під захист союзників мусульман. Пізніше флот Алі сховався в Дамані. Правитель Малік Есад прийняв його дружелюбно. Звідси Алі переплив у форт Сурат (Гуджарат). В Сураті він знайшов гавань, але не безпеку. Мусульмани Гуджарату зустріли його приємно. З Індії Алі відправився по суші в Стамбул куди прибув дуже швидко. Він був останнім кого Сулейман І відправив на завоювання в Індійський океан.

В 1556 році португальці спробували напасти на Басру, але зазнали невдачі.

 Похід на Бахрейн 1559

 1559 року турецька ескадра з 1200 воїнами (в тому числі й яничари) оточила фортецю Бахрейн. Шейх Бахрейна Морадо просив португальців про допомогу і вони відрядили до Бахрейну 10 кораблів. По прибутті вони з’ясували, що фортеця оточена турками. На раді офіцерів португальці вирішили оточити турків, але рядові воїни рвалися в бій. Португальці, а також гарнізон Морадо і 300 гарно озброєних персів атакували турків. Ті відступили і заманили португальців у засідку, розбили та змусили втікати. Біля 70 португальців було убито і взято в полон. Морадо відступив у фортецю. Новим командувачем португальців був призначений Перу Пайшоту, який зміг розбити турків. Вони здалися, віддавши всіх полонених, гармати та іншу зброю з кіньми і виплатити 10 тисяч дукатів. Після цього Пайшоту дозволив їм відступити. Це був останній бій португальців та турків у Аравії, здійснений при житті Сулеймана І.

Африканські завоювання 1551-1559

Облога Тріполі 1551

З 1510 року фортеця Тріполі перебувала у складі Священної Римської імперії. В 1530 році імператор Карл V подарував її разом з островом Мальтою родоським рицарям-іоанітам. На місто постійно здійснювали набіги пірати. В 1531 року, східніше Тріполі, в Таджурі знаходилася база Хай рад-Діна Барбаросси. В серпні 1551 року османське військо під керівництвом Синанюддіна Юсуф-паші оточила місто. З моря їм допомагав флот знаменитого корсара Тургут-реїса. Місто обороняли 30 рицарів під командуванням Гаспара де Вальє і 630 найманців з Колабрії та Сицилії. Оточивши місто, османські війська установили три 12-дюймові гарматні батареї і почали обстріл. Згодом оточений гарнізон збунтувався і Гаспар де Вальє був змушений почати переговори про капітуляцію. 15 серпня 1551 року, після шести днів облоги місто здалося. Завдяки втручанню французького посла при османському дворі (більшість французи) були відпущені на Мальту, найманці навпаки були продані в рабство.

Вторгнення у Марокко 1553

В Дальньому Магрібі (Марокко) з 40-х років XVI століття почалася війна за землі між двома давніми династіями Сааддів і Ваттасидів. Представник Ватасиддів шейх Мухаммед аш-Шейх в 1548-1549 роках вступив з військами на північні землі й установив свою владу над більшістю країни. Турецькі посли запропонували його визнати себе васалом Сулеймана І, але Мухаммед відмовився. Тоді султан наказав бейлербею Алжиру надати військову допомогу Ваттасидам. В 1553 році  турецькі загони з Алжиру вторглися на землі Марокко. При їх допомозі Абу Хассун Ваттасид відвоював місто Фесе. Але місцеве населення вороже зустріло турків і Ваттасидам це популярності не надало. Уже восени 1554 року Мухаммед аш-Шейх здійснив новий похід на північну столицю. Абу Хассун загинув у бою при обороні міста. Він був останнім з Ваттасидів. Правителями Марокко стали Саадіди. Плани турків потерпіли невдачу. В 1557 році вони помстилися і убили Мухаммеда, але це тільки налаштувало його сина на союз з невірними проти османів.

Третій похід Сулеймана І на Персію 1554-1555

З 1552 року перські війська за наказом шаха Тахмаспа І здійснили серію набігів на зайняті османами фортеці в районі озера Ван. Літом 1553 року Тахмасп І виступив сам у похід, щоб повернути втрачені території і зайняв Ерзурум.

Страта шехзаде Мустафи 1553

Дізнавшись про набіги персів і похід Тахмаспа І султан наказав готуватися до походу на Сефевідів. Керувати армією при переході через Анатолію він довірив великому візиру Рустему-паші. Але це рішення викликало обурення старшого сина султана, шехзаде Мустафи, амбіції якого перейшли всі кордони. Він сам приймав іноземних послів і вів листування з Тахмаспом І. Відомо, що до рук султана потрапив лист (невідомо справжній чи підроблений) від шехзаде до перського шаха. Гнів Сулеймана І не знав меж. В переході через Малу Азію військо султана зупинилося біля Ереглі. Великий візир Рустем-паша повідомив, що шехзаде іде на них, але не для того щоб об’єднатися а для того щоб убити батька. Під схвальні крики яничар, шехзаде в’їхав  у табір батька. Коли він увійшов у намет султана, його стратили (задушили) на очах у батька. 6 жовтня 1553 року це викликало великий бунт яничарів і анатолійських частин, які любили Мустафу. Щоб заспокоїти військо, Сулейману І довелося усунути з посади великого візира Рустем-пашу.

Зима 1553-1554 року армія султана провела у Алеппо, а весною 1554 року Сулейман особисто повів військо через Анатолію, берегом Вану. Турки зайняли Тебріз, який на той час уже не був перською столицею. Звідси султан вирушив на схід і взяв Єриван та Нахічевань. Турки використовували тактику персів і грабували та палили все кругом. Тахмасп І постійно уникав битви і відступав, а його загони нападали тільки на ті турецькі частини, які доставляли продовольство й фураж. Саме через відсутність продовольства та фуражу Сулейману І довелося залишити Нахічевань і відійти до Ерзурума. З настанням осені османські війська почали бунтувати проти війни на сході, через проблеми з харчами і погіршення погоди. Султану довелося почати переговори з Сефевідами. На зворотньому шляху він наказав великому візиру Мухамеду-паші почати переговори про мир і здійснити обмін важливими полоненими. Восени 1554 року було укладено перемир’я. Кордон між Сефевідами та Османами пбув остаточно встановлений 29 травня 1555 року миром у Амасьї. Грузія та Вірменія були поділені – Мегрелія і Гурія відходили туркам, а Мерсхія, Картлі, Кахетія – персам. Західна Вірменія залишалася туркам, а Східна – персам. Сулейман І отримав Курдистан, Ірак з Багдадом, а перси Азербайджан і Тебріз. Цей мир поклав край війні, що тривала з 1514 року.

З 1555 року турецьке військо здійснило похід на Судан. В 1557 році турецька армія захопила Масауа, великий порт на березі Червоного моря. До 1559 року єгипетський паша приєднав до володінь Османів всю Ерітрею, для того щоб повністю контролювати Червоне море.

Облога Орана 1556

Літом 1556 року османські війська на кораблях, що рухалися з боку Алжиру підійшли до Орану і оточили його. Облога, велася з суші і з моря, була невдалою і закінчиася у серпні 1556 року. Під час облоги марокканці з іспанцями захопили місто Тлемсен.

Вторгнення на Балеарські острови 1558

 В липня 1558 року турки під проводом Тургут-реїса вторглися на Балеарські острови. Чисельність армії склала 15 тисяч воїнів і 150 військових кораблів. Османські війська атакували Сьюделлу, гарнізон якої нараховував всього 40 воїнів. 9 липня 1558 року почалася облога міста, що тривала 8 днів і в результаті якої воно було знищене. Після захоплення Сьюделла була розграбована, а його жителі потрапили в рабство. Все населення продали в рабство на невільничих ринках Стамбулу. Балеарські острови втратили внаслідок розорення 4 тисячі жителів.

Іспанська експедиція в Монстаганем 1558

В перших числах серпня 1558 року з Іспанії виступило 6-тисячне військо з чотирма гарматами. Вони спробували обдурити турків, зробивши вигляд, що пливуть повз, а потім повернули в напрямку Алжиру однак, коли вони підійшли то їх чекав сильний спротив. Турецькі кораблі в дарили по іспанських кораблях. Флот і військові за наказом Хасан-паші були перебиті 26 серпня 1558 року.

Османо-австрійська війна 1551-1562

В 1547 році війна між Австрією та Османською імперією була зупинена Константинопольським мирним договором, який розділяв угорські землі на три частини: Будайський ейялет, Габсьбургська Угорщина та Трансільванське князівство. Скориставшись тим, що Сулейман перебував у поході проти Сефевідів, Фердинанд І Габсбург зачав спробу оволодіти Трансільванією. У вересня 1549 року його представники домовилися з регентом князівства кардиналом Дердем Мартинуцці про передачу Фердинанду І володінь Яноша Жигмонда, якому компенсовувалися взамін герцогства Оппельн і Ратибор у Сілезії. В березні 1550 року Сулейман І дізнався про ці домовленості від свого посла Ахмеда, який утди відправився шпигувати та повідомляти про перемоги султана на Кавказі.  Ситуація в Угорщині ставала гостро нестабільною. 

Цього ж року, бей Секишфехервару Валід-шах з 4-тисячним загоном пограбував землі між Рабою і Папою. Там він зіткнувся з загоном Пала Раткаї та Імре Текелі, які розбили його біля Веспрема, відбили полонених та захопили 13 прапорів та 600 турків. Дізнавшись про загострення, султан в липня 1551 року наказав бейлербею Румелії Мухаммеду Соколлу, смедеревському та боснійському пашам, молдованам і кримським татарам вторгнутися до Трансільванії. У відповідь на це, Фердинанд І відправив у Трансільванію загін найманців під командуванням генерала Джанбатісти Катальдо і військо угорців Іштвана Лашонци. Першими в Трансільванію прийшли австрійці. 19 липня 1551 року Ізабелла Ягелонка від імені свого сина відреклася від корони, і 8 серпня 1551 року разом з австрійцями покинула країну. 7 вересня 1551 року 80-тисячна армія з 50 гарматами переправилася через Дунай біля Петровараддіна, взяла фортецю Бечей, 200 чоловік гарнізону якого було порізано на шматки. Ще декілька сусідніх фортець здалися без спротиву.

Фортеця Липпа на річці Мароші мала сильні укріплення, побудовані ще маркграфом Георгом Бранденбурзьким, але жителі підняли бунт і погрожували смертю коменданту гарнізону, якщо він не здасть місто. Зіпсувавши гармати і підірвавши пороховий склад, він покинув фортецю. В Липпу бейлербей ввів 5 тисяч спахів та 200 яничарів боснійського паші.

Облога Темишвара 1551

Після Липпина шляху Мухаммеда Соколлу стояв гарнізон фортеці Темишвар. Підійшовши, бейлербей наказав оточити місто. Його обороняли Іштван Лашонци, іспанські та італійські найманці. Фердинанд І направив на допомогу Темишвару ще 5 тисяч найманців, коли почув про небезпеку. Дердь Мартинуцці, що став завдяки протекції австрійців кардиналом, розуміючи слабкість габсбургських сил почав переговори з Мухаммедом Соколлу, відправивши султану данину. Але відмовитися від підкорення австрійцям він не міг.  Для протидії туркам, Мартинуцці та Кастальдо прониклив тил османській армії і оточили Липпу 4 листопада 1551 року. 7 листопада 1551 року вони здійснили перший штурм. Першими в бій пішли іспанці, а за ними німці під командуванням Арко та італійці Паллавічіні з угорцями Надашті. Місто було пограбовано, а боснійський паша укріпився в цитаделі з 1500 воїнами. 16 листопада 1551 року не маючи стабільного тилу Мухаммед Соколлу зняв облогу з Тимишвара і вивів військо за Дунай. В той же день Мартінуцці добився 20-денного перемир’я з боснійським пашею, а 5 грудня 1551 року дозволив туркам покинути цитадель Липпи, надав їм продовольства і не заважав відступити. Угорський загін Ференца Хорвата і Мельхіора Балашші догнав османів і завдав важких втрат. Пораненому паші ледве вдалося відійти до Бєлграду з 300 людей.

Сегедська битва 1552

Підозрюючи Мартінуцці в прагненні стати князем Трансільванії, Фердинанд І наказав Кастальдо завадити діям кардинала. 18 грудня 1551 року найманці на чолі з Сфорцо Паллавічіні вбили Дердя Мартінуцці у замку Альвіну. Військові дії 1552 року відкрилися нападом 5 тисяч гайдуків Миклоша Тота на Сегед. З’єднавшись з іспанськими, сілезькими та угорськими загонами вони вночі 24 лютого 1552 року напали і штурмували місто. Оволодіти замком не вдалося, так як турки здійснили успішну вилазку, а Хизир-бек за допомогою голубів повідомив будайського пашу про своє важке положення. Гайдуки грабували місто, а єдине що міг Михал-огли Хизир-бек це обороняти фортецю. Будайський паша Алі з’явився з смедеревським пашею Рустем-беком і розбив християн під стінами Сегеда. Миклошу Тоту вдалося втекти з 80 воїнами, - найманці відступили в Липпу. Турки взяли в бою 40 знамен і відправили у Стамбул 5 тисяч відрізаних носів.

Султан Сулейман І дочекався доки стече період перемир’я, підготувавши за цей час великий похід в землі Подунав’я. ситуація сприяла цьому походу. Імператор Карл V був зайнятий війною З Моріцом Саксонським і французами. Султан направив лист до німецьких князів, у якому повідомив що він разом з французьким королем Генріхом ІІ воюють за їхнє звільнення з під влади Габсбургів. Але на момент походу загострилося протистояння на перському фронті, вимагаючи присутності самого султана там, тому командування було доручено великому візиру Ахмед-паші. В кінці квітня 1552 року військо Ахмеда-паші відправилося з Едірне, а в червні 1552 року воно з’єдналося у Бєлграді з частинами Мухаммеда Соколлу, після чого почалося вторгнення у південні райони Трансільванії. Татари, молдовани та волохи напали на князівство зі сходу. Габсбурги мали проти них лише найманців, - набрати народ у армію було неможливо, так як по угорських законах його мав очолити тільки король або принц, але сам Фердинанд І та його спадкоємці були зайняті війною в Німеччині.

Облога Темишвара 1552

28 червня 1558 року османська армія оточила Темишвар. Обороною керував Іштфан Лашонци. Турецька артилерія пробила діри в стінах і турки Сконцентрувавши вогонь на Водяній вежі, османи 25 липня 1552 року здійснили генеральний штурм, який коштував їм 3 тисяч воїнів. Угорці втратили 1300. На наступний день штурм повторився. Водяна вежа була захоплена. У фортеці не вистачала продовольства і боєприпасів, а німецькі та іспанські найманці погрожували здатися якщо комендант не вступить у переговори. Іштван Лашонці був змушений здати Темишвар при умові вільного відходу. Як завжди, турки не дотримали слова. Коли війська покидали фортецю і йшли через ряди яничар, ті почали хапати гарних юнаків. Почалася бійка, в якій були убиті командири найманців та угорців. Іштван Лашонці був схоплений турками. Він докоряв візиру, що той порушив слова, а Ахмед-паша нагадав йому про гарнізон Липпи і наказав відрізати голову. Наступаючи, османи зайняли Липпу 30 липня 1552 року, а 11 серпня 1552 року – фортецю Карансебеш.

Одночасно зі штурмом Темишвара в червні 1552 року будайський паша зайняв Веспрем і на початку липня 1552 року вторгся у Верхню Угорщину, де 9 липня 1552 року штурмом взяв Дрегей, подолавши спротив гарнізону Дердя Сонді. Після цього він захопив фортеці Шаг, Дьярмат, Халлоке, Буяк і Сечень. 11 серпня 1552 року військо Фердинанда І (10-12 тисяч найманців і 8 тисяч угорців) під командуванням Еразма Тейфеля, барона Гундерфорда, було розбите турками в битві при Палашті. Тейфель та Сфорцо Паллавічіні потрапили в полон з 4 тисячами своїх воїнів.

Взяття Сольнока 1552

Будайський бей Алі з верхньо угорських земель приєднався до армії Ахмеда-паші і вони разом виступили на фортецю Сольнок. Ця важлива фортеця була підготовлена до оборони, мала 24 гармати і великі запаси пороху. Гарнізон складався з 11 тисяч піхотинців і 300 гусарів. Комендант фортеці Лоренцо Ньярі спробував втекти зі своїми людьми, однак був схоплений турками біля самих воріт (4 вересня 1552 року). Він купив собі свободу, віддавши дочку одному з охоронців, а повернувшись в Угорщину був виправданий сенатом, який підкупив. Внаслідок штурму турки оволоділи Сольноком і розправилися з гарнізоном. Похід складався успішно, однак починалися холоди і потрібно було спішити.

Облога Егера 1552

Оволодівши Сольноком, турки рушили на фортецю Егер, де обороною керував Іштван Дабо. Під його рукою було лише 2100 захисників гарнізону. До штурму готувалася 80 тисячна армія на чолі з візиром Ахмед-пашою. 9 вересня 1552 року Ахмед-паша відправив листа Дабо з пропозицією здатися, але той відмовився і привів гарнізон до присяги – стояти до кінця. 11 вересня 1552 року до облоги приєдналася армія будайського бея Алі паші. Було поновлено батареї артилерії і відкритий гарматний вогонь по місту. 13 вересня 1552 року до війська прибули Мухаммед Соколлу і Кара Ахмед-паша. Було вирішено сконцентрувати вогонь гармат по церковній та замковій вежах, з яких захисники спостерігали за рухом турків. З 17 вересня почався 12-денний безперервний вогонь гармат по місту. 29 вересня 1552 року турки пішли на штурм і захопили замкову вежу. Почалася жорстока бійня – навіть жінки і ті кидали зі стін каміння та лили окріп на наступаючих турків, а зайняті османами вежі Дабо наказав зруйнувати з власних гармат. Ахмед-паша вдруге запропонував здатися, проте Дабо відмовився. Проти нього в замку назріла змова. Група військових на чолі з сержантом Стефаном спробували відкрити туркам ворота, але їх схопили і повідрізали вуха. 4 жовтня 1552 року відбувся другий великий штурм. Міщани зібралися в соборі. Атака спрямовувалася проти найслабшого місця – Земляної вежі. Її підірвали. Атака призвела до важких втрат з обох сторін. 12 жовтня 1552 року Іштван Дабо відправив лист Фердинанду І  Відень. Він просив про підкріплення. Битва ставала важкою. Почалися осінні заморозки, голод і чума. Турецька армія від цього страждала вдвічі більше. В цей день Ахмед-паша і Алі-бей почали нові атаки на стіни, але угорці їх зупинили. 13 жовтня атака відновилася – турки з шаблями пішли на штурм і зазнали великих втрат. Ахмед-паша і Мухаммед Соколлу були змушені зупинити наступ. Після нього три дні довелося виносити тіла вбитих воїнів з поля бою моральний дух війська був підірваний. 17 жовтня 1552 року Ахмед-паша, Алі-бей та Мухаммед Соколлу відступати від фортеці та повертатися з походу. 18 жовтня 1552 року османська армія відійшла від Егера. 19 жовтня 1552 року Іштван Дабо в листі до ерцгерцога повідомив, що турки відступили.

Фортеця встояла, але результатами кампанії турків стали завоювання Баната та утворення Темишварського ейялету, що став клином між володіннями Габсбургів й Трансільванією.

В 1553 році Сулейман І був зайнятий підготовкою та очолив похід на Персію, тому угорські землі отримали передишку. Війна йшла у вигляді поодиноких набігів та дипломатичного протистояння. У Трансільванії почався конфлікт між проосманською та проавстрійською групами (ще з осені 1552 року проосманські дворяни відправии у Стамбул листа з проханням допомогти вигнати німців і повернути Темишвар). Літом 1553 року дворяни кількох областей виступили за повернення Яноша Жигмонда та попросили допомоги в будайського паші. В кінці червня 1553 року у Дебрецен прибув ставленик султана та Ізабелли Ягелонки воєвода Петер Петрович з 500 воїнами. У вересні 1553 року Кастальдо був змушений покинути князівство, але в кінці осені 1553 року австрійці зуміли подавити про османську групу. В 1554 році тиск османів посилився. Будайський паша вторгся у верхньоугорські землі, взяв фортецю Филяково і наказав утворити Филяківський санджак. 6 березня 1554 року в Трансільванію прийшов лист султана з вимогою повернути на трон Яноша Жигмонда. Трансільванці зібрали ополчення і чекали вторгнення, однак Сулейман І перебував в цей час в поході на Персію. Тому вторгнення, як і австрійського підкріплення не було. Ерцгерцог Фердинанд І Габсбург в квітні 1555 року відправив до султана лист від свого імені пропонуючи данину за князівство, мир та сто тисяч дукатів за всі володіння Запольяї, якщо Сулейман віддасть йому Трансільванію та верхньоугорські фортеці. У відповіді султан поставив ерцгерцогу вимогу негайно вивести війська з Трансільванії, до листопада 1555 року. 7 жовтня 1555 року в князівство прийшов угорський наказ повернути Яноша Жигмонда, а знаті повідомлення, що австрійці не зможуть допомогти. Сулейман І відправив накази молдованам та волохам готуватися до походу.

23 грудня 1555 року посли Фердинанда І на зборах знаті в Трансільванії заявили, що не зможуть надати допомоги місцевим. В січні 1556 року Яноша Жигмонда призвали до Трансільванії. На початку літа 1556 року військо будайського паші знову вторглося у верхньоугорські землі і 13 червня 1556 року Алі-паша оточив Сегетвар. Захисники вперто трималися і відбили чотири штурми. Щоб допомогти їм Томаш Надашті та бан Хорватії Міклош Зріньї пройшли в тил османів і 10-тисячним військом вдарили по фортеці Ббабач. Загін, який відправив Алі-паша для деблокування був розбитий 22 липня 1556 року. Це сильно відзначилося на фуражі та продовольстві у турецькій армії, тому Алі-паша був змушений відступити і зняти облогу з Сегетвара. 14 червня 1556 року Фердинанд І написав листа султану, в якому відмовився від претензій на Трансільванію, і 22 жовтня 1556 року Ізабелла Ягелонка та Янош Жигмонд повернулися. Фердинанд І не бажав далі воювати за князівство, що не мало для нього особливого стратегічного значення. Війна ще продовжувалася три роки, але лише як прикордонні набіги сторін одна на одну. 31 січня 1559 року був укладений мир, який в 1562 році, 17 серпня, був продовжений на вісім років.

Зеніт могутності володінь Сулеймана І був досягнутий, однак згодом країна опинилася на межі кризи, яка почала період завершення епохи успішних завоювань…