Джон Сідней Маккейн – американський друг України

Джон  Сідней Маккейн – американський друг України

Майбутній політик світового класу Джон Маккейн народився 29 серпня 1936 року на території військово-морської бази Коко-Соло (поблизу Панамського каналу). Сім’я Маккейнів була одна з найвідоміших у Сполучених Штатах. Батько Джона був спадковим військовим і героєм Другої світової війни – за свою кар’єру він досяг чину чотирьохзіркового адмірала ВМС США. Аналогічне звання носив, також, дід. Дід майбутнього сенатора був одним з перших адміралів, які закладали основи у тактику використання авіаносців під час ведення військових дій. Сім’я Маккейнів мала не тільки визначні заслуги перед країною, але й мала значні статки. Дитинство Джона пройшло безбідно. Проте він не знав постійного дому, а був змушений часто переїздити через постійні відрядження батька. Батько був відомим офіцером підводником, тому часто інспектував військові бази, перевіряючи оборонні укріплення та системи захисту від загрози атаки.

Після Другої світової війни Маккейни переїхали до Вірджинії. Джон пішов до школи Святого Стефана, в місті Александрія, де навчався до 1949 року, коли почалися часті подорожі, пов’язані з кар’єрою батька.

Постійні переїзди супроводжувалися змінами навчальних закладів, у яких Джон здобував початкову та середню освіту (він навчався у 20 різних школах). Прекрасним учнем Маккейна не міг назвати жоден учитель – він був хуліганом, часто зривав уроки і постійно потрапляв на додаткові заняття через порушення дисципліни. Вчителі намагалися залучити до виховання батька, якому доводилося відновлювати дисципліну сина військовими методами. Незважаючи на погане навчання, майбутнє Джона було вирішене заздалегідь. І дід, і батько готували для Маккейна Третього військову кар’єру – в 1958 році його віддали навчатися до Військово-морської академії США в Аннаполісі.

Улюбленим заняттям Джона Маккейна, під час навчання в академії, став бокс – він був прекрасним бійцем у легкій вазі (ріст 1.70 см, вага 58 кг). Навчався знаменитий студент дуже погано. Не дивлячись на те, що всі викладачі знали про батька та діда, відомих адміралів, це йому не сильно допомагало. Академію він закінчив з 894-м результатом з 899 студентів курсу. З навчальних предметів його цікавили тільки три: державне управління, історія та англійська література.  Він часто порушував статут та погано відзивався про викладачів академії, тому вони його сильно не любили.  В рік він отримав близько сотні дисциплінарних доган, але від вильоту його рятувало ім’я.

Після завершення академії Джон Маккейн пів року стажувався на штурмовикові Дуглас А-1 “Скайрейдер”. Під час практики інструктори неодноразово звертали увагу на поганий характер Маккейна та свавільну поведінку. Одного разу він отримав догану через те, що в його літака вийшов з ладу двигун під час польоту в Техасі. Він був змушений здійснити аварійну посадку і обійшовся тільки легкими синцями та забоями. Сам Маккейн, у своїй біографії, пише що, в цей момент свого життя стриптизерки його цікавили більше за кар’єру.

З 1960 року Маккейн проходив службу на авіаносцях “Інтрепід” та “Ентерпрайз”. Як пілот він перебував у Карибському морі, під час кризи 1962 року. В небі над Іспанією, літака Джона, одного разу, пролетів надто низько, задівши лінію електропередач. За це його покарали і перевели на базу ВМС “Меридіан” у штаті Міссісіпі, де він працював інструктором.

Служба інструктором не подобалася енергійному молодому пілоту, тому Маккейн Третій попросив у батька перевести його ближче до військових дій – так він потрапив на війну у В’єтнам. Літак Маккейна взяв участь у операції “Звуки грому”, що відбувалася 2 березня 1965 року. Після неї. Ще цілий рік, американці бомбардували шосейні та залізничні дороги, посіви, військові та цивільні об’єкти Демократичної Республіки В’єєтнам. Особисто Маккейн здійснив більше двох десятків бойових вильотів у райони Ханоя та Хайфона.

Перші свої поранення сенатор Маккейн отримав під час служби на авіаносцю “Форрестол”. Внаслідок самовільного старту ракети Zuni здетонували бомби, прикріплені до літаків, що базувалися на кораблі. Загинули 134 та були поранені 161 моряк ВМС США. Джон Маккейн був поранений уламками в груди та ногу.

Поранення було неважким – після короткого лікування Маккейн повернувся до виконання бойових завдань. Однак згодом сталася подія, яка розділила його життя на до та після. 26 жовтня 1967 року Маккейн, у складі групи з 20 літаків, вилетів на бомбардування електростанції в центрі Ханоя і був збитий зенітною ракетою ЗРК С-75. Льотчик катапультувався і приземлився в озеро в центрі Ханоя. При цьому він зламав обидві руки і ногу та був жорстоко побитий в'єтнамськими солдатами: йому роздробили плече, він був двічі поранений. В такому стані Маккейн був поміщений в головну в'язницю Ханоя.

Після аварії, для Джона Маккейна почалося справжнє пекло. Пораненого, його утримували в жахливих умовах та постійно били. Кожен охоронець камери, коли приходив на зміну, брав палицю та нещадно лупцював полоненого. Після чотирьох днів допитів з катуваннями, Маккейн підписався під усіма звинуваченнями. Інакше бути не могло! При відмові від визнання вини, в’єтнамці знущалися викручуючи зламані ноги та руку. За час випитувань він отримав нові переломи рук, через які, до кінця життя не міг підіймати руки вище голови.

Під страшними тортурами Джон Маккейн погодився  видати комуністам список усіх своїх співвітчизників, які воювали разом з ним на одному авіаносці. Хитрий Маккейн виконав умову, однак замість потрібних імен видав список гравців футбольної команди “Грін Бей Пекерз”.

В 1968 році в’єтнамці дізналися, що в їхніх руках знаходиться син відомого американського військового – вони запропонували обміняти його на кількох серйозних командирів, які потрапили в американський полон. Однак, почувши про це, Маккейн запропонував спочатку обміняти всіх солдат, що потрапили в полон перед ним а потім погоджувався йти на договір. Ясна річ, комуністи не могли такого допустити, тому полон Маккейна розтягнувся на довгі 5 з половиною років. Звільнили його тільки в 1973 році.

Повернувшись додому, Джон Маккейн розлучився з першою дружиною Керолл Шепп, яка в 1969 році потрапила в аварію та лікувалася. Він не залишив її без утримання, передавши у власність два будинки: у Вірджинії та Флориді. Крім цього він продовжив фінансувати лікування колишньої дружини. В 1980 році Маккейн женився вдруге, на Сідні Лу Хенслі.

Молодий та амбітний герой В’єтнамської війни, спадковий військовий, не міг не привернути до себе увагу політичних осіб. Джон Маккейн, серед офіцерів, відносився до “американських яструбів”, які завжди відстоювали ідею війни до переможного кінця. Однак, прославили його не заклики до війни, а боротьба за права полонених. Джон на собі відчув усі жахи полону, тому всіляко намагався відстоювати заборону знущатися над військовими полоненими у в’язниці Гуантанамо. Він відкрито говорив про недосконалість світової арбітражної системи, порівнюючи її з Лігою Націй. На думку Маккейн замість ООН потрібно було створити орган зі 100 держав, у яких справжній демократичний стрій – СРСР (пізніше Росії) та Китаю там не повинно було бути.

З 1982 року почалося політичне життя Джона Маккейна – він виграв вибори у сенат від штату Арізона. Перевага над супротивниками була очевидною – 60 відсотків голосів виборців. Маккейн, судячи по поглядах, був типовим представником республіканської партії – саме з нею буде пов’язане все його життя. Через два роки, в 1984, Джона Маккейна знову вибрали сенатором у Конгрес. Він зробив собі ім’я та політичну вагу тим, що не завжди був сліпим виконавцем волі партії. Неоднозначний Маккейн часто підтримував рішення, які вважав правильними, навіть якщо вони ішли паралельно поглядам республіканців. Яскравим прикладом цього був виступ проти перебування американських морських піхотинців у Лівані – він відкрито заявляв, що безпідставно та непотрібно піддається небезпеці життя військовослужбовців США. Республіканська партія, навпаки, офіційно брала на себе відповідальність з війська в Лівані. Погляд Маккейна виявився правим – він був підтверджений вибухом у казармах Бейрута. Американцям, згодом, довелося евакуювати свій контингент.

Риторика сенатора республіканця знаходила свою аудиторію – на виборах 1986 року він примножив число своїх виборців і знову пройшов у Конгрес, представником від штату Арізона (набрав більше 60 відсотків). В 1992, 1998 та 2004 роках число його виборців було ще більшим. 

В 90-х роках Джон Маккейн став другою людиною в Республіканській партії. Він боровся за лідерством з Джорджом Бушом Молодшим, висуваючи свою кандидатуру перед президентськими виборами. Але республіканці не підтримали кандидатури Маккейна, і висунули від партії Буша. В 2000 році Джордж Буш став президентом Сполучених Штатів Америки.

Після президенства Буша, Джон Маккейн став першим номером у списку республіканців і його кандидатура висувалася партією на президентські вибори 2008 року. Опонентом Маккейна став кандидат демократів Барак Обама. Радикальний у своїх поглядах і висловах Маккейн поступився ліберальному Обамі, який виступав за політику невтручання у політичні конфлікти Східної Європи та Близького Сходу. Американцям були ближчими погляди Барака Обами.

Джон Сідней Маккейн завжди відкрито критикував Барака Обаму за недостатню увагу до українського питання. Під час масових протестів українців,  після силового розгону Євромайдану в Києві, сенатор приїхав до Києва і 14 грудня 2013 року зустрівся з міністром закордонних справ України Леонідом Кожарою та відвідав наметове містечко. Маккейн вважав, що якщо силові розгони протестів триватимуть і надалі, США повинні будуть застосувати проти їхніх винуватців економічні санкції. Наступного дня Джон Маккейн разом із сенатором-демократом Крісом Мерфі прийшов на Євромайдан, де вони виступили на сцені перед українцями. Сенатори заявили про свою підтримку мирних протестів. Джон Маккейн, зокрема заявив:

“Я — республіканець, сенатор Мерфі — демократ, і ми тут говоримо від імені усього американського народу, солідарного з Вами… Ваш мирний протест надихає світ. Ми тут, щоби підтримати Вашу справедливу боротьбу. Лише народ України має визначати своє майбутнє. Україна зробить Європу кращою, і Європа — зробить кращою Україну”.

Перебуваючи на військовій базі НАТО в литовському містечку Зокняй, закликав американську владу допомогти Україні з озброєнням, оскільки відсутність допомоги «лише заохочує Путіна» до ескалації конфлікту з Україною. 23 серпня 2015 під час візиту до Таллінна в рамках поїздки групи американських сенаторів до Естонії, Швеції, Норвегії та Латвії заявив:

“Ми маємо справу з головорізом, ім'я якого Володимир Путін”.

Новорічну ніч 2017 року Джон Маккейн провів у Маріуполі, де заявив, що США мають надати летальну зброю Україні.

У 7 лютого 2015 на телеканалі ZDF Маккейн порівняв політику Ангели Меркель щодо Володимира Путіна, а саме відмову надати Україні зброю з політикою замирення Німеччини перед Другою світовою війною.

“Я хотів би спитати канцлера, скільки ще людей має загинути в Україні, щоб ви допомогли їм захистити себе?” – звернувся до Ангели Меркель Джон Маккейн.

Джон Маккейн був одним з головних критиків Дональда Трампа з самого початку його президентства. Майже через місяць, після початку передвиборчої програми,  на зустрічі з прихильниками в Айові, Трамп заявив, що не вважає Маккейна героєм війни. “Він не герой, адже його взяли в полон. Мені більше подобаються люди, які не потрапляли в полон”, — заявив Дональд Трамп. Конкуренти Трампа від республіканської партії засудили його слова про Маккейна, після чого він пом'якшив тон, але не вибачився.

Після того, як Трамп став кандидатом в президенти від “республіканців”, Маккейн на деякий час перестав його критикувати. Вже після перемоги Дональда Трампа на президентських виборах, Маккейн демонстративно проголосував проти республіканського законопроекту, який передбачав скасування медреформи Барака Обами. Також Джон Маккейн виступав за збереження присутності американських контингентів за кордоном та критикував постійні похвали Трампа на адресу російського президента Володимира Путіна. Коли у березні 2018 року Путіна обрали на четвертий термін, сенатор розкритикував президента США за те, що той привітав “диктатора”. “Президент США, лідер вільного світу, не вітає диктаторів з перемогою на нечесних виборах”, — підкреслив Маккейн. Крім того, він критикував Трампа після того, як той, зустрівшись з Путіним у Гельсінкі, заявив, що всупереч позиції своїх спецслужб вірить, що Росія не втручалася у вибори в США. Маккейн назвав цю зустріч “одним з найганебніших виступів американського президента”. 

В останні роки життя Джон Маккейн страждав від злоякісної пухлини головного мозку, яка називається гліобластома. 24 серпня 2018 року стало відомо, що Маккейн, який більше року проходив лікування від пухлини мозку, прийняв рішення відмовитися від подальшої протиракової терапії. 25 серпня 2018 року він помер у штаті Арізона.

За вагомий особистий внесок у зміцнення міжнародного авторитету Української держави, популяризацію її історичної спадщини і сучасних надбань та з нагоди 25-ї річниці незалежності України Джон Маккейн був нагороджений Орденом Свободи (Україна, 22 серпня 2016).