Битва за Константинополь (1453)

Битва за Константинополь (1453)

29 березня 1432 року народився один з найвідоміших османських султанів - Мехмед ІІ. За характерні риси в його період правління, народ пізніше прозве його “Фатіхом” (“Завойовником”). На світ він з’явився в неділю – був звичайний день. Уже згодом, народження Мехмеда обросте легендами. Серед простолюдинів поширюватимуться перекази про те, що сам пророк Мухаммед говорив, ніби в цей день, народиться повелитель, який знищить Румську імперію та завоює головне місто невірних – Константинополь. Однак, ніхто не пророкував маленькому Мехмеду трону – він був четвертим сином султана Мурада ІІ, а його шанси зайняти престол були мінімальними. Та Аллах вирішив інакше. Старші сини Мурада ІІ, Ахмед та Аладдін, загинули в 1437 та 1443 роках. Після загибелі старших синів, Мурад впав у скорботу, оскільки любив їх набагато більше за Мехмеда. Майбутнє султанату він пов’язував лише з ними. Особливо сильним ударом по султану, стала загибель старшого сина Аладдіна в 1443 році, під час війни з Караманоглу.

Смерть старших братів зробила Мехмеда головним претендентом на престол. Щоправда, був ще шехзаде Орхан, двоюрідний брат Мурада ІІ. Він проголосив себе спадкоємцем престолу, але був розбитий і втік до Константинополя. Після падіння міста йому доведеться покінчити життя самогубством.

В ранньому віці Мехмеда почали навчати відомі ісламські богослови та учителі. За свідченнями багатьох сучасників, Мехмед був дуже поганим учнем і сильно неслухняним. Знаючи про це, батько віддав його на виховання одному з найжорстокіших учителів - муллі Гюрані. Крім традиційних для ісламу знань, Мехмеда навчали латині та інших мов. З шестирічного віку, аж до 1444 року, навчання відбувалося в Маніссі.

Дванадцятирічний султан 1444-1446

В серпні 1444 року султан Мурад ІІ несподівано для всіх зрікся престолу на користь свого 12-річного сина Мехмеда. Він відправився в Маніссу, а при Мехмеді залишив великого візира Чандарлі Халіл-пашу. 
Перші дні правління були надзвичайно важкі. Угорці та волохи виступили в похід і окупували Софію, османські війська відступали, повстали албанці, Караманіди напали на Анкару. Щоб зупинити угорсько-сербський похід, великий візир Халіл-паша звернувся до Мурада ІІ, щоб він погодився очолити османську армію, оскільки молодий Мехмед не мав жодного досвіду в керуванні військами. В битві при Варні 1444 року, турки здобули перемогу – угорська загроза була знята. Мурад повернувся назад у Маніссу.

На хвилі перемоги, молодий Мехмед та його візири розпочали грошову реформу – вирішили виготовляти срібний аспер, добавляючи в нього домішки інших металів, щоб зекономити срібло. Грошей видавали таку саму кількість, але зберігали свій запас кольорових металів. Та наслідки реформи виявилися зовсім іншими. Купці, особливо іноземні, здогадалися про меншу кількість срібла у аспері. Вони продавали товари за аспери, але за набагато дорожчою ціною. Найбільше це вдарило по державних службовцях і військах. Зарплату вони отримували ту саме що й раніше, але платоспроможність її була низькою. Першим вибухнув яничарський корпус. В квітні 1446 року яничари розпочали погроми будинків учасників дивану та візирів причетних до реформи – багато з них, щоб вижити, ховалися в палаці. Великому візиру вдруге довелося просити Мурада втрутитися у політичні події.

Мурад ІІ швидко навів порядок у столиці, покарав головних винуватців бунту та підняв зарплату яничарам, щоб компенсувати завдані їм збитки. Він вирішив назад повернутися на престол, а молодого Мехмеда відправити назад до Манісси. Спочатку Мехмед сильно розгнівався і бунтував проти батька. Він випускав свою власну монету, нападав на венеційські торгові застави на Егейському морі. Зупинити молодого шехзаде не міг ніхто крім батька, та Мурад зовсім не цікавився сином. Бунт тривав недовго. Згодом, Мехмед сам заспокоївся та приступив до навчання. Він зацікавився метафізикою, сенсом життя і смерті, питаннями ісламу. Результатів довго чекати не довелося – у стосунках з батьком скоро настало потепління. 
В 1448 році Мурад ІІ запросив сина з військами взяти участь у поході. Так Мехмед здобув свій перший бойовий досвід в Другій битві на Косовому полі, керуючи правим флангом армії. Після битви султан і далі довіряв йому військові походи – в 1448 і 1450 році молодий Мехмед воював у Албанії, проти Георгія Сканденберга. Повернувшись з другого походу проти албанців, Мехмед дізнався що батько важко захворів. Він переїхав до Едірне. Довго чекати не довелося – через 15 днів після прибуття шехзаде, султан Мурад ІІ помер, передавши престол сину.

Другий прихід до влади 1451

Знаючи про невдале перше правління, вороги Мехмеда одразу почали проти нього військові дії: Караманіди виступили армією на Сейдешехір та Акшехір, на заході серби захопили декілька прикордонних фортець, в Албанії продовжувалося повстання Георгія Скандерберга. Але цього разу Мехмед ІІ проявив блискучу холоднокровну реакцію. На протязі 1451 року він уклав мирні договори з угорцями та венеціанцями. Це було сприйнято християнським світом як слабкість. Флот Венеції без дозволу почав заходити в Дарданелли, але молодого султана це зовсім не турбувало. Він урочисто виступив перед своїм народом, заявивши, що готовий виконати заповіт пророка Мухаммеда і завоювати найбільшу столицю невірних – Константинополь.

Битва за Константинополь 1453

Пообіцявши захопити Константинопль, Мехмед ІІ розпочав ретельну підготовку до найбільшої війни свого життя: він прекрасно розумів що його чекає найсильніша фортеця в світі, об стіни якої, не раз відбивалися його батько та дід. Надзвичайно товсті стіни Константинополя були практично неприступними для різних облогових машин і потужної артилерії. Правильно оцінивши значення останньої, Мехмед ІІ вирішив приділити гарматам особливу увагу, наказавши створити найбільший, на ті часи, артилерійський парк.

У Візантії все зали про приготування султана Мехмеда. Погляди константинопольської знаті на його особу сильно відрізнялися: одні побоювалися його, знаючи про енергійність і впертість, інші сміялися з нього виставляючи на публіку жарти про перше правління. Переважна більшість з оточення імператора Констянтина ХІ Палеолога притримувалися думки, що Мехмеда потрібно зупинити до початку облоги. Це була слушна думка, однак через неї візантійці самі дали привід для нападу. Скориставшись тим, що положення молодого султана здавалося непостійним, візантійці у формі ультиматуму надіслали йому вимогу сплатити велику суму для утримання претендента на османський престол, шехзаде Орхана, що проживав у Константинополі. Вони погрожували випустити його і розпочати громадянську війну за титул султана. Але ця провокація була сприйнята султаном Мехмедом тільки як привід ороголосити війну Візантійській імперії.

Взимку 1451-1452 років Мехмед ІІ почав будівництво фортеці в найвужчому місці Босфорської протоки, відрізаючи тим самим Константинополь від Чорного моря. Фортеця Румеліхісар (“Богаз-кесен” – “перерізаючий протоку”) була добудована в серпні 1452 року. Встановлені на ній гармати почали обстрілювати всі візантійські кораблі, що прямували у Чорне море і назад. Окремим наказом, султан велів проводити митний огляд усіх кораблів, що проходитимуть через Босфор, - а тим, хто не хотів огляду, дозволялося заплатити, інакше топитимуть гарматним вогнем. Першим був потоплений венеціанський корабель, який відмовився підкоритися – екіпаж за непослух вирізали. Візантійські посли, направлені Костянтином ХІ з протестом проти дій турків, прибули в Едірне, але вони були відіслані назад без відповіді. Відправлені повторно посли, були обезголовлені. Це було фактичним оголошенням війни.

Після завершення будівництва фортеці, Мехмед підступив перший раз до Константинополя. Через три дні він відступив назад.

Восени 1452 року турки вторглися у Пелопоннес і напали на братів Костянтина ХІ, щоб вони не змогли прийти йому на допомогу.

Зимою 1452-1453 року почалися приготування до штурму міста. Мехмед ІІ наказав військам захопити всі ромейські міста на фракійському узбережжі. Він чудово знав, що всі попередні спроби завоювати Константинополь провалилися через допомогу оточуючим з боку моря. 
В березні 1453 року турки зуміли взяти штурмом Месемврію, Ахелон та інші укріплення на Понті. Після блокади і нейтралізації сусідніх фортів, вони почали розміщення облогового табору біля стін Констнтинополя, а в квітні почали земляні роботи.

Найбільш імовірними союзниками імператора Костянтина, були венеціанці. Флот Венеції ввійшов у Егейське море 17 квітня - капітани отримали наказ чекати підкріплення біля острова Тенедос до 20 травня, а тоді прориватися через Дарданелли до Константинополя. Генуя, в цій війні, вирішила зберігати нейтралітет. Угорщина, допомогти Візантії не могла – вона не змогла виправитися від попередніх поразок.

Місто Константинополь розміщувалося на півострові, який утворило Мармурове море та затока Золотий Ріг. Міські квартали, що виходили на берег моря та затоки, були захищені міцними стінами. Особлива система укріплень і стін захищала столицю з суші – з заходу. Вразливим місцем, султан Мехмед, вважав гавань Золотий Ріг. В гавані, візантійці сконструювали особливу систему оборонних укріплень. Через затоку був протягнутий великий залізний ланцюг. Один кінець був прикріплений до вежі святого Євгенія, а інший до однієї з веж Пера, на північному березі Золотого Рогу. На воді ланцюг підтримували дерев’яні плоти. Оборону міста утримували 7 тисяч воїнів. З Генуї, по своєму бажанню прибув Джованні Джустиніано Лонго, який надав імператору 700 своїх воїнів. Союзником Костянтина ХІ став шехзаде Орхан, який виставив 600 воїнів. Грецький флот складався з 26 кораблів (10 власних, 5 венеційських, 5 генуезьких, 3 критських, 1 анконський і 1 з Провансу). Основні сили ромеїв, під командуванням імператора Костянтина, були зосереджені біля самого вразливого місця оборони, в кварталі Месатихіон, де річка Лікос по трубі під фортечними стінами проходила в місто. Джустиніані Лонго розмістив свої загони справа від військ імператора, а потім приєднався до нього. Місце Джустиніані зайняв інший загін, на чолі з братами Боккарді. У венеційському кварталі, загін Мінотто, захищав Влахернський квартал. Південніше Месатихіона знаходився ще один загін генуезьких волонтерів, під командуванням Каттанео та грецький загін під командуванням родича імператора Феофіла Палеолога, загін венеціанця Кантаріні, грецький загін Дімітрія Кантакузена. Стіни, що виходили на берег Мармурового моря, захищав загін венеціанця Джакобо Кантарії та грецькі монахи. Далі стояли дрібні загони каталонців Пере Хуліа, кардинала Ісидора і шехзаде Орхана. Берег Золотого Рогу захищали венеціанські та грецькі моряки Габріеле Тревізано. Всіма, хто стояв у затоці кораблями командував Альвізо Д’єдо. У резерві міста стояли загони Луки Нотараса та Никифора Палеолога. Десять кораблів були виділені для охорони ланцюга. Артилерії для оборони міста було вкрай мало.

Турецька армія нараховувала 120 тисяч воїнів і 20 тисяч ополченців башибузуків. Турецьким флотом командував Сулейман Балтоглу. Флот складався з 6 трієрем, 10 бірем, 20 веслових галер і 70 фуст та 20 парандарій (важких барж).

Облога Константинополя почалася 6 квітня 1453 року. Частина турецьких військ, під командуванням Заганос-паші, вийшла до висот північніше затоки Золотий Ріг, де необхідно було встановити контроль за генуезьким кварталом Перра, щоб усунути генуезців від допомоги столиці. Від південного берега Золотого Рогу до річки Лікос розмістилися регулярні війська Караджа-паші. Він мав у своєму розпорядженні багато чисельну артилерію, яку одразу  почав використовувати проти будівель Влахернського кварталу. По обидві сторони річки Лікос стояли яничари. На правому фланзі, від табору яничарів, стояли регулярні частини Ісхак-паші. На відміну від військ Караджа-паші, набраних в європейській частині султанату, вони були приведені з анатолійських територій. Мехмед ІІ не довіряв Ісхак-паші, тому до нього був приставлений Махмуд-паша, який був родом з візантійського міста, але добровільно прийняв іслам і став близьким сподвижником султана. Турецький флот мав стоянку на Босфорі, але головною задачею його залишався прорив укріплень Золотого Рогу, крім того, необхідно було повністю ізолювати Константинополь з боку моря, не допустивши до нього прориву союзників з підкріпленнями та припасами. Султан Мехмед відправив послів з пропозицією здатися. У випадку здачі він пообіцяв міському населенню збереження життя та майна. Імператор Костянтин відповів, що готовий заплатити будь-яку данину й віддати любу територію, але столиці здати не готовий. Він наказав провести марш по місту, спільно з венеціанцями, для того щоб показати туркам, що місто є кому захищати. Не дивлячись на це, Мехмед ІІ наказав готуватися до штурму.

2-6 квітня 1453

2 квітня 1453 року передові загони турків вийшли до міста. В цей день закінчилася Пасха. Жителі міста одразу здійснили вилазку й убили кількох турків. Але про наближення основного турецького війська змусило ромеїв відійти в місто, зруйнувати мости через рови і закрити міські ворота. Імператор Костянтин наказав перетягнути ланцюг через Золотий Ріг. 5 квітня 1453 року до столиці підійшла вся турецька армія. 6 квітня 1453 року Константинополь був повністю заблокованим. Турецька армія розпочала атаки на форти, що розташовувалися поза межами міських стін. Один з грецьких фортів знаходився в Ферапії, на пагорбі біля берегів Босфору, інший у селі Студіос на березі Мармурового моря. Форт у Ферапії захищався два дні – форт у Студіосі був зруйнований турецькою артилерією за декілька годин. Ті греки, що залишилися в живих, були демонстративно посаджені на кіл, на очах у жителів Константинополя. Тільки вежа на острові Прінкос виявила спротив. Але ці укріплення теж були захоплені турками а їх захисники були перебиті.

6-18 квітня 1453

Перша половина квітня відзначилася декількома зіткненнями. 9 квітня турецький флот підійшов до ланцюга, що перекривав Золотий Ріг, але був відбитий і повернувся у Босфор. 11 квітня турки сконцентрували важку артилерію навпроти стін біля русла річки Лікос і почали перше в історії бомбардування міста, що тривало кілька тижнів. Це було вкрай незручне бомбардування, через те, що важкі гармати сповзали з спеціальних платформ у грязюку. Пізніше, турки підвезли дві великі бомбарди, одна з яких, названа Базилікою, була сконструйована угорським майстром Урбаном – вона робила величезні пошкодження у стінах Константинополя. Бомбарда Урбана мало ствол довжиною 8-12 метрів, калібр 73-90 сантиметрів і стріляла ядрами по 600 кг. Проте, в квітневому болоті, вона не могла видавати більше семи пострілів вдень. Одну з бомбард турки встановили навпроти імператорського палацу, іншу навпроти Св. Романа. Крім того, султан Мехмед мав у резерві ще багато інших гармат. 12 квітня турки на кораблях атакували ланцюг, що перекривав вхід до Золотого Рогу. Атака переросла в морський бій з кораблями, що прикривали ланцюг зовні. Турки підпливли до них і намагалися підпалити їх кораблі або взяти на абордаж. Більш високі кораблі греків, венеціанців та генуезців змогли відбити атаку і навіть перейти в контратаку, намагаючись в свою чергу, оточити турецькі кораблі. Турки були змушені відійти в Босфор.

18 квітня турки почали штурм стіни, яка знаходилася над Лікасом. Після заходу сонця вони кинулися на укріплення, намагаючись підпалити побудовані ромеями дерев’яні укріплення й розтягти бочки з землею. Загони Джустиніано Лонго змогли відбити атаку, не зазнавши ніяких втрат.

20 квітня до Константинополя з півдня підійшли три генуезькі галери, найняті Папою Римським, з вантажем продовольства та зброї. По дорозі до них приєднався такий же самий корабель з вантажем, він належав імперському капітану Флатенеласу. Турецькі командири, побачивши це, віддали наказ вступити в бій з метою захопити ці кораблі. Генуезці та греки з’єдналися один з одним, і почали відбивати спроби турків взяти їх на абордаж. Греки вміло користувалися висотою своїх бортів і сокирами рубали руки та голови туркам, що намагалися вилізти на їх кораблі з своїх невисоких суден. Врешті-решт всі чотири кораблі, що нагадували одне велике судно з чотирма вежами, були знесені вітром по течії до ланцюга, що перегороджував Золотий Ріг. Тут до них на допомогу  прийшли три візантійські галери, до того ж наступила ніч і турецькі капітани не наважилися продовжувати бій. Розгніваний цим, Мехмед ІІ змістив адмірала Балтоглу та наказав побити його палицями.

21 квітня турецькі артилеристи вели обстріл міських стін – одна з двох веж (Віктинієва), біля річки Лікос впала, а зовнішня стіна перед нею перетворилася у руїну. Імовірно, що якщо б у цей момент султаном був би відданий наказ до штурму, то положення ромеїв одразу стало б важким. Але такого наказу не було, так як султан Мехмед виїхав на північний берег Золотого Рогу.

22 квітня турецькі загони, через Галатський пагорб, зуміли перетягнути в обхід перегороджуючого затоку ланцюга свої військові кораблі, використовуючи для цього повозки та дерев’яні рельси на зразок трамвайних. Турецька артилерія, в цей час, вела обстріл по ланцюгу біля Золотого Рогу. Зібрані повозки з литими колесами були спущені на воду, підведені під корпуси турецьких кораблів, а потім за допомогою биків витягнуті на берег разом з суднами. Бики перетягнули флот повз квартали Перра з Босфору, через пагорби до північного берегу Золотого Рогу.  В результаті цієї інженерної операції турки зуміли переправити в затоку біля 70 кораблів. Спантеличені цим греки не знали як їм протистояти.

28 квітня почалася нічна атака венеційських та генуезьких кораблів. Її завданням було спалити турецькі судна. Однак, турки легко відбили цю атаку вогнем бомбард. Не виключено, що про атаку попередив зрадник, тому вона натрапила на готову засідку.

29 квітня турки стратили усіх полонених християнських моряків з потопленої венеціанської галери. Греки, побачивши це, в свою чергу, обезголовили на фортечних стінах всіх полонених турків - 260 воїнів. Ситуація почала складатися успішно для османів – вони змогли увійти в Золотий Ріг. Однак, ще одна частина їх флоту перебувала у Босфорі. Греки були змушені охороняти ланцюг, щоб не дозволити туркам об’єднатися. За наказом Мехмеда ІІ було побудовано інженерний міст через західну межу затоки Золотий Ріг і війська султана змогли з’єднатися з військами Заганос-паші на північному березі затоки. Будівництво понтонного мосту відбувалося завдяки зв’язуванню пустих винних бочок. Його вели під прикриттям перекинутих в затоку турецьких кораблів. Після прориву частини флоту в затоку, турки встановили в ній частину своєї артилерії та стали обстрілювати Влахернський квартал з двох сторін: з суші та моря. На протязі місяця турки били ядрами по стінах, утримуючи греків у постійній напрузі.

3 травня одна венеційська бригантина під турецьким прапором, переодягненими в турків матросами, вночі таємно вийшла за ланцюг і відправилася на пошуки венеційського флоту – місту терміново необхідна була підтримка. Венеційський флот весь цей час зосереджував свої сили й чекав підкріплення біля острова Тенедос.

5-6 травня турки цілодобово обстрілювали місто, готуючись до штурму. Греки очікували що буде дві атаки: з заходу через фортечні стіни та з затоки, за допомогою флоту.

7 травня турецькі загони здійснили штурм тільки з західного напрямку. Імовірно, що вони не наважилися проводити операцію на очах у християнського флоту. Головний удар направлявся до міської стіни біля Месатихіону. Запеклий нічний бій продовжувався декілька годин, однак греки змогли відстояти укріплення й не дали туркам прорватися крізь пробої в стінах.

У ніч з 13 на 14 травня турки здійснили ще одну спробу наступу, на цей раз на Влахернський квартал. Греки відбили штурм, але для цього їм довелося зняти частину матросів з кораблів, тому що резервів більше не було. Зруйнувавши в кількох місцях стіни, за допомогою гармат, турки розпочали приступ найміцніших укріплень і стали закидати рови. Вночі греки розчищали рови та укріплювали пробоїнами корзинами з землею.

16 травня турки почали вести підкоп під стінами Влахернського кварталу. В той же час, їхні кораблі, під звуки труб і барабанів, 16,17 і 21 травня підходили до ланцюга біля Золотого Рогу, намагаючись привернути до себе увагу та приховати від греків шум підкопу, але ромеї змоглим все-таки знайти підкоп і почали вести контр підкоп. Підземна мінна війна завершилася на користь візантійців, вони підривали й затоплювали водою підкопи, вириті турками.

18 травня турецькі артилеристи зуміли зруйнувати до основи вежу святого Романа. Вони підтягнули туди облогову машину і поставили її поверх рову. Після цього почався жорстокий бій. Відбивши всі атаки, греки вночі зуміли частково відновити вежу і спалити облогову машину.

23 травня ромеї підвели під турецький тунель міну й підірвали його. Після цього турки, відмовилися вести підкопи.

19-29 травня.

21 травня султан через свого посла запропонував грекам здати Константинополь, обіцяючи безперешкодний вихід з усім майном з міста. Всім бажаючим залишитися обіцяли недоторканість. Імператору Констянтину обіцялося залишити владу над Пелопонесом. Імператор на все погоджувався – крім здачі Константинополя. Тоді Мехмед сказав. Що погодиться на данину в розмірі 100 тисяч золотих візантинів, які імператор ніяк не зміг би виплатити. Греки не прийняли цих умов і вирішили битися за рідне місто до кінця.

23 травня повернулася венеціанська бригантина, яка не знайшла союзного флоту, а 24 травня пройшло місячне затемнення, яке було сприйняте візантійцями як поганий знак. Імператору Костянтину пропонували таємно вибратися з міста і очолити знову зібрані сили де-небудь за межами міста. Однак Костянтин відмовився, розуміючи, що без імператора місто скоро впаде, а з ним і вся імперія.

25 травня султан Мехмед зібрав раду, щоб обговорити питання про подальші військові дії. Нарада відбувалася в наметі султана. Великий візир Халіл-паша запропонував укласти мир і зняти невдалу облогу. Але решта воєначальників і більшість наближених наполягали на штурмі. Заганос-паша, доводив що Константинополю нізвідки чекати реальної допомоги, а в середині міста немає єдності. Мехмед підтримав своїх помічників і виступив перед воїнами, наполягаючи на продовженні облоги і закликав до генерального штурму. Звертаючись до воїнів, Мехмед заявив, що для себе не бажає нічого, крім стін і будівель міста, а всі скарби які воїни знайдуть у ньому, включаючи жителів, стануть їхньою здобиччю. Він пообіцяв солдатам подвоїти їх платню до кінця життя. В місті, про рішення турків, почати генеральний штурм дізналися одразу – християни, що перебували в турецькому таборі повідомили гарнізон про це запискою, прив’язаною до стріли, яка перелетіла стіну. Але, навіть, знання про неминучий штурм ніяк не могли допомогти візантійцям.

26 і 27 травня Константинополь був підданий сильному обстрілу. Турецькі артилеристи сконструювали спеціальні платформи поближче до стін і встановили на них важкі гармати для того, щоб стріляти впритул.

28 травня, в понеділок, султан проголосив день відпочинку в турецькому таборі, щоб воїни набралися сил перед вирішальним боєм. Поки солдати відпочивали, Мехмед з візирами планували майбутній штурм. Вирішальний удар мав наноситися в районі річки Лікос, де стіни були сильно поруйнованими. Одночасно, турецький флот повинен був висадити матросів на узбережжі Мармурового моря та на узбережжі Золотого Рогу, де вони повинні були штурмувати стіни, відволікаючи греків від основного удару. Особливий загін Заганос-паші мав наказ перейти по понтонному мосту, через Золотий Ріг і атакувати Влахернський квартал.

В ніч з 28 на 29 травня Константинополь був підданий найсильнішому обстрілу. В місті підняли тривогу - всі здатні носити зброю, зайняли свої місця на стінах і біля проломів. Імператор Констянтин ХІ особисто взяв участь у боях з наступаючими турками, відзначившись захищаючи зовнішні стіни, біля воріт Св. Романа. Втрати турків були дуже важкими. В першій хвилі атакуючих ішло багато башибузуків, нерегулярних воїнів, які султан кинув на стіни щоб вони ціною своїх життів обезсилили захисників міста. В рядах башибузуків були турки, слов’яни, угорці, греки, німці та італійці. Вони несли перед собою приставні драбини. Загалом атака ополченців була невдалою, успіху вони досягли лише на ділянці біля річки Лікос, на інших були легко відбиті з втратами.  В районі Лікоса обороною керував Джустиніані Лонго – під його командуванням були зосереджені всі наявні мушкети в місті. Воїни Лонго успішно використовували грецький вогонь, зливаючи його з стін на атакуючих турків.  Турки несли багато втрат, деякі воїни були готові повернути назад щоб врятуватися від згубного обстрілу зі стін. Але чауші били їх залізними палицями, щоб вони не показували спину ворогам. За боягузтво в турецькій армії карали стратою. Після двох часового бою турецькі командири дали наказ башибузукам відступити. Греки скористалися цим для того щоб відновити тимчасові загородження в проломах. В цей час турецькі гармати відновили вогонь по стінах, а на штурм була відправлена друга хвиля атакуючих – регулярні турецькі війська Ісхак-паші. Анатолійські війська атакували стіни від узбережжя Мармурового моря до Лікоса. В цей час артилерія, підтримуючи їх, продовжувала обстріл стін. Атака і обстріл велися одночасно. Греки успішно відбивали атаки, але на світанку вдалий постріл “Базиліки”, сконструйованої Урбаном, повалив укріплення і зробив велику діру в стіні. Три сотні анатолійців змогли увірватися у пролом, але були оточені греками та перебиті. На інших ділянках укріплень, успіх також був на стороні візантійців. В той же вечір, Констянтин ХІ звернувся до народу – виголосив промову, в якій апелював як до релігійних почуттів християн, так і до античної історії. Третя атака на місто велася яничарами, яких сам султан Мехмед довів до фортечного рову. Яничари наступали двома колонами. Перша штурмувала Влахернський квартал, друга йшла на пролом у районі Лікоса.

На початку штурму, біля Лікоса, свинцевою кулею чи осколком був поранений Джустиніано Лонго – його винесли з поля бою. Багато хто, з генуезців, через відсутність командира піддалися паніці та почали хаотично відступати. Греки та венеціанці залишилися один на один з ворогом. Турки помітили паніку серед оточених. Один загін, чисельністю в 30 воїнів, на чолі з велетнем Хасаном зміг увірватися через пролом в стіні. Половина з них, включаючи самого Хасана, були одразу вбиті, однак їх смерть дала час решті турків закріпитися. Вони змогли прорватися через стіни великого міста. Це призвело до руйнування оборони Константинополя, оскільки виходячи з крайньої мало чисельності, його захисники не мали ніяких резервів щоб ліквідувати прорив. На допомогу до тих хто прорвався в місто почали підходити нові, й нові натовпи атакуючих яничарів. Султан Мехмед ІІ зрозумів, що це прекрасна нагода взяти місто – він вирішив відправити в атаку основні сили армії.

У відчайдушній спробі відбити натиск турків, імператор Констянтин сформував з вцілілих захисників окремий загін, і на його чолі кинувся у останню атаку на турків. У рукопашному бою, він був убитий. Його останній бій описували так: “Імператор Костянтин Палеолог, з словами “Місто впало, але я ще живий!!” кинувся на турок, знявши знаки які позначали його обладунок як імператорський. Як простий ворог він з ними бився, як простий ворог і загинув. Разом з ним був убитий найближчий сподвижник Феофіл Палеолог”. Турки не впізнали імператора, тому залишили його лежати на вулиці серед убитих як простого воїна. Піднявшись на стіну, передові турецькі воїни розсіяли захисників і стали відчиняти ворота. Вони продовжували відтісняти греків у середину міста, щоб вони не змогли завадити прориву основних сил. Коли міщани побачили, що по всьому місту, навіть у порту, турецькі війська почалися голосні плачі та крики. Місто здане: кричали перелякані жителі Константинополя. Скрізь почалася паніка – воїни на стінах перестали чинити опір і почали втечу. Венеціанці та генуезці стали пробиватися до затоки, щоб сісти на кораблі й негайно покинути втрачене місто. Греки розбіглися по домівках і ховалися в надії на милість турків. Деякі візантійські воїни, каталонці та турки шехзаде Орхана продовжували вести бої на вулицях. Багато хто з них бився на смерть, розуміючи, що у випадку полону їх важко катуватимуть як зрадників. 

Брати Боккіарді оборонялися на стінах біля Керкопорти, але паніка відігнала їх до моря. Паоло був убитий, а двоє інших – Антоніо та Троіло, встигли врятуватися. Командир венеціанців Мінотто був оточений у Влахернському палаці та потрапив у полон (наступного дня султан Мехмед ІІ наказав його стратити). Після того, як турки увірвалися в місто, багато константинопольських чоловіків та жінок зібралися біля колони Костянтина Великого. Вони сподівалися на божественне спасіння, так як, згідно одному з пророцтв, як тільки турки дійдуть до цієї колони, з неба зійде ангел і передасть меч та царство чоловікові, що принесе візантійцям перемогу над невірними. На південь від Лікоса захищалися загони Філіппо Кантаріні та Дмитра Кантакузена. Вони були оточені турками: частину перебили, іншу забрали в полон, включаючи командирів. Відповідальний за оборону в районі Акрополя, кардинал Ісидор, втік з посту, змінив свою зовнішність і покинув місто. Габріель Тревізано, також, вчасно не встиг оцінити ситуацію, тому не встиг спуститися з стін і був захоплений турками. Альвізо Д’єдо з кількома генуезькими кораблями зумів відступити. Вони від’єднали ланцюг, що захищав Золотий Ріг і випливли в море. Моряки з Криту, доблесно оборонялися в вежах Василія, Лева та Алексія – вони відмовилися здаватися туркам і вирвалися своїми силами з оточення. Захоплений їх відвагою Мехмед ІІ дозволив їм піти з кораблями та спорядженням.

Тіло імператора Констянтина ХІ змогли знайти та упізнати лише по царських чоботах з орлами, які він носив. Султан Мехмед наказав відрізати йому голову і виставити її на колоні Августа, серед іподрому. Разом з тим, за іншою версією він дозволив з почестями поховати тіло імператора.

Коли Мехмед ІІ дізнався, що на початку війни майстер Урбан пропонував свої послуги Костянтину, то наказав його стратити. За іншою версією, Урбан загинув від вибуху ядра під час облоги.

Констянтин ХІ став останнім імператором ромеїв – після його смерті, Мехмед ІІ взяв собі титул “Кайзер-і Рум”, проголосивши себе імператором а державу Османською імперією. Греки отримали право на свою общину в місті, яку очолював Патріарх Константинопольський. Саме місто було перейменоване в Істамбул. Але на цьому завоювання Мехмеда Фатіха не закінчилися – це був тільки початок народження світової держави.