Міжусобна війна синів Баязида І - Сулейман Челебі (1402-1411)

 Міжусобна війна синів Баязида І - Сулейман Челебі

(1402-1411)

Сулейман Челебі був другим сином султана Баязида Блискавичного. З юності він брав участь у військових кампаніях свого батька на Балканах та в Анатолії. Після загибелі старшого брата Ертугрула, Сулейман отримав у володіння від повелителя міста Айдин, Кераси і Сарухан. У вересні 1396 р. він взяв участь у битві під Нікополем і прославився неймовірною хоробрістю. Під час боїв з хрестоносцями, спадкоємцю престолу, довірили командувати румелійською кіннотою на правому фланзі османської армії. Командуючи вершниками, Сулейман проявив себе прекрасним лідером, тому після Нікопольської перемоги батько відправив Сулеймана назад в Анатолію, захищати східні володіння і підтримувати порядок серед бунтівних емірів.

В Анатолії Сулейману довелося важко – проти нього підняв бунт туркменський емір Кара Юсуф. Челебі зміг легко придушити бунт, але не захопив живим ватажка, Кара Юсуф втік до Тимур Ленга. В ставці правителя тимуридів він пожалівся на сваволю Османів та попросивши допомоги в боротьбі з турецькою агресією. Тамерлан був сильно розгніваний тим, що еапали на його васала, тому спрямував свій гнів на Османську Анатолію. 

Сулейману, який обороняв східні кордони, поки батько тримав облогу Константинополя, відбиватися було нічим. Він звернувся до султана Баязида І і попросив підтримати його проти незліченної орди Тимура.

В липні 1402 р. відбулася Ангорська битва. Під час бою, султан Баязид довірив своєму старшому сину командувати вершниками лівого флангу. Сулейман впорався з довіреною йому місією і стримував воїнів Тимура усіма наявними силами. Та перевага Тимура в чисельності відіграла свою роль, для турків битва була програна і мала катастрофічні наслідки: військо було розбите, яничарська гвардія перерізана а султан та його молодші сини опинилися в полоні у Тимура. І це був тільки початок. Від фізичних та моральних знущань, султан Баязид І, помер у 1403 р. а його землі опинилися спустошені й зруйновані ордами тимуридів.

 Награбувавшись, в кінці 1403 р., Тимур з військом покинув Малу Азію. Для того щоб не допустити відновлення Османської гегемонії в Анатолії, хитрий Тимур відділив від Османського султанату бейлики Айдин, Герміян, Караман та деякі дрібніші. Знаючи про прагнення нащадків Баязида мати окремі землі, частину колишніх володінь султанату Тимур залишив синам покійного правителя, поділивши їх між чотирма челебі.

Початок міжусобної війни між синами Баязида І

Після розгрому в Ангорській битві 1402 р., Сулейман Челебі, старший з синів Баязида Блискавичного, з залишками турецьких військ відступив до Бурси, а звідти переслідуваний тюркською кіннотою, перебрався в Румелію. Досить швидко Сулейману вдалося утвердитися в місті Едірне - столиці батькового султанату. В ньому він проголосив свої претензії на османський престол, заявивши, що хоче бути султаном і має на це повне право. Знать була готова визнати його султаном, оскільки альтернативи не було. Але ситуація досить швидко змінилася. Після того як Тимур з армією покинув Анатолію, він відпустив на свободу синів покійного Баязида І, поділивши між ними землю Османського султанату на чотири рівні частини. Молодші брати Сулеймана: Іса Челебі, Мехмед Челебі та Муса Челебі укріпилися у призначених для них володіннях і відмовилися визнати владу старшого брата, заявивши про свої претензії на титул. В султанаті склалася важка і незрозуміла ситуація: Сулейман Челебі контролював Румелію, Іса Челебі захопив Бурсу, Мехмед Челебі – Амасью, а наймолодший Муса перебував під опікою Мехмеда. Три сили були готові вступити у відкритий збройний конфлікт за владу в державі.

Між трьома братами почалася міжусобиця за владу, у якій кожен намагався знайти собі союзників і за будь яку ціну стати султаном. Сулейман Челебі, прагнучи знайти підтримку проти інших претендентів, уклав союз із Візантійською імперією. Формальний султан Сулейман повернув імператору Мануїлу ІІ Палеологу місто Фессалоніки та ряд інших містечок, захоплених пізніше турками у Фракії, а також пообіцяв повернути в майбутньому деякі з колишніх візантійських малоазійських володінь, які контролювали його брати. Мануїл ІІ, намагаючись скористатися вигідною для себе ситуацією, віддав Сулейману у дружини свою племінницю. Сулейман відправився у Константинополь і залишив у заручниках свого молодшого сина Касима. Спочатку, крім басилевса, йому вдалося заручитися підтримкою багатьох беїв Румелії, але пізніше він вирішив зробити своєю опорою яничар і деяких християнських васалів.

Спочатку Сулейман вступив у протистояння з Ісою Челебі, правителем Бурси. В першій ж битві, Іса був розбитий і втік до Константинополя. Сприяло такій швидкій перемозі те, що проти Іси виступили одразу двоє братів – Сулейман і Мехмед. Втеча під захист візантійського імператора стала для нього тільки перервою, скориставшись якою, Іса зібрав нове 10-тисячне військо і вирішив повернути собі Бурсу. Однак йому катастрофічно не щастило – він знову був розбитий армією Сулеймана і вдруге втік до Візантії. Впертий Іса не здавався,  - він втретє зібрав армію, з якою спробував повернути втрачені володіння – знову був розбитий і потрапив у полон. В 1405 р. Сулейман наказав стратити свого брата Ісу.

Після того, як люди Сулеймана вбили Ісу, він зібрав свою армію і вирушив походом проти іншого брата Мехмеда. Військо Сулеймана досить швидко взяло Анкару, а Мехмед був змушений відступати в Токат. Сулейман зміг об’єднати всю Румелію і Анатолію, аж до самої Анкари. Але поки він воював у Анатолії, проти нього почався бунт у румелійських володіннях.

Хитрий Мехмед Челебі, щоб перемогти суперника, відправив наймолодшого брата Мусу Челебі воювати проти Сулеймана в тилу Румелії, поки сам боротиметься з ним в Анатолії. Муса Челебі з Малої Азії прибув у Валахію та уклав союз із господарем Мірчею Старим, який погодився видати заміж за нього свою дочку.

На початку 1409 р. Муса на чолі турецького і волоського війська переправився через Дунай та атакував румелійські володіння Сулеймана, який з військом перебував у Анатолії. Спочатку він безуспішно взяв у облогу візантійську фортецю Месамбрія, а після неї атакував і розбив частину військ Сулеймана, під командуванням Сарудж-паші в битві при Ямболі й зайняв Галліполі. Та перевага була на боці старшого брата. За допомогою візантійського імператора,  Сулейман Челебі розбив Мусу під Космідіоном, неподалік Константинополя. Муса був змушений знову відступити до Янболу. Сербські князі, що на початку підтримали Мусу, перейшли на бік Сулеймана. Здавалося, ніби перемога над братами неминуча, але через часті запої та інертність у державних справах, Сулейман Челебі досить швидко втратив повагу беїв та армії. Цим і скористався Муса! Він закликав виступити на захист віри – проти провізантійського султана Сулеймана. Воїни, вірні старшому брату, стали поступово переходити на бік молодшого Муси.

В лютому 1411 р. Муса Челебі з новим військом виступив на Едірне, столицю Сулеймана, який залишився без підтримки великих беїв. Розуміючи, що не вистачить сил воювати, Сулейман спробував втекти до Константинополя, але по дорозі був убитий. Муса без бою зайняв султанський престол в Едірне і проголосив себе новим володарем...