Бій біля Хішаму: короткий епізод російсько-американського протистояння у Сирії 2018

Бій біля Хішаму: короткий епізод російсько-американського протистояння у Сирії (2018)

Сирійська громадянська війна триває з 2011 р. У ній конфліктують чотири сторони: Сирійський уряд на чолі з президентом Башаром аль-Асадом, Сирійські опозиційні демократичні сили, солдати Сирійського Курдистану та бойовики Ісламської держави Іраку та Леванту (ІДІЛ). Не секрет, що кожна з сторін за своїми плечима має сильного союзника. Наприклад, союзником президента Башара аль-Асада є російський президент Владімір Путін, а на боці курдів та Опозиції стоїть міцна рука президента США Дональда Трампа. Російські війська воюють і відкрито, і таємно. Аналогічно діють і американці! Бій про який піде мова у статті яскраво свідчить про те, що Сирія поступово перетворюється на полігон де дві світові держави вирішили помірятися силою.

Для того щоб розглянути хід бою, давайте згадаємо факти, що передували йому і дамо відповідь на питання: чому саме нохія Хішам стала місцем поєдинку?

Нохія Хішам має виняткову роль на території мухафази Дейр-ез-Заур. Вона належить до густозаселених та забезпечених інфраструктурою областей. На думку військових експертів Хішам можна назвати воротами в нафтогазоносний район провінції. На території нохії знаходиться нафтопереробний комплекс, до якого стікаються нафтові потоки із пустельної частини провінції (південніше та східніше).

Спочатку урядовим військам Башара аль-Асада вдалося захопити північну частину нохії, але при цьому вони не змогли поширити свій вплив на економічно вигідну частину краю —  південно-східні землі (їх особливість в тому, що вони багаті на нафту). Натомість ситуативні союзники асадівців, курди, взяли під свій контроль всі нафтові родовища, а задля їх безпеки заручилися технічною підтримкою американських спеціальних підрозділів. Отож, контролюючи чималу ділянку території провінції, урядові сили не мали жодного економічного зиску й тому шукали шляхи вирішення ситуації.

Атакувати тимчасових військових союзників уряд Башара аль-Ассада не міг, побоюючись отримати аналогічну військову відповідь і втрату тактично бажаного але нестабільного перемир'я. В цій ситуації сирійські урядові сили пішли на звичну, для росіян практику ведення військових дій — «гібридної кампанії» із залученням найманців. Після того, як восени 2017 р. урядові війська взяли під контроль центр провінції Дайр-ез-Заур, вони спільно з опозиційними курдськими формуваннями проводили поступові наступальні дії з витіснення терористів ІДІЛ в східні провінції Сирії. Оскільки деморалізовані та виснажені терористи майже без опору віддавали захоплені поселення та тікали на південь, то наступальні сили поступово захопили майже всю територію та розмістилися по межі ріки Євфрат. Після цього, наприкінці 2017 р. тут панувало відносне затишшя, зумовлене перегрупуванням сил.

Після захоплення Дайр-ез-Заур, що стало важливим тактичним успіхом уряду, президентські війська отримали решту територій на захід від річки Євфрат. Залишки  ІДІЛу, з міркувань власної безпеки, перемістилися ближче до кордону з Іраком, а сирійські військові та їх союзники почали вирішувати свої локальні питання. Головним їх завданням було наведення адміністративного порядку та встановлення контролю над завойованою територією. Президент Башар аль-Асад поставив завдання відновити добування нафти на захопленій території, але це було вкрай проблемним. Оскільки більшість сирійських нафтових родовищ, що знаходяться на лівому березі річки Євфрат, знаходилися в районах, які опинились під контролем підтримуваних США Сирійських демократичних сил.

Кілька десятків кілометрів на східному березі Євфрату, зайняті проурядовими силами після відходу бойовиків ІДІЛ з околиць Дайр-ез-Заура, стали конфліктною точкою між двома противниками: проросійським Асадом та американофільською опозицією. Курди, розуміючи загрозу, апелювали до президента Асада, заявляючи про недотримання урядовими військми попередніх домовленостей. Але протести залишилися непочутими. Російські найманці не зважали на ці заяви, продовжуючи відстоювати свої територіальні претензії задля економічних вигод (зокрема в багатих на нафту територіях). Розуміючи той факт, що союзник діє в своїх власних інтересах, курди вирішили залучити своїх американських «друзів» та сформували довкола цього плацдарму технічно-мобільний опорний пункт, неподалік поселення Хішам.

Закріпившись в Хішамі на березі річки, сили уряду почали формували свої адміністрації. Натомість російські найманці, згуртували свої сили та почали провадити рейдерські захоплення інфраструктури довкола плацдарму. Оскільки та територія повністю зайнята нафтовими свердловинами, то вона ще більше зацікавила приватну армію Євгена Пригожина. “Вагнерівці” вирішили скористатися перемир'ям задля своїх економічних цілей. Вони почали формувати похідні групи із числа своїх бійців.

7 лютого 2018 р. о 22:00 за місцевим часом «вагнерівці», замасковані під сирійських солдат, у складі двох тактичних груп, кожна з яких мала три роти, похідною колоною рушили в сторону газового родовища «Коноко», в межах поселення Табійя. Атака на позиції курдів та американців велася з захопленого раніше росіянами плацдарма на лівому березі Євфрату. Атаці передувала артпідготовка.

На пропозиції американської сторони, ще в стадії розгортання російських сил, припинити просування у бік курдських позицій, російський штаб традиційно відповідав, що з їх боку «нічого не відбувається» та «їх там немає».

Контратака американської артилерії та ВПС США тривала понад 7 годин. По російській колоні спочатку завдала ударів американська високоточна ракетна артилерія, потім була залучена військова авіація. У перших повідомленнях після бою йшлося про придушення російського спротиву літаком Lockheed AC-130, а для остаточного знищення живої сили були залучені чотири вертольоти з великокаліберними кулеметами. Вогонь по цілям коректували з повітря американські дрони. Генерал-лейтенант ВПС США Джеффрі Гарріган у прес-конференції від 13 лютого 2018 р. повідомив, що прикриття повітряного простору виконували винищувачі F-22 і бойові дрони MQ-9. По землі завдавали ударів F-15E, MQ-9, B-52, AC-130 та вертольоти AH-64.

В результаті бою повністю були розбиті обидва батальйони. Практично повністю була знищена 5-та рота. Була також знищена російська група артилерійської підтримки, тилова база та російсько-сирійський штаб в глибині ассадівської території, який керував наступом на курдські позиції.

Розгром завершився о 5:30 ранку 8 лютого 2018 року.

Офіційний штаб російського командування у Сирії запросив по рації у курдів та американців перемир'я, для того щоб евакуювати з поля бою вбитих та поранених. Офіційних даних про точні втрати російська сторона не надала. 15 лютого 2018 р., через тиждень після події, Марія Захарова повідомила, що у бою, ймовірно, могли загинути 5 громадян РФ, що не були російськими військовими. Повідомлення про сотні загиблих росіян вона назвала «дезинформацією».

Згідно попередніх повідомлень, що спиралися на радіо- та телефонні перехоплення росіян, втрати всієї бронетехніки росіян становили 90 %, живої сили — 70-80 %, а саме — від 215 до 644 російських вояків (дані у різних джерелах різняться). Багато російських вояків були знівечені до невпізнанності, тому свідки бою з російської сторони згадували про зниклих безвісти. Кілька днів пізніше, близькі до «вагнерівців» джерела оприлюднили дані, що від авіаудару США 7 лютого 2018 р. в районі населеного пункту Хашшам, на східному березі Євфрату, загинули 20 бійців, а втрати сирійської армії — ще більші.

У прес-конференції від 13 лютого 2018 р. генерал-лейтенант ВПС США Джеффрі Гарріган, відповідаючи на запитання журналіста про 100 убитих бійців супротивника, сказав що більш нових даних у нього немає.

Подібні бої в Сирії тривають постійно. Крім політичних мотивів війна поступово почала набувати грабіжницького характеру. Бідою сирійських жителів стало те, що на їх території розміщена нафта. Росіяни, турки, курди і американці – кожен з них переслідує мету власного збагачення, забуваючи про те, що скоро від Сирії не залишиться нічого крім зруйнованих нафтогазоносних басейнів…