Убивство Муаммара Каддафі: жорстокий кінець громадянської війни в Лівії (2011)

Убивство Муаммара Каддафі: жорстокий кінець громадянської війни в Лівії (2011)

“Мій народ має право знищити противників усередині й за межами країни. Навіть у денний час”.

Муаммар Каддафі

Муаммар бен Мухаммед Абу Меньяр Абдель Салям бен Хамід аль-Каддафі народився 13 вересня 1942 у Лівії. Точна дата його народження невідома, тому довіримося особистим записам покійного диктатора. Його батько походив з кочового племені бедуїнів, переселявся з місця на місце і пас кіз та верблюдів. Коли Муаммару виповнилося дев'ять років, батьки віддали його у початкову школу. Закінчивши її, він вступив до середньої, яка була розташована у місті Себха. Цікавим фактом є те, що у школі він створив підпільну молодіжну спілку, з метою повалити існуючий лад (після отримання незалежності від Італії у 1949 році Лівія перебувала під владою короля Ідріса I). Політичні погляди юного Каддафі сформувалися під впливом єгипетського лідера Гамаля Абделя Насера - соціаліста і панарабіста.

У 1959 році Каддафі вступив до Лівійського університету в місті Бенгазі, став цікавитися марксизмом. У 1964 році він закінчив навчання із дипломом юриста і вступив до Військової академії. У 1965 році був відряджений до діючої армії. Потім Каддафі був направлений до Великобританії, де вивчав бронетанкову справу. Там пройшов підготовку військової школи у Боунінгтон-Хіс, а після вивчав історію у Лівійському університеті, де й отримав диплом бакалавра.

Ще у студентські роки Каддафі створив таємну організацію “Вільні офіцери”, яка поставила за мету захоплення влади. У 1969 р. Каддафі був призначений ад'ютантом сигнального Корпусу та очолив одну зі змов, які назрівали тоді у лівійських збройних силах. 1 вересня 1969 р. група повстанців під командуванням капітана Каддафі захопила королівський палац, урядові установи, радіо і телебачення. Було оголошено про позбавлення влади режиму короля Ідріса: Каддафі проголосив Лівію республікою. Він зайняв пост голови Ради революційного командування і верховного головнокомандуючого. З цього часу Каддафі фактично керував країною, офіційно займаючи ряд постів: з 1970 по 1972 р. він займав пости прем'єр-міністра та міністра оборони Лівії, з 1977 по 1979 рр. - генсекретаря Загального народного конгресу.

Після революції Каддафі було присвоєно звання полковника, і він зберіг за собою це звання, незважаючи на те, що у січні 1976 р. був підвищений у генерал-майори. У Лівії Каддафі встановив режим, основу якого склали народні комітети і збори, у березні 1977 р. проголосив народну республіку. У якості її президента заборонив усі політичні організації, крім власного Арабського соціалістичного союзу.

У 1979 році Каддафі пішов у відставку з поста президента, заявивши про свій намір працювати над "продовженням революції", але залишився головною політичною фігурою у країні.

Каддафі висунув ідею "відділення революції від влади". Було утворено Революційне керівництво СНЛАД, яке стало спиратися на мережу революційних та народних комітетів. Формально Революційне керівництво СНЛАД не брало участі в управлінні державою. Фактично воно стало грати ще важливішу роль у політичній системі Лівійської Джамахірії. Каддафі, зберігши за собою пост верховного головнокомандувача збройними силами, був одночасно і генеральним секретарем Загального народного конгресу.

До кінця 1980-х Каддафі відмовився від усіх офіційних постів і став іменуватися революційним лідером, однак фактично залишався главою держави.

У 1970-х роках Каддафі сформулював так звану Третю всесвітню теорію, яка повинна була прийти на зміну двом колишнім всесвітнім теоріям - капіталізму Адама Сміта і комунізму Карла Маркса. Теорія ця була викладена у тритомній праці Каддафі “Зелена книга”, яку сам Каддафі називав Євангелієм нового століття.

Попри здійснення великих перетворень, на заході Муаммара Каддафі вважали за ще одного диктатора арабського світу. Проте за перші сім років керівництва полковника в Лівії, за деякими відомостями, не було жодної страти. Ситуація змінилася на початку 1980-х років. Каддафі розпочав переслідувати опозиціонерів не лише на території Лівії, але й за її межами. Відбулося декілька вбивств, що викликали міжнародний скандал. Лівійські спецслужби знищили як реальних, так і передбачуваних «ворогів» Лівійської Арабської Джамахірії.

Муаммар Каддафі пережив не один замах на своє життя. Він був один із тих лідерів, чиє життя перебувало в постійній небезпеці. У 1979 році організація ісламських фундаменталістів, що базувалася в Каїрі, засудила Каддафі й низку його соратників до смерті. Лівійський опозиціонер Мухаммед Йоссеф Магариф організував «Національний Фронт Порятунку Лівії», метою якого було оголошено скинути режим і вбити Каддафі. Окрім них, загроза життю полковникові Каддафі йшла й від зовнішніх сил. Та попри всі замахи лідер Лівії залишався живим і продовжував керувати країною, користуючись усією повнотою влади східного правителя, до кривавого 2011 р.

17 лютого 2011 р. розпочалися головні політичні протести проти уряду Каддафі. Протягом наступних тижнів, попри жорсткий опір уряду, ці протести щоразу більше розросталися. В кінці лютого країна потонула в хаосі, а кількість загиблих під час повстань наближалася до тисячі осіб. На березень 2011 р. масові повстання перейшли у стан громадянської війни, водночас з іншими подіями так званої «Арабської весни». 17 березня 2011 р. ООН вирішила вдатися до серії заходів по захисту цивільного населення Лівії, в тому числі й заборонити польоти урядової авіації над Лівією.

27 червня 2011 р. Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт Муаммара Каддафі разом із його сином, а також голови розвідки, звинувативши їх у злочинах проти людяності впродовж громадянської війни в Лівії. Довгий час він переховувався.

Вранці 20 жовтня 2011 р. загони Національної перехідної ради зробили черговий штурм Сирта, в результаті якого їм вдалося взяти місто. При спробі вирватися з обложеного міста Муаммар Каддафі був взятий повстанцями в полон. НАТО опублікувало комюніке зі звітом, згідно з яким приблизно о 08:30 французька авіація завдала ударів по одинадцяти військових машинах армії Каддафі, що складали частину великої колони (приблизно з 75 машин), яка швидко рухалася по дорозі в передмісті Сирта. У комюніке, зокрема, йдеться: “Ці машини виїхали з Сирта з великою швидкістю і намагалися розчистити собі шлях. Вони везли багато зброї і боєприпасів, що становило серйозну загрозу для місцевих жителів”. Після того як удар з повітря підбив одну з них, група з двох десятків транспортних засобів режиму Каддафі попрямувала з великою швидкістю на південь, продовжуючи представляти собою серйозну небезпеку. Літаки НАТО знищили або пошкодили близько десятка з них.

Схоплений в результаті взяття Сирта екс-начальник служби внутрішньої безпеки генерал Мансур Дао, розповів наступне:

 “Ми вирішили вибратися після того, як були оточені, і місце перестало бути безпечним. Ми хотіли прорватися в сусідній район Джаріф. Однак при виїзді з міста ми піддалися потужному обстрілу і були знову оточені. Всі наші машини були знищені. Нам довелося розділитися на групи. Ми пішки попрямували в сторону Джаріфа. Я був з Каддафі і міністром оборони. З нами була невелика група охорони. Потім мене поранило, і я втратив свідомість. Що було далі, я не знаю”.

 Особистий водій диктатора Хунейш Наср, який до кінця перебував з ним, розповів: “Революціонери йшли за нами. Він не був наляканий, але, здається, він не знав, що робити. Це був перший і останній раз, коли я його бачив у такому стані”.

За словами Абделя Маджида, Каддафі був поранений в обидві ноги. Його відтягли в дренажний трубопровід, розташований під дорогою, де він потім і був знайдений бойовиками Національної перехідної ради. Повстанці зуміли захопити Каддафі, після чого його відразу оточила юрба, яка стала знущатися над ним. Люди з криками “Аллах акбар!”, почали стріляти в повітря і тикати автоматами в полковника. Останній безуспішно благав про помилування. Потім Каддафі з залитим кров'ю обличчям повели до автомобіля, де посадили на капот.

Крім Каддафі, був захоплений і його син Мутаззім. Обставини його смерті досі залишаються загадкою. Також був убитий один з учасників перевороту 1969 р. і членів СРК, міністр оборони і головнокомандувач збройними силами, бригадний генерал Абу Бакр Юніс Джабер. За деякими даними, Муаммара Каддафі намагалася вивезти з Лівії до Нігеру група південноафриканських найманців з 19 чоловік за спеціально укладеним контрактом. Авіація НАТО відкрила вогонь і зупинила конвой з позашляховиків, іноземцям дали можливість втекти. Пізніше в інтернеті з'явилися відеозаписи останніх хвилин життя Каддафі. Вони спростували початкову офіційну версію Національної перехідної ради Лівії про випадкову загибель полковника в ході перестрілки. Стало ясно, що він був убитий в результаті самосуду, після того як його захопили в полон повстанці.

Підтвердженням цього служать представлені правозахисною організацією Human Rights Watch відеоматеріали, на яких видно, що глава Джамахірії був захоплений живим, але з серйозним осколковим пораненням в голову. Відеозаписи свідчать, що повстанці наносили ще живому Каддафі численні штикові поранення по сідницях і сипали в рани пісок, одночасно підтримуючи колишнього лідера за прострелені в плечах руки. Наруги тривали з 9 ранку до 12 дня за місцевим часом, після чого полоненого в знак приниження протягли за ноги вулицями Сирта. У момент, коли закривавленого полковника нарешті завантажили в автомобіль для транспортування в госпіталь, він вже не подавав ознак життя.

17 жовтня 2012 року Human Rights Watch опублікувала 50-сторінкову доповідь «Смерть диктатора: кривава помста в Сирті», приурочений до річниці падіння режиму Каддафі. У доповіді організація прийшла до висновку, що нова лівійська влада не виконала дане ними обіцянку розслідувати обставини смерті глави Джамахірії, його сина і десятків їх страчених прихильників. Проведене експертами групи HRW розслідування показало, що незабаром після полону Каддафі були затримані і піддані жорстоким знущанням 66 його прихильників. Правозахисникам вдалося документально підтвердити загибель не менше 17 з них на основі відеозаписів, зроблених самими повстанцями на камери мобільних телефонів.

Тіла Муаммара Каддафі, його сина і Абу Бакра Юніса Джабера були виставлені на загальний огляд в промисловому холодильнику для овочів в торговому центрі в Місураті. На світанку 25 жовтня 2011 р. всі троє були таємно поховані в Лівійській пустелі. На цьому закінчилося 42-річне правління полковника Каддафі.

Після загибелі Муаммара Каддафі в Сирті були спаплюжені і знищені могили матері Каддафі, його дядька і ще двох родичів. За повідомленнями алжирської газети «Ан-Нахар», бойовики з угруповання «Перебіг джихаду» зруйнували надгробні плити, витягли з могил кістки покійних і спалили їх. Оскверненню піддалася також могила батька Каддафі.