Мурад І Богоподібний – “Довгий шлях до Косового поля” (1359-1389)

Мурад І Богоподібний – “Довгий шлях до Косового поля”

(1359-1389)

У 1359 р. помер султан Орхан І. З його смертю Османська держава опинилася перед вибором нового правителя. Старший син Орхана, Сулейман, якого готували до сходження на трон, помер ще при житті батька 1357 р. Після його смерті право на престол перейшло до другого сина Мурада. Щоб перевірити його здатність керувати військами і державою, спадкоємця відправили на Галліполійський півострів, довіривши командувати військами покійного Сулеймана. Мурад проявив себе чудовим воїном, цим самим заслуживши симпатії османської знаті. Здавалося, що права Мурада на владу неможливо було поставити під сумнів, але після смерті батька все змінилося. Початок правління новому султану довелося омити кров’ю рідних братів.

При сходженні на престол Мурада І, його відмовилися визнати султаном молодші брати Халіл та Ібрагім. Вони зібрали опозицію з незадоволеної знаті та налаштували її проти Мурада, однак цього було не досить. Султан здолав спротив бунтівних емірів, жорстоко покаравши їх і відібравши даровані землі. Для того щоб унеможливити такі вияви бунту в майбутньому Мураду І довелося прийняти важке рішення - він наказав ув’язнити та стратити своїх братів.

Султан Мурад був вмілим воїном, відстоював ідею джихаду проти невірних, вважаючи головним ворогом турків Візантію. На це впливав той факт, що воїни газі охоче погоджувалися воювати проти невірних, ніж проти мусульман Анатолії. Також їх приваблювала багата здобич, якою були наповнені грецькі міста. Для того щоб полегшити собі завоювання нових земель, Мурад активно сприяв переселенню турків-мусульман у Південну Фракію. За короткий період часу їх число там стрімко збільшувалося. Воювати в середовищі підтримки з боку місцевого населення було набагато легше ніж серед ворожих греків. Похід на візантійські володіння був першою метою султана при сзодженні на престол. Активно готувалася армія, збиралися припаси та вивчалася політична ситуація на Балканах. Час для турецького завоювання був вибраний дуже вдало – візантійсько-болгарські конфлікти виснажували обидві сторони і Мураду залишалося лише сильно вдарити по знесиленому супернику.

В 1362 р. турки стрімким походом завоювали Адріанополь і Філіппополь. Міста заселялися турецьким населенням а місцевих греків і болгар виганяли відбираючи майно. В 1365 р. султан Мурад І наказав перейменувати місто Адріанополь на Едірне і переніс у нього свою столицю. Балканські правителі дивилися на це з великою тривогою. Перенесення столиці османського султана в Європу означало, що турки планують розширювати свої володіння у цьому напрямку, а місцеві держави стануть їхньою жертвою.

Після завоювання нових володінь, султан Мурад взявся за зміцнення своєї влади в султанаті. Для власної охорони повелитель наказав створити перший яничарський корпус. В нього не потрапляли добровольці, не вербувалися вмілі воїни. До яничарського корпусу набирали лише захоплених у походах християнських дітей. Їх навертали в іслам, робили обрізання, і з дитинства навчали бути жорстокими воїнами, вірними особисто султану. З яничарського корпусу часто виходили майбутні візири та високі чиновники в султанаті. Він став справжньою опорою султана. Для підтримки корпусу до нього прикріплювався орден Хаджі Бекташа. Крім цього, на відміну від більшості турецьких воїнів, які були в переважно вершниками, яничари були піхотинцями. Для того щоб заслужити звання чи більшу плату воїни корпусу першими виривалися на стіни ворожих міст та вбивали невірних, нещадно кидалися на ворогів султана, як зовнішніх так і внутрішніх. Згодом навіть сам султан отримав титул першого яничара, й вважався одним із солдатів корпусу. Для воїнів-яничарів було найдорожчим допомогти тому, хто з тобою їсть з одного казана. А головне, що цей елітний піхотний корпус став грізною силою при штурмах міст і фортець та підкорювався лише особисто повелителю.

Втрата Адріанополя виявилася важкою втратою для Візантії – тепер з усіх сторін її оточували володіння турків. Імператор Іоанн V Палеолог був змушений визнати втрачені землі турецькими, відмовитися від компенсації завданих втрат, під час турецького переселення у Фракію, й розірвати стосунки з сербами та болгарами. Після укладення мирного договору, басилевс погодився навіть надавати допомогу султану в Анатолії, якщо той попросить її. Іоанн V перетворився на покірного васала Мурада І.

Хрестовий похід Амадея VI Савойського 1366

Безсилий проти турецької загрози, імператор Іоанн V Палеолог, спробував знайти союзників у католицькому світі. На початку 1366 р. він побував в Угорщині, де пообіцяв, що готовий взамін на допомогу в боротьбі з турками підкорити православну церкву католицькій. Проте, коли він повертався додому, його захопили у полон болгари та ув’язнили в фортеці. Папа Римський Урбан V дізнавшись про це, негайно закликав католицьких правителів здійснити хрестовий похід проти турків та звільнити Іоанна Палеолога з болгарського полону. Та на заклик відгукнувся лише двоюрідний брат Іоанна V - Амадей, граф Савойський.

Для походу Амадей зібрав 1500-1800 рицарів. Стрімким ударом він захопив турецькі фортеці на Галліполійському півострові. Звідти він вирушив у похід проти болгар. Граф висадився на чорноморському узбережжі й почав брати болгарські фортеці, дійшовши аж до Варни. Почалася облога міцної твердині. Наляканий цим наступом болгарський цар Іван-Александр був змушений відпустити Іоанна Палеолога з полону. Зустрівшись із двоюрідним братом, граф Амадей переконував його щоб звернувся по допомогу до Папи Римського. Але було пізно! Поки Амадей воював з болгарами, турки швидко захопили назад Галліполійський півострів. Не маючи сили воювати далі, Амадей Савойський завершив хрестовий похід в 1367 р.

Битва на річці Маріці 1371

Завоювання міст Адріанополя та Філіппополя дало змогу турецькому населенню заселяти землі до македонської річки Маріца. Здавна ця річка слугувала кордоном між візантійськими провінціями та македонськими державами. Завоювання Мурада І докорінно змінило ситуацію. Тепер володарями лівого берега Маріци були турки і зупинятися вони не збиралися. За річкою господарювали македонці, але для опору туркам серед них не було єдності. Македонські землі ділилися на три держави: Прилепське королівство, Серрська деспотія та землі Мрнявчичів. З приходом турків роз’єднані країни вирішили об’єднатися і укласти союзний договір: вони домовилися виступити єдиною армію у випадку переходу армії султана Мурада І за річку.

Літом 1371 р. Мурад відправив у похід на Македонію турецьку армію під командуванням свого учителя, паші Лала Шахіна. Шахін був довіреною особою повелителя, тому під час походу мав необмежену владу. За своє життя учитель султана заслужив репутацію великого воїна. Він планував штурми міст Дідімотіка, Адріанополь та Філіппополь. Маючи значний досвід у війні на Балканах, сердар добре підготувався до війни.

Вночі, 26 вересня 1371 р. османські війська Лала Шахіна зіткнулися на березі річки Маріца з македонською армією. В нічному бою воїни двох сильних армій зійшлися в жорстокий рукопашний бій. В ньому були вбиті командувачі македонців, брати Мрнявчичі. Побачивши смерть своїх лідерів, недисципліновані македонці та сербські найманці почали тікати з поля бою. Військо чисельністю в 20 тисяч чоловік було розбите лише одним ударом османської армії. З поля бою, стрімким маршем, турки рушили на македонські міста. З ходу були взяті Драма, Кавала і Серре. До середини 1372 р. кордон османських володінь просунувся до межі фортець Лардея, Дабілін і Пловдив. 

В кінці 1372 р. турки здійснили набіг на землі сербів – війська Лала Шахіна спалили фортеці Заренітца, Кріхім, Цепіна та Ітіман.

Внутрішня смута в державі Османів

Мурад І почав готувати похід на сербські володіння, однак несподівано все було припинено через внутрішні смути. В 1373 р. проти султана Мурада виступив його син Савджі. Він об’єднався з візантійським імператором Андроніком IV і разом вони скинули з престолу мурадового васала Іоанна V Палеолога. Розгніваний Мурад негайно відкликав війська з Сербії і почав похід проти власного сина. Саджі схопили та привели до батька. За зраду, Мурад І наказав випалити йому очі. Така  доля чекала й Андроніка IV – йому викололи одне око і кинули до в’язниці. Та візантійський авантюрист довго там не пробув. Звідти його викрали генуезці. Довгих п’ять років Андронік не давав про себе знати, але в 1376 р. він повернувся, звільнив з полону свого колишнього союзника Савджі і разом з ним вони рушили на Константинополь. Не тямлячи себе від люті, султан Мурад вдруге виступив з армією на Фракію. Свого сина, зрадника, він наказав жорстоко катувати і тільки після цього стратити. Андроніка IV турки скинули з престолу, відновивши владу імператора Іоанна V Палеолога.

В 1379 р. Мурад І організував великий похід на Болгарію – була взята фортеця Байона, а 1380 р. фортеця Пернік. В 1385 р. війська Мурада зайняли Софію і відкрили для себе шлях на північ болгарських земель. В 1386 р. турки завоювали Ніш.

У 80-х роках Османи переключили свою увагу на Анатолію. Там вони приєднали силою до своєї держави бейлики Герміян, Текке та Хамід. Решта незалежних уламків Румського султанату вирішили утворити коаліцію для того щоб протистояти загарбнику. На чолі антиосманського союзу став бейлик Караман. Протистояння припинилося тільки в 1386 р., коли армія Мурада І розгромила ворогів у битві біля Коньї.

Битва на Косовому полі 1389 р.

В 1389 р. султан Мурад І, разом з синами Якубом і Баязидом, виступив у похід на Сербію. Похід не став для сербів несподіванкою, тому проти султана виступила об’єднана армія на чолі з князем Лазаром Храбеляновичем, князям Вуком Бранковичем та боснійським воєводою Влатко Вуковичем. В Мурада було приблизно 30-40 тисяч воїнів, а сербо-боснійське військо нараховувало від 12 до 30 тисяч воїнів.

Битва відбулася 15 червня 1389 р., поблизу сучасного міста Приштина. Турки побудували свій стрій півмісяцем – султан Мурад І очолив центр армії, а його сини Якуб і Баязид правий та лівий фланги. Перед строєм вишикувалися тисяча лучників, центр міцно тримали яничари. Невеликий загін здійснював охорону обозу. Центром сербської армії командував особисто король Лазар, Вук Бранкович – правим флангом, Влатко Вукович – лівим. На флагах сербського війська розташувалася важка кіннота та кінні лучники. Битву почали турецькі лучники, пустивши стріли в бік сербських позицій. У відповідь сербська важка кіннота врізалася сильним ударом у турецьку лінію. Ліве крило турків було прорване але фланги і центр вистояли та продовжували спротив. Битва була настільки жорстокою, що лівий фланг турецької армії, яким командував син султана Якуб Джелеб був майже повністю знищений. Завдяки витримці центру і правого флангу, туркам вдалося виснажити сербський наступ, відправивши свою легку кінноту в контратаку. В бою важкі обладунки сербів лише їм заважали. Маневрені турецькі вершники завдавали значних втрат своїми стрілами. В центрі Влатко Вукович зміг відбити турецьку атаку, але повторна атака, яку очолив син султана Баязид, була просто нищівною. За неї, пізніше, Баязида прозвуть “Блискавичним”. Сербські втрати після цієї атаки вимірювалися тисячами убитих воїнів. Щоб врятувати своїх людей Вук Бранкович наказав їм покинути поле бою. За цей вчинок, в історію Сербії він ввійде як зрадник клятви королю, що покинув його у найважчий момент. Слідом за ним поле покинули загони Влатко Вуковича. Король Лазар під час бою потрапив у полон до турків і Мурад наказав його одразу стратити.

Битва була виграна – тіла мертвих сербів застелили поле а кров омила землю. Султан Мурад рушив оглядати мертвих ворогів і в цей момент до нього привели полоненого Мілоша Обіліча, зятя покійного короля Лазара. Коли його кинули на коліна перед султаном, Обіліч схопив меча і вдарив ним у живіт Мурада. Яничари одразу ж відрізали голову Обілічу, але врятувати повелителя було уже неможливо. Мурад І став єдиним османським султаном який загинув на полі бою за всю історію.

Баязида, про смерть батька, проінформували першим, і він наказав оголосити, що бере на себе командування османською армією, оскільки битва ще тривала. Хитрий Баязид наказав негайно покликати до себе брата Якуба. Коли останній прибув до намету, Баязид наказав яничарам задушити його – так Османський султанат отримав свого четвертого правителя.

Битва на Косовому полю мала величезне значення для історії Східної Європи – Сербія стала васалом Османської імперії. Син вбитого Лазара, Стефан, став союзником султана Баязида і навіть видав за нього заміж свою сестру. Султан погодився взяти її до себе в гарем. Сербські воїни влилися у османську армію, будучи змушеними або покоритися або померти. Шлях завоювання Балкан, який розпочав султан Мурад І був тільки початком масштабніших подій світового значення і фундаментом для нової імперії.