“Сни Османа” - як маленьке плем'я змінило історію світу 1299-1326

“Сни Османа” - як маленьке плем'я змінило історію світу
1299-1326

На територію Конійського султанату переселялося багато тюркомовних племен, тому важко прослідкувати конкретні дати появи предків Османів у Малій Азії. Турецькі історики стверджують що з’явилися вони під час правління султана Ала ед-Діна Кей Кубада. Щоб залучити переселенців на свою сторону, султан Кей-Кубад віддав вождю племені кайї Ертогрулу удж (землі під пасовища) на кордонах з Візантійською імперією. Маленьке плем’я Кайї переселилося у Анатолію з території Хорезму, де служило місцевому правителю. В племені було всього 300-400 наметів (намету відповідає приблизно одна сім’я). Коли кайї прибули в Малу Азію, вождь Ертугрул попросив у султана Кей-Кубада врятувати їх від монголів і дав клятву вірності. Ертугрул взяв на себе оборону кордону від нападів візантійців і вправно виконував ці обов’язки до кінця життя. Надані йому землі, вождь передав після своєї смерті сину Осману.

Народився Осман приблизно в 1258 р. Його батьком був вождь племені Ертугрул а матір звали Халіме-хатун. Дата народження Османа є досить умовною, оскільки не підтверджена письмовими чи речовими джерелами. Приблизно в 1281/1282 р. батько передав йому титул бея і владу. Рада племені підтвердила цей факт. Ця постать повита легендами, а головними з них є легенди про “Сни Османа”, після яких він прийняв іслам і оголосив джихад невірним.

“Сни Османа”

Коли бей Осман ночував у будинку шейха Едебалі, господар приніс у його кімнату Коран. Осман, який тоді ще був язичником, захопився читанням і провів за ним всю ніч а над ранок заснув. У сні до нього явився ангел і сказав що йому і його потомству судилося нести величні слова Аллаха. Прокинувшись, Осман прийняв іслам.

Другий сон приснився бею у цьому ж будинку. Він побачив як з грудей святого вийшов місяць і опустився йому у груди. Після цього, з його живота почало рости дерево і тінь цього дерева покрила весь світ. Під цією тінню були гори, а на їх підніжжях текли ріки. З вод цих рік люди обробляли сади. Коли Осман прокинувся, праведник сказав йому: “Осман, син мій, поздоровляю, бо Бог подарував верховну владу тобі і твоїм нащадкам, а дочка моя Малхун стане твоєю дружиною”.

“Боротьба за пасовища”

Коли Осман став беєм, йому належали тільки містечка Сегют, Арменокастро, Доманіч і Тюрбе. Молодому бею було всього 24 роки. Першою його ціллю було завоювання міста Інегель. За наказом Османа, воїни племені кайї перекочували від Арменокастро до Інегеля. Власник Інегеля почав чинити їм спротив, не бажаючи ділитися пасовищами із небажаними гостями. В Османа було всього 120 воїнів – з ними він вирушив із Сегюта в напрямку Інегеля, але в проході Ерменібелі потрапив у засідку. Багатьох воїнів Османа убили, а сам він врятувався втечею з поля бою. В сутичці загинув Улу-коджа, племінник Османа. Наступний напад кайї на Інегель також був невдалим. Осман напав на укріплене село Куладжахісар, поблизу Інегеля. Але власники Куладжахісару та Інегеля об’єдналися і разом розбили сили Османа біля Доманіча. Відомо, що ці два бої (біля Ерменібелі та Доманіча) відбулися приблизно в 1285 р. та 1286/1287 р.

Згодом Осман змінив напрямок набігів і в 1289 р. захопив село Караджахісар (Мелангія), яке знаходилося на дорозі до Нікеї та Константинополя. Осман зробив це поселення центром свого бейлика. Він переїхав сюди з сім’єю, а решту будинків віддав під поселення газіям. Ця перемога звернула на Османа увагу румського султана Кей-Кубада ІІІ – він запросив до себе бея і церемоніально подарував йому титул і бунчук.

В 90-ті роки ХІІІ ст. Осман зумів завоювати міста: Біледжик, Ярхісар, Інегель, Ескішехір та їх околиці. Сили у нього тільки збільшувалися а його заклики почати священну війну, готові були підтримати сотні газіїв з Анатолії. Взявши на озброєння ідеологію джихаду проти невірних, Осман збільшив свої сили в декілька разів. Крім того, воїни ісламу були готові воювати безплатно.

Османський бейлик

У 1299 р. Осман мав уже не 120 воїнів, а 3-4 тисячі – він наважився проголосити незалежність свого бейлика від Румського султанату, а себе незалежним правителем. З приєднанням нових міст, землі підвладні Осману збільшилися вдвічі та досягли візантійського кордону. Цей кордон проходив по річці Сикар’я, вздовж берегів якої тягнулися грецькі укріплення. Ще імператор Михаїл Палеолог в 1280 р. побудував на своєму березі декілька фортів для оборони від сельджуків. Але у 1302 р. після розливу річки, яка змінила своє русло, ці форти затопило і гарнізони покинули їх.

Весною 1302 р. турки-кайї почали заселяти пусті форти та освоювати візантійську територію. Одночасно вони почали нападати на візантійські поселення і грабувати їх. Ці напади погіршили продовольчу ситуацію в районі – в Нікеї та Нікомедії почався голод і бракувало питної води. Місцями набіги турків-кайї досягали аж до берегів Босфору. Візантійське населення тікало від цих набігів до Константинополя. Щоб припинити набіги Османа, басилевс відправив проти нього військо на чолі з Георгієм Музалоном.

“Ім’я Османа почув Константинополь” - битва при Вафії 1302

Георгій Музалон, під своїм керівництвом мав 2 тисячі воїнів місцевого ополчення, візантійських солдат та найманців аланів. Проте прибувши у Малу азію, найманці-алани почали несподівано покидати військо. В цьому була вина командувача. Перед боєм він роздав коней та гроші за службу найманцям – це підірвало дисципліну і багато з них навіть не збирався воювати, після того як отримав платню. Військо Османа та його союзників нараховувало приблизно 5 тисяч, але суттєво поступалося озброєнням візантійцям. Проте, на відміну від візантійців, половина воїнів турків прийшли битися на смерть проти невірних, а інша половина була голодними до здобичі кочівниками. Навіть з Пафлагонії до Османа приєдналися групи воїнів,очікуючи захопити великі трофеї.

Георгій Музалон розраховував вдарити несподівано, однак про це Османа попередили.Турок несподівано атакував фортецю Телемайю (Коюнхісар) і виманив візантійців до Вафії. Авангард Османа (100 бійців) першим атакував Музалона і почав відступ заманюючи візантійців. Греки повелися на хитрість і рушили в наступ. Алани, які отримали платню до бою, вирішили не брати участі у атаці. Зіткнувшись з рядами турків, греки були відкинуті. Відступ від контрудару Музалону не вдався і під натиском турків, візантійські воїни почали тікати. В цей момент найманці-алани атакували, виманюючи на себе всю увагу воїнів Османа. Завдяки аланам, греки змогли добігти до стін Нікомедії. Та поки візантійці тікали – турки повністю перебили всіх аланів, не беручи полонених.

Ця битва відбулася 27 липня 1302 р. З тих пір, візантійські хронічки всерйоз заговорили про Османа. Лідер бейлика, населеного кайї здобув собі славу, а в його випадку це вартувало більше ніж завойовані міста. Про нього почула столиця Візантії та вся Анатолія. До Османа почали сходитися всі бажаючі прийняти участь у джихаді та захопити здобич у війні з невірними, - військо його зросло у два-три рази. Війна за пасовища і землі поступово переростала в газават, який всерйоз загрожував Візантії.

Відновивши сили, Осман заблокував Нікомедію. В місті почався голод. На покинуті візантійцями землі почали переселятися турки, вони грабували і здійснювали набіги, тому місцеве населення тікало подалі від загрози. Візантійські фортеці, що тримали оборону кордону тепер нагадували острівці в середині заселеної кочівниками землі. Осман почав відправляти Анатолією дервішів із закликами до воїнів газі – він кликав всіх хто бажав вічного раю чи нової землі. Ці заклики знаходили бажаючих!!!

В 1303 р. відбулася ще одна битва, при Димбосі (джерелами непідтверджена) – гірському перевалі від Кюрхісара до Бурси. Осман першим зайняв перевал, але і він і візантійці понесли дуже важких втрат у бою. В зіткненні з ворогом загинув другий племінник Османа Айдоглу-бей.

В 1305 р. загони турків-кайї захопили візантійські фортеці Шіле і Йорос. Для того, щоб зупинити агресію турків, імператор Андронік ІІ вирішив найняти каталонців. Вони розбили Османа в битві при Лефкаї 1305 р. Однак успіху Візантія не досягла. Після загибелі командувача каталонців, вони підняли бунт і зайняли Фессалію, піднявши повстання місцевого населення в сусідніх областях. Сили імперії найманці підірвали ще більше, ніж це міг зробити Осман.

1308 р. після вбивства Масуда ІІІ, припинив своє існування Румський султанат. Замість війни з невірними, Осман був втягнутий у конфлікт з сусідніми бейликами. Війна велася за території, і свої йому вдалося відстояти. В 1317 р. проти Османа виступили два сильні сусіди: ільхан Іраку Олджейту домовився з візантійським імператором Андроніком ІІ. Ірак надавав 30 000 воїнів для придушення бейлика Османа в Малій Азії. Нажаль нічого не відомо про те, як відбувався похід монголів з Іраку в Анатолію. Однак, цього ж року, Осман з сином Орханом здійснили оммаж Хулагуїдам (оммаж – виплата данини), і забов’язалися робити це щорічно. Хан Хулагу вплинув на Ірак, і монголи повернулися додому не руйнуючи Анатолії.

Звільнившись від небезпеки, Осман поставив головне завдання – захопити місто Бурсу. Для цього в 1316 р., кайї захопили гору Малий Олімп (хребет Улудаг) з якої проглядалася Бурса. Навпроти Бурси, ще з 1308 р. турки захопили острів Імралі в Мармуровому морі (керував експедицію по завоюванню острова емір Алі – на його честь острів перейменували). В 1321 р. Осман захопив порт Муданія і цим відрізав Бурсу від решти світу. Останньою кампанією в житті Османа стала облога Бурси, яка тривала ще три роки. В 1324 р. турки захопили місто. Осман І Газі участі в боях не брав, а невдовзі після взяття міста помер (1324/1326 р.). Бурса стала столицею його сина. Меч Османа, яким підперезав його шейх Едебалі став символом коронації – він був переданий нащадкам, а місто Бурса стало місцем коронації всіх майбутніх султанів з роду Османа.