Криза в Румському султанаті - Кримський похід сельджуків

Криза в Румському султанаті - Кримський похід сельджуків

Ознаки кризи в Румському султанаті почали проявлятися, ще під час правління султана Килич-Арслана ІІ. В 1189 р. він зробив велику помилку поділивши державу на одинадцять частин і роздавши своїм синам, брату та племіннику. Першим Килич-Арслана ІІ зрадив його старший син – Кутб аль-Дін Малік-шах напав на батька і відібрав у нього місто Іконій. Старого султана він вигнав з столиці. Килич-Арслан ІІ був змушений як бродячий мандрівник ходити власною державою, а його владу не визнавали навіть рідні сини. Остаточно міць султанату підірвала навала хрестоносців, під час Третього хрестового походу. Війська Фрідріха Барбаросси захопили і пограбували Іконій  у 1190 р. Після нашестя європейців, зібрати землі Килич-Арслан ІІ уже не зміг і помер в 1192 р.

Кей-Хосров І (1192-1196)

Після смерті Килич-Арслана ІІ, його другий син Кей-Хосров проголосив себе конійським султаном, заявивши, що так заповідав батько. Решта братів воювали між собою, тому в нового султана було досить часу щоб укріпити свою владу на підконтрольній території.

Поки в Румському султанаті тривала міжусобна війна, на Близькому Сході відбувалися сильні політичні зміни. В 1194 р. останній правитель Іракського султанату Сельджуків Тогрул ІІІ, загинув у війні з хорезмцями, а його голову передали халіфу Ан-Насиру. Після цього Румський султанат залишився останньою існуючою державою Сельджукідів – це додавало йому неабиякого статусу. Хоч на хід міжусобної війни і не вплинуло.

В 1197 р. старший брат Кей-Хосрова І Кутб аль-Дін Малік-шах помер, а його володіння захопив Сулейман-шах. Баланс у протистоянні між братами, який декілька років дозволяв султану утримувати титул, було порушено. Сулейман-шах зміцнів і наважився на похід проти самого Кей-Хосрова. Не маючи сил протистояти останній вирішив тікати до Дамаску. Проте довго він там не пробув. Із Сирії, скинутий султан швидко перебрався у Константинополь, під захист імператора Олексія ІІІ Ангела. А згодом сталася подія, яка здивувала весь світ – імператор Олексій вирішив усиновити Кей-Хосрова І.

Рук над-Дін Сулейман-шах (1196-1204)

Після смерті батька, Сулейман-шах легко повідбирав землі у своїх братів, а в 1196 р. він зумів вигнати з султанату старшого брата, який проголосив себе султаном. Після втечі Кей-Хосрова у Візантію, Сулейман захопив усю владу в державі. Його політику важко назвати обдуманою, оскільки одразу після приходу до влади, Сулейман почав війни з усіма своїми сусідами. Варто зазначити, що деякі з цих війн були успішними. Війська сельджуків захопили місто Ерзурум та відбили декілька прикордонних містечок у візантійців. Проте в 1203 р., Рук над-Дін Сулейман-шах був розбитий грузинською армією цариці Тамари в битві при Басіані. Невдовзі після цього розгрому він помер, а еміри проголосили султаном його трирічного сина Килич Арслана ІІІ (1204-1205). Але довго маленькому лідеру не судилося правити! В Константинополі, до повернення на престол був готовий його дядько Кей-Хосров І.

Друге правління Кей Хосрова І (1205-1211)

Поки брат правив у Коньї, Кей-Хосров активно шукав союзників для боротьби за престол у Константинополі. В 1203 р. він одружився на доньці впливового грецького придворного Мануїла Маврозола. Вона народила йому двох спадкоємців. Проте спокійне життя у столиці Візантії тривало недовго – 1204 р. Константинополь захопили і пограбували європейські рицарі, учасники Четвертого хрестового походу. Могутня Візантійська імперія, одвічний ворог всіх сельджуків, розпалася на три окремі держави: Нікейську імперію, Трапезундську імперію та Епірське царство. Ці країни вступили у міжусобицю одна з одною, за візантійський спадок, і до мусульман їм уже не було діла.

Коли помер Рук над-Дін а султаном проголосили трирічного Килич Арслана ІІІ, Кей-Хосров зрозумів, що це прекрасний час для того щоб повернути собі титул і володіння. Разом з найманою грецькою армією, він легко скинув малого племінника, і зумів знову стати правителем Румського султанату. Його сусід, нікейський імператор Феодор І Ласкаріс, спостерігаючи за міжусобицею сельджуків вирішив завдати удару і приєднати до себе частину їх володінь. Для цього він уклав союз із Латинською імперією та Кілікійським царством. Сусіди Руму об’єдналися у союз а це несло для сельджуків серйозну небезпеку.

В 1207 р. Кей-Хосров І завоював місто Анталью, яке належало Венеції. В такий небезпечний для держави час, він зумів досягти такого важливого виходу до Середземного моря, який би дозволив султанату вести ширшу торгівлю з іншими країнами.

У 1211 р. до Кей-Хосрова І прибув його давній союзник і названий батько, скинутий візантійський імператор Олексій ІІІ Ангел. Він попросив допомогу в султана для нападу на Феодора Ласкаріса й повернення влади. Це звернення стало прекрасною нагодою для того, щоб почати війну з нікейцями.  Султан зібрав 20-тисячну армію і взяв у облогу місто Антіохія на річці Меандр. Туди також прибули 2, 5 тисяч вершників Феодора Ласкаріса. 800 з них були прекрасно озброєними найманцями-франками.

1211 р., в битві біля Меандру нікейські найманці майже всі були перебиті, але у вирішальний момент, коли Кей-Хосров особисто атакував і збив з коня Феодора Ласкаріса, сталася біда. Султан наказав схопити пораненого нікейського імператора, однак той схопився на ноги, шаблею перебив передні ноги султанового коня. Кей-Хосров упав на землю. Не маючи милосердя для ворога, Феодор Ласкаріс убив султана – він відрізав йому голову і підняв її на списа. Побачивши голову свого султана на списі, сельджуки почали в паніці тікати з поля бою. Битва була програна! Нікейська імперію продовжила наступ, відібравши в сельджуків місто Анталью.

Кей-Кавус І (1211-1219)

Після загибелі султана Кей-Хосрова І спадкоємцем став його старший син Кей-Кавус. Однак двох молодших, Кей-Кубад і Кайферідан не хотіли визнати його правителем. Для боротьби за владу вони почали шукати зовнішньої підтримки - Кей-Кубад уклав союз з правителем Кілікії Левоном ІІ, а Кайферідан закріпився у місті Анталья і попросив допомогу в Кіпру. Втриматися Кей-Кавусу допомогло те, що більшість емірів підтримали його в протистоянні з братами. Він негайно розпочав похід на Малатью, де перебував Кей-Кубад, а звідти виступив на Кайсері та Конью. Війська, вірні Кей-Кавусу, вибили кілікійців Левона ІІ із захоплених земель і змусили відступати додому. Втративши підтримку, Кей-Кубад втік до Анкари, під захист туркменських племен.

В 1213 р. Кей-Кавус І захопив у полон обох своїх братів. Цим він завдячує аж ніяк не підтримці знаті та емірів. Головним фактором, який допоміг Кей-Кавусу виграти війну з братами став союз із вбивцею батька – імператором Нікеї Феодором І Ласкарісом. Причиною цього союз стали спільні інтереси обох правителів. В 1214 р., відпочиваючи у Сивасі, султан дізнався що багате місто Синоп приєднала до себе Трапезундська імперія, а її імператор Олексій Великий Комнін саме святкує неподалік – полює в горах поруч з Синопом. У Кей-Кавуса назріла цікава ідея. Він швидко відправив відбірний загін, який захопив у заручники Олексія Комніна. Після цього, виступив з великою армією до стін Синопу і наказав місту здатися інакшк він вб’є імператора, але міщани відмовилися. Тоді султан наказав катувати полоненого Олексія перед міськими воротами і той почав зі сльозами просити міщан підкоритися. За умовами повернення імператора, жителям дозволялося покинути Синоп разом із своїм майном – після того як вони це зробили, до міста ввійшла армія Кей-Кавуса І. В цьому ж році, Трапезундська імперія визнала себе васалом Румського султанату і погодилася виплачувати данину.

На сході Кей-Кавус І завдав поразки кілікійським вірменам і відвоював у султана аль-Каміла місто Алеппо. Проте не маючи сил на оборону далекого Алеппо, в 1218 р. він повернув його назад. Могутність Руму при правлінні Кей-Кавуса зросла знову, але закінчилося воно дуже швидко – 1219 р. султан помер від туберкульозу легень.

Кей-Кубад І (1219-1237)

Після невдалого бунту проти старшого брата, Кей-Кубад був ув’язнений у фортеці Гузер-пірт, неподалік Мальтьї. Коли Кей-Кавус помер, еміри визволили  його і проголосили новим султаном. Він проявив себе мудрим та далекоглядним правителем! Знаючи про небезпеку монгольського вторгнення, султан почав укріплювати міста Конья, Кайсері та Сивас, оточивши їх новими вежами і товстими стінами. В 1221 р. сельджукська армія захопили місто Колоноріс, на середземноморському узбережжі, що належало Кілікії. Місто перейменували в Аланью і зробили зимовою резиденцією правителя. Для того щоб використовувати Аланью як торговий порт було укладено союз із Венецією, який передбачав поновлення торгового договору. Після цього у Кей-Кубада з’явилися плани широких завоювань на півночі держави.

Кримський похід сельджуків 1222

В 1222 р. емір Хусан ад-Дін Чупан, за наказом султана, здійснив похід з Синопу в Крим. Приводом до військових дій стали скарги на те, що половці грабують і утискають купців у Криму. В 1222 р. армія сельджуків взяла в облогу місто Сугдея (Судак). На допомогу гарнізону, дуже швидко прибули руські та половецькі дружини, але сельджуки їх легко розбили. Після того як міщани втратили надії на допомогу, вони вирішили відкупитися від сельджуків – кочівники погодилися не грабувати Сугдею за викуп в 50 тисяч динарів. Сугдея була змушена визнати васальну залежність від султана Кей-Кубада І. у місті залишився гарнізон а решта війська повернулася до Малої Азії. Однак, уже в січні 1223 р. до Криму вторглася монгольська армія, під командуванням Джебе й Субедея. Вона взяла Сугдею, а населення та сельджукський гарнізон були вирізані. Місто було зруйноване.

З 1221 р. до 1225 р. Кей-Кубад І завоював нові землі на середземноморському узбережжі. Це були останні територіальні придбання сельджуків. Із сходу поступово насувалася нова загроза. Перші монгольські набіги на територію султанату датуються 1231-1232 рр. – загони Чемагана досягли Сиваса та Малатьї. В 1236 р. монголи поставили вимогу Кей-Кубаду І виплачувати щорічну данину. Султан був мудрим правителем – він не став воювати не знаючи сили ворога, тому уклав мир з ханом Угедеєм. Ця угода на короткий час убезпечила сельджуків від вторгнення, однак в 1237 р. султан помер а монголи відмовилися дотримуватися укладеного миру.