Зростання могутності Румського султанату – війни з Візантією та хрестоносцями

Зростання могутності Румського султанату – війни з Візантією та хрестоносцями

Перемоги султана Килич-Арслана І над хрестоносцями, в 1101 р., піднесли авторитет сельджуків у Європі – світ знав, що Анатолію населяють небезпечні кочові воїни, які не знають пощади до невірних. На довгий час європейські рицарі змінили свої маршрути в Святу Землю – замість важкопрохідної та сповненої небезпек Анатолії, вони віддавали перевагу морській подорожі. Проте зі смертю Килич-Арслана, могутніть сельджуків дещо похитнулася.

Малік-шах (1107-1117)

Малік-шах був рідним братом султана Килич-Арслана І. В останні роки життя останнього їх стосунки сильно погіршилися. В 1107 р. Килич-Арслан І загинув, потонувши при переправі через річку Хабура, під час військового походу. Цим одразу скористалися його вороги і атакували Румський султанат. Сини султана, які намагалися стримати наступ сусідів потрапили у полон: Масуд до Данішменідів, Арап до персів. Малік-шах вирішив використати цю ситуацію на свою користь. В 1107 р. він проголосив себе султаном Коньї.

Часу для утвердження при владі в нового султана майже не було. В 1111 р. почалася війна з візантійським імператором Олексієм Комніном. В цій війні візантійці виявилися сильнішими за сельджуків. Здобувши перемогу, імператор змусив Малік-шаха підписати в 1112 р. мирний договір і віддати деякі прикордонні території. Проте, сельджуки навіть не планували його виконувати – замість миру вони подарували Олексію І нові набіги на міста Нікея, Бурса, Пергам та Артимідія. В 1115 р., щоб взяти реванш, Малік-шах повів велику армію походом на Візантію. Грецьке військо, що вирушило йому назустріч, очолював імператор Олексій І. Він перехворів на водянку та пережив серцевий напад, але знаючи про небезпеку, вирішив зупинити сельджуків сам. Імператор поклався на жереб і замість того щоб піти походом на Іконій, вирішив дати бій на своїй землі, біля Філомеліона.

Візантійська армія влаштувала сельджукам засідку в проході Сантанбар і здобула розгромну перемогу. Хроніки Візантії називають перемогу реваншем за Манцикерт. Точних описів цієї битви не збереглося, але відомо, що сельджуки зазнали величезних втрат і втекли з поля бою. Наступні два зіткнення, біля Полівіота та Ампука показали повну перевагу греків над сельджуками. Було підписано мирний договір - Малік-шах віддав імперії місто Дорілей.

В цей час, син Килич-Арслана І Масуд, домовився з Данішменідами. За незначні територіальні поступки вони надали йому армію для захоплення влади. Про це Малік-шаха попередили посли візантійського імператора Олексія. Басилевс заявив, що готовий надати йому допомогу воїнами, однак султан відмовився. Вірні еміри просили Маліка щоб він не повертався др Іконія а залишився у Візантії - так було безпечніше. Піддавшись вмовлянням, він залишився з вірними воїнами у грецькому місті Тірагія. Але армія Масуда знайшла його і там. Оточивши місто, Масуд вмовив міщан видати йому Малік-шаха. За наказом Масуда, його осліпили підсвічником, відвезли до Іконія та задушили тятивою від лука 1117 р.

 Масуд І (Рукн ад-дін Масуд) (1116-1156)

Домовитися з Данішменідами було не легко – вони недовіряли сельджукам і вважали їх своїми ворогами. Масуду це вдалося тільки завдяки одруженню на представниці династії. Після шлюбу він зміг заручитися підтримкою для захоплення влади в Коньї. За допомогою армії Данішменідів, Масуду вдалося захопити в полон і вбити свого дядька Малік-шаха, а після цього стати повноправним султаном.

Після приходу до влади, молодий і енергійний султан Масуд, почав захоплювати фортеці на східних кордонах своєї держави. Однак в цих землях він зіткнувся з запеклим опором свого рідного брата Арапа, який після звільнення з полону володів містом Мітиленою. Кульмінацією протистояння синів Килич-Арслана став 1125 р. Масуд І був розбитий військом свого брата і втік у Візантію.

Перебуваючи в Константинополі, він досить швидко знайшов собі нового союзника. Видавши свою дочку заміж за імператора Ісаака Комніна та відновивши союз із Данішменідами, Масуд І досяг повної переваги над своїм братом. В битві, що відбулася далі, Арапа захопили в полон і передали до Константинополя, де він і прожив невільником до кінця свого життя. Та перемога над братом не дала спокою султану, оскільки над його землями знову назрівала загроза християнського вторгнення.

Другий хрестовий похід 1146-1147

В 1146 р. емір Мосула Імад ад-Дін Зангі завоював місто Едесса. У відповідь на це католицька церква проголосила Другий хрестовий похід. Шлях хрестоносців пролягав через Анатолію, тому неминуче призводив до спустошення сельджукських володінь під час руху хрестоносців. Багато в чому загроза хрестоносців була спільною, як для сельджуків так і для Візантії. Християни з Європи, проходячи через візантійські землі, не гребували розбоєм і експропріацією на власні потреби. Імператор Мануїл Комнін, щоб застрахувати себе, вирішив укласти союз із сельджукським султаном Масудом І. Обидві сторони давали слово не вступати у війну один проти одного на боці хрестоносців.

Битва при Дорілеї 1147

Імператор Мануїл Комнін швидко переправив хрестоносців у Малу Азію через Босфор (довгого перебування рицарів на своїй землі він не бажав, а його піддані також цього не хотіли). Імператор Священної Римської імперії Конрад ІІІ, який командував першою армією Хреста, першим переправився та зупинився на відпочинок у Нікеї. Саме в Нікеї, в середині його армії відбувся конфлікт і 15 тисяч рицарів покинули сюзерена та вирішили рушити в Святу землю іншою дорогою. Сам же Конрад ІІІ, мав намір рухатися наступним напрямком, через міста Дорілей – Іконій – Гераклея до Палестини. Єдиним недоліком цього маршруту була важкопрохідність гірських височин. Німецька армія не була готова пересуватися через високогір’я Анатолії. Повільний перехід сприяв тому, що продовольство і вода закінчилися раніше ніж це планувалося. Сельджуки знали про це, тому очікували європейців наприкінці маршруту.

Змучені голодом і спрагою, падаючи від знесилення, німецькі хрестоносці підійшли до міста Дорілея. На підходах до поселення, 26 жовтня 1147 р., султан Масуд І атакував хрестоносців з підготовленої засідки. Лучники сельджуків завдали величезних втрат кінноті християн, а німецька піхота стала для них дуже легкою здобиччю. Хрестоносці були змушені відступити, зазнаючи жахливих втрат. Тільки до початку листопада 1147 р. Конрад ІІІ, відбиваючись від атак сельджуків зумів відійти назад до Нікеї. В битві біля Дорілеї він втратив більшу частину свого війська. Тепер не маючи власних сил рухатися далі, Конраду залишалося тільки чекати на підхід французької армії, короля Людовіка VІІ. Султан Масуд І здобув свою найбільшу перемогу – весь шлях від Дорілеї до Нікеї був встелений християнськими тілами і вмитий християнською кров’ю.

Битва при Лаодикії 1148

Командуючий другою армією хрестоносців, французький король Людовік VІІ, для того щоб не потрапити в пастку, вирішив вибрати обхідний шлях через міста Адрамітію – Пергам – Смірну. Об’єднана армія хрестоносців, намагалася уникнути зустрічі з сельджуками. Однак у султана Масуда І були інші плани – він наказав своїм воїнам слідувати за християнською армією і вбивати усіх хто відстане. Вершники сельджуків несподівано нападали на обози хрестоносців, зненацька налітали на окремі загони та виснажували ворожу армію, готуючи її до повного розгрому. Головного удару султан Масуд вирішив завдати біля міста Лаодикія – сельджуки атакували одразу всіма силами і нанесли християнам непоправних втрат. Розгром був повним. У бою мало не загинув французький король Людовік VІІ. Втративши величезне число воїнів вбитими, лідери походу вирішили переправлятися у Антіохію морським шляхом. Пройти небезпечні землі сельджуків хрестоносці не могли. Можливо, це і вплинуло на подальшу долю походу. У всякому разі, цей момент був піком могутності Румського султанату. Сельджуки склали собі славу господарів Малої Азії.

1156 р. султан Масуд І помер, передавши владу сину.

Килич-Арслан ІІ (Ізз ад-Дін Килич-Арслан бен Масуд) (1156-1192)

Килич-Арслан ІІ став султаном після смерті батька в 1156 р. Смерть Масуда І сильно втішила ворогів сельджукських, тому новому правителю довелося одразу почати обороняти свої землі від візантійців. В 1158-1161 рр. імператор Мануїл Комнін здійснив декілька походів на міста Конійського султанату. Варто відзначити, що Килич-Арслан ІІ, успішно протистояв цим походам. Виснажені боротьбою, обидві сторони, вирішили укласти мир в 1162 р. Проте, амбітний султан не планував довго притримуватися миру з Візантією, він поновив набіги з новою силою і поставив собі завдання вибити візантійців з центральних районів Анатолії аж до Босфору.

Згодом для Килич-Арслана ІІ випала ще одна прекрасна нагода зміцнити свою державу – в 1174 р. помер останній представник династії Данішменідів. Султан довго не став чекати, він напав на землі своїх давніх ворогів і приєднав до Румського султанату міста Сивас та Мальтья. Це зміцнило його авторитет вдвічі. Несподіване посилення сельджуків не могло не викликати занепокоєння у Мануїла Комніна. Він вирішив організувати великий похід проти Румського султанату, щоб покінчити з небезпечним сусідом.

Битва при Маріокефалі 1176

Похід проти сельджуків, за своїми масштабами, перевершив всі попередні. В поході до 30-тисячної візантійської армії приєдналися союзні угорські війська короля Белли IV та антіохійські рицарі. Маршрут походу проходив через міста Лаодикія – Келен –Аполонія, на Антіохію Фрігійську. Метою походу була столиця сельджуків, місто Конья (Іконій). Однак Мануїл Комнін, вибираючи дорогу здійснив велику помилку – не провів розвідку шляху. 17 вересня 1176 р. у вузькому гірському проході Маріокефал, візантійці потрапили в засідку, влаштовану султаном Килич-Арсланом ІІ. Сельджуки стріляли з луків і кидали камені на голови грекам, зайнявши висоти над проходом. Основний удар вони завдали по правому фланзі візантійців, де стояли союзні частини. В грецькій армії почалася сильна паніка. Армія імператора почала розбігатися. Сельджуки захопили обоз і почали блокувати виходи з ущелини. В бою загинули генерали Іонн Кантакузен та Бальдуїн Антіохійський.

Натиск сельджуків був найбільшим з долини. Паніка посилювалася. Несподівано почалася пилова буря і бій на деякий час припинився. Завдяки цьому перериву, Мануїл Комнін зміг зібрати залишки армії, які відступали з ущелини. Під сильним натиском сельджуків, візантійські війська ледве відступили з поля бою. В цей час до імператора прибув посол від Килич-Арслана ІІ. Султан  дозволяв візантійцям відступити, при умові, якщо вони знищать укріплення міст Дорілея та Саблей. Мануїл погодився і відступив, однак умови він не став виконувати. Після відступу, візантійці спробували відвоювати втрачені позиції. В 1177 р. їм вдалося завдати сельджукам локальну перемогу, але це нічого суттєвого не змінило. Килич-Арслан почав наступ і захопив Созополь. На службу султана, перейшла навіть частина візантійської знаті.

Проте завойована могутність згодом минула. У 1187-1189 рр. Килич-Арслан ІІ розділив свої землі на 11 частин, - 9 були поділені між його синами, а 2 були віддані його брату Шанкар-шаху та його сину. Це стало величезною помилкою талановитого султана. Він ходив як бродячий мандрівник, тому що його владу не визнавали навіть рідні сини. Румський султанат опинився на межі сильної політичної кризи.

У 1189 р. почався Третій хрестовий похід. Шлях хрестоносців знову проходив через Анатолію, але на цей раз захистити землі сельджуків було нікому. Розділені володіння Румського султанату не мали сили щоб відбити атаки великої християнської армії. 25 жовтня 1190 р. імператор Священної Римської імперії Фрідріх І Барбаросса з військами переправився через Босфор. В травні 1190 р. хрестоносці розбили сельджукські загони біля Іконію, захопили і розграбували місто. Але часу в німців багато не було, Барбаросса не став зупинятися в сельджукських володіннях і рушив прямо в Святу землю. 10 липня 1190 р. він потонув при переправі річки Селевк, у Сирії.

 Навіть, після християнського спустошення, Килич-Арслан ІІ не зміг відновити владу над розділеними областями Румського султанату. В 1192р. він поемр, а його сини почали міжусобну війну за владу. Період могутності почав поступово мінятися періодом кризи…

 Сини Килич-Арслана ІІ

Ім’я	Володіння	Період правління
Кутб аль-Дін Малік-шах	Аксарай	В 1189 р. напав на батька і захопив Іконій, але втратив його у боротьбі з братами. Помер у 1197 р.
Кей Хосров	Бургла	Успадкував титул після смерті батька. Був султаном в 1192-1196 і 1204-1211 рр.
Рукн ад-Дін Сулейман-шах	Токат	Був султаном в 1196-1204 рр.
Насір ад-Дін шах	Ніксар	Брати відібрали у нього володіння
Муджхит ад-Дін шах	Ельбістан	Зимою 1994-1995 р. його атакував старший брат Малік-шах і відібрав володіння. Муджхит втік до правителя Кілікії Лева ІІ.
Нур ад-Дін Махмуд-шах	Сивас	Загинув під час нападу на нього старшого брата Малік-шаха 1193-1194 рр.
Му Із ад-Дін шах	Малатья	Брати вигнали його з володінь у 1192 р. Він утік в Єгипет до Салах ад-Діна.
Арслан-шах	Нігде	Володіння відібрали брати
Масуд-шах	Анкара	Був убитий братом, Сулейман-шахом у 1204 р.