Гібридна війна Росії проти України - сценарій завоювання

Гібридна війна Росії проти України

Автор: Будурович Михайло 

політолог, експерт у міжнародній політиці України

В інформаційному просторі ХХІ століття все частіше можна почути «гібридна війна», «гібридне протистояння». На думку багатьох науковців, і зокрема українських, яскравим носієм гібридного протистояння на світовій політичній арені є Російська Федерація. І як приклад обґрунтування методів цього протистояння зарубіжні дослідники наводять доповідь начальника генштабу РФ В. Герасимова «Основні тенденції в формах і методах збройних сил» опубліковану в січні 2013, більш відому у західних джерелах як «модель Герасимова». Але чим є гібридне протистояння насправді? Та як з наукової точки зору можна визначити якісні показники цього протистояння?

Френк Гофман вважає, що гібридні війни можуть проводити й держави, і недержавні актори. Вони включають низку різноманітних способів ведення війни, зокрема звичайні методи, нерегулярні тактики та формації, терористичні акти, у тому числі насильство й примус. Американський військовий дослідник Крістофер Чиввіс у праці «Understanding Russian «Hybrid Warfare»: And What Can Be Done About It» виділяє три характеристики гібридної війни на прикладі російського втручання: мінімізація використання традиційної військової сили; постійне проведення поділу на війну і мир; зосередженість на населенні.

Складовою гібридної війни є впливи на супротивника, які можуть мати визначальні наслідки в ході протистояння. Вплив – дія, яку виявляє сторона протистояння стосовно іншої сторони. Він базується на силі, владі, авторитеті та інформації.

Російський військовий дослідник Едуард Месснер писав, що в минулих війнах вважалося важливим захоплення території. Надалі – найважливішим буде захоплення душ у державі, з якою ворогують … Колись війни йшли у двомірному просторі — на поверхні моря й суходолу.  Потім з'явився третій вимір — війна в повітрі. Тепер найважливішим став четвертий вимір — психіка сторін, що воюють. Таким чином, визначаємо чотири виміри ведення війни: море, сушу, повітря і психіку. Де психологічний вимір є найважливішим для отримання переваги і саме на нього поширюються впливи гібридного протистояння.

Гібридна війна весь час опирається на війну інформаційну. Тому, у випадку Криму й Донбасу британські експерти виявили такі фази ведення гібридної війни:

перша: створення у «російських співвітчизників» так званої м'якої лояльності до Російської Федерації, шляхом акцентування на культурні, мовні та ідеологічні зв'язки;

друга: поширення побоювання, що український уряд почне політику гноблення інакодумців, проводяться паралелі з періодом ІІ Світової війни, виокремлюючи рятівну місію російських військ;

третя: гуманітарна інтервенція російських військ для захисту «співвітчизників» чи приєднання до Російської Федерації.

Отже, індикаторами для опитування громадської думки є довіра до державних інституцій, відчуття особистісної безпеки, протестний потенціал, ставлення до політики власної держави. Опитаним було запропоновано оцінити діяльність державних інституту цій та інституцій громадянського суспільства. Результати опитування свідчать, що більшість респондентів вважають роботу державних інституцій незадовільною і оцінюють її найнижчими балами, довіра до волонтерів є найвагомішою. На другому місці довіри серед інституцій – громадські організації. Отже, на даний момент пересічні громадяни більше довіряють інститутам громадянського суспільства ніж державним.

В. Герасимов пояснює, що кольорові революції і арабська весна показали – межа між війною і миром розмивається. У той час як ліберальні демократичні повстання можуть не породжувати війну, вони часто призводять до зовнішнього втручання (явного і таємного), хаосу, гуманітарної катастрофи і громадянської війни. На його думку це може стати «типовою війною» сучасної епохи, і російські збройні сили повинні бути готовими впроваджувати нові методи. Він розробив модель для сучасної війни під назвою «Роль невійськових методів в резолюції міждержавних конфліктів». Його модель передбачає шість етапів розвитку конфлікту, кожен із яких характеризується домінуванням невійськових заходів:

1.      Приховане проникнення. На початковому етапі, політична опозиція протистоїть режиму. Цей опір формує діяльність політичних партій, профспілок тощо. Росія вживає заходи стратегічного стримування і проводить широку, всеосяжну і стійку агресивну інформаційну кампанія для формування середовища придатного до реалізації своїх подальших цілей.

2.      Ескалація. Якщо конфлікт загострюється, РФ чинить політичний та дипломатичний тиск на іншу країну або недержавну організацію, в ході якого військові і політичні лідери в регіоні і за кордоном дізнаються про не зовсім розвинений конфлікт і формулюють свою публічну позицію до нього.

3.      Початок конфліктної активності. Стадія починається з серії акцій опонуючих сил у конфліктному регіоні. Це може приймати форму демонстрацій, акцій протесту, диверсій, шкідництва, вбивств, формування квазівоєнізованих угрупувань. На початку цього етапу Російська Федерація починає стратегічне розгортання своїх сил в напрямку конфліктного регіону.

4.      Криза. Росія розпочинає військові дії, що супроводжуються інтенсивними дипломатичними і економічними домовленостями. Продовжується інформаційний кампанія з метою формування середовища, сприятливого для російської військової інтервенції.

5.      Резолюція. На цьому етапі керівництво Росії шукає прагматичні шляхи для розв’язання конфлікту. Ключовий аспект – здійснення змін у військово-політичному керівництві конфліктного регіону або держави – те, що західні експерти називають «зміною режиму».

6.      6. Відновлення миру. На заключному етапі, який знову може бути тривалим, Росія стежить за комплексними заходами щодо зниження напруженості і проводить миротворчі операції.

Аналізуючи детальний опис «Доктрини Герасимова» ми бачимо, що вищезгадані методи були послідовно реалізовані на практиці в Україні. Період прихованого проникнення РФ існував до кінця 2013 року, коли розпочалася Революція Гідності розпочався етап «ескалації». В інформаційному просто РФ розпочалася активна антиукраїнська кампанія. Зокрема, у ЗМІ виходли статті з такими заголовками «Украина это не государство – это болезнь русского мира», «Украинская болезнь русской нации, «Украинство как психологическое явление» тощо.

Коли необхідний політичний грунт був підготовлений навесні 2014 року російська сторона перейшла до фази конфліктної активності: поява незаконних збройних формувань, анексія Криму, проголошення квазіреспублік ЛНР і ДНР. Як наслідок – українська сторона розпочинає Антитерористичну операцію (АТО). В період її розгортання РФ розпочинає четвертий етап, який супроводжується гучними заявами про захист «співвітчизників» на території Донбасу. Паралельно з офіційними заявами йде посилений інформаційний тиск спрямований на формування у людей недовіри до влади та інституцій держави, поширення настроїв про те, що стало важче жити через АТО, починаються псевдо-антивоєнні рухи.

На думку експертів центра Разумкова найбільш ефективним у впливі російської гібридної агресії стало формування сталого активного проросійського лоббі та його вплив на внутрішньополітичну ситуацію. Виходячи з цього визначимо ще однин маркер для опитування: Чи змінилося життя респондентів на краще? Чи навпаки? І що вони з цим пов’язують. Важливим є відсоток людей, які вважають, що їхнє життя погіршилося через зміну влади або через АТО. Він становить – 71 %. Частка тих людей, що пов’язують зміну якості життя з АТО – 15,8%, а 12,9% – респондентів пов’язують це зі зміною влади.

Отже, для того щоб активна фаза російського гібридного протистояння могла спричинити прямий вплив на ставлення українців до подій, що відбуваються, влади та своїх співвітчизників, було активізовано формування стереотипів у психіці громадян про негативний влив зміни влади та АТО на життя українців.

В геополітичному плані протистояння Україна-Росія прямо чи опосередковано впливає на політику в Європі. Більшість експертів центра Разумкова аналізуючи вплив РФ на суспільні настрої, не сконцентровані виключно на українському суспільстві. Велика потуга російської агресії направлена на європейське суспільство. Зокрема, до цих впливів відносять дезінтеграційні настрої та зростання націоналізму на противагу політиці євроінтеграції; втручання у виборчі процеси, що можуть нести пряму небезпеку для України. Як наслідок російського впливу – послаблення консолідованості в Європі й втрата найближчого соратника у боротьбі з агресором.

Станом на 2017 рік у Європі гостро постають власні дезінтеграційні настрої. Приміром BREXIT та події в Каталонії. У випадку коли ЄС більше сконцентрований на власних проблемах, Україні залишається виробити власну стратегію протидії російській агресії.

Дана ситуація має як сильні так і слабкі сторони, а також можливості і загрози, які виникають в процесі гібридного протистояння.

Сильні сторони: актуалізація позиції України на міжнародній геополітичній арені; незацікавленість США у зростанні ролі РФ на політичній карті Європи та світу; високий рівень довіри до інститутів громадянського суспільства.

Слабкі сторони: потужний військовий і матеріальний потенціал РФ; досвід і визначена стратегія Росії у веденні гібридної війни; існування проросійського лоббі; занепокоєння судніх з РФ держав ситуацією, яка складається в Україні; недостатній розрив з радянським минулим на основі якого відбуваються різноманітні спекуляції.

Цей формат російсько-українського протистояння відкриває багато можливостей для нашої держави: модернізація армії; здобуття досвіду протидії гібридній війні; формування власної стратегії ведення гібридного протистояння; через інститути громадянського суспільства є шанс відновити довіру до державних інститутів.

Поряд із можливостями існує і ряд загроз, які також потрібно брати до уваги, серед них: загроза повної чи часткової втрати державного суверенітету; нестійка економічна ситуація, що може призвести до дефолту; вплив фінансово-промислових груп; небезпека «розгортання» громадянської війни; зміна влади в країні на відверто проросійську і, як наслідок перехід Росії до останньої фази стратегії Герасимова.

Отже, для локалізації впливів гібридного протистояння Україні потрібно акцентувати увагу на вплив сильних сторін, одночасно зменшуючи вплив слабких аспектів; розвивати можливості, запобігаючи загрозам. Для реалізації такого механізму необхідна злагоджена робота інституцій громадянського суспільства та держави зосереджена на наступних завданнях:

1. На міжнародному рівні:

- встановлення стійких доброзичливих зв’язків з державами Балто-Чорноморської вісі, які знаходяться під прямою загрозою з боку Російської федерації;

- для пошуку союзників потрібно наступні кроки: формування позитивного іміджу держави на міжнародній арені; реальні кроки реформування політичної системи; ефективна боротьба з корупцією.

2. На внутрішньодержавному рівні:

- повернення довіри до держави; формування позитивного іміджу державних інституцій шляхом співпраці з інституціями громадянського суспільства;

- постійний моніторинг думок і настроїв у суспільстві; робота над очищенням інформаційного простору та формування позитивного ставлення до української ідентичності;

- відхід від ідеї слов’янської ідентичності на противагу європейській ідентичності;

- протидія проросійському лоббі, що в основному залежить від роботи служби безпеки України але може може бути виражено через формування як противаги єдиного проукраїнського політичного лоббі;

- забезпечення впровадження реформ популяризація їх у суспільстві;

- ефективність дій влади – зростання соціальної стабільності, збільшення матеріальних показників;

- забезпечення відкритості інформації про державні інститути постійний контакт їх з громадськістю.