Піднесення Бухарського ханства за династії Шейбанідів (1500-1601)

Утворення Бухарського ханства Шейбанідів

Створення Бухарського ханства пов'язують з приходом до влади династії Шейбанідів у 1500 році, коли їх засновник Мухаммед Шейбані-хан включив до складу своєї держави володіння Тимуридів Мавераннахр і Великий Хорасан. При цьому, його столицею було місто Самарканд. Засновник династії Шейбанідів - Мухаммед Шейбані (1451-1510), син Шахбудаг-султана, онук Абулхайр-хана, зібравши військо, в 1499 році пішов у похід на південь в Мавераннахр і завоював Державу Тимуридів, роздроблену після смерті Тамерлана. Бухарське ханство, засноване Мухаммадом Шейбані-ханом в Мавераннахрі, в мемуарах придворного літератора перших ханів Шейбанідів Зайн ад-Діна Васіфі «Дивовижні події» називається «Узбецькою державою». У 1510 році Шейбані-хан був розбитий під Мервом сефевідським шахом Персії Ісмаїлом I і убитий. Після нього на століття у Бухарі утвердилася династія Шейбанідів, при якій ханство пережило розквіт.

Суюнчходжа-хан (1511-1512) – другий хан династії Шейбані

У 1511 році, через кілька місяців після несподіваної смерті Шейбані-хана в битві при Мерві, Суюнчходжа-хан був обраний Верховним ханом. Зведення його на престол проходило в Самарканді в соборній мечеті Тимура більш відомій під назвою «Бібі-ханим». А тим часом сефевідський шах Ісмаїл I продовжив наступ на схід і без бою взяв Герат, Навесні 1511 року Ісмаїл I вступає в Заамудар’їнські області Південного Туркестану. Мухаммед Тимур-султан і Убайдулла-хан через колишнього візира Шейбані-хана ходжу Камаледдін Махмуда Сагарджі просять Ісмаїла I не виступати на Мавераннахр з чим шах погоджується, однак цей вчинок родичів викликає обурення у Суюнчходжи-хана. В результаті всі райони по лівому березі Амудар'ї на короткий час відходять до Держави Сефевідів, а правий берег залишається у Шейбанідів. Суюнчходжа-хан був незгодний з таким результатом справ і «хотів недопустити можливості примирення з людиною, якій Шейбаніди були зобов'язані мстити за кров свого родича» У 1511 році Суюнчходжа-хан організував похід на Фергану, проти тамтешнього володаря Султан-Саїд-хана, призначеного намісником Бабура. Битва між ними сталася біля річки Ангрен і сам Суюнчходжа-хан особисто брав у ній участь. Війська Султан-Саїд-хана були розбиті незважаючи на дворазову перевагу в чисельності. Суюнчходжа-хан приїхав до Фергани і залишивши в Андижані сина Кельд-Мухаммеда, повернувся в місто Ташкент. А Султан-Саїд-хан, втікши в сторону Східного Туркестану, пізніше заснував там державу «Мамлакат-і-Моголіє», більш нам відому як Яркендське ханство, одвічний ворог Шейбанідів.

Гіждуванська битва проти Бабура та Сефевідів (1512)

Похід у Фергану налаштував проти Суюнчходжи-хана ще й володаря Імперії Великих Моголів Бабура. Завдяки отриманій підтримці від Сефевідів, в 1511 році йому вдалося захопити більшу частину Мавераннахра, але проведена Бабуром політика поступок Сефевідам, а також визнання васальної залежності, підірвали довіру місцевого населення до нього. Скориставшись невдоволенням населення, Шейбанід Убайдулла-хан перейшов в наступ, і в квітні 1512, в битві при Кул-Маліку завдав Бабуру нищівної поразки. Бабуру із залишками своїх військ вдалося втекти в Балх, де він став збирати нові сили. На допомогу Бабуру був відправлений корпус Сефевідів на чолі з Наджмі Сани, який повинен був розбити Шейбанідів, але також змінити Бабура і затвердити панування Сефевідів-шиїтів в Мавераннахрі. Восени 1512 року Бабур спільно з сефевідськими військами вторгся на територію Шейбанідської держави з метою її захоплення. Іранський полководець Наджмі Сани захопив місто Карш, де наказав вбити мирних жителів. Загинуло понад 15 тисяч людей, включаючи саїдів і відомого поета-історика Камал ад-дін Біна. Шейбанідам вдалося оговтатися від нової поразки, відновивши свої сили. Використавши невдоволення населення, вони перейшли в наступ. 12 листопада 1512 року біля міста Гіждувана в 40 кілометрах від Бухари сталася битва між військами Сефевідів на чолі з Наджмі Сани і об'єднаними узбецькими військами на чолі з Убайдулла-ханом, сином Шейбані-хана Мухаммад Тимур-султаном і сином Кучкунджі-хана Абу Саїд-султаном. Війська Бабура, спочатку активно брали участь в битві, однак в ході битви забарилися, залишивши тили кизилбашів неприкритими, чим скористалися узбеки, зайшовши в тил, і вдаривши з усіх боків на кизилбашів. Впертий бій закінчився повною поразкою війська Наджмі Сани, який був захоплений в полон і страчений. Частина сефевідського війська була взята в полон, частина знищена, а інша змогла втекти. Ймовірно, після цієї події Убайдулла-хан отримав прізвисько Муизз ад-Дін, що означає «Славитель віри». Ця перемога мала велике історичне значення. Населення Мавераннахра зберегло свою незалежність від Персії і зберегло традиційний сунітський напрям ісламу. Суюнчходжа-хан, після свого сходження на престол, повернув своїм родичам вимушено забрані у них Шейбані-ханом уділи, а синові Шейбані-хана Мухаммед Тимур-султану він додатково передав на спадок області на півдні країни - Кеш, Несеф, Гузар і Дербент з прилеглими до ним землями, тобто територію до берегів Амудар'ї. В кінці 1512 року, всі шейбанідські султани зібралися в Самарканді й за згодою Убайдулли-хана закликали сюди старшого брата Суюнчходжа-хана - Кучкунджі-султана для того, щоб бути правителем. Після чого Суюнчходжа-хан відмовляється від титулу Верховного хана і на правах старшинства передає його своєму старшому братові. Кучкунджі-хан стає Верховним ханом династії.

Кучкунджі-хан (1512-1531) – Третій хан династії Шейбані

У 1513-1523 роках Кучкунджі-хан провів грошову реформу, яка на відміну від грошової реформи Шейбані-хана, була менш продуманою і зайняла близько 10 років. Тим не менш, вона сприяла зростанню економіки й торгівлі. На монетах поміщяли титул Кучкунджі-хана «Султан хакан Абу Мансур Бахадурхан», а також імена перших чотирьох халіфів. Кучкунджі-ханом робиться перший дипломатичний крок до встановлення мирних, добросусідських відносин Шейбанідів з Імперією Великих Моголів. Ним було відправлено посольство, на чолі з Амін-мірзою, до двору Бабура в Агрі, яке дуже тепло було прийняте падишахом. З історичних відомостей відомо, що Бабур, будучи в селі Алвар 29 лютого 1529 року, влаштував прийом кожного, хто знаходився при ньому посла, але відпустив лише одного Аміна-мірзу, посла Кучкунджі-хана, подарувавши йому «кинджал на поясі, ткану золотом шапку і сімдесят тисяч монет». Кучкунджі-хан підтримував дипломатичні зв'язки й союз з Османською імперією. У 1514 році до нього прибули посли султана Селіма I Явуза (1512-1520) з вістями про перемоги над шиїтським правителем держави Сефевідів Ісмаїлом I в Чалдиранській битві. Весь уклад культурного життя Мавераннахра при Шейбанідах зберігав певною мірою той же характер, що і при Тимуридах. Література продовжувала розвиватися на тюркській, перській і частина арабською мовами. Починаючи з часу правління перших шейбанідських ханів панувало прагнення писати староузбекською мовою відбивається і на історичній літературі. У 1519 році за особистим дорученням хана Мухаммед-Алі ібн Дервіш-Алі Бухарі перекладав з перської мови на староузбекську «Зафар-наме» Шараф ад-Дін Язді, а пізніше «Джамі ат-Таваре» Рашид ад-Діна. Сам Кучкунджі-хан любив поезію і писав вірші азербайджанською мовою. В історичних відомостях держави Шейбанідів того часу зустрічаються імена таких талановитих поетів, як Камаль ад-Дін Бін, Бадріддін Хілалі, Зайніддін Васіфі, Мухаммед Саліх. Кучкунджі-хан поважав не тільки свого батька узбецького хана Шейбані, діда Абулхайр-хана, а й діда по материнській лінії Тимурида Улугбека. За даними Васіфі, Кучкунджі-хан, дотримуючись традицій своїх предків, в дні свого правління вважав своїм найпершим обов'язком шанування вчених і освічених людей. У мирний період правління Кучкунджі-хана в Самарканді тривало активне будівництво і значні роботи по ремонту, благоустрою самаркандських медресе, в тому числі будівель Улугбека. У 1529-1530 роки за розпорядженням Кучкунджі-хана в Джума-мечеті Кукельташа був поставлений новий мінбар, виточений з цілісної мармурової плити і поблизу мечеті, з південного боку площі Регістан було зведено велике будівництво, що доповнило ансамбль епохи Улугбека. При Кучкунджі-хані Шейбанідам два рази (1514 і 1529) вдавалося відбити Герат з рук Сефевідів.

Джамська битва проти Сефевідів (1528)

Починаючи з 1520 року Шейбаніди та Сефевіди періодично вели боротьбу за Хорасан. В 1526 році узбеки черговий раз форсували Джайхун і увійшли в Хорасан. Ними був оточений і захоплений Тус, де знаходиться гробниця Фірдоусі. Через короткий час вони захопили значну частину Хорасана, і в 1527 році знову розбили війська Сефевідів і зайняли місто Астрабад. Після цього Шейбаніди попрямували на схід, і на чолі з Убайдулла-ханом протягом семи місяців облягали Герат. Убайдулла-хан отримав звістку про наближення численної армії Сефевідів і був змушений відступити на північ. У 1528 році суніти-Шейбаніди оголосили «священний газават» проти Держави Сефевідів і династії Сефевідів, які були оплотом шиїтського ісламу. Шейбаніди на чолі з Убайдулла-ханом і Кучкунджі-ханом підготувалися до військового походу в Хорасан, і до їх військ приєдналася велика кількість дервішів, поетів, представників інтелігенції та науки, релігійних лідерів. На момент початку походу, армія Шейбанідів налічувала понад 105 тисяч осіб з усіх куточків Мавераннахра. Згідно з історичними відомостями, «Убайдулла-хан зібрав таке військо, якого не було з часів Чингісхана». Звістка про те, що насувається армія узбеків-Шейбанідів в Хорасан наздогнала сефевідського шаха Тахмаспа I зненацька. Сефевіди спішно мобілізували свою армію. Битва між арміями сталася в містечку Зурабад Джамского вілаєта Хорасана. На початку битви фланги Сефевідів відступили, піддавшись нападам узбеків, але зуміли вистояти. Тим часом підійшла підмога Сефевідів, і вони перейшли в наступ. Опівдні битва завершилася поразкою Сефевідів. Тахмасп I разом з уцілілим нечисленним військом був змушений відступати та бігти назад. Шейбаніди та їх війська, переконавшись в розгромі противника, зраділи, і почали збирати видобуток (зброя, спорядження, коні, продовольство) з убитих солдатів. Частина військ узбеків розсіялася навколо місця битви в пошуках решти видобутку. Через деякий час після відходу Тахмаспа I, в Багдад для придушення заколоту Зульфугар-хана, Убайдулла-хан знайшов сили знову напасти на Хорасан і зумів зайняти Мешхед, а потім і Герат, які були найбільшими містами Хорасана. В кінці 1529 року Тахмасп I з 70-тисячним військом знову прибув в Хорасан і відвоював Герат. На цей раз він залишив в Хорасані значну частину свого війська.

Абу Саїд (1530-1533) – Четвертий хан Шейбані

Абу Саїд став спадкоємцем батька лише незадовго до смерті останнього, після смерті двох старших представників династії Шейбанідів: Суюнчходжа-хана (1525) і Джанібек-султана (1529) і був проголошений Верховним ханом на правах старшинства. Хоча Абу Саїд-хан вважався ханом з резиденцією в Самарканді, реальна влада в країні була в руках племінника Шейбані-хана Убайдулла-хана. Проте, монети випускалися від імені Абу Саїд-хана. Поблизу медресе Улугбека, з південного боку площі Регістан Абу Саїд-ханом було зведено медресе, що доповнило ансамбль епохи Улугбека і від якого тепер збереглася усипальниця Шейбанідіа, відома під назвою «Чіль Духтарон».

Убайдулла-хан (1533-1540) – П’ятий хан Шейбані

Після смерті Кучкунджі-хана, Убайдулла був призначений регентом при Саїд-хані, а після того як той теж помер в 1533 році, сам прийшов до влади та продовжив свою політику. У 1531 році Герат був знову обложений узбеками і ледь вистояв - підійшла підмога персів. В ході цієї облоги загинуло від голоду безліч жителів Герата. Населення Хорасана страждало від безперервних воєн і шиїтських винищувань. З півночі відбувалися регулярні набіги узбеків-Шейбанідів з Мавераннахра, а з іншого боку сунітів вирізали Сефевіди. Зважаючи на ці обставини, в Хорасані знову виникло масове невдоволення. Відбулися ряд заколотів. Скориставшись черговим хаосом, в 1534 році знов Убайдулла-хан черговий раз напав на Хорасан, і в травні 1535 року знову зайняв Герат. На підмогу до гератців прибув правитель Мешхеда - Суфі-Халіфа Румлу, але його війська були розбиті узбеками поблизу Нішапура, а сам правитель був убитий. Убайдулла-хан повернувся в Бухару - в свою столицю. На місце загиблого Суфі-Халіфа Румлу був призначений Хизир Челебі, який почав утискати і без того незадоволене населення Герата і його околиць. Персомовні гератці підняли заколот та звернулися за допомогою до Убайдулли-хана. У березні 1536 року Убайдулла-хан з військом прибув в Герат і обложив місто. Через п'ять місяців облоги, місто впало, а сефевідські захисники міста були вбиті. Завершивши свою місію, узбеки повернулися в Бухару, дізнавшись про наближення чисельного війська персів. Убайдулла-хан підтримував зв'язки з Османською імперією та Китаєм. У 1536 році його посли прибули до двору мінського імператора. За наказом Убайдулла-хана в дар великому шейху Абдуллі Яману в 1530-1536 роках було побудовано медресе Мірі Араб в Бухарі. З 1533 року Бухара замінила Самарканд в якості столиці ханства. Убайдулла-хан був дуже освіченою людиною, майстерно декламував Коран і забезпечив його коментарями азербайджанською мовою, був обдарованим співаком і музикантом. З ім'ям Убайдулла-хана пов'язано освіту найзначнішого придворного літературного кола в Мавераннахрі першої половини XVI століття. Убайдулла сам писав вірші на тюркською, перською і арабською мовами під літературним псевдонімом Убайд. До нас дійшов збірник його віршів. Убайдулла-хан був автором таких дидактичних поем як: «Сабрнома», «Шавкнама» і «Гайратнама». Його також вважають засновником першої кітабхани в Бухарі, в стінах якої був створений своєрідний бухарський стиль мініатюрного живопису вкнигах. Він був розвинений при спадкоємцях Убайдулла-хана і отримав назву Бухарської школи. До нас дійшов список його вірші «Диван-і Убайді» (рукопис зберігається в Лондоні, в Британському Музеї), переписаний за його вказівкою знаменитим гератським каліграфом Султан-Алі Машхадом. Убайдулла-хан помер в 1540 році та був похований в одній з келій медресе Мір Араб в Бухарі, поряд зі своїм наставником Абдулла Ямані. За іншою версією, він похований в комплексі Бахауддіна Накшбанді. У березні 1540 року, після смерті Убайдулла-хана, прийшов до влади Шостий Великий хан Абдулла І (1540) в Самарканді. Однак він правив лише шість місяців. Він випускав монети в Бухарі, Самарканді та Балсі. Після смерті Абдулла-хана I в країні стали правити два правителя. У Бухарі був обраний ханом син Убайдулли-хана Абдулазіз-хан, а в місті Самарканді, з правами Верховного хана Шейбаніда, став правити син Кучкунджі-хана Абдулатіф.

Абдуллатіф-хан (1540-1551) – Сьомий хан Шейбані

У березні 1540 року, після смерті Абдулла-хана I, він прийшов до влади в Самарканді, не визнав правителем держави Абдулазіз-хана, який оголосив себе правителем Бухари. Так в державі Шейбанідів виникло двовладдя: в Самарканді правив Абдуллатіф-хан, а в Бухарі син Убайдулли Абдаллазіз-хан. Абдулатіф-хан вважався знавцем історії Мавераннахра і династії Шейбанідів. Він був покровителем поетів і вчених. Сам Абдулатіф-хан писав вірші під літературним псевдонімом Куш. При правлінні Абдулатіф-хана в офіційній документації використовулася не тільки перська, але і узбецька. Особистий лікар Абдуллатіф-хана Мулла Мухаммад Юсуф Каххал був також автором медичного трактату «Вивчення лихоманок»  «Тахкік ал-хуммаят»), в якому розбираються причини захворювання і методи лікування лихоманки. Йому ж належить інша праця - «Оливки творів окулістів» («Зубдат ал-каххалін»), присвячена очним хворобам. Абдулатіф-хан помер в Самарканді в 1552 році й був похований поруч з батьком в усипальниці. До влади прийшов його родич, Науруз Ахмед-хан, який був проголошений ханом всіх узбеків.

Науруз Ахмед-хан (1552-1556) – Восьмий хан Шейбані

Після смерті Абдулатіф-хана у 1551 році Науруз Ахмед-хан захопив Самарканд і став верховним правителем Шейбанідів. Він був оголошений верховним ханом узбеків. Новий хан, переслідуючи інтереси населення, організував нові іригаційні роботи, намагався здійснити економічні реформи в країні. У Науруз Ахмед-хана було вісім синів: Дарвіш-султан, Джалал-султан, Баба-хан, Амін-султан, Дустум-султан, Касим-султан, Хорезмшах-султан, Тахір-султан. Науруз Ахмед-хан прилаштував до мавзолею свого батька в Ташкенті медресе, назване його ім'ям і наказав побудувати Мавзолей Абдул-Азіз-Баба в Сайрамі. Він помер в Самарканді за одними даними 10 вересня 1556 року за іншими даними 23 листопада 1556 року, і був похований на міському кладовищі поряд з могилою лідера суфійського напряму Накшбанді - Ходжа Ахрара. Після нього верховна влада в державі Шейбанідів перейшла до його ворожого родича Пірмухаммед-хана.

Пірмухаммед-хан (1557-1561) – Дев’ятий хан Шейбані

Увечері 24 вересня 1556 року Науруз Ахмед-хан помер в Рабат-і ходжі. Скориставшись цим, регент Пірмухаммеда Абдулла-хан II за сприяння Пірмухаммед-хана, бухарських емірів і всемогутніх, джуйбарських шейхів остаточно заволодів Бухарою. 13 червня 1557 року в соборній мечеті Бухари була прочитана хутба на ім'я Пірмухаммед-хана. Він залишався верховним ханом всіх узбеків до 17-18 квітня 1561 року. Хоча на ім'я Пірмухаммед-хана була прочитана хутба і вибита монета, його правління було чисто формальним. З огляду на активізації Сулайман-шаха, правителя Бадахшана, на кордонах Балхського ханства і внутрішніх заворушень, бунту його сина Дінмухаммад-султана і еміра Худайдада в Шебергані, він не міг покинути Балх і перебратися в Бухару, тому фактично правив тут ще з 1557 року регент Абдулла-хан II. Пірмухаммед-хану довелося воювати з Сулайман-шахом, що вторгся в межі Балха з величезним військом, за даними балхського історика в липні-серпні 1560 року Пірмухаммед-хан направив в Бухару гінця з проханням. Абдулла-хан II відразу ж виступив на допомогу дядькові. Тим часом Сулайман-шах, грунтовно пограбувавши навколишні райони Балха, міцно закріпився в Шебергані. На проведеному обома ханами військовій раді вони запропонували закритися в фортеці Балха, мотивуючи це тим, що з Сулайман-шахом неможливо боротися на відкритій місцевості. Після бурхливих обговорень було вирішено виступити проти Тимуридів, і об'єднані сили Шейбанідів пішли до Шебергана. У місцевості Чашма-ї Казіран, неподалік від міста Саріпуля, розігралася кровопролитна битва, що завершилася перемогою шейбанідських військ. Сулайман-шах втік у гори і звідти з великими труднощами дістався до себе в Бадахшан. Його син Ібрагім-мірза, втративши засоби пересування, відстав в Дегрезі. Тут його наздогнав загін еміра Мухаммад Мурад-бея і доставив в ставку Пірмухаммад-хана і Абдулла-хана II. Через сорок днів він був страчений в Чартак Балсі. Окрилений перемогою над Сулайман-шахом, Пірмухаммед-хан вирішив заволодіти містами Тохарістана, Кундузом і Тальком, і 5 вересня 1560 року виступив туди з військом. Чим скінчився похід, джерела замовчують. За словами Абу-л-Фазл Алламі, Сулайман-шах не втримався в Бадахшані й з'явився до Агри до Акбара I Великого. Тоді ці області знову були приєднані до Балха.

У 1561 році відбувся остаточний розрив між Пірмухаммед-ханом і Абдулла-ханом II. Причиною послужило прагнення Пірмухаммад-хана відняти у племінника Бухару, обмінявши на неї Балх. Навесні 1561 року в Шебергані між ними почалися переговори з цього питання. Абдулла-хан II, пам'ятаючи, що Балх знаходиться поруч з Персією, який він мріяв завоювати, погодився з пропозицією дядька. Сторони підписали відповідний документ і призначили своїх уповноважених для прийому влади. Однак обмін все-таки не відбувся. На думку Хафіз-і Таниша Бухарі, цьому завадили такі обставини: проти такої угоди виступив Дінмухаммад-султан, син Пірмухаммад-хана, який підняв бунт проти батька, і джуйбарський шейх ходжа Мухаммад Іслам. Що ж стосується бунту Дінмухаммад-султана, то з ним вони могли б легко впоратися, як зробив це потім Пірмухаммед-хан після від'їзду в Мавераннахр Абдулла-хана II. Відразу ж після повернення в Бухару Абдулла-хан II зажадав свого батька Іскандер-хана з Керміне і в квітні-травні 1561 року ініціював його піднесення на престол, а ім'я Пірмухаммед-хана, висловлюючись словами історика: «викреслено з хутби».

Іскандер-хан (1561-1583) – Десятий хан Шейбані

Іскандер-хан не відрізнявся особливими здібностями в управлінні й більше захоплювався релігією. На відміну від попередника Науруз Ахмед-хана і Пірмухаммед-хана, він правив у Бухарі, але практично не втручався в державні справи. Реальна влада в державі належала його синові Абдулла-хану II. Абдулла-хан II від його імені успішно закінчував боротьбу зі своїми противниками, правителями окремих частин Бухарського ханства.

Абдулла-хан ІІ (1583-1598) – Одинадцятий хан Шейбані

У 1557 році Абдулла-султан за допомогою суфійських шейхів захопив Бухару і став її правителем. У 1561 році він досить осмілів, щоб проголосити верховним ханом всіх узбеків свого батька Іскандера, який правив до цього Керміном і Міанкалем. Батько Абдулли був пересічним і невойовничим, більше зайнятим релігійними обрядами, тому ведення державних справ він передоручив своєму синові. Абдулла поставив собі за мету об'єднати всі чотири області Шейбанідів: Бухару, Самарканд, Ташкент і Балх в одну єдину державу. Для цього потрібні були багато років. Лише до 1582 року йому вдалося відновити єдину державу Шейбанідів. Йому довелося вести тривалу війну з Ташкентським володінням - синами Науруз Ахмада - Баба-султаном і Дервіш-беком, у якій він не раз терпів невдачі, але врешті-решт переміг. Далі він підпорядкував Фергани, а в 1573 році після тривалої облоги взяв Балх. У 1574 році до його володінь були приєднані Шахрісабз, Карш і Хісар. У 1576 році він відбив у ворогів Самарканд і взяв Ташкент.

Абдулла-хан II, в кілька етапів, провів чергову грошову реформу. Для відшкодування нестачі срібла-металу і срібних монет він ще при батькові організував регулярний випуск золотих монет і контролював їх чекан в Бухарі, приділяючи особливу увагу збереженню високої проби. Реформа Абдулла-хана насамперед була спрямована на зміну курсу срібних монет. У пору, коли формальним главою династії був ще Іскандар-хан (1560-1583), чекан срібних монет залишався децентралізованим. Проте, з ім'ям Іскандара зв'язуються срібні танги, випущені в Бухарі, Самарканді, Балху, Ташкенті, Андижані, Ахси і Яссі (Туркестан).У 1583 році Абдулла-хан провів ще одну частину грошової реформи: він значною мірою централізував в Бухарі, своїй столиці, чеканку срібних танг. Для щоденної міської торгівлі товарами широкого попиту Абдулла-хан налагодив чеканку мідних монет декількох достоїнств. Грошова реформа Абдулла-хана II була успішною, вона ліквідувала кризу грошового обігу, призупинила масовий витік срібла за межі держави. Реформа ця була частиною внутрішньої політики Абдулла-хана II, котра переслідувала мету створення умов для торгівлі.

Абдулла-хан був не тільки талановитим воїном, але і видатним державним діячем. Він дбав про зміцнення широких торговельних зв'язків Бухари, приділяв велику увагу будівництву монументальних будівель - медресе, торгових рядів і караван-сараїв, сардобів-водосховищ і мостів. Абдулла-хан ІІ, як і предки, також був покровителем освіти і меценатом, оточив себе вченими, письменниками і літописцями. Придворні поети-історики вихваляли його. Серед поетів перше місце належало Мушфікі - автору хвалебних од, ліричних віршів і епіграм, він був також здатним дипломатом. За дорученням Абдулла-хана Мушфікі робив пишномовні написи для споруд. Придворний історик Хафіз Таниш склав багату фактами хроніку «Абдулла-наме». Література розвивалася перською, азербайджанською і арабською мовами.  Столиця Бухара досягла свого розквіту за правління Абдулла-хана II. Місто зовсім не виходило за межі своєї кріпосної стіни, побудованої в XVI столітті, і при цьому вміщувало в себе понад 200 медресе і безліч базарів, на яких можна було купити практично все. Абдаллах-хан II з 1582 року з перервами володів Туркестаном до 1596 року. За його наказом було закінчено будівництво портальної частини мечеті-мавзолею Ходжі Ахмеда Ясаві, що залишилася незавершеною після смерті Тимура. Крім того, проведений частковий ремонт пам'ятника (укріплено підставу, реконструйована ніша біля  мінарету, перероблені перекриття).

Влітку 1581 року Абдулла-хану таки вдалося вигнати Баба-султана з Ташкента і захопити його фортеці Шахрух, Сайру й Ахангеран. Однак, врятувавшись, той зумів захопити міста в середній і нижній течії Сирдар'ї - Яси, Сауран, Аркук і Сузак. У 1582 році Абдулла-хан одночасно з Шига і Тауекеля виступив в похід проти Баба-султана. Були обложені всі зайняті ним міста. У битві біля міста Ясс Абдулла розбив війська Баба-султана і вбив його самого, після чого важливі туркестанські міста Сауран, Яси, Отрар і Сайра відійшли до Абдулла-хана. У 1583 році його син Абд ал-Мумін захопив і розграбував Мешхед. У тому ж 1583 році, після смерті батька, Абдулла був оголошений ханом всіх узбеків, а його держава називалася Бухарським ханством. Об'єднання Шейбанідської держави відкрило нові можливості для розширення її територіальних меж. У 1584 році Абдулла-хан ІІ опанував Бадахшаном, а в 1588 році Хорасаном. У 1572 і 1574 рр. сибірський хан Кучум двічі звертався до бухарського хана Абдулли II для організації приїзду мусульманських проповідників в Сибір. Кучум також прагнув як отримати наставників в вірі, так і створити державну ідеологію Сибірського ханства на основі єдності віри. У пізній період свого правління Абдулла вів війни за оволодіння Хорезмом. У 1593-1594 роках країна була остаточно підкорена, війська Абдулли без бою вступили в Хіву. У васальній службі у Абдулла-хана знаходилися деякі казахські султани: Шигай-хан і його син Тауекель. Однак незабаром зіпсувалися відносини з казахськими ханами, які, дізнавшись про повстання Абдулмуміна проти Абдулла-хана, в 1598 році здійснили похід на Ташкент. Абдулла-хан, вимушений був вести військові дії з власним сином Абдулмуміном, підготував нове військо, проте помер ще до зіткнення з казахськими Чингізидами, які захопили міста Туркестан, Ташкент, Андижан і Самарканд, але не зуміли взяти Бухару.

Абдулла хан II, як і предки, сам писав вірші та залишив свою спадщину під псевдонімом «Аваз Газі». Після смерті Абдулли в 1598 році престол перейшов його синові Абд ал-Муміну, але незабаром почалася смута і він був убитий бунтівниками, разом зі смертю Абд ал-Мумина припинилося правління династії Шейбанідів Мавераннахра, а Шейбаніди Хорезма зберігали владу до середини XVIII століття. Смерть Абдулла-хана II послужила сигналом до відновлення незалежності Хорезма. Абдулла-хан ІІ урочисто був похований біля мавзолею Бахауддіна Накшбанді поблизу Бухари.

Абдалмумін-хан (1598) – Дванадцятий хан Шейбані

Події короткочасного правління Абдалмумін-хана в Бухарі, ніде не викладаються так докладно, як у Хафіз-і Таниша Бухарі в його історичному твір «Абдулла-наме». Абдалмумін-хан мав суворий і мстивий характер. За влучним висловом, який йому дали сучасники, він був рішучим і цілеспрямованим правителем, але надмірно жорстоким і підозрілим. Він вступив на бухарський престол в Самарканді, після смерті Абдулла-хана II і відразу ж наказав убити всіх своїх двоюрідних братів, щоб не залишилося жодного претендента на ханський престол. Після смерті Узбек-султана в Андижані Абдалмумін-хан став збирати військо з узбеків, казахів, киргизів і калмиків для нового походу на Хорасан. Близько 500 тисяч родин кочівників переправилося для цієї мети через Сирдар'ю. Але незабаром хан був убитий колишніми наближеними свого батька, він став жертвою змови. Абдалмумін-хан протримався при владі всього шість місяців і був убитий в липні 1598 року.

Останній представник династії Шейбані Мавераннахра в Бухарському ханстві - Пірмухаммед-хан II прийшов до влади в 1598 році та правив Бухарським ханством в якості великого хана всіх Шейбанідів Мавераннахра. Пірмухаммед-хан II успішно боровся проти казахських султанів, котрі тоді вторгалися на територію ханства. У цих боях йому надали свою допомогу Аштарханідські султани. Після вигнання казахських султанів, Самарканд був наданий Пірмухаммед-ханом II Баки-Мухаммаду та іншим членам клану Аштарханідів в якості нагороди за їх роль в битві. У 1599 році в бою, який стався в місцевості Багішамал, між військами Пірмухаммед-хана II і клану Аштарханідів, Баки-Мухаммаду вдалося відкинути центр армії і розбити війська противника. Пірмухаммед-хан II був поранений і захоплений в полон. Через деякий час він був страчений за наказом Баки-Мухаммада. Так династія, заснована Мухаммедом Шейбані закінчилася, однак Бухарське ханство змогло вціліти.