Баротьба за існування Сибірського ханства (1468-1598)

Перший незалежний хан Ібак (1468-1495)

Тюменське ханство як самостійна держава виникло в XIV столітті. До того воно входило під назвою «Ібірь», як улус до складу Золотої Орди. Ханство розташовувалося в середній течії річки Тоболу і межиріччі його приток Тавди та Тури. В результаті тривалої внутрішньої боротьби між правителями Білої Орди, Шейбанідів і Тайбугінів, які представляли місцеву знать, владу в державі захопив хан Ібак з роду Шейбанідів. При братах Ібаку і Мамуку, які з 1480 року наважилися вести боротьбу за трон Великої Орди, Тюменське ханство досягло свого найбільшого впливу. У 1481 році спільно з ногайськими мурзами Мусою і Ямгурчі хан Ібак вбив хана Великої Орди Ахмата. У 1492 році разом з братом Мамуком за підтримки ногайських мурз Муси і Ямгурчі здійснив новий похід в Поволжя, де оточив Хаджі-Тархан (Астрахань), але похід закінчився невдало. Швидше за все, причиною невдачі стала відмова Кримського ханства підтримати похід. Повернувшись до Сибіру на початку 1493 року, хан Ібак утвердився в Чингі-Турі, відсторонивши від влади Тайбугінів. Після чого вислав посольство в Москву з князем Чюмгуром, але у 1495 році Ібак був убитий тайбугіном Махметом. Новий рід прийшов до влади та переніс столицю ханства в укріплене містечко Сибір (Кашлик), що стало столицею вже нового Сибірського ханства. Землі колишнього Тюменського ханства увійшли в Сибірське ханство на початку XVI століття. Хан Муххамед Тайбуга (1495-1502) хоч і розгромив залишки Тюменського ханства на чолі з Мамуком, братом покійного Ібака, але правив недовго. Після нього на престолі ханства трималися син Ангіш-хан (1502-1516), онук Касим-хан (1516-1530), але найбільше прославився правнук.

Союз з Москвою хана Єдигера (1530-1563)

Єдигер був сином хана Касима, і після його смерті разом з братом Бекбулатом став правити ханством. На час початку правління хана Єдигера в татарському світі відбулися великі події. У 1552 році московські війська взяли штурмом Казань і почали просування до Уралу. Незабаром була підкорена Астрахань. В цей же час Єдигер вів кровопролитну війну з ханом Кучумом, сином правителя Бухари Муртази. Кучум з військом вторгся в межі Сибіру, ​​привівши з собою, крім інших, узбецькі, ногайські та башкирські загони. Не маючи можливості отримати допомогу з Казані й Криму, Єдигер вирішив піти на угоду з Московським царством, згідно з якою хан визнавав свою залежність від царя і обіцяв справно платити данину. Коли хан Великої Ногайської Орди Ізмаїл теж підкорився Москві, Єдигер, відкинувши роздуми, наслідував його приклад. У січні 1555 року Єдигер відправив послів Тягрула і Панчяда до Івана IV з Сибіру з проханням «прибрати Сибір до рук», обіцяючи справно платити данину царю. Посли привітали царя зі взяттям Казані та Астрахані, а також від імені Єдигера клялися щорічно платити по 1 соболиній і білячій шкурі з кожної людини, запевняючи, що в ханстві проживало 30 700 дорослих чоловіків. Цар погодився прийняти Сибір «під свою руку», і послав до Сибіру посла і збирача данини дворянина Дмитра Непейцина-Курова. Данину царю, однак, повіз не Непейцин, а мурза Баянда. Єдигер надіслав 700 соболиних шкурок, в кілька разів менше встановленого розміру. Хан виправдовувався тим, що через кровопролитну війну з Кучумом втратив безліч людей ханства полоненими, внаслідок чого не зміг зібрати потрібну кількість шкурок. Посол же, запевняв царя в тому, що хан міг би зібрати всю данину, якби побажав. Цар розгнівався і кинув Баянду до в'язниці.

Іван IV послав до хана татарських мурз Давлет-Ходжу і Сабана з наказом довести справу до кінця. Єдигер, пильно стежив за політичною ситуацією в регіоні, дізнався, що ногайський хан Ісмаїл вдруге присягнув на вірність цареві. У вересні 1557 року Єдигер послав до Москви грамоту із запевненнями у вірності царю, а разом з нею тисячу сто шістдесят дев'ять соболиних шкурок. Іван IV відпустив Баянду, приставивши до нього двох татарських вельмож - збирачів данини. Було укладено нову угоду, згідно з якою розмір данини встановлювався в 1000 шкурок. Хан підтвердив зобов'язання виплачувати данину щорічно в повному розмірі. Єдигер вважав, що цар допоможе йому в боротьбі з його супротивниками, однак Сибірське ханство було далеко від Московського царства, а цар був зацікавлений лише у своєчасній відправці данини. Єдигер добре розумів всю хиткість свого становища. Тим часом війська хана Кучума вторглися в ханство, данина царю надходити перестала. У 1563 році Кучум захопив владу в ханстві. Єдигер і його брат були страчені: їм зламали хребет, а потім їх, безпомічних, скинули в яму до вовків, які їх і розірвали. Із загибеллю хана Єдигера закінчилося правління Тайбугинської династії в ханстві.

Великий хан Кучум (1563-1598)

Батьком Кучума був Муртаза, син Ібака - хана Тюмені і Великої Орди. Народився майбутній хан Кучум імовірно в 1510-1520 роках на північному узбережжі Аральського моря, в улусі Алти-аул. За своїм походженням він був нащадком Чингісхана. Кучум був родичем представників правлячої династії Шибанідів в Бухарському ханстві. У деяких легендах, записаних істориками, йдеться, що Кучум був вихідцем з Бухари. Спираючись на підтримку свого родича, бухарського хана Абдулла-хана II, Кучум вів тривалу (в 1555 році боротьба вже точилася) і наполегливу боротьбу з сибірським ханом Єдигером, використовуючи військо, що складалося з ногайських та казахських загонів. Рішучу перемогу він здобув в 1563 році. У цьому ж році, в помсту за смерть діда, Кучум вбив Єдигера і його брата Бекбулата, і зайняв місто Кашлик, ставши повновладним ханом над усіма землями по річках Іртишу і Тоболі. Тільки Сейдяк (Сеїд-хан), син покійного Бекбулата, залишився в живих і був відправлений для безпеки в Бухару. Населення Сибірського ханства, основу якого складали татари та підлеглі їм манси та ханти, розглядали Кучума як узурпатора, тим більше, що його опорою служило іноземне військо. Інші сибірські літописи говорять, що Сейдяк, після смерті свого батька і дядька, правив в Сибіру, ​​поки не прийшов з Казахських степів Кучум, який взяв місто і примусив Сейдяка бігти в Бухару. Будучи правовірним мусульманином, Кучум доклав зусиль для поширення ісламу в Сибіру. Багато тих, які не хотіли добровільно за законом магометанським піддатися обрізанню, були змушені до того силою, а деякі вперто чинили опір і були страчені. Введення нової віри супроводжувалося численними заколотами населення, в зв'язку з чим Кучум попросив допомоги у свого батька Муртази, який надіслав Кучуму велике військо. На прохання Кучума правитель Бухари шейбанід Абдулла-хан II тричі надсилав Кучуму з бухарським вершниками шейхів і сєїдів для проповіді ісламу. Незадовго до приходу козацьких загонів Єрмака в Сибір (1582) до хана Кучуму прибув Шербет-шейх. За деякими даними, Кучум вивіз декількох ісламських вчених з Казані. Незважаючи на ці заходи, багато народів ханства залишалися язичниками і після смерті хана. Кучум досяг значних успіхів у зміцненні своєї держави. Крім татар і кипчаків, він підкорив своїй владі ханти-мансійські племена, що жили на Обі й Уралі, барабінців і частина башкирських племен, що жили на східних схилах Уралу. Межі Сибірського ханства на півночі доходили до Оби, а на заході подекуди переходили на європейську сторону Уралу, на півдні проходили по Барабинському степу.

Війна хана Кучума з козаками Єрмака (1582-1598)

Остаточно захопивши Сибірське ханство, хна Кучум спочатку справно платив ясак і відправив до Москви свого посла з 1000 соболів (1571 року), але коли закінчилися його війни з колишніми сибірськими володарями, він з своїм військом підступив до Пермі. Поява його викликала спробу ногайських татар відокремитися від Москви та Черемиський бунт. Кілька подальших походів його військ у володіння Івана Грозного і купців Строганових в результаті привели до втрати ним влади в Сибірському ханстві. 1 жовтня 1581 року хан Кучум витримав натиск Єрмака під Чуваською горою, але 26 жовтня його стан був розбитий козаками, основні війська, що складалися з місцевих народів, розбіглися, і Єрмак безперешкодно вступив в Іскер, столицю Сибіру. Кучум, втікши в Ішимський степ, стежив постійно за отаманом Єрмаком і нарешті, 6 серпня 1585 року напавши на нього зненацька, розбив його загін. У 1586 році в Сибір були також відправлені воєводи Василь Сучий та Іван М'ясний. У наступному році в Сибір із загоном стрільців прибув голова Данила Чулков. Сили ханства були підірвані через міжусобну боротьбу. Сейдяк (Сеїд-хан), суперник Кучума, вигнав його синів з міста Іскера, але в 1588 році сам був полонений Данилом Чулковим. У 1590 році хан Кучум вирішив знову відбити свої колишні володіння. 23 червня хан підійшов досить близько до міста Тобольська, убив в селах кількох татар і з захопленою здобиччю відійшов, раніше ніж тобольський воєвода міг отримати звістку про його наближення. Іншим разом хан зробив набіг на волості, які перебували вгорі річки Іртиша і платили ясак Москві; він убив там багато людей і награбував велику кількість всякого добра. Це було його помстою тим татарам, які не визнавали його своїм ханом і підкорилися царю. 8 липня 1591 року виступив у похід воєвода князь Володимир Кольцов-Мосальский. Він 1 серпня напав на хана на річці Ішимі, біля озера Чілікула. Після короткого бою багато воїнів  хана були вбиті, а те, що залишилися в живих втекти.

У 1594 році князь Андрій Єлецький виступив на чолі з більш ніж півторатисячним військом по Іртишу до гирла річки Тари, бажаючи приспати пильність хана Кучума мирними жестами, а потім несподівано розбити його військо і по можливості захопити в полон. Кучум, дізнавшись про намір російських побудувати місто на річці Тарі, відправив сина Алея до аялинских татар, щоб при підході московитів, відійшли в місця більш безпечні по верхньому Іртишу, де в той час знаходився сам хан. Алей зібрав 150 татар і повів їх на острів, де вони поставили невелике містечко. Воєводою Єлецьким був відправлений загін (276 чоловік на чолі з письмовим головою Борисом Доможировим) який при першому ж нападі взяв татарське Чорне містечко, але йому не вдалося перешкодити втечі хана Кучума і більшості татар, які там перебували в містечку. У 1597 році Кучум запропонував укласти мир, за умови повернення земель по Іртишу. У відповідь московська влада послала Кучуму кілька грамот від Маметкула і Абдул-Хаїра з пропозицією переходу на царську службу і приїзду в Москву. Кучум грамоти не прийняв.

Загибель останнього правителя Сибірського ханства (1598)

Кучум, який високо цінував свободу, зовсім не бажав переходити під заступництво царя. В останні роки він, зломлений невдачами, все більше схилявся до миру з Москвою, але ніяких дій, однак, не робив, по можливості тягнув час і збирав сили для вирішального удару. Злякавшись слуху про новий набіг Кучума, царські власті зробили рішучий наступ. 9 травня 1598 року воєвода Андрій Воєйков і воєвода князь Іван Кольцов-Мосальский виступили в похід із загоном в 700 стрільців і 300 татар. 4 серпня 1598 року Воєйков виступив з Тари. Військо його складалося з 300 козаків, 30 служилих татар, 60 татар-вершників, вони напали на ханове становище, в Ірменьській битві 20 серпня 1598 року вбили безліч татар. Загинули брат, син і двоє онуків Кучума, велика частина гвардії хана була убита. Сам же хан зумів втекти за річку Об. Московити 23 серпня повернулися в Тару. Знатних бранців відправили з Тари до Тобольська, а звідти в Москву. З нагоди блискучої перемоги, здобутої в Сибіру, ​​було відслужено в Москві подячний молебень.

Восени 1598 року Воєйков, керуючись вказівками нового царя Бориса Годунова, запропонував хану перейти на царську службу. Він, розуміючи, що йому Кучума годі й шукати, вдався до допомоги саїда по імені Толмухаммед. Він велів розшукати хана і переконати його добровільно підкоритися царю, розповісти, що в такому випадку цар буде милостивий до нього і допоможе. Толмухаммед, зустрівши Кучума, передав йому все, що передав Воєйков. Кучум на це відповів: «Я не пішов на поклін до падишаха, як він того хотів в ярлику своєму, але ж я тоді був зовсім здоровий. Яка мені тепер потреба йти до нього під меч? Я тепер глухий і сліпий. Всього позбувся. Взяли мого Асманака, який був купцем. Якби забрали всіх синів і залишили одного Асманака, я б ще пожив. А тепер сам я піду до ногайців, а сина відправлю в Бухару». 5 жовтня 1598 року саїд Толмухаммед повернувся до Воєйкова і повідомив, що знайшов Кучума в двох днях шляху від місця останньої битви, в лісі, на березі Оба, що при ханові три його сина і 130 татар, а також детально переповів все, що чув від Кучума. Хан розповів саїду, що був на місці бою і поховав своїх близьких, як послав своїх людей в волость Чат до мурзи Кошбахти з проханням дати коней і одяг, як мурза відгукнувся на прохання, надіслав коней і шубу, а на другий день прийшов сам, проте Кучум, запідозривши Кошбахти в зраді, не прийняв, сів на коня і поїхав в верхів'я Оба.

Протягом деякого часу хан Кучум кочував біля озера Зайсан. Потім він вирішив повернутися в Ішимський степ, де сподівався знайти свою розкидану по різних місцях сім'ю і своїх улусних людей. Це, може бути, йому вдалося б, якби він не налаштував проти себе калмиків, наказавши викрасти у них кілька коней, необхідних йому для продовження шляху. Цей вчинок йшов настільки врозріз з образом того втікача, прийнятого дружелюбно чужим народом, що ображена сторона вважала за можливе помститися йому. Калмики наздогнали його на річці Нор-Ішимі біля озера Каргальчіна. Там були перебиті інші його люди, але Кучум знову врятувався втечею. Деякі літописи повідомляють, що Кучум відправився в Казахську орду, де і загинув підступно вбитий. Кучум загинув насильницькою смертю серед одного з цих народів. Одним з місць загибелі вважається Тенгіз-Кургальджінська западина. З його смертю, більше не існувало тих, хто був готовий  боротися за незалежність Сибірського ханства.