Яркендське ханство у боротьбі за збереження Могулії (1514-1705)

Султан-Саїд-хан – засновник Мамлакат-і Моголіє (1514-1533)

Яркендське ханство, або Мамлакат-і Могуліє, утворилося внаслідок відділення значної частини племен після розпаду Моголістана. Засновник ханства у 1504-1508 роках перебував серед киргизів Моголістана, які обрали правителем його брата Султан-Халіла. Весь цей час вони вели міжусобну війну зі своїм дядьком Султан-Махмуд-ханом I. У 1508 році після вбивства Султан-Махмуд-хана I разом з братом Султан-Халілом  Султан-Саїд вступив в боротьбу за владу з Мансур-ханом, однак в тому ж році був розбитий ним в битві при Чарун-Чулані поблизу Алмати та втік до лісу біля Наріна, а через кілька місяців пішов у Кабул, де вступив на службу до свого двоюрідного брата хана Бабура. У 1509-1511 роках він керував Ташкентом. У 1511 році разом з Бабуром повернувся в Мавераннахр і в 1512 році був призначений правителем Фергани. У 1514 році на чолі п'ятитисячного війська через перевал Торугарт (біля озера Чатир-Куль), разом зі своїм соратником і двоюрідним братом Мірза Мухаммад Хайдар-дуглатом почав військові дії проти володаря Манглай-Субе еміра Аба Бакра бін Саніз-мірзи. Розбивши війська еміра Аба Бакра, він захопив Кашгар, Яркенд, Янги-Хісар, Хотан, Аксу, Кусан і заснував незалежне ханство Мамлакат-і Моголіє (Могул) зі столицею в місті Яркенд. 1516 року відбулася його зустріч зі старшим братом Мансур-ханом, тодішнім правителем Східного Моголістана. Султан-Саїд-хан формально визнав старшого брата верховним ханом, зобов'язався карбувати монету з його ім'ям і згадувати його в хутбі. У 1522 році кочові узбек-козаки витіснили його з Центрального Моголістана. Помер засновник Моголії від нападу астми в горах, повертаючись з походу на Малий Тибет (Ладак). Головна мета цієї експедиції полягала в тому, щоб зруйнувати Храм ідолів Урсанга, пізніше відомий як палац Потала, в Лхасі, і навернути тибетців в іслам. Перед своєю смертю протягом майже 20 років правління він об'єднав всю осілу країну на південь від Тянь-Шаню, від Кашгара до Кумула, в одну державу. Також, такі гірські райони, як Кашмір і Балора стали залежними від Яркенда, платили данину і чеканили срібні та золоті монети під назвою «Абу-л-Фатх Султан-Саїд-хан Газі». Сучасник-письменник, Мухаммад Хайдар стверджував, що це був час, коли влада тиранії (правління Мірзи Абу Бакра) була замінена владою закону і порядку під час правління Султана-Саїд-хана. Крадіжка майна вважалася тяжким злочином і підлягала суворому покаранню, включаючи навіть страту. Селянам було рекомендовано залишати свої інструменти на полях після роботи, а господарям будинків-тримати двері своїх будинків незамкненими. Іноземні торговці, прибувши в будь-яке місто, могли залишити свій багаж прямо на дорозі і, відпочивши кілька днів і повернувшись, знайти свої товари в тому ж місці - цілими і неушкодженими.

Боротьба  Абд ар-Рашид-хана І з казахами (1533-1559)

Вступивши на престол після смерті батька, Абд ар-Рашид-хан I круто змінив звичний зовнішньополітичний курс, відмовившись від традиційного союзу з узбеками-казахами і уклавши союз з давніми ворогами - Шейбанідами Мавераннахра. Абд ар-Рашид вступив в конфлікт з дуглатами й переслідував одного з їхніх лідерів, Саїда Мухаммада-Мірзу. У 1537 році союзні війська здобули велику перемогу над казахами в місцевості Чагат біля річки Келес, в результаті якої влада Абд ар-Рашид-хана I поширилася теж на Центральний Моголістан. Близько 1553 року він призначив свого старшого сина Абд ал-Латіф-султана хакімом в Центральному Моголістані (з центром в місті Аксу) для стримування набігів казахів і киргизів. У боротьбі з ними Абд ал-Латіф-султан загинув близько 1556 року, у віці 29 років. У відповідь на це Абд ар-Рашид-хан I завдав казахам нищівної поразки в околицях озера Іссик-Куль. В кінцевому рахунку йому не вдалося запобігти захопленню киргизами та казахами Ілійського району, до якого почали переселятися їхні племена.

Мир і спокій Абд ал-Карім-хана (1559-1591)

Його період правління був зайнятий частими війнами, спрямованими на стримування киргизьких племен на території Центрального Моголістана. Продовжував політику свого батька, спрямовану на протистояння казахам і киргизам та союз з Шейбанідами Мавераннахра. Незважаючи на військові успіхи Абд ал-Карім-хана, до кінця його правління киргизи вже міцно зайняли північний Тянь-Шань і перебували на території від Чалиша до Чу-Таласського межиріччя. Абд ал-Карім-хан розподілив між своїми братами всі війська і золото, успадковані від батька, і збільшив чисельність військ після невдалої спроби барлаських емірів замінити його своїм братом Суфі-султаном, який правив в Кашгарі. Він вигнав хакіма Яркенда Махмуда Барласа і еміра Хотана Ахмада Барласа і розсіяв їхні 3000 воїнів. Правління Абд ал-Карім-хана було в цілому спокійним завдяки відсутності воєн і голоду.

Зовнішні стосунки Мухаммад-хана ІІІ (1591-1610)

Він вступив на престол через три місяці після смерті свого брата Абд ал-Карім-хана, оскільки був в поході проти киргизів в Чу-Таласському межиріччі. Влітку 1594 року Шейбаніди несподівано розірвали давні союзні відносини й вторглися в державу Мухаммад-хана під приводом захисту прав сина Абд ал-Карім-хана Шах-Хайдар-Мухаммад-султана. Однак не добившись відчутних успіхів, узбеки швидко пішли, захопивши здобич і полонених. 1595 року новий правитель перевіз столицю ханства в місто Кашгар, тому часто ханство називають ще Кашгарським. Мухаммад-хан був правителем, який організував єзуїтський караван Бенто де Гоїша, посланий могольським імператором Індії Акбаром в 1603 році, до кордону Мінського Китаю. Гоїш прибув в Яркенд в листопаді 1603 року, був прийнятий Мухаммад-ханом і провів в країні майже півтора року, відвідавши Хотан, Аксу, Купу, Чалиш і Турфан. Гоїш і Ісаак провели рік в місті Яркенд, чекаючи формування та відправки каравану в Китай. Вони знали, що кожні кілька років з Яркенд відправлявся караван, в основному з місцевих купців, які везли нефрит в столицю Китаю під виглядом «данини» імператору Мін від різних правителів Центральної Азії. Згідно зі звичаєм, імператор сам вибирав кращий нефрит, щедро відшкодовуючи збиток кашгарцям, а частину, що залишилася нефриту продавав пекінським купцям. Навантажений нефритом караван покинув Яркенд в листопаді 1604 року. У 1605 році в місто Яркенд прибув посланець з Персії, від Аббаса I з пропозицією укласти оборонний союз проти Шейбанідів. Мухаммад-хан активізував відносини Яркендського ханства з Імперією Моголів, імператор Акбар направив в Яркенд, попросивши хана допомогти встановити безпечний торговий маршрут через Кашмір до Китаю. Мухаммад-хан помер в 1610 році, а на зміну йому прийшов його син Шуджа ад-Дін Ахмад-хан (1610-1618), вбитий в результаті змови. Коли в Кашгар дійшла звістка про вбивство хана і оголошення новим ханом Курайш-султана (1618), син покійного Абд ал-Латіф-хан І (1618-1630) тут же виступив на Яркенд і в місцевості Рабатчі розгромив змовників. Таким чином, Курайш-хан II був ханом, за твердженням Махмуда бен Валі, всього 9 днів. Правління Абд ал-Латіф-хана I відзначилося постійними війнами з сусідом Абд ар-Рахім-ханом Турфанським за райони Бая та Аксу, а також падінням авторитету ханської влади всередині держави. Помер він від хвороби.

Султан-Ахмад-хан II (1630-1638) – був посаджений на престол після смерті батька Абд ал-Латіф-хана I, однак уже в 1632 році він був повалений своїм братом Султан-Махмуд-ханом II (1632-1635) і знову став правити в Аксу, де почав невдалу війну з Абдаллах-ханом Турфанським, в результаті якої близько 1635 року втратив Аксу і втік до брата в Яркенд і 1635 року після смерті Султан-Махмуд-хана II був повторно проголошений ханом. Незабаром він розгромив в місцевості Тургай війська Абдаллах-хана Турфанського, що йшли на Кашгар. Однак, незважаючи на цей успіх, авторитет хана неухильно падав, оскільки, за твердженням Шах-Махмуда Чураса, він «був чоловіком слабким і нерозсудливим, військо і піддані мали до нього огиду». Незабаром мірза Шах-Мансур-бек і мірза Абд ас-Саттар-бек відділилися від нього в Хотані й передали місто Абдаллах-хану. На сторону Турфанського хана також перейшли Ходжа Шаді та безліч інших впливових емірів. У 1636 році Султан-Ахмад-хан II біжить в Мавераннахр, а Абдаллах-хан займає Кашгар. Через деякий час Султан-Ахмад-хан II знову виступив з Мавераннахра на чолі 70-тисячного узбецького війська, отриманого від Імам-Кулі-хана, однак при спробі захопити Андижан в 1638 році він був убитий, а узбецьке військо повернулося в Мавераннахр. В цей же час Абдаллах-хан знов зайняв Яркенд і вступив на ханський престол.

Абдаллах-хан проти ойратів (1638-1668)

Правління Абдаллах-хана ознаменувалося тим, що він підняв зруйновані війною міста. Побудував безліч медресе і інші об'єкти, налагодив економіку, зміцнив військову міць країни. Його сидіння на троні хана тривало близько тридцяти років. Однак в 50-роки в країну кинулися полчища калмиків. Більш могутні, з військової точки зору, вони захопили багато земель держави Саїд. Утворене в цей час Джунгарське ханство ойратів стало загрожувати народам, що населяли Східний Туркестан та Середню Азію. З моменту своєї появи воно організувало військові походи проти Яркендского і Казахського ханств. Правитель Могулії Абдаллах-хан успішно стримував в середині XVII століття набіги ойратів на чолі з Сумером, Цереною і Конджіною. В цей же час в Могулістані вибухнула міжусобна боротьба за трон між Абдаллах-ханом і його братами Ібрахім-султаном, Ісмаїл-султаном і Хасан-беком, які, втікши, знайшли захист у ойратського нойона Елден-Тайджі. Вступивши c ним в військовий союз, вони спільно з Елден-Тайджі виступили проти Абдаллах-хана. На перевалі Бугач відбувся бій між військами Абдаллах-хана з одного боку і ойратами на чолі з нойоном Церена і Елден-Тайджі з іншого боку, яких підтримували загони братів Абдаллах-хана. Цю битву Абдаллах-хан програв. 1664 року відбувся черговий великий бій між Абдаллах-ханом і п'ятитисячним загоном ойратів, яких очолював Сенге-Тайджі. Перед цим боєм Абдаллах-хан посварився зі своїм сином, намісником Кашгара Юлбарсом, який в 1665 році втік до ойратів, після чого неодноразово здійснював набіги на Кашгар, де правив його брат Нур-ад-Дін. Абдаллах-хан після смерті Нур-ад-Діна в 1667 році за допомогою киргизьких загонів кілька разів здійснював невдалі походи на ойратські землі. В цей же час в Могулії сталася боротьба за трон, під час якої Абдаллах-хан зрікся престолу і втік в 1668 році до Індії, де був прийнятий під заступництво падишаха Аурангзеба.

Новий хан Юлбарс (1668-1669) привів Яркендське ханство до повного спустошення. Всюди виникали спрямовані проти нього виступи, тож через два роки він був убитий. Його син Абд ал-Латіф-хан (1669-1670) також правив менше року, а прийшов до влади молодший брат Абдаллах-хана Ісмаїл-хан (1670-1678) доклав багато сил і старань для відновлення порядку в країні, проте діяльність ходжів звела нанівець всі його зусилля. Послідовники шейха Махдум Азама, оголосивши себе «білогірцями» та «чорногорцями», тобто двома непримиренними релігійними угрупованнями, почали між собою нещадну боротьбу. Особливе завзяття проявив ходжа Хідаятулла, що зумів в 1676 році скинути з престолу Ісмаїл-хана і взяв його в полон. Коли ходжа Аппак втік до Лхаси, він попросив Далай-ламу V допомогти його фракції взяти під свій контроль Кашгар. Далай-лама попросив джунгарського правителя Галдана відновити Аппака як правителя Кашгарії. Аппак Ходжа співпрацював з Галданом, коли джунгари завоювали Таримську западину в 1678-1680 роках і поставили Аппака як маріонеткового правителя. Далай-лама благословив завоювання Галданом Таримської та Турфанської западин. За це Далай-лама отримав військові трофеї, які були захоплені у мусульман Галданом. У 1680 році хан ойратів Галдан вторгся зі 120 000 в Яркендское ханство. Йому допомагали «білогірці», міста Хам і Турфан, які вже підкорилися. Син Ісмаїла Султан Бабак загинув під час опору в битві за Кашгар. Генерал Іваз-бек загинув при обороні Яркенда. Джунгари без особливих зусиль розгромили війська моголів і взяли в полон Ісмаїла і його сім'ю. Абд ар-Рашид-хан II (1680-1682) був обраний ханом Галданом як маріонетковий правителя, однак Аппак Ходжа незабаром викликав неприємності, й боротьба між Аппаком і Абд ар-Рашидом привела до другого вигнання Аппака, але й Абд ар-Рашид був також змушений бігти в Ілійський край після того, як в Яркенді в 1682 році стався спалах насильства, і він був замінений Мухаммадом Амін-ханом (1682-1694), який був його молодшим братом, який також спробував навести порядок з ходжами та вигнати ойратів, котрі продовжували тиснути на Яркендське ханство. Цінський Китай двічі отримував данину від Мухаммада Аміна через Турфан, а в 1691 році моголи Індії отримали від нього посольство. Мухаммад Амін попросив звільнити його від «невірних киргизів» (джунгарів), коли Субханкулі-хан прийняв його посольство, це були спроби Мухаммада Аміна просити ці закордонні країни (Цінський Китай, Могольську Індію та Бухарське ханство) про допомогу проти агресії джунгарів та відновлення незалежності. У 1693 році Мухаммед провів успішну атаку на Джунгарське ханство, захопивши 30 000 полонених. Але внутрішній ворог не спав у цей час. Прихильники «білогірці» Аппак Ходжі збунтувалися і вбили Мухаммада Аміна в 1694 році та захопили владу при Ях’ї Ходжу, сину Аппак Ходжі, але правління Аппака тривало всього два роки, перш ніж повстання привели до вбивства його і його сина. Новий хан Мухаммад Мумін (1694-1696), ще один молодший брат Абд ар-Рашида, намагався врятувати ханство, проте бунтівні кашгарські беки і киргизи підняли повстання і захопили Мухаммада Муміна під час нападу на Яркенд. У 1696 році останній Чагатаїд Акбаш-хан був посаджений на трон, але беки Кашгара відмовилися визнати його і замість цього в союзі з киргизами напали на Яркенд, взявши Акбаша в полон. Беки Яркенда пішли до джунгарів, які послали війська і витіснили киргизів в 1705 році. Джунгари встановили нечагатаїдського правителя Мірзу Алім Шах бека, тим самим назавжди поклавши край правлінню ханів-Чагатаїдів.