Коротка хроніка падіння Астраханського ханства (1460-1556)

Махмуд-хан (1460-1471) – перший хан Хаджі-Тархана

Брат хана Великої Орди Ахмата та син останнього хана Золотої Орди Кичі-Мухаммеда, став першим астраханським ханом. У 1460-х роках він брав участь в боротьбі з рідним братом Ахматом за трон Великої Орди, а після поразки втік до Хаджі-Тархана, де і заснував незалежне ханство. Там він проводив самостійну політику, підтримував стосунки з Великою і Ногайської Ордами, Османською імперією, карбував монету. У 1465 році Махмуд зібрався в похід на Русь (невідомо, на Московське князівство, або Литовські землі), але при переправі через Дон він був атакований військами кримського хана Хаджі-Гірея, який завдав йому серйозної поразки. Махмуд зумів сховатися в Хаджі-Тархані, але багато його підданих визнали верховенство Хаджі-Гірея, який став реально претендувати на роль володаря Великої Орди. Однак Хаджі-Гірей помер, а смута, що почалася в Криму, дозволила хану Махмуду відновити свій вплив. Збереглося його послання від 10 квітня 1466 року до турецького султана Мехмеда II Фатіха, в якому він пропонує султанові мир і дружбу. Махмуд помер в 1471 році, після чого повнота влади у Великій Орді перейшла до його брата Ахмата, але Хаджі-Тарханом володів син Махмуда Касим бен Махмуд, про правління якого в 1471-1495 роках майже не збереглося дописів у літописах, крім окремих повідомлень про набіги на сусідні землі.

Хан Абд ал-Керім (1495-1525) – збереження Хаджі-Тархана

Вигідне розташування і відсутність конкуренції сприяло відновленню торгових зв'язків Хаджі-Тархана з містами Хорезмом, Бухарою, Казанню. На його невільничий ринок привозилися раби з Криму, Казані, Великої Орди, Ногайської Орди. У роки правління Касима між Астраханню і Московським князівством встановилися торгові відносини. Зокрема, при Івані III з Москви по річках Москві, Оці й Волзі щорічно відправлялися кораблі по сіль. Повну самостійність ханство отримало на початку XVI століття, після остаточного розгрому кримцями Великої Орди (1502 рік). До цього правителі Хаджі-Тархана визнавали залежність від Великої Орди Абд ал-Керім - астраханський хан, був двоюрідним братом одного з останніх ханів Великої Орди, Ахмата, убитого незабаром після невдалого походу на Русь, що завершився стоянням на Угрі.  У 1503 році до Хаджі-Тархана втік останній хан Великої Орди Шейх-Ахмед. Звідти він просив Івана ІІІ, князя Москви, допомогти йому захопити місто в обмін на відмову від союзу з Литвою. Від Івана відповіді на посольство не було. Астраханський хан не очікував такого підступу. Тим часом Шейх-Ахмед відновив союз з ногаями, якими правив бей Ямгурчі. Шейх-Ахмед особисто з'явився до ногайского бея і отримав у нього значні війська під командуваннямшурина, сина Муси Султан-Ахмада, з якими став осаджувати Хаджі-Тархан. Місто обороняв крім Абд ал-Керима рідний брат Шейх-Ахмеда Бахадур-Султан. Однак під тиском Івана III ногайці залишили хана Великої Орди, після чого його стан стаа безвихідним і він втік на захід. Хаджі-Тархан зумів зберегти свою незалежність і хан Абд ал-Керім трима владу аж до 1525. Свою владу він передав хану Касиму ІІ, який розвивав мирний Хаджі-Тархан в 1525-1532 роках. Проводити сильні набіги та захоплювати володіння сусідів хани не мали. Мирні часи в Хаджі-Тархані закінчилися в 30-х роках під час правління Ак-Кубека (1532-1533, 1545-1546, 1547-1550  рр.) при якому сталися міжусобні зіткнення. Він сам, користавшись ослабленням Ногайської Орди, за допомогою черкесів в 1532 році відняв престол у Касима ІІ. Проводив політику зміцнення ханства, але в 1533 році був повалений ханом Абдул-Рахманом (1533-1537, 1539-1545), якого на певний час виганяв хан Дервіш-Алі (1537-1539), а потім знову повернувся Ак-Кубек, якого вдруге вигнав хан Ямгурчі (1546-1547, 1550-1554). Вперше йому вдалося протриматися лише рік, а вдруге від правив більше чотирьох років, поки не повернувся Дервіш-Алі. Останньому таки довелося стати останнім правителем Хаджі-Тарахана. Причини падіння ханства були простими – маючи й так слабке військо, його, підбурені Москвою правителі, розпочали ще й міжусобиці, тривалістю в двадцять років, які розривали зсередини перед приходом небезпечного ворога.

Перший набіг московитів на Хаджі-Тархан (1554)

До моменту приходу на Нижню Волгу московитів ханство фактично розвалилася зсередини. Години його були полічені. Влада ханів була вже недієздатною. У всякому разі, такого опору, як в Казані, Москва не зустріла. Навесні 1554 року, швидше за все, в квітні-травні, коли скресла крига на річках, ставленик Москви хан Дервіш-Алі відправився на суднах вниз по Волзі з 30-тисячним військом під командуванням князя Юрія Шемякіна-Пронского, який стояв на чолі полку зі своїм другом Михайлом Головіним. З ними також йшли в похід загін вятчан князя Олександра В'яземського і козаки під керівництвом Данила Чулкова. Сили московської раті були приблизно рівні 35-40 тисячам осіб. Одночасно з початком походу, в березні 1554 року, цар Іван Васильович відправив свого посла Никуля Бровціна до Ногайської Орди для узгодження спільних дій, так як ногаї взяли на себе зобов'язання також виступити в похід проти Хаджі-Тархана, але цього так і не сталося. Коли москвичі підійшли до Переволоці - кордонів ханства, ніяка допомога їх там не чекала, так як ногайці затіяли в себе міжусобний конфлікт і не прийшли.

В результаті 29 червня 1554 року московські війська на судах підійшли до району Переволоки. Рать запізнилася: в цей район намічено було вийти 1 червня. Уперед були послані князь Олександр Вяземський і Данила Чюлков. Астраханський загін був розбитий, а його ватажок узятий в полон. Спіймані повідомили, що хан Ямгурчі знаходиться нижче міста в 5 верстах, а всі люди «сидять по островах за своїми улусами». Воєводи залишили великі судна і спустилися нижче на малих. Друга частина раті на чолі з князем Шемякіним-Пронським вирушила до міста, до якого вони вийшли 1 липня і виявили зовсім небагато людей в ньому. Татари намагалися врятуватися втечею з міста, коли кораблі москвичів пристали до берега і люди вийшли з суден, тому Астрахань дуже легко і успішно була взята без бою, що сталося 2 липня 1554 року. Загін В'яземського прибув там до 2 липня, проте хана Ямгурчі він там не знайшов. Дізнавшись про взяття міста, хан втік до моря. В Хаджі-Тархані московити посадили свого ставленика Дервіш-Алі. З Дервіш-ханом залишаються князь Барятинський і Петро Тургенєв з невеликим гарнізоном. Інші ж, розділившись, починають пошуки хана Ямгурчі. Однак пошуки були невдалі, оскільки він втік до Тюмені. Зате москвичі зловили всіх дружин Ямгурчі. Після того, як вони повернулися в Хаджі-Тархан, до воєвод «приїхав Кара-Іклеш-хан і почав бити чолом від князів від уланів і від мурз і від усіх людей, щоб їх цар помилував. Таким чином було досягнуто згоди. Татари почали повертатися в обкрадене місто і давати присягу хану Дервіш-Алі. Московські війська 29 липня 1554 року повернулися в Москву, залишивши в Хаджі-Тархані воєводу Петра Тургенєва, а з ним козаків зі отамани.

Неспокійне правління хана Дервіш-Алі (1554-1556)

Дервіш-Алі став останнім офіційним правителем ханства в 1554-1556 рр., але по суті він уже не був правителем як таким, бо не був самостійний у прийнятті рішень. Він опинився в складному становищі - між чотирьох вогнів, якщо можна так сказати. З одного боку - Москва, що посадила його на трон і відстоює свої інтереси, з другої - Крим зі своїми планами, з третьої - неспокійні сусіди-ногаї, а з четвертого – населення, котре його ненавиділо. Незважаючи на формальну незалежність Хаджі-Тархана, в Москві з цим вже не вважалися. Ще з 1554 року Іван IV вже іменує себе царем Астраханським, і це визнається на міжнародному рівні Сигізмундом-Августом, так як його посол у відповіді московській делегації називає царя Астраханським. А тим часом в Хаджі-Тархані все було не так вже й спокійно. Уже в 1555 році відбулися перші зіткнення людей Дервіш-Алі з московськими государевими людьми, і васальні відносини були порушені. Посли, що залишилися в місті, Тургенєв і Леонтій Мансуров не стали жити з ханом Дервіш-Алі в Хаджі-Тархані, а десь поруч поставили власну фортецю - «місто». Ця вже була так звана «московська Астрахань», котра представляла собою укріплений пагорб - очеретяні тини, засипані землею. Наявність двох Астраханей - явне свідчення двовладдя. Причому, москвичі тоді побудували не одне навіть, а два містечка – одне вище, а інше нижче Хажді-Тархана. Уже навесні 1555 року на Астрахань несподівано напав колишній її правитель хан Ямгурчі, але Дервіш-хан зупинив напад. Не дивно те, що таке сумнівне залежне становище Дервіш-Алі не дуже-то подобалось. Тому він не засмутився, коли з міста відбув московський намісник і тут же, очевидно, переметнувся на бік Криму. Але в дорозі Петро Тургенєв зустрівся із загоном посланих йому на допомогу стрілецького голови Григорія Кафтирева і козачого отамана Федора Павлова. Тому Тургенєв з новою раттю восени 1555 року повертається назад в Хаджі-Тархан і стикається з вельми неоднозначною ситуацією, коли Дервіш-хан клав на нього прибори й очікує прибуття з Криму підмоги від кримського хана. Але вже 1 березня 1556 року у Москву від ногайського хана Ісмаїла приходить звістка про те, що Дервіш-хан зрадив його і повстав. У підсумку цар Іван IV знову посилає на Хаджі-Тархан свої війська і починається другий похід.

Падіння Хаджі-Тархана (1556)

Другий похід московського війська почався в березні і закінчився 26 серпня 1556 року. Основною причиною його стала зрада хана Дервіш-Алі - московського ставленика, який переметнувся на бік Криму. Як тільки звістка про це прийшла в Москву, навесні було відправлено військо для підкорення і остаточного приєднання до Московської держави Хаджі-Тархана. Загальна чисельність військ другого походу була не великою, оскільки в хана і так не було власного війська, сильнішого за московське. В похід рушило московське військо, яке було розділене на кілька загонів. Першим Астрахані досяг загін Ляпунова-Філімонова. Вже в серпні він надсилає в Москву двох кримських мурз Коураті-Шяйдяка і його брата. Загін Ляпунова напав на Хаджі-Тархан і «побив багатьох людей і піймав багато в полон». Через цей напад татари покинули місто. Вони очікували, що на допомогу Дервіш-Алі кримський хан надіслав для оборони міста військо татар і триста яничарів з мушкетами та гарматами. Загін Івана Черемисинова прийшов в Хаджі-Тархан, а «місто порожнє, хан і люди вибігли». Хана Дервіш-Алі знайшов загін раті Федора Писемського та Тимофія Тетеріна, вони «прийшли вночі на хана і побили в улусах у нього багато людей», вранці цей загін відходив до моря, але його наздогнало військо Дервіш-Алі, вони знову билися, і московити були змушені відійти. Далі, за літописом, Дервіш-Алі «побіг в Азов, а оттоле до Мекі». Втім, йому не залишалося нічого іншого - влада і довіра були втрачені. А жителі восени і взимку поверталися в місто і присягали тепер уже московському царю, причому вони згодні були навіть платити знову данину, а це 40 000 алтин і 3000 осетрів в сажень щорічно за договором 1554 року. Хаджі-Тархан і все ханство було приєднано до Московської держави 26 серпня 1556 року без всякого мирного чи іншого договору, який мав би завершити війну (похід). В результаті була навіть збережена в найменшій мірі астраханська автономія. Посаджений московський воєвода, введена московська адміністрація й так, з часом, підпорядкували місто царю.