Коротка історія Великої Орди (1460-1502)

Боротьба хана Ахмата за відновлення Золотої Орди (1460-1481)

Ахмат-хан був сином хана Кичі-Мухаммеда. Також йому довелося  стати останнім ординським правителем, в політичній залежності від якого ще перебували московські князі. Ахмат проводив політику, спрямовану на консолідацію татарських держав, прагнучи затвердити своє верховенство на території колишньої Золотої Орди, досягнувши в цьому значних успіхів. Велику роль в його адміністрації грав беклербек Тимур з роду мангитів (онук Едигея). Останні монети батька Ахмата Кичі-Мухаммеда, датовані 1459 роком. Уже в 1460 році руські літописи повідомляють про похід Ахмата на Рязань, при цьому його називають ханом. Також, побутує думка, що спершу він розділив владу зі старшим братом Махмудом, і, визнаючи навіть його старшинство, володів великою самостійністю. Махмут правив у південно-руських степах, стикаючись з Кримським ханством, з головною ставкою в Хаджі-Тархані, на підставі чого деякі джерела називають його засновником Астраханського ханства. Ахмат отримав середнє Поволжя, можливо з Сараєм. Махмуд знаходився в конфлікті з Кримським ханством, а Ахмат, не маючи в цей період безпосереднього контакту і конфліктів з Кримом, звернувся до східної політики. Східні землі, що колись належали Золотій Орді, були вже самостійними. Головною метою східної політики Ахмата було відновлення влади над багатим Хорезмом. Він претендував на цю провінцію не тільки як на колишнє володіння Золотої орди, захоплене Тимуридами в 1412 році. Досить імовірно, що це місто було приданим однією з його дружин Баді-ал-Джамал, сестри нащадка Тимура хана Хусайна Байкарі, який пізніше став правителем Хорасана. Тут інтереси хана Ахмата стикалися з інтересами представника роду Шибанідів, могутнього узбецького хана Абу-л-Хайра, який також претендував на цю землю. Ахмед не наважився на конфлікт з цим правителем і дочекався його смерті в 1468 році. Абу-л-Хайр був жорстким і твердим володарем, що викликало негативне ставлення до його нащадків, як з боку незалежних сусідів, так і власне узбецької знаті. Після його смерті представники знаті привели до влади похилого віку Ядгар-хана з іншої гілки Шибанідів. Ахмат уклав з ним союз. Ядгар-хан в 1469 році помер і до влади прийшов син Абу-л-Хайра Шайх-Хайдар - проти нього склалася потужна ординська опозиція, до якої увійшли султани Джанібек Гірей, правнуки Урус-хана, ногайські мурзи Муса і Ямгурчі, син Ядгар-хана Бурек-султан, сибірський хан Ібак. У 1470-1471 роках Шайх-Хайдар втратив більшість своїх володінь. У 1471 році в Східному Дешті з'явився зі своїми військами Ахмат, який претендував на місто Хорезм. Незабаром Шайх-Хайдар був захоплений зненацька Ібаком і убитий. Хан Ахмат після цього уклав мир з противниками Шайх-Хайдара, отримав в дружини сестру Муси і Ямгурчі і, мабуть, домігся того, що вони обіцяли не заважати йому в оволодінні Хорезмом. Однак в цей час помер його старший брат Махмуд і Ахмат поспішив в Поволжя, щоб не дати виникнути політичній смуті. Прибувши в Поволжі, він дізнався, що внуки Абу-л-Хайра, Мухаммед Шейбані та Махмуд-султан, які були реальними претендентами на владу в Узбецькому ханстві, сховалися в місті Астрахані у племінника Ахмата Касима. Ахмат зробив військовий похід на Астрахань, в якому взяли участь Ібак і ногайський бей Аббас, дядько Муси і Ямгурчі. Однак племінник Ахмата висловив покірність, хоча і дозволив вчасно зникнути онукам Абу-л-Хайра. Домігшись вираження покірності від Касима, Ахмат розпустив військо, вважаючи, що внуки Абу-л-Хайра не становлять небезпеки. Однак Мухаммед Шейбані зумів зібрати прихильників і в 1472 раптово напав на табір хана Ібака, убивши його сина і брата, а потім атакував ставку Ахмата. Ахмат в цей час здійснював набіг на Русь, тож змушений був терміново перервати похід і повернутися в Поволжі. Після цього Ахмат активної політики на сході не проводив, успадкувавши від брата проблеми на Заході.

Боротьба з незалежністю Кримського ханства

Хан Ахмат успадкував у свого старшого брата проблему боротьби з незалежністю Криму, яка була одним з основних завдань історії Великої Орди і в підсумку привела до загибелі Великої Орди. У 1476 році хан Ахмат зважився втрутитися в кримські справи. У 1475 році кримський хан Менглі-Гірей був повалений своїми братами Нур-Девлетом і Хайдаром. Менглі-Гірей шукав притулку в Кафі (Феодосії), яка до цього часу вже була захоплена турками. В 1476 році Хаджіко, молодший брат Емінека, беклярбека Нур-Девлета, що не порозумівся зі своїм братом, закликав Ахмата в Крим і той скориставшись ситуацією, посадив на кримський престол свого племінника, сина старшого брата, Джанібека, при якому бунтар Хаджіко став беклярбеком. Закріпившись у Криму та Північному Причорномор'ї, хан Ахмат міг вважати відновленим колишню могутність Золотої Орди. Він направив Мехмеду II за формою дружнє послання, яке однак назвав ярликом, тобто посланням від вищого государя до нижчого. Разом з тим Джанібек вступив у відносини з московським князем, бажаючи заручитися притулком на випадок втрати влади. Навесні 1477 року Джанібек був змушений поступитися престолом Нур-Девлету, можливо при схваленні Ахмата. У сафарі травні-червні 1477 року Ахмет звертається до султана вже не так зарозуміло, він шукає союзу з ним. Однак в кінці 1478 року Менглі-Гірей повернув трон за допомогою Мехмеда ІІ, визнавши себе його васалом. Після цього турецький султан підтримував з Ахматом формально лише дружні відносини, але не мав у цих відносинах помітної зацікавленості.

Війна з московським князем Іваном ІІІ

Уже в 1460 році, в перший рік правління хана Ахмата, руські літописи повідомляють про його похід на місто Переяславль-Рязанський. У відносинах з Руссю Ахмат прагнув відновити реальну залежність, проте не мав для цього достатніх сил. У 1468 році татари Великої Орди зробили набіг на Рязанське князівство і область річки Беспута на правобережжі Оки. У 1471 році загін вятчан (в той час ще не залежних від Москви), спустившись по Камі й Волзі, розорив Сарай. У тому ж році хан прийняв пропозицію польсько-литовського короля Казимира IV укласти союз проти великого князя московського Івана III, який припинив виплату данини в Орду. У липні 1472 року хан здійснив невдалий похід на Москву, в ході якого зміг лише спалити місто Олексин (29 липня) на правобережжі Оки. Змушений був відступити, не вступивши в бій з московським військом (1 серпня), так як отримав звістки про напад на його власні улуси невеликого загону узбецького правителя Мухаммеда Шейбані. Велику дипломатичну активність щодо Ахмата проявляла Венеція. Основною метою цієї політики венеціанців був пошук потужного союзника, який допоміг би зупинити просування турецького султана Мехмеда II. У 1470 році сенат заслухав доповідь авантюриста Джованні-Баттіста делла Вольпе (Іван Фрязіно в російських літописах), який доносив про можливість хана Ахмата виставити 200000 воїнів. У 1471 році сенат послав до хана Ахмата Джованні Баттіста Тревізано з пропозиціями антитурецкого союзу, але посол був на три роки затриманий в Москві й прибув до Ахмата тільки в 1474 році. За цей час делла Вольпе зробив ще одну поїздку до хана і в 1472 році доповідав про готовність хана почати бойові дії проти турків, вже через Угорщину, за умови щорічної виплати 10000 дукатів і одноразової виплати 6000 дукатів. Сенат скептично поставився до цієї доповіді. Однак в 1476 році в Венецію повернувся Тревізано з двома послами від хана Ахмата і сенат прийняв пропозицію почати війну з Туреччиною через Дунай і знову послав Тревізано з 2000 дукатів. Разом з тим проти цього заходу рішуче виступив Казимир IV, який, мабуть, був проти дій Ахмата через його території в Північному Причорномор'ї. У 1477 році сенат відкликав Тревізано, який встиг доїхати лише до Польщі. У хана Ахмата були серйозні підстави турбуватися з приводу посилення Османської імперії, так як турки захопили в Криму князівство Феодоро і генуезькі володіння, які раніше були в залежності від Золотої Орди, а незалежність від Орди Кримського ханства трималася на турецькій підтримці. У наступні роки, незважаючи на регулярний обмін посольствами, хан не зміг домогтися відновлення виплати данини від Москви і перешкодити складанню антиординського московсько-кримського союзу між Іваном III і Менглі-Гіреєм (1474 році). У 1476 році, після захоплення Криму, хан направив до Івана III посла Бучука. Він вимагав відновлення данини та навіть безуспішно зажадав від Івана III особисто з'явитися в Орду. Для Івана III ситуація складалася несприятливо, тому він висловив дружнє ставлення і, може бути, навіть виплатив данину. Однак 1479 року ситуація змінилася, Іван III зміг підкорити Новгород, а хан Ахмат втратив Крим, тому чергове посольство хана Ахмата було прийнято вороже і Іван III демонстративно розірвав надіслану грамоту хана. Восени 1480, заручившись підтримкою Казимира, Ахмат зробив великомасштабний похід на Москву, що вилився в так зване Стояння на річці Угрі (8 жовтня - 11 листопада), яке закінчилося відступом хана без генеральної битви. Ахмат не отримав від Казимира обіцяної допомоги, ймовірно через напад союзного Івану III Менглі Гірея на польсько-литовські землі. Повертаючись від Угри, Ахмат розграбував верхньоокські володіння Литви, які втім вже перейшли на бік Москви. Повернувшись в степ, Ахмат розпустив військо і відпустив навіть свого беклярбека, однак незабаром в своїй ставці він потрапив під раптовий напад ногайської й сибірської кінноти колишніх союзників по боротьбі з узбецькими ханами. Таку зміну відносин можна пояснити лише проведеною Ахматом досить успішною політикою консолідації сил на землях колишньої Золотої Орди. Ймовірно, також мала місце домовленість Московського князівства з Тюменським ханством. Хан Ахмат був убитий в своїй кочовій ставці в гирлі Сіверського Донця тюменським ханом Ібаком і ногайскими мурзами Мусою і Ямгурчі. Після загибелі Ахмат-хана активну боротьбу за відродження Золотої орди продовжили його сини Муртаза, Саїд-Ахмад II і Шейх-Ахмед, які часом конкурували один з одним. Інші сини Ахмата зазвичай залишалися в фарватері політики братів.

Шейх-Ахмед (1481-1502) – останній хан Великої Орди

Після загибелі батька першим зумів зайняти ханський престол і найдовше боровся за владу Шейх-Ахмед.  Причина його піднесення мабуть в тому, що після вбивства Ахмата його беклярбек Тимур зумів знайти в степу старших дітей хана Муртаза і Саїд-Ахмада і зник з ними в Криму. Кримський хан Менглі I Гірей охоче прийняв втікачів, але ставився до них скоріше як до почесних бранців, ніж до своїх гостей або союзників. Сибірський хан Ібак і ногайські мурзи Муса і Ямгучі, які вбили Ахмата в результаті раптового набігу, навіть не намагалися захопити владу в Сараї. Вони не мали достатньої підтримки серед ординської знаті. Утворився вакуум влади. В результаті нього ханом було проголошено єдиного реального і легітимного претендента Шейх-Ахмеда, що сталося в 1481 році. Його старші брати в 1485 році спробували втекти з Криму, Менглі-Гірею вдалося захопити Муртаза, але Саїд-Ахмату разом з Тимуром таки вдалося втекти в Дешт-і-Кипчак. Там він був також проголошений ханом Великої Орди, але до конфронтації між братами справа не дійшла. У тому ж або в наступному році Саїд-Ахмат і Тимур раптово напали на Менглі-Гірея, коли він розпустив основне військо. Їм вдалося звільнити Муртаза, але облога столиці Криму, яку обороняв Менглі-Гірей виявилася безрезультатною. Брати розорили Ескі-Кирим і намагалися захопити турецьку Кафу. Не добившись особливих успіхів, при відступі з Криму вони були атаковані Менглі-Гіреєм, який вже встиг мобілізувати сили і відбив у братів всіх бранців. Незважаючи на відступ з Криму, обидва брати відчували себе переможцями, і Муртаз проголосив себе ханом. В цей час в степу було вже три хана, але до зіткнення справа не доходила. У 1486 році Муртаз зробив спробу позбавити престолу Менглі-Гірея за допомогою його старшого брата Нур-Девлета, який в цей час перебував у Москві чи в почесному полоні, чи то на службі у князя Івана III і в цьому році був посаджений касимовським ханом. Муртаз направив листи Нур-Девлету й Івану з послом Шах-Баглулом, але Іван перехопив обидва листи і не бажаючи розривати відносин з вірним союзником Менглі-Гіреєм, відправив теж листа йому. Після цього з метою запобігання ворожим діям на південних кордонах, князь Іван III висунув своє військо під командуванням того ж Нур-Девлета. Неуспіх цієї авантюри сильно підірвав авторитет Муртаза. Його брат Саїд-Ахмат все більш зближується з Шейх-Ахмедом. У 1490 році Шейх-Ахмед і Саїд-Ахмат роблять спробу захоплення Криму. Вони присипляють пильність Менглі-Гірея переговорами, а потім раптово нападають на Крим зі своїм союзником Астраханським ханом Абд ал-Керімом. Вони розоряють північні землі Криму, після чого відступають на нижнє Дніпро. Менглі-Гірей швидко відмобілізував свої сили, отримав 2000 яничар від турецького султана Баязида II, а Іван III пустив на південь військо під командуванням казанського хана Мухаммед-Аміна і нового касимовського хана Сатилгана, сина хана Нур-Девлета. Брати терміново відступили.

Баязид II, мабуть, мав намір відправити проти ординців війська, щоб покарати їх за напад на його вірного васала. Тоді хан Муртаз послав йому послання, в якому говорив, що до Криму він не ходив, що в усьому винен Саїд-хан і що той кається у своєму вчинку. Заспокоєний мирними запевненнями, Баязид не став починати каральної операції. Однак авторитет Шейх-Ахмада знизився. Астраханський хан Абд-ал Керім напав на ногайські кочовища з метою грабежу. В результаті цього відносини Шейха-Ахмада з Мангитськім юртом різко погіршилися. Коаліція ногайських беїв Муси, Ямгурчі та сибірського хана Ібака, які свого часу вбили хана Ахмата, знову ставила за мету повалити його дітей і привести до влади Ібака. Хану Ібаку з його сином Мамуком вдалося на якийсь час захопити владу в Поволжі. Він навіть намагався вступити в переговори з Іваном III, пропонував йому союз і просив відпустити Ільхама, колишнього Казанського хана. Але Іван отримав послання тільки в листопаді 1493 року, коли ногайці  та Ібак вже покинули Поволжя. Справа в тому, що Менглі-Гірей, всупереч обіцянкам, не надіслав на допомогу війська і діти Ахмата в союзі з астраханцями витіснили ногайців. Шейх-Ахмат для поліпшення відносин з ногайцями в 1493 році поспішив одружитися з донькою бея Муси, що викликало негативну реакцію ординської знаті, яка повалила його і поставила ханом Муртаза. При цьому його співправитель Саїд-хан і беклярбек Хаджіко залишилися на своїх місцях. Однак уже в червні 1494 року Шейх-Ахмат повернув владу, а Муртаз і беклярбек Хаджіко зникли на Тереку у черкесів. Новим беклярбеком був призначений Таваккул, син Тимура, колишнього беклярбека ще у хана Ахмата. Саїд-хан залишався співправителем, але після цього в політиці активної участі не брав.

Хан Шейх-Ахмед в 1496 році в пошуках союзників звернувся вже до литовського князя Олександра Ягеллончика. Той спершу погодився на союз, пропонуючи, в свою чергу, замінити на кримському престолі Менглі-Гірея, його братом Уз-Тимуром, який був у литовців. Але посольство Олександра перехопили кримці. Менглі Гірей відіслав листа Олександра до Москви. Контакти довелося припинити. У 1497 році Шейх-Ахмед відправив як посла свого брата Хаджі-Ахмата. На цей раз Олександр ухилився від відповіді, так як вів переговори з Менглі-Гіреєм. У 1498 році направляється нове посольство, але Олександр навіть не прийняв послів, так як він вів переговори з послами Муртаза, який просив притулку в Литві. У 1498 році черкеси знов напали на володіння хана, завдавши серйозної шкоди. Це було відповіддю на всі його спроби переселитися в Прикубання. У 1500 році сильна посуха і нестатку кормів в Поволжі змушує Шейх-Ахмеда шукати більш родючі землі. Він відкочовує в Придніпров'я, але Менглі-Гірей уже зміцнив ці землі фортецями, забезпеченими турецької артилерією. Хан Шейх-Ахмед намагається вирішити питання миром, вступає в переговори з Менглі-Гіреєм, турецьким намісником в Кафі шах-заде Мухаммадом, нарешті з самим султаном Баязидом II, але турки відсилають його до Менглі-Гірея, а від нього він, природно, отримує відмову. В цей час його люди, яких підганяли голодом, масово переходять на службу до кримського хана. Взимку 1500-1501 років Шейх-Ахмед готує напад на Крим, він закликає своїх братів Саїд-хана і навіть Муртаза, а також старого союзника астраханського хана Абд ал-Керима. Князь Олександр надав йому фінансову допомогу, надіславши 30000 червінців. Однак до Шейх-Ахмеду приєднався тільки Саїд-хан. Брати зустрілися біля впадання в Дон річки Сосна. Менглі-Гірей зі своїми військами вже чекав їх. Брати встали укріпленим табором, але між ними сталася сварка, в результаті якої Саїд-хан і ще один брат Бахадур-султан покинули табір. З Шейх-Ахмедом залишилися брати Хаджі-Ахмад (калга-спадкоємець) і Джанай, а також беклярбек Таваккул. Причина сварки безглузда, але характерна для відображення моралі. Люди Шейх-Ахмеда викрали з табору Саїд-хана двох багатих торговців, мабуть для викупу. Коли Саїд-хан направив до брата гінця з вимогою звільнити людей, той наказав стратити гінця.

Хоча сили Шейх-Ахмеда скоротилися, він ще зміг залучити на свою сторону ногайців, запросивши їх пограбувати Крим. Менглі-Гірей просив у Івана III надіслати 10 000 воїнів з гарматами і пищалями, але той ухилився. В результаті хан Менглі-Гірей відступив до Криму, залишивши пасовища Придніпров'я ординцям, чого і домагався Шейх-Ахмед. Шейх-Ахмед, щоб поправити матеріальне становище своїх підданих вчинив напад на Рильськ і Новгород-Сіверський, не дивлячись вже на те, що це були міста литовських союзників. Після цього він став вимагати у Олександра передачі йому Києва, маючи намір посадити там князів Глинських, як нащадків Мамая. Переговори затяглися, і було втрачено дорогоцінний час. Іван, дізнавшись про напад на Литву, запропонував хану союз. Пізніше хан представляв це як визнання Іваном ІІІ свого «холопства». Здавалося, відроджується велич ординської держави. Однак у 1501-1502 роках тривала посуха, а взимку були сильні морози. Піддані переходили до Криму вже цілими родами. Султан Османів Баязид запропонував хану відкочувати на Південний Буг, але турецький посол був схоплений і вбитий підданими хана. Це викликало гнів Стамбула. У травні 1502 року Менглі-Гірей виступив з Криму проти Орди. Шейх-Ахмед в цей час будував укріплення на Сулі. Його піддані масово переходили на бік кримчаків. Менглі-Гірей розгромив Шейх-Ахмеда і пройшов з ордою всіма його землями, завершивши похід символічним спаленням Сарая. З цього моменту кримські хани називали себе володарями Великого улусу. Шейх-Ахмед з загоном в 300 чоловік спочатку сховався в Астрахані, але мабуть, не порозумівшись з ханом покинув місто і зупинився біля нього. У 1503 році він просив Івана допомогти йому захопити Астрахань в обмін на відмову від союзу з Литвою. І в червні 1503 року направив посольство в Вільно з дарами і пропозицією союзу. Від Івана відповіді на посольство не було. Шейх-Ахмед відновив союз з ногаями, якими після смерті Муси правив його брат Ямгурчі. Шейх-Ахмед особисто з'явився до ногайського бея і отримав у нього війська під командуванням свого шурина, сина Муси Султан-Ахмета, з якими став осаджувати Астрахань. Астрахань обороняв крім Абд ал-Керіма рідний брат Бахадур-Султан. Однак під тиском Івана III ногайці залишили хана, після чого його стан повністю став безвихідним. Хан Шейх-Ахмед втік на захід. У серпні 1504 року, досягнувши турецьких володінь, він писав султану з проханням надати притулок. Але султан запропонував йому покинути свої володіння.

В кінці 1504 хан опинився в Києві, де його заарештував воєвода Дмитро Путятич. Він відправив хана до Олександра, який до цього часу став і королем Польщі. У 1505 році польський сейм у Бресті судив хана за напад на литовські землі. Мабуть на суді він виправдався, так як при дворі Олександра він утримувався як почесний гість. Після смерті Олександра Ягеллончика, якого змінив Сигізмунд I, ставлення до бранця в цілому погіршився. Він зробив спробу втекти з Польщі. Його спіймали і тримали в місті Ковно, де в 1466 році помер Саїд-Ахмат-хан, онук Тохтамиша. Супутники Шейх-Ахмеда були продані в рабство і тільки частину їх викупили для служби в Литві й Польщі родичами. Сигізмунд в своєму посланні Гірею, писав про ці події, трактуючи їх, як знак дружби до кримського хана. Протягом багатьох років умови утримання хана неодноразово змінювалися, його запрошували до двору, то знову відправляли до камери. Ногайці неодноразово зверталися до Сигізмунда з проханням звільнити Шейх-Ахмета. Не дочекавшись його звільнення вони восени 1514 року проголосили ханом його калгу і молодшого брата Хаджіко. Сталося це на Тереку в присутності братів Хаджіко Муртаза, Музаффара і ногайської знаті. Акт цей був потрібен ногайскому бею Шейх-Мухаммеду, який призначався беклярбеком при хані Великої Орди, що істотно піднімало його статус. Однак в 1519 році Шейх-Мухаммад був розбитий казахами, а потім убитий астраханським ханом Джанібеком і Хаджіко позбувся міністра-покровителя. Сигізмунд використовував Шейх-Ахмеда для погроз кримському хану, що він випустить його. Такі погрози були в 1521, 1523 і 1524 році. Шейх-Ахмед був звільнений лише в 1527 році, в Києві його зустрічали прихильники. Звідти він прибув до Хаджітархана, де і розбив табір. Його звільнення викликало занепокоєння в Криму. В умовах напруженої боротьби за владу очікувалося, що хто-небудь з його конкурентів, захоче посилитися вступивши в союз з Шейх-Ахмедом. Дійсно, Іслам Гірай син Мухаммад Гірея пішов на такі контакти, але правитель Криму хан Саадет I Гірей пішов на поступки, призначивши Іслам Гірея калгу-султаном. Тому союз Шейх-Ахмеда з ким-небудь з кримської знаті не відбувся. Астраханське ханство стрясали міжусобиці. За деякими відомостями, Шейх-Ахмед на запрошення місцевої знаті займав астраханський престол в 1527-1528 роках. Мабуть його досить авторитетна постать дозволяла на якийсь час погасити внутрішній розбрат. У нього були стосунки з Василем III, про що відомо з листа до кримського хана, де Василь виправдовується тим, що зносини почалася з ініціативи Шейх-Ахмеда. У 1528 році Шейх-Ахмеда був убитий або помер.