Ханство кочових узбеків (1428-1468)

Держава кочових узбеків (1428-1468)

В результаті ослаблення Золотої Орди через внутрішні міжусобиці 1359-1380 рр., від неї відокремилося васальне східне крило Синю Орду або Улус Орди-Еджена, який мав васальний характер, з постійною власною армією та своїм ханським будинком в особі нащадків Орда-Еджена. Однак, зважаючи на нестабільність влади, хани Золотої Орди ще двічі захоплювали Улус Орди-Еджена - при Узбек-хані та Тохтамиші, чим підірвали економіку держави й вона розпалося на Ногайську Орду (1440 року) та Узбецьке ханство хана Абу-л-Хайра з первісною столицею в Чинги-Турі (1428 року). Останнім правителем об'єднаної держави Улус Орда-Еджена був посаджений Єдигеєм Барак-хан (загинув у 1428 році). Внутрішньополітичне становище Узбецького ханства, незважаючи на сорокаліття правління Абулхайра, було неміцним. Йому довелося вести завзяту і запеклу боротьбу з численними нащадками Джучі, які  також претендували на верховну владу в Узбецькому улусі. Уже в 1430 році, через два роки після того, як став ханом, він був змушений виступити в похід проти Шибаніда Махмуд-Ходжи-хана. Битва відбулася на березі Тоболу і закінчилася повною поразкою Махмуд-Ходжа-хана, він був схоплений і страчений за наказом Абулхайра. А дружину Махмуд-Ходжа-хана, Аганак-біке, яка за красою своєю «сперечалася з місяцем», Абу-л-Хайр-хан за монгольським звичаєм взяв собі за дружину. Так на березі річки Тоболу було покінчено з домаганнями Махмуд-Ходжа-хана, але крім нього з'явилися й інші претенденти Ахмад-хан і Махмуд-хан. Бій проти Ахмад-хана і Махмуд-хана стався в місцевості Ікрі-Тупа, і вони були розбиті та відступили. Перемога дала Абу-л-Хайр-хану можливість взяти місто Орда-Базар, «столицю Дешт-і-Кипчак». Потім хан заволодів Сарай-Бату.

Однак незабаром Махмуд-хану і Ахмад-хану вдалося повернути свої володіння. Перші перемоги над нащадками Джучі значно зміцнили владу і розширили сферу впливу Абулхайр-хана в степу. Однак степ не знайшов спокою. Багато нащадків Джучі, серед них Ібак-хан, Бурек-султан, нащадки Урус-хана - Джанібек і Кере-султани й інші, не хотіли коритися Абулхайр-хану. В 1446 році проти нього виступив Мустафа-хан. Ополчення Мустафа-хана було розбите, все майно, худоба, скарби стали надбанням воїнів Абу-л-Хайр-хана. В 1446 році хан захопив ряд міст на річці Сирдар'ї - Сигнак, Аркун, Созак, Аккурган, Узгенд. Сигнак став столицею ханства (до цього столицею була Тура, потім Орду-Базар). Однак всі ці перемоги й досягнення не запобігли жорстокій поразці Абу-л-Хайр-хана у війні з ойратами. Вирішальна битва військ Абулхайра і ойратів на чолі з Уз-Тимуром-тайші сталася в околицях Сигнака, в 1457 році. Бій тривав багато годин і закінчився поразкою Абулхайр-хана. Абу-л-Хайр-хан був змушений відступити та сховатися за стінами міста Сигнака. Ойрати пограбували та зруйнували міста Ташкент, Туркестан, Шахрух. Перед відходом Уз-Тимур-тайші уклав мир з Абу-л-Хайр-ханом. Історик хана не повідомляє нічого про умови миру, однак, судячи з даних інших джерел, вони були принизливі для Шибанідів.

У 1460 році, в період, коли Абу-л-Хайр-хан був ослаблений поразкою від ойратів, незадоволені жорсткою політикою Абу-л-хайр-хана Чингізиди Джанібек і Керей зі своїми підданими відкочували на схід в Семиріччя, в Могулістан, де створили свою державу Казахське ханство. Племена, які пішли з ними, стали називати себе узбек-козаками («вільні узбеки», з тюркського «козак» означає вільне володіння). Пізніше згадуються лише «козак» і «казактар». Абулхайр вирішив покарати султанів Джанібека і Керея, які, не бажаючи підкорятися йому, переселилися в Могульське ханство. З цією метою в 1468 році він відправився в похід, але поблизу сучасної Алмати помер.

Розпад держави кочових узбеків

Після смерті Абулхайр-хана держава розпалася. Основними причинами розпаду були чвари, усобиці за розділ території, опір експлуатації рядових кочівників, що виражалося в переселенні маси людей на інші території. Після смерті Абулхайр-хана, за нею послідував розпад держави кочових узбеків. Ногайська Орда вже проводила самостійну політику і значно розширила свої володіння за рахунок Сибірського (Тюменського) ханства. Наступна, після смерті Абу-л-Хайр-хана політична криза в Узбецькому улусі загострилася: почалися звичайні при таких умовах чвари претендентів на ханський престол. Владу успадкував його син від дружини з племені кунграт - Шайх-Хайдар-хан. Джанібек і Керей повернулися в Центральний Казахстан і в союзі з іншими султанами почали війну за владу проти синів Абу-л-Хайра. Шайх-Хайдар-хан зазнав поразки і загинув. Сини і внуки Абу-л-Хайра, на чолі з онуком Шейбані-ханом, з частиною племен східного «Дешт-і Кипчак», виганяють і йдуть спочатку в Астрахань, пізніше на початку XVI століття вторгаються в Середню Азію на територію Мавераннахра, підпорядковують місцевий осілий народ, виганяють Тимуридів і приносять туди свою політичну назву «узбек». Пізніше, під час розпаду улусу Чагатая, і розширенні Казахського ханства, на сході разом із західними територіями улусу Чагатая до складу Казахського ханства увійдуть тюрко-монгольські племена улусу Чагатая. З захопленням ханами Казахського ханства Узбецького улусу та смерті Абу-л-Хайра влада Шибанідів на території Східного "Дешт-і-Кипчак" припинилася, до влади прийшли Урусіди, спочатку Бурундук, син хана Керея (правив 1480-1511 рр.), а потім Касим-хан (правив 1511-1521 рр.), син Джанібек-хана. Частина кочових племен в сукупності іменованих "узбеками" (груп з племен кипчаків, карлуків, уйгурів, кунграт і ін.) пішли на початку XVI ст. в Мавераннахр. Частина племен, що залишилася, відійшла під владу гілки казахських ханів Чингізидів.