Агонія та розпад Золотої Орди (1395-1459)

Боротьба нащадків Тохтамиша проти Едигея (1395-1420)

Після втечі Тохтамиша, новим ханом Золотої хан Золотої Орди став Тимур-Кутлуг (1395-1399), син Тимур-Маліка, онук Урус-хана. Допоміг йому зійти на престол беклярбек Едигей. Розбитий Тохтамиш, не втрачаючи надії на відновлення своєї влади, уклав союз з князем Литви Вітовтом. У 1399 році відбулася битва на річці Ворсклі, в якій війська хана Тимур-Кутлуга під командуванням Едигея розгромили об'єднані війська Вітовта і Тохтамиша. Війська Тимура-Кутлуга розорили наддніпрянські землі і взяли в облогу Київ, але взявши величезний викуп (3000 литовських гривень), відступили. Хан Тохтамиш, втік до Сибіру, ​​де у нього було ще чимало прихильників, захопив владу в Тюменському юрті (1399), але його переможець, хан Тимур-Кутлуг, недовго спочивав на лаврах після своєї перемоги. Молодий хан став проявляти прагнення до самостійного керування державою. Стурбований такими його політичними амбіціями, темник Едигей організував переворот, вбив Тимур-Кутлуга і звів на ханський трон його молодшого брата Шадибека (1399-1407). Останній не втручався в справи ханства, віддаючись розвагам і задоволенню. Завдяки цьому фактично всю владу в державі захопив темник Едигей, який встановив свої порядки в Золотій Орді. Незадоволений обстановкою, що склалася, Шадибек почав боротьбу проти Едигея, в якій переміг останній. Шадибек втік до Дербента, знайшовши притулок у еміра Шейха Ібрахіма. На прохання послів Едигея видати Шадибека Шейх Ібрахім відповів відмовою. Перебуваючи в Дербенті, Шадибека продовжував вважати себе законним правителем Золотої Орди, про що свідчать випущені ним на Кавказі монети.

Новий хан Пулад (1407-1410 рр.) був сином хана Шадибека. На золотоординський престол його звів той же емір Едигей. Будучи правителем ослабленої держави, що розпадається, він прагнув до відновлення престижу і впливу Орди на міжнародній арені. Цьому активно сприяла політика темника Едигея. Пулад вимагав від руських князів, щоб вони приїжджали в Орду для отримання ярликів на велике княжіння і вирішення спорів між собою, а також платили данину. 1407 року Пулад вирішив суперечку тверського князювання між Іваном Михайловичем Тверським і Юрієм Всеволодовичем Тверським на користь Івана Михайловича. У 1408 року він воював з Литвою. У 1409 році Едигей зробив великий похід на Русь. У той час, коли темник був уже під стінами Москви, готуючись до облоги, Пулад відкликав його з огляду на появу в Орді нового претендента на престол. У 1409 році хан Пулад відправив посольство до Шахруха в Герат. Метою цього посольства було привітання Тимурида Шахруха, який утвердився в Самарканді й посадив сина Улугбека намісником в Мавераннахрі, й встановлення мирних відносин між державами. У 1409-1410 роках до двору Пулада прибуло посольство єгипетського султана ал-Меліка ан-Насир Фараджа. Пулад помер в 1410 році.

Замінив покійного Пулада, з дозволу Едигея, Тимур-хан (1410-1412). Він був сином Тимур-Кутлуг-хана, а також був одружений на дочці Едигея. Незадоволений тиском на себе Едигея, Тимур зумів підняти на боротьбу з темником ординську кочову знать, що відображено в багатьох джерелах, зокрема, в Никонівському літописі. В цей же час в Золоту Орду в 1411 році вторглися війська сина Тохтамиша Джелал ад-Діна. Едигей, не маючи сил для протистояння Тимур-хану, втік у Хорезм. Тимур-хан наздогнав і розгромив війська Едигея в 10 кілометрах від Хорезма, однак Едигей із залишками військ втік до Хорезм, де його протягом півроку тримали в облозі війська Тимур-хана. В цей же час владу в Золотій Орді за відсутності Тимур-хана захопив Джелал ад-Дін. Тимур-хан був убитий своїм же воєначальником, який потім втік до війська Джелал ад-Діна, вибравши сильнішу сторону.

Звідки взявся новий хан Джалал ад-Дін (1412-1413)? Після фактичного захоплення влади в Орді темником Едигеєм сини хана Тохтамиша знайшли притулок в Москві при дворі великого князя Василя Дмитровича. У їх числі був і ханич Джелал ад-Дін. Після спустошливого ​​набігу Едигея на руські землі Василь I став готуватися до відсічі, бажаючи використати синами Тохтамиша, і в першу чергу Джелал ад-Діном, як інструментом для боротьби з Едигеєм і правителем Золотої Орди Пулад-ханом. Вимоги Едигея видати йому синів Тохтамиша великий князь ігнорував. Незабаром Джелал ад-Дін з братами й своїм кінним загоном виїхав у пошуках підтримки в Литву до великого князя Вітовта, який надав йому всіляку підтримку. Вітовт оселив Джелал ад-Діна з іншими ханичами в місті Троках. Джелал ад-Дін взяв участь у знаменитій Грюнвальдській битві на боці польського короля Ягайла і литовського князя Вітовта. В цей час, в Орді помер Пулад-хан, і на престол зійшов Тимур-хан (син Темір-Кутлуг-хана). Однак посаджений Едигеєм хан незабаром зумів підняти ординську кочову знать на боротьбу проти всесильного темника. На самому початку цієї боротьби в 1411 році Джелал ад-Дін вторгся в Золоту Орду з братами і розграбував ординські улуси. Не здатний протистояти силам Тимур-хана, Едигей втік у Хорезм, де його протягом півроку тримали в облозі війська хана. У цих умовах Джелал ад-Дін, користуючись відсутністю хана, захопив владу в Золотій Орді. У 1412 році воєначальник Тимур-хана Газан зрадив свого хана і, убивши його, перейшов на бік Джелал ад-Діна. Бажаючи покінчити з Едигеєм, Джелал ад-Дін послав свого воєначальника Каджулая-бахатура остаточно розбити війська темника. Незважаючи на перевагу сил, Каджулай був розбитий за допомогою військової хитрості, з блиском здійсненої Едигеєм. Каджулай був убитий, а переможець-Едигей повернувся в Хорезм. Недовго правив і сам Джелал ад-Дін, за літописними свідченнями, оскільки був убитий в бою своїм братом Керім-Бердою.

Хан Керім-Берда (1413-1414) був сином Тохтамиша і братом Джелал ад-Діна. У 1412 році він, за даними літописних джерел, вбив брата і захопив владу в Золотій Орді. Влада Керім-Бердея була неміцною, тому відразу ж після цього хан вступив в конфлікт зі своїм братом Кепек-ханом, який також претендував на сарайский престол. Як і Кепек-хан, Керім-Берда ворогував з Едигеєм, що продовжував і надалі відігравати значну роль в золотоординських справах. Кепек-хан (1414) в боротьбу за престол вступив при дуже сильній підтримці литовського князя Вітовта, як альтернатива хану Керім-Берді, який був ставлеником московського князя. На короткий час він зайняв трон в Сараї, але незабаром був змушений відступити під натиском Едигея, який в той момент виступав вже як беклярбек Чокре-оглана. Вони разом виступили в похід і скинули Кепек-хана.

Згідно з записками очевидця подій Йоганна Шільтбергера, ще з 1405 року Чокре-хан (1414-1416) знаходився при внуку Тамерлана, правителю Багдада Абу-Бекіру. Туди ханичу надійшла пропозиція від темника Едигея «повернутися на батьківщину для заняття престолу». Разом з 600 вершниками Чокре перебрався через Грузію, Лахіджан, Ширван, Шабран, Дербент, Джулат і прибув до беклярбека, на стороні якого взяв участь в поході в «країну Сибір». Джерело повідомляє, що темник Едигей і Чокре підкорили Сибір. Відомо, що противник Едигея Тохтамиш загинув в 1406 році саме в Сибіру, ​​в околицях Чинги-Тури. Історики в зв'язку з цим припускають, що 1407 року Чокре змінив Тохтамиша на місці правителя. Втім, за твердженням Шільтбергера, після завоювання Сибіру темник Едигей і Чокре вирушили на завоювання Волзької Булгарії, а після перемоги «повернулися додому». Історики ототожнюють Чокре з згадуваним в джерелах Чингіз-огланам. 1410 року Чингіз-оглан підтримав повстання Шейх Нуруддіна проти правителя імперії Тимуридів Шахруха, а через 2 роки був уже посередником в мирних переговорах між Шейхом Нуруддіном і сином Шахруха, еміром Мавераннахра Улугбеком. У 1412 році Чингіз-оглан допоміг Едигею зняти облогу Хорезма, блокованого все тим же Шахрухом; про похід Чакіра-оглана на Хорезм згадує і «Анонім Іскандера». Нарешті, в 1414 році, в союзі з Едигеєм Чокре змінив на посту хана Золотої Орди сина Тохтамиша Кепек-хана. Правда, перемога над Кепеком посилила позиції його брата Керім-Берди, з яким Едигей і Чокре змушені були боротися 2 роки і в підсумку поступитися тому південно-західною частиною Орди. Абд ар-Раззак Самарканді повідомляє, що у 1416 році Чокре-хан був повалений Джаббар-Берді. Вважається, що тоді ж Чокре і загинув. Дана версія є загальновизнаною. У 1416 році відбувся конфлікт між Чокре і Едигеєм, який і призвів до падіння чергового хана Золотої Орди.

Ворожнеча між ханом Чокре і темником Едигеєм допомогла прийти до влади новому хану Джаббару-Берді (1416-1417), синові Тохтамиша. У своїй боротьбі за престол Джаббар-Берді отримав підтримку литовського князя Вітовта. У 1416 році йому вдалося скинути та вбити хана Чокре. Однак уже через рік ставленик Едигея, Дервіш захопив столицю і вигнав Джаббара-Берді. Вигнаному хану довелося бігти до Криму в пошуках притулку у венеціанців і генуезців. Це призвело до різкого загострення обстановки в Північному Причорномор'ї: війська Едигея спалили Тану і взяли в облогу Кафу. Після перемир'я між Едигеєм і генуезцями Джаббар-Берді був змушений покинути Крим і відправитися в Литву до Вітовта, але по дорозі туди був убитий. Після нього укріпився черговий ставленик Едигея Дервіш-хан (1417-1419). Едигей користувався таким великим авторитетом, що на монетах його ім'я чеканилося разом з ім'ям нового хана. У 1419 році Дервіш-хан був повалений і убитий Кадиром-Берді, одним з молодших синів Тохтамиша.

За деякими відомостями беклярбеком при новому хані Кадир-Берді (1419) був Нураддін, старший син Едигея, що пішов проти батька. Темник втік до Криму, де проголосив ханом Бек-Суфі з кримських Тукайтимуридів. Було розпочато карбування монет з іменами хана і беклярбека. Але дуже швидко Бек-Суфі був розбитий ханом Кадир-Берді, хоча ще і зберігав владу над окремими областями в Криму до 1422 року, користуючись підтримкою князя Вітовта. Однак Едигей не залишився при розгромленому хані, а вирішив сховатися в своїх володіннях на Уралі. Останньою спробою повернути владу, для Едигея став хан Хаджі-Мухаммад (1419). Союз ними був укладений напередодні боїв Едигея з Кадир-Бирді-ханом, сином його заклятого ворога Тохтамиша. В ході боїв на річці Яїку в 1419-1420 роках загинули обидва супротивники, як Едигей, так і Кадир-Бирді, однак Хаджі-Мухаммад свою частину угоди виконав: він разом з військом воював на боці Едигея, тому очоливший після загибелі темника рід мангитів князь Мансур реалізував обіцянку батька і проголосив Хаджі-Мухаммада ханом. У відповідь хан зробив Мансура своїм беклярбеком, тобто продовжилася розпочата Едигеєм традиція мати при хані мангитського беклярбека. Однак фактично Хаджі-Мухаммад правил лише східною частиною Улусу Джучі. З цього моменту починається остаточний розпад Золотої Орди. Хан Хаджі-Мухаммад і його наступники продовжують далі іменувати себе золотоординських титулом «хан Дешт-і-Кипчак», але фактично його улус став основою нового Сибірського ханства (відділилося серед 1420-років)  та Узбецького ханства (з 1428 року).

Боротьба хана Улу-Мухаммеда за зміцнення Орди (1419-1432)

Улу-Мухаммед-хан, який правив тричі (1419-1423, 1426-1427, 1428-1432) вперше пред'явив свої претензії на престол Золотої Орди в 1419 році, до цього року відносяться найдавніші з монет, випущених від його імені. Він користувався підтримкою кримської знаті, в першу чергу еміра Текіє з роду Ширін. Він використав момент анархії, яка настала після смерті Едигея, і вийшовши з Криму, захопив владу в Волзькій Булгарії й Хаджітархані, а в 1420 році оголосив себе ханом Золотої Орди. Відомо, що проти нього одразу висунувся в Східному Дешті інший ватажок - Борак син Койрічака, якого підтримали багато представників знаті Синьої Орди та емір Улугбек.

Боротьба Улу-Мухаммеда та Борак-хана

Однак протистояння Улу-Мухаммеда та Борак-хана (1423-1426, 1427-1428 рр.) не було тільки двостороннім. Також, у цей час у Східному Дешті за підтримки ногайських беїв, на чолі зі старшим сином Едигея Мансуром владу захопив Хаджи-Мухаммед, який також проголосив себе ханом Орди, але не намагався захопити Поволжя. Разом з цією бідою, і в західній частині Орди Улу-Мухаммеда підтримували далеко не всі. В опозиції перебували навіть його двоюрідні брати Худайдат син Алі, й Девлет-Берді син Таш-Тімура. За підтримки мангитів Борак вперше розбив Улу-Мухаммеда в 1422 році, тому він втік і знайшов притулок у Литві, в князя Вітовта. Поки Улу-Мухаммед був у Литві, боротьбу проти Борака почав його двоюрідний брат Худайдат, який також претендував на престол, але був переможений Борак-ханом у 1423 році. У цей момент Вітовт надав підтримку Улу-Мухаммеду, і той опанував рідним Кримом у 1424 році. Вийшовши з Криму він легко опанував Хаджітарханом і нарешті вступив в битву за Сарай-Берке. У 1426 році він зміг здолати Борака, який відступив на схід. Незабаром в хана Улу-Мухаммеда почався конфлікт з Девлет-Берді, який захопив владу в Криму, а в 1427 році в Поволжя повернувся Борак, який зміг зібратися з силами на сході. Він відбив Сарай в хана Улу-Мухаммеда, але той зберіг владу в Булгарії та Хаджітархані. В цей момент Девлет-Берді виступив з Криму і сам напав на Борака, опанував Сараєм і проголосив себе ханом, але через три дні Борак повернувся та розгромив Девлет-Берді. Однак боротьба з кримським ханичем мабуть послабила його. У цей момент Улу-Мухаммед напав на Борака і захопив Сарай. Прийшовши до влади, Улу-Мухаммед повів активну зовнішню політику. Він продовжував підтримувати дружні відносини з Вітовтом, а далі направив дружнє послання турецькому султану Мураду II (14 березеня 1428 року), в якому оголошував про своє воцаріння, послав посольство до султана Єгипту Барсбаю (1429 року). Не отримавши відповіді від Туреччини та від Єгипту, Мухаммед доброзичливо прийняв послів німецького імператора.

Боротьба Улу-Мухаммеда з Кичі-Мухаммедом

Відновити колишню могутність Золотої Орди хану Улу-Мухаммеду не вдалося. Землі на схід від Волги більше не підпорядковувалися Орді. Близько 1428 року з'явився новий конкурент в боротьбі за трон, Мухаммед син Тимур-хана. Щоб уникнути плутанини, сучасники прозвали правителя Орди Улу-Мухаммед (тобто «старший»), а його конкурента Кичі-Мухаммед (1428, 1432-1459), тобто «молодший». Кичі-Мухаммед користувався підтримкою ногайських беїв, синів Едигея і молодших братів Мансура, Газі та Науруса. Крім того він мав багато прихильників в Хаджітархані. Погодні умови в Поволжі в ці роки були несприятливими, народ голодував, а правитель не володів можливістю якось його підтримати. У цих умовах багато переходили на бік Кичі-Мухаммеда. Його перемога була вже близька, але в цей момент, після якоїсь сварки Кичі-Мухаммеда покинули ногайскі беї. При цьому ще й Наурус-бей перейшов на бік Улу-Мухаммеда зі своїми військами, чим значно посилив його. Улу-Мухаммед зробив його беклярбеком. В кінці важких 1420-х-початку 1430-х років влада Улу Мухаммеда була велика, і сусіди саме його вважали законним правителем Орди. Однак піднесення ногайського вождя викликало негативну реакцію серед старих і заслужених прихильників Улу Мухаммеда, Текіє, ватажка роду Ширін, і Хайдара, глави роду Кунграт. Він заподіяв їм ще кілька образ, в результаті проти нього виникла змова. Хайдар без відома Улу-Мухаммеда скоїв набіг на Русь (1430 року) і обманом захопив у полон воєводу міста Мценськ Григорія Протасьєва. Мценськ був тоді під владою Литви, союзниці хана Улу-Мухаммеда, тому при поверненні з набігу Хайдар отримав гнівну догану, а Протасьев був відпущений з пошаною та подарунками. 1431 року до Улу-Мухаммеда з'явилися для вирішення спору про велике князювання московський князь Василь II Темний та Юрій Звенигородський. Бей Текіє гостинно прийняв Юрія, обіцяв йому підтримку і переконував у позитивному вирішенні. Але інтереси Василя представляв досвідчений дипломат Іван Всеволожский. Він зумів зіграти на свавіллі хана, виставляючи на перший план, що хан вільний у своєму рішенні, тоді як його противники посилалися на заповіт Дмитра Донського. Проти Юрія зіграли і його дружні контакти з Литвою, тоді як Всеволжскій підкреслював відсутність самостійної політики у московського князя. В результаті спір було вирішено на користь Василя, що підірвало авторитет Текіє і викликало в нього образу. Коли Кичі-Мухаммед почав активні дії проти Улу-Мухаммеда (1432), Текіє й Хайдар зі своїми військами відкочували до Криму, де сприяли приходу до влади чергового претендента на ханський престол Саїд-Ахмада, сина Керім-Берди й внука Токтамиша. Улу-Мухаммед був позбавлений влади 1432 року еміром Гіяс ад-Діном і був змушений теж піти до Криму, однак незабаром він посварився з місцевим еміром Хайдаром, який закликав на допомогу хана претендента Саїд-Ахмада. Не сподіваючись встояти, Улу-Мухаммед з 3-тисячним військом покинув Крим і попрямував в межі Східної Русі, де зайняв прикордонне місто Бельов. Князь Василь наказав йому покинути місто і направив проти нього 40-тисячне військо, але воно було вщент розбито (5 грудня 1437 року). Однак і сам Улу-Мухаммед не став затримуватися на Русі, а попрямував в землі Булгарського улусу Золотої Орди, в Казань, де осів і з 1438 року оголосив про відділення Казанського ханства від Золотої Орди.

Правління Кичі-Мухаммеда – розпад Золотої Орди (1432-1459)

У 1432 році, коли Кичі-Мухаммед знову почав активні дії, хан Улу Мухаммед був істотно ослаблений, його покинули Текіє і Хайдар, зі своїми військами, які пішли до Криму, де сприяли приходу до влади чергового претендента на ханський престол Саїд Ахмада, сина Керім-Берди та внука Токтамиша. Тоді Улу-Мухаммед пішов на переговори з Кичі-Мухаммедом. Він поступився йому Поволжям, зберігши свою владу в західній частині, на околицях Русі та в Північному Причорномор'ї. Кичі-Мухаммед отримав право володіти столицею Золотої Орди - Сараєм, але продовжував перебувати в більш благополучному Хаджі-Тархану. На середньому Поволжі фактично вже оформилося незалежне Казанське ханство на чолі з Гійас ад-Діном. У 1434-1436 роках в Золотій Орді встановився тимчасовий паритет трьох ханів - Улу Мухаммеда, Кичі-Мухаммеда і Саїд Ахмада. У 1434 році Василь II навіть заплатив данину всім трьом. Однак венеціанський дипломат І. Барбаро, який побував в цей час в Орді стверджував, що номінально главою вважався Улу-Мухаммед. У 1436-1437 рр. рівновага порушилася. Наурус, не порозумівшись з Улу Мухаммедом, знову перейшов на бік Кичі-Мухаммеда, який призначив його беклярбеком. На Улу-Мухаммеда напав спочатку Саїд Ахмад, а потім і Кичі-Мухаммед, але добити його він не зміг. Скориставшись його відсутністю казанський правитель Гійас ад-Дін захопив столицю Сарай і Кичі-Мухаммед повернувся для захисту своєї номінальної столиці. Гійас ад-Дін утримував місто близько місяця, але в підсумку був переможений і ймовірно убитий. Улу-Мухаммед в цих умовах зумів уціліти і влаштувався в Середньому Поволжі, заснувавши Казанське ханство. Він уже не боровся за трон Золотої Орди, зайнятий боротьбою з Московським князівством. Основним противником Кичі-Мухаммеда залишався Саїд Ахмад, який володів степами від Волги до Дніпра і вважається засновником Великої Орди (із 1433 року). З 1441 року хана перестали слухатися в Криму, а 1449 року Хаджі Гірей оголосив всім про утворення нового Кримського ханства. Кичі-Мухаммеду успадковували сини Махмуд і Ахмат. Помер хан близько 1459 року. На цей рік відносяться останні монети Кичі-Мухаммеда. Золота Орда припинила далі існувати, а її наступницею вважається нова Велика Орда, яка ще деякий час продовжувала існувати, однак 1465 року від неї відділилося ще й Казахське ханство.