Кара-Коюнлу - Держава Чорного Барана (1375-1468)

Утворення держави Чорного Барана і війни з Джалаїридами

Правлячий рід цієї держави походив з огузського роду Іве, племені бахарли, яке до XIV століття володіло територіями на північ від озера Ван і в околицях Мосула, в Північному Іраці. У числі племен Кара-Коюнлу були бахарли, саадлу, караманли, алпаут, духарлу, джагірлу, хаджілу, агачері. Вони були відтіснені в Передню Азію вторгненням монголів. Провідними серед них були бахарли і саадлу. Спочатку прибульці були розселені по верхньому Євфрату та Тигру, де після спустошливих походів нащадків Чингізхана звільнилося. Спочатку правителі Кара-Коюнлу були васалами більш ранніх туркоманських династій, поки в 1382 році Абу Наср Кара-Мухаммад, син Байрама Ходжі-бека (еміра Джалаїрида Шейха Увейса), не оголосив свою незалежність від Джалаїридів і зосередив сили в Тебрізі та Східній Анатолії.

Байрам Ходжа-бек – перший бек Союзу Чорного Барана (1351-1380)

Байрам Ходжа був сином Кари Мансура. У нього був брат на ім'я Кара Дурсун. У нього було ще два брати, Мурад, який правив Багдадом близько 1364 року, і Берди Ходжа. Він належав до клану Баранлу з огузского роду Іве. Байрам вперше був записаний на службі у Хусейн-бека, туркменського воєначальника, який вбив Бенкет Мухаммада з Синджара і захопив його володіння. Хусейн-бек і його загін були атаковані айюбідським правителем Хасанкейф Аль-Аділем в 1350 році, проте вони перемогли його. Байрам, в свою чергу, скористався важким становищем Хусейн-бека і оголосив про свою незалежність в 1351 році. У 1366 році Байрам осадив Мардін, яким в той час правив Мансур Ахмед (1363-1367). Мансур закликав на допомогу Шейха Увейса Джалаїрида. Увейс переміг і підпорядкував собі Байрама Ходжу в битві під Мушом. Потім він оточив Мосул у 1371 році, але відступив, почувши новини про наближення сил мамлюків. Байрам Ходжа-бек діяв більш самостійно після його відходу. Згодом він знову вторгся в Мосул, Синджар, Сурмалу, Хой і Нахічевань в 1374 році. Новий Джалаїридський султан Хусейн виступив проти Кара-Мухаммада і атакував Ерджиш, його нову ставку. Незважаючи на допомогу Байрама, Кара-Коюнлу зазнали важких втрат і були підкорені в 1374 році, ставши васалами Джалаїридського султанату, центром якого були Багдад і Тебріз. Байрам Ходжа-бек помер в 1380 році, йому успадковував його брат Берді Ходжа, про правління якого нічого не відомо. Наступним правителем Кара-Коюнлу став Кара Мухаммад-бек.

Абу Наср Кара Мухаммад-бек (1380-1389)

В 1380 році після смерті свого дядька Байрама Ходжі Кара Мухаммад-бек став другим беком племінної конфедерації Кара-Коюнлу. Він служив Джалаїридському султану Увейсу і за його дорученням придушив повстання Ходжі Марджана (губернатора Багдада). Новим губернатором Багдада Кара Мухаммад-бек призначив свого дядька Мурада. Однак незабаром відносини Кара Мухаммада і султана Увейса погіршилися. Увейс-хан захопив в 1364 році Багдад і виступив вперед, щоб битися з військом Байрама і Кара Мухаммада в Муші. Дядько і племінник завоювали міста Мосул, Ерджиш, Маяфаріджін і Ван. Новий Джалаїридськийй султан Хусейн (1374-1382) виступив проти Мухаммада-бека і напав на Ерджиш, його нову ставку. Незважаючи на допомогу Байрама Ходжі, Кара-Коюнлу зазнали важких втрат і були захоплені в полон. Хусейн теж незабаром був скинутий султаном Ахмедом Джалаїром (1382-1410), який вторгся в Тебріз за підтримки ширваншаха Хушенга. Інші брати Ахмеда, Шейх Алі і Бенкет Алі Барік, виступили проти нього. Колишній емір Хусейна Аділь Ака проголосив Баязида султаном в Солтанії, а Шейх Алі приготувався покинути Багдад і рушити на Тебріз. Щоб убезпечити свою позицію, Ахмед звернувся за допомогою до Кара Мухаммаду. Шейх Алі загинув у битві проти Кара Юсуфа в вересні 1382 року. Бенкет Алі був також убитий в 1383 році. У 1383 році Ахмед Джалаїр видав принцесу з династії Джалаїридів за Кара Мухаммада, а сам одружився на дочці Кара Мухаммада. Деякий час по тому Ахмед наказав Мухаммаду переселитися зі своєю ордою в Багдад, а сам сам Кара Мухаммад відправився в Азербайджан, де згодом провів кампанію в Грузії. Джалаїриди використовували цю можливість для розправи над членами племені Кара-Коюнлу, що залишилися в Азербайджані, що змусило Кара Мухаммада відступити до Ерджиша. Кара Мухаммад вторгся в Мардін в 1384 році та домігся підпорядкування від артукідського правителя Медждеддіна Іси Аль-Захіра (1376-1407). Також Кара Мухаммад зустрічався з військовими експедиціями середньоазіатського полководця Тамерлана чотири рази і успішно ухилявся від них. Емір Тимуридів, Лала Ходжа, був убитий в третій експедиції Кара Юсуфа. У 1389 році Кара Мухаммад також допоміг бейлику Ерзінджан проти Ак-Коюнлу і бейлика Еретна. Однак він був убитий в квітні 1389 року повсталим еміром Бенкет-Хасаном.

Кара Юсуф (1389-1420) – перший султан Кара-Коюнлу

Син Байрама Ходжі Кара Мухаммад створив державу з центром в місті Ван. Пізніше його сину Кара Юсуфу, в 90-х роках, довелося зіткнутися з армією Тимура. Перемога військ Тимура змусила ватажка туркменів бігти на захід до османського правителя - Баязида. У битві при Ангорі 1402 року Баязид I зазнав нищівної поразки та потрапив у полон, що на час послабило тиск з заходу і дало можливість Тимуру повернутися в Самарканд і зібрати нову армію для походу в Китай. Скориставшись цією паузою, Кара Юсуф разом зі своїм союзником Ахмедом Джалаїридом повернулися в Багдад. Тут між ними виникли розбіжності, що змусили Ахмеда покинути місто, а от Кара Юсуф захопив Багдад. Однак, зазнавши поразки в битві з Тимуридами, він на цей раз знайшов притулок в Єгипетській державі мамлюків. Після багдадської поразки Кара Юсуф і Ахмед Джалаїр за наказом з Каїра були схоплені в Дамаску. Тут вони вдруге уклали союз і, поклявшись у вічній дружбі, домовилися про те, що Ірак дістанеться Ахмеду, а Азербайджан - Кара Юсуфу. У 1406 році Ахмед захопив Багдад, в той час як Кара Юсуф готував сили в Діярбакирі й Вірменії для походу на Тебріз. В кінці 1406 року Ахмед порушив договір і захопив місто, однак, не витримавши натиску зі сходу, був змушений його залишити. Тебріз знову дістався могутнім Тимуридам. 21 квітня 1408 року в Іранському Азербайджані відбулася велика битва між військами Кара-Коюнлу і сином Тимура Міран-шахом. Останній був вщент розбитий і загинув у бою. Його військо розсіялося, а вождь туркменів Кара Юсуф взяв Тебріз і весь Іранський Азербайджан.

Влітку 1410 року глава держави Ак Коюнлу Осман Кара Юлук виступив зі Східної Анатолії на Ерзінджан проти Кара Юсуфа. Ахмед Джалаїр, скориставшись відсутністю військ в Тебрізі, знову захопив місто. Кара Юсуф змушений був зняти свої війська з Анатолії й в 1410 році недалеко від Тебріза відбулася битва, де Ахмед зазнав остаточної поразки. У цій битві як союзник брав участь син ширваншаха Ібрагіма I Каюмарс. Ахмед, намагаючись врятуватися втечею, був спійманий і незабаром страчений разом з синами. Тебріз був остаточно приєднаний до володінь Кара-Коюнлу, а незабаром, після нетривалої облоги, був захоплений і Багдад. Таким чином, держава Джалаїридів припинила існування, а на її місці утвердилася держава Кара-Коюнлу. До 1413 року в склад держави входили: велика частина Азербайджану, Вірменія, Курдистан і Ірак Арабський. Кара-Юсуф зробив своєю столицею Тебріз. Сам він керував Іранським Азербайджаном, а решту землі роздав в уділи своїм синам. Незважаючи на близьку спорідненість Ак-Коюнлу і Кара-Коюнлу, між ними, з самого першого моменту їх історичного життя, позначається різка протилежність, настільки ж непереможна, як і постійна. Другим сильним противником для Кара Юсуфа був Тимурид Шахрух, який не міг змиритися з вигнанням своїх родичів з Азербайджану. Крім того до 1414 року Шахрух успішно переміг своїх суперників за володіння Фарсом і Мідією, безкровно приєднавши ці території до своїх володінь.

У 1412 році Кара Юсуф вторгся в Ширван. На річці Кура відбулася битва, в якій крім війська Ібрагіма, брали участь його васал Сіді Ахмед (правитель Шекі) та союзник цар Кахетії Костянтин XII. Союзники зазнали жорстокої поразки. Ширваншах, 7 його синів і цар потрапили в полон до Кара Юсуфа. Незабаром Ібрагім був звільнений Кара Юсуфом, який отримав за нього великий викуп від купців і ремісників Тебріза. 1413 року ширваншах повернувся в Ширван, визнавши себе васалом Кара Юсуфа. Поки Шахрух готувався до нападу, Кара Юсуф негайно рушив до держави Ак Коюнлу і в 1418 році він завдав їй великої поразки в битві при Калат ат-Румі. Ця перемога дала можливість Кара Юсуфу повністю переключиться на схід для майбутнього нападу. Восени 1420 року він рушив назустріч синові Тимура, але ще до того, як зійшлися війська, він несподівано помер в дорозі.

Кара Іскандер-султан (1420-1429, 1431-1436) – війни з Тимуридами

У 1420 році після смерті султана Кара Юсуфа почалася боротьба за престолонаслідування між його синами Іспендом, Іскандаром, Джаханшахом і Абу-Саїдом. Плем'я садло, одне з головних в племінному об'єднанні Кара-Коюнлу, оголосило своїм новим вождем Іспенда, що знаходився в той час в провінції Чохур-е-Саад. Абу-Саїд змушений був тікати, а третій Джаханшах відправився в Багдад. З іншого боку, Іскандера підтримав його брат Шах-Мухаммад, який в той час правив у Багдаді. 2 липня 1421 року Іскандар-хан був коронований емірами Аміром Кара і Кадам-пашею в фортеці Алінджа. Незабаром Іспенд також поклявся йому у вірності, і вони об'єдналися, щоб битися з Ак-Коюнлу, які вторглися з заходу, і перемогли їх. Тимуридський правитель Шахрух, молодший син Тамерлана, скористався ослабленим станом держави Кара-Коюнлу, щоб вторгнутися в їх володіння. Шахрух переправився через річку Арас і воював з військом Іскандера і Іспенда біля Яхсі (28 липня 1421 - 1 серпня 1421 року). Війська Тимуридів були майже розбиті, коли Амір Шахмалік відрізав голови двом убитим солдатам і обманом змусив Іскандара думати, що його брат убитий. Війська Іскандера й Іспенда відступили до Кіркука. Тим часом Шахрух ненадовго окупував Азербайджан і Вірменію, але потім знову відступив назад у Хорасан, призначивши своїм віце-правителем Джалаладдін Алі Бека, сина Кара Османа Ак-Коюнлу. У цей момент Іспенд швидко знову окупував Нахічевань і Тебріз, однак Іскандар пішов за ним, взявши місто і затвердившись як одноосібний правитель Кара-Коюнлу.

Закріпивши своє панування в Азербайджані, Іскандар-султан швидко зробив каральні експедиції проти місцевих правителів. Він розгромив і вбив курдського еміра Маліка Мухаммада і його 20-тисячну армії в Хаккарі. Почувши про це, інші правителі, а саме Малік Шараф-ад-Дін Ахлата, Кара Осман і деякі курдські вожді уклали союз і безуспішно рушили на Ардебіль. Шараф-ад-Дін був страчений на місці. У 1425 році брати ширваншаха Халілулла I - Кейгобад, Ісхак і Хашим, збунтувалися в Ширвані, він звернувся за допомогою до Кара Іскандара. Султан використав цю можливість, щоб спустошити і напасти на Ширван, також у відповідь на підтримку Халілуллою Шахруха ще в 1421 году. Пізніше він зробив ще одну каральну військову експедицію на Хваджа Юсуфа, губернатора Солтанії, призначеного Шахрухом в 1428 році. Коли звістка дійшла до еміра Шахруха, він послав еміра Алію Кукалташа в 1428 році в цей регіон. Він сам командував 100-тисячною армією в 1429 році і прибув в Сельмас. Зведений брат Кари Іскандар-хана Абу-Саїд відступив в розпал битви і 18 вересня 1429 року підкорився Шахруху. Цей серйозний удар по Іскандар-хану змусив Кара-Коюнлу відступити назад до Діярбакіра. Шахрух зайняв Тебріз і призначив Абу-Саїда правителем держави Кара-Коюнлу. Однак Іскандер-султан не планував здаватися.

Кара Іскандар-хан поспішно виступив на Абу-Саїда в 1431 році й вбив його, знову затвердивши себе як одноосібного правителя. Він призначив свого сина Яру Алі правителем фортеці Ван. Останній був жорстоким правителем, для вірмен. Після численних скарг і відкликання його до палацу, переляканий Яр Алі втік до Ширвана, де був схоплений і переданий Тимуридам. Його першим пунктом призначення був Герат, а потім Самарканд. Розлючений Іскандар-хан зробив ще одну каральну експедицію на ширваншаха Халілулла I і згодом спустошив Ширван. Халілулла в свою чергу звернувся до Шахруха і попросив про допомогу, сам же відправився в Рей з дочкою. Емір Шахрух погодився допомогти і знову вторгся в Кара-Коюнлу і змусив Кара Іскандар-хана бігти. По дорозі він потрапив в засідку до Кара Османа, якому допомагав Мухаммад Джукі (син Шахруха) в Адільджевазі. Битва була катастрофою для Ак-Коюнлу, в якій Осман був убитий. Потім він втік до османського султана Мурада II, який призначив його губернатором Токата, однак він відмовився зібрати свої сили, щоб повернутися в Тебріз. 1436 року емір Шахрух знову призначив тимуридського правителя в Тебрізі, на цей раз брата Кара Іскандара Джаханшаха. Іскандар-хан пішов на Тебріз, але був розбитий Джаханшахом в битві біля Суфії на північ від міста, будучи відданим деякими з його емірів - одним з них був його племінник Шах Алі (син Шаха-Мухаммада). Потім він втік і знайшов притулок у фортеці Алінджа. Джаханшах обложив замок, і під час облоги Іскандар-хан використовував останній шанс, щоб укласти союз з єгипетськими мамлюками. Однак він був убитий своїм власним сином Шахом Кубада, перш ніж вони звернулися за допомогою.

Поет Музаффар уд-Дін Джаханшах-султан (1436-1467)

У 1447 році після смерті тимуридського султана Шахруха, сина Тимура, Джаханшах став одноосібним правителем. Скориставшись міжусобицями в Тимуридів, він до 1453 року завоював весь Західний Іран, в тому числі, Перський Ірак і Фарсістан, розгромив військо тимуридського правителя Мірзи Ібрахіма, підкорив Гурган і Хорасан, а в червні 1458 року захопив столицю тимуридських султанів - Герат. Кордоном між своєю державою і Тимуридами він зробив пустелю Дешт-Кевір. Однак слідом за цим Тимурид Мірза Абу Саїд зажадав від Джаханшаха залишити спадкові землі Тимуридів. Одночасно Джаханшах отримав звістку про повстання в Азербайджані, підняте його сином Хасаном Алі. Ця обставина змусила його укласти з Абу Саїдом мир, відмовившись від усього Східного Ірану, утримати за собою Перський Ірак і Фарсістан. Залишивши Хорасан, султан Джаханшах поспішив повернутися в Азербайджан і придушив у 1459 році повстання Хасана Алі. З султаном Абу Саїдом він зберіг тісний союз, що дозволив обом сторонам боротися з внутрішніми міжусобицями в своїх державах. Держава Кара-Коюнлу при Джаханшахі знаходилася в постійній ворожнечі з Ак-Коюнлу. На західних кордонах відбувалися часті військові зіткнення, і вже до кінця 50-х років XV століття Кара-Коюнлу втратили більшу частину Курдистану і Вірменії. Значне посилення племен Ак-Коюнлу під владою Узун-Хасана стало причиною нараставших військових конфліктів між військами Кара-Коюнлу і Ак-Коюнлу. У травні 1467 року на Мушській рівнині, в Вірменії, відбулася вирішальна битва між ними, яка закінчилася повною поразкою військ Кара-Коюнлу. Військо Ак-Коюнлу стало переслідувати Джаханшаха, що відступав з Вірменії до Азербайджану. Під час привалу Джаханшаха наздогнали вершники Узун-Хасана і обезголовили. Після загибелі Джаханшаха на престол вступив один з його двох синів Хасан Алі. Інший син, Хусейн Алі був дервішем і незабаром був убитий. Хасан Алі (1467-1468), який взяв кермо влади, зібрав невеликі залишки колишнього війська у Маранді в Іранському Азербайджані для нового бою з військом Ак-Коюнлу, однак перший ж бій 1468 року закінчиася для нього і його війська загибеллю. Всі володіння держави Кара-Коюнлу відійшли до Узун-Хасана, а велика частина підвладних йому племен влилася до складу держави Ак-Коюнлу. Таким чином, Хасан Алі був останнім правителем Кара-Коюнлу, із загибеллю якого закінчилася історія існування цієї держави. Султан Джаханшах вважається наймогутнішим з правителів Кара-Коюнлу. Він був чоловік добре освічений і мав тонкий художнім смак, збирав при своєму дворі поетів, зводив в Тебрізі та інших містах витончені споруди, за його наказом в 1465 році була побудована Блакитна мечеть в Тебрізі. При всьому цьому хроністи пишуть, що Джаханшах був жорстоким правителем, щоб виконувати ісламські традиції, був дуже недовірливим і підозрілим. Також Джаханшаха звинувачували в єретичних переконаннях (нібито він співчував крайній шиїтській секті алі-Аллах). Але навіть вороги Джаханшаха визнавали його державні здібності.