Велика криза в Золотій Орді (1359-1380)

Темник Мамай проти двадцяти ханів (1359-1380)

У серпні 1359 року в Орді був убитий хан Бердібек. Ханом став Кульпа (серпень 1359 - січень 1360). Вбивця одразу оголосив себе сином покійного хана Джанібека, тобто братом Бердібека і убив частину вірних хану емірів, а проти інших почав війну. Одним з таких емірів був темник Мамай, одружений на дочці Бердібека, який захопив владу на правобережжі Волги. Деякі еміри запросили на престол Чимтая, хана Білої Орди, але той відправив у Сарай свого брата, Орду-Шейха. Орда-Шейх рушив у подорож, однак був убитий по дорозі. Крім того, в кінці 1359 року в Гюлістані проголосив себе ханом Хизр. Кульпа намагався щось зробити з таким числом ворогів, але довго не протримався, був повалений і убитий нібито синами покійного Джанібека в січні 1360 року. Новим ханом став Науруз (січень-червень 1360). Щоб пояснити свій прихід до влади він видавав себе за сина хана Джанібека. Після смерті великого князя московського Івана Красного багато князів поїхали до нього в Орду, для того, щоб хан затвердив їх на їхніх князівських столах. Науруз передав ярлик на велике князювання нижегородському князю Андрію Костянтиновичу, який, в свою чергу, поступився ним молодшому брату Дмитру Суздальському. Це було єдине впливове політичне рішення Науруза. В червні, після змови емірів, він був повалений і страчений Хизром, який ще в 1359 році оголосив себе ханом в Гюлістані.

Хизр-хан (червень 1360 – серпень 1361) став першим ханом Золотої Орди, які представляли рід Орда-Ежена, старшого сина хана Джучі. Він був вихідцем з Білої Орди. Хизр, за даними «Аноніма Іскандера» був сином ак-ординського хана Саси-Буги, в 1359 році оголосив себе ханом в Гюлістані, а вже у 1360 році вторгся у володіння хана Науруза і почав таємні переговори з ординською знаттю, в результаті якої Науруз був виданий Хизиру. Він вбив хана, його дружину Тайдулу та вірних йому ординських вельмож. Активно втручаючись у справи Русі, Хизр відправляв на Русь послів, а також викликав до себе московського князя Дмитра Івановича. Крім Дмитра, при дворі Хизра побували також Андрій Суздальський з братом, Костянтин Васильович (князь ростовський) і Михайло Ярославський. Однак, незважаючи на ряд вжитих заходів, він не зміг стримати смуту і зі своїм молодшим сином був убитий в результаті змови, організованої старшим сином, Тимуром-Ходжою.

Тимур-Ходжа (серпень-вересень 1361) вступив на золотоординський престол і правив протягом п'яти тижнів, але встиг почати карбування монет в Новому Сараї. Ординська знать була налаштована вороже по відношенню до Тимур-Ходжі з перших же днів і цим зумів скористатися беклярбек Мамай, що повстав проти влади нового хана. В цей час Мамай оголосив ханом свого ставленика Абдаллаха (нащадка Узбек-хана). У країні почалися міжусобиці. Не маючи сил протистояти Мамаю, Тимур-Ходжа втік за річку Волгу, де і був убитий. Однак, поки Мамай з військом дістався до Сарая, там уже встигли змінитися декілька ханів. В цей час в боротьбу за владу вступив Орда-Мелік (вересень-жовтень 1361), що прийшов зі сходу. Поки Тимур-Ходжа тікав з Сарая, місцева знать намагалася поставити при владі його дядька Мюрида, але Орда-Мелік йоговипередив і захопив Сарай у вересні 1361 року, утримавши владу близько місяця. В цей час, користуючись ослабленням центральної влади теж заявили про незалежність правитель Мохші Тагай, Пуладі-Тимур, намісник Волзької Булгарії, який претендував на ханську владу, та правитель Хаджі-Тархана (Астрахані) Хаджі-Черкес. Разом з ними на політичній арені з'явився ще й Кільдібек, який виступав представником сімейства Бату, єдиної легітимної гілки правлячого роду Джучидів. Останній привернув на свій бік багато прихильників знаті, а тоді, в жовтні 1361 року вступив у столицю Сарай, переміг і убив Орду-Меліка. Хан Кільдібек (жовтень 1361 – вересень 1362) поширив свою владу на великі території від Середнього Поволжя до Північного Кавказу. Він домовився з Мамаєм і той знищив втікача Тимура-Ходжу, який раніше дременув за Волгу. Після приходу до влади хан Кільдібек почав репресії проти столичної знаті. Дослідники вважають, що він хотів знищити людей, особисто знайомих з членами ханського сімейства, які могли викрити його самозванство. Він викликав багатьох емірів до себе в ставку і стратив їх, серед них були вбиті колишній беклярбек Могул-Бугу, колишній візир Сарай-Тимур, хорезмський улусбек Нангудай. Після цього вся столична аристократія стала схилятися на сторону іншого претендента на трон. В цей час Мюрид в Гюлістані саме зібрав достатню кількість прихильників і в вересні 1362 року в кровопролитній битві розгромив Кільдібека, який загинув.

Битва на Синіх Водах – (1363)

Влітку, Мамай, правитель улусів, до складу яких входили українські землі, вирушив походом на Сарай аль-Джедід. Цим не забарився скористатися великий литовський князь Ольгерд. Його війська здійснили похід на схід у район річки Тихої Сосни й захопили місто Коршев. Напрямок наступу було обрано не випадково. В цю пору року ординці, як правило, залишали сухий степ і переміщувалися в зону ризикованого кочування – лісостеп. Отже, князівській армії Ольгерда не треба було розшукувати ворожі поселення в широкому степу. А відсутність більшості ординських вояків, котрі у цей час якраз перебували у поході на Волзі, забезпечила швидку перемогу. В Важливішим здобутком походу було те, що Чернігово-Сіверщина та Східна Київщина, а через них і внутрішні райони Великого князівства Литовського, відтепер були надійно захищені від монголо-татарського вторгнення. Восени того ж року Ольгерд особисто очолив війська, що вирушили у відкритий степ у напрямку одного з найбільших ординських міст на українських землях – Торговиці. А, по-друге, Ольгерд скористався з того, що кримський правитель Мамай саме тоді своїм походом на Волгу відрізав українських улусів, правителі яких були його ворогами, від центру Золотої Орди й залишив сам на сам із литовсько-українським військом. В районі річки Сині Води (нині ріка Синюха в Кіровоградській області, ліва притока Південного Бугу) війська Великого князівства Литовського перестріли чамбули трьох татарських беїв – Кутлубуги (в минулому радника хана Джанібека та правителя лівобережного тумену), Кочубея (правителя правобережного тумену) й Деметрія (правителя тумену в Дністровсько-Прутсько-Дунайському міжріччі). Так почалася битва, що стала доленосною подією для української історії. Монголи вишикувалися трьома полками, намагаючись оточити противника. Проте Ольгерд використав тактику того ж таки Данила Галицького – розділив військо по фронту на кілька тактичних одиниць. Це дало змогу не тільки збільшити фронт, але й створило можливості для флангових обстрілів степовиків і контратак. Напевно, литовсько-українське військо своїми флангами спиралося на якісь природні перепони (пагорби, струмки тощо), які нині годі знайти. Принаймні тільки цим можна пояснити відсутність під час битви обхідних маневрів з боку кочівників. Варто зауважити, що безумовно ефективна тактика, застосована князем Ольгердом у битві на Синіх Водах, була досить складною для виконання феодальною армією, а тим більше створеною із військових підрозділів різних земель, які не мали досвіду взаємодії в бою. Тому цілком імовірно, що перша половина 1362 року й була використана литовським князем для навчання вояків. Вишикувавши свої полки в лінію, Ольгерд висунув фланги армії дещо вперед, аби дати можливість зосередженим на них арбалетникам стріляти в ординців. Монголи здійснили кілька атак, обстрілюючи своїх ворогів із луків, намагаючись знайти слабке місце в обороні й нанести вирішальний удар. Проте литовсько-українські стрільці, яких, очевидно, було чимало, завдавали супротивникові значних втрат. Нарешті, в слушний момент, можливо, коли кіннота кочівників зав’язла між литовськими полками в своїй черговій атаці, християни пішли в контрнаступ. Не змігши довше витримати лобового натиску Литви, татари почали мішатися та перелякані тікати в розлогі поля. Битва призвела до втрати великої кількості володінь, однак навіть вона не зупинили міжусобиць всередині Орди.

Мурад-хан (вересень 1362-осінь1364) розгромивши Кільдібека в битві на Волзі в 1362 році, захопив престол, ставши противником Мамая і Абдаллаха в боротьбі за владу в Золотій Орді, але за його правління смута посилилися, і від держави відпали цілі області, правителі яких проголосили незалежність. Фактично в країні встановилося двовладдя (Абдаллах і Мамай правили в Мамаєвій Орді, а Мурад панував в Сараї). Між противниками мали місце постійні міжусобні війни. Судячи з відносин Мурад-хана з руськими князями (він видав ярлик на князювання спершу Дмитру Івановичу, потім Дмитру Костянтиновичу), він на перших порах мав реальну політичну силу, з якою змушені були рахуватися правителі інших держав, однак незабаром позиції хана похитнулися і його вбив довірений емір Ільяс. На короткий час столиця була захоплена ханом Мір Пуладом (осінь 1364 – вересень 1365), але той теж недовго правив і через рік був вигнаний звідти новим претендентом.

Азіз-Шейх (вересень 1365-1367 рр.). Під час правління основним його супротивником був діючий на заході Мамай. Однією з точок конфлікту була боротьба за вплив на Русі, так як це могло принести істотні грошові доходи, а ще звідти могли надати військову підтримку. Мамай в цей час мав добрі стосунки з московським князем Дмитром (в майбутньому Донським). На противагу цьому в 1365 році Азіз-шейх посилає до городецького князя Бориса Костянтиновича посла Байрам-Ходжу і посла від цариці Асана з ярликом, в якому йому передавався Нижній Новгород. Однак темник Мамай і Абдуллах допомагають утвердитися в Нижньому Новгороді брату Бориса Дмитру Суздальському. Пізніше Василь, син Дмитра Костянтиновича Суздальського, разом з послом Урус-Манді привіз батькові ярлик на велике князювання, але той уже мав добрі стосунки з Дмитром і відмовився від великого князювання на користь московського князя. Другою проблемою стали повстання васалів Орди. Правитель Волзької Булгарії Булат-Тимур, формально підданий Азіз-Шейха, був розгромлений і страчений Азіз-Шейхом після свого невдалого карального походу на Русь, що закінчився поразкою на річці П'яні, хоча можливо причиною страти була не тільки поразка, а й прагнення васала до незалежності - він зокрема карбував свою монету. Сарайський хан призначив намісником Булгарії свого ставленика Асана. Після цього він відправив на Русь посла Байрам-Ходжу, через якого зажадав у руських князів визнавати свою владу і платити данину йому. Однак там відмовилися! Мамаю вдалося організувати змову проти Азіз-Шейха. В 1367 році він був зарізаний прямо в ліжку. Офіційно причиною вбивства оголосили встановлення ним «поганих звичаїв», за які його засуджував впливовий представник мусульманського духовенства Саїд-Ата і які хан пообіцяв скасувати, але не дотримав обіцянки. Однак, очевидно, що за змовниками стояв Мамай, так як хан Абдуллах після вбивства без опору вступив в Сарай і повторно був проголошений ханом.

Абдуллах-хан (1367-1368, 1369-1370 рр.) став правителем при допомозі темника Мамая, який захопив столицю Сарай аль-Джадід і там проголосив його ханом Золотої Орди. Правив він номінально, оскільки всі рішення від його імені приймав Мамай. У 1368 році темник, покинувши хана Абдуллаха в Сараї, відправився до Криму для придушення спрямованого проти нього виступу. Тим часом, Абдуллах-хан не зміг утримати столицю і здав її Улджай-Тимуру. Але, незабаром, останнього, в свою чергу, в тому ж році вибив з Сарая шибанід Хасан (1368-1369 рр.), племінник Мір-Пулада. Правління Хасан-хана тривало недовго - вже в 1369 році він був вигнаний Мамаєм з Сарая. Проте друге правління мамаєвого ставленика було теж недовгим. Абдуллах-хан помер в 1370 році, тому Мамай проголосив ханом Орди його 10-річного сина Булака при регентстві своєї дружини Тулунбек-ханум, доньки Бердібека.

Булак-хан (1370-1372, червень-грудень 1375 рр.) був посаджений в дитячому віці на золотоординський престол Мамаєм після смерті батька, хана Абдуллаха. При Булак-хані карбувалася монета в Хаджі-Тархан, Криму та Маджарі. У 1372 році столицю Сарай захопив правитель східної частини Золотої Орди Урус-хан (1372-1374, червень-липень 1375 рр.), і Мухаммед Булак втік знову до Мамаю в Крим. Після відступу Урус-хана назад на схід в 1374 році Сарай захопив хан Черкес (1374-1375 рр.), який перд тим був проголошений золотоординських ханом. Однак, Черкес-хан правил недовго - на початку 1375 Мамай знову захопив Сарай і повернув ханський престол Мухаммед Булак-хану. Незабаром зі сходу повернувся Урус-хан і на місяць захопив Сарай, але закріпитися не зміг - Мухаммед Булак-хан знову захопив столицю і повернув ханський престол. В кінці 1375 році столицю Сарай захопив Каганбек-хан (1375-1377 рр.), який теж був вихідцем з Білої Орди й належав до Шабанідів. Мухаммед Булак вже не зміг повернути ханський престол до своєї смерті в 1380 році, і, ймовірно, загинув у Куликовській битві. Каганбека в свою чергу з Сараю вибив хан Арапша, або Араб-шах Музаффар (1377-1380).

Падіння Мамая – Куликовська битва (1380)

Несподівана втрата авторитету всевладним темником сталася там, де ніхто з ханів її й не очікував. Вірний васал Мамая, московський князь Дмитро Іванович, в 70-роках вирішив відмовитися платити данину. Мамай підготував проти нього похід, усвідомлюючи, що на сході нарощує сили претендент на титул хана Тохтамиш, якого підтримували сили з Мавераннахра, тому бунти в тилу, темнику були непотрібними. Отож, Мамай почав похід проти Дмитра Івановича і зіткнувся з його силами на Куликовому полі. Ранок 8 вересня був туманним. До 11 годин, поки мряка не розсіялося, війська монголів стояли готовими до бою, підтримували зв'язок («перегукувалися») звуками труб. Князь Дмитро в цей час знову об'їжджав полки, часто міняючи коней. О 12 годині монголи почали активні дії. Битва почалася з кількох невеликих сутичок передових загонів. Дмитро Донський спочатку був в сторожовому полку, а потім встав до лав великого полку, помінявшись одягом і конем з московським боярином Михайлом Андрійовичем Бренко, який потім боровся і прийняв смерть під прапором великого князя. У центрі і на лівому фланзі полки Москви були на грані прориву своїх бойових порядків, але допоміг контрудар, коли Гліб Брянський з полками володимирським і суздальським рушив на монголів без дозволу. На правому крилі князь Андрій Ольгердович підтримав його зусилля. Основний удар монголи направили на полк лівої руки, він не втримався, відірвався від великого полку і побіг до Непрядви, монголи переслідували його, виникла загроза тилу великого полку князя. Володимир Серпуховской, який командував засадним полком, пропонував завдати удару раніше, але воєвода Боброк утримував його, а коли монголи прорвалися до річки і підставили засадному полку тил, наказав вступити в бій. Удар кінноти із засідки з тилу на основні сили орди став вирішальним. Монгольська кіннота була загнана в річку і там вже перебита. Одночасно перейшли в наступ полки Андрія і Дмитра Ольгердовича. Монголи змішалися і почали тікати. Хід бою зламався. Мамай, який спостерігав здаля за ходом бою, втік з малими силами, як тільки засадний полк вступив в бій. У Ммая були відсутні резерви, щоб спробувати вплинути на результат бою або хоча б прикрити відступ, тому все його військо побігло з поля битви. Засадний полк переслідував татар до річки 50 верст. Повернувшись з погоні, Володимир Андрійович став збирати військо. Сам великий князь був контужений і збитий з коня, але зміг дістатися до лісу, де і був знайдений під зрубаною березою в несвідомому стані.

Смерть темника Мамая

В 1377 році чингізид Тохтамиш за підтримки військ еміра Тамерлана почав похід для встановлення своєї влади в Золотій Орді. Навесні 1378 року, після того як впала східна частина держави (Синя Орда) зі столицею в Сигнаці, Тохтамиш вторгся в західну частину (Білу Орду), контрольовану Мамаєм. До квітня 1380 року Тохтамиш зумів захопити всю Золоту Орду аж до північного Приазов'я, включаючи місто Азак (Азов). Під контролем Мамая залишалися лише його рідні половецькі степи - Північне Причорномор'я і Крим. 8 вересня 1380 року військо Мамая було розбито в Куликовській битві під час нового походу на Московське князівство, і його великою бідою було ще й те, що на Куликовому полі загинув проголошений ним ханом малолітній Мухаммед Булак, при якому Мамай був беклярбеком. Поразка на Куликовому полі для Мамая була ударом важким, але не смертельним, проте вона допомогла утвердитися на золотоординському престолі законному хану Тохтамишу. Мамай не втрачав часу, збираючи нову армію в Криму для наступного походу проти Москви. Але в результаті війни з ханом Тохтамишом, підтримуваним Тамерланом, черговий удар Мамая по Русі не відбувся. Трохи пізніше, в жовтні або листопаді 1380 відбулася вирішальна битва між військами Мамая і Тохтамиша. Битва відбулася на річці Калці, недалеко від того місця, де в 1223 монголи завдали першої поразки Русі. Битви, власне, не було, так як на полі бою більша частина військ темника Мамая перейшла на сторону законного хана Тохтамиша і присягнула йому в вірності. Мамай із залишками вірних йому сподвижників не став влаштовувати кровопролиття і втік до Криму, при цьому його гарем і знатні жінки з роду Джучі, яких опікав Мамай, були теж захоплені Тохтамишом. Перемога Тохтамиша призвела до встановлення законної влади в державі та припинення тривалої міжусобної війни та тимчасовому посиленню Золотої Орди аж до зіткнення з Тамерланом. Після своєї поразки від військ Тохтамиша Мамай втік до Кафи (нині Феодосія), де мав давні зв'язки і політичну підтримку генуезців, але його не впустили в місто. Він намагався проникнути в Солхат, але був перехоплений роз'їздами Тохтамиша і убитий. Передбачається, що убитий він був найманцями за наказом хана. Тохтамиш поховав Мамая з почестями.