Мехмед І Челебі – Другий творець Османського султанату (1413-1421)

Мехмед І Челебі – Другий творець Османського султанату

(1413-1421)

Майбутній султан Мехмед народився у Бурсі, приблизно 1387 р. Він був третім сином Баязида Блискавичного. Як і зведені брати (всі діти Баязида І були від різних матерів) Сулейман, Мустафа, Іса та Муса, він носив титул “челебі”, що переводиться як “володар”. 20 липня 1402 р. батько майбутнього правителя, султан Баязид, зазнав поразки від військ Тимур Ленга у битві біля Анкари. Сам султан, разом з двома синами потрапив у полон до жорстокого середньоазійського деспота. Сулейману та Мехмеду, вдалося втекти з поля битви. Сулейман, старший з синів Баязида, разом із залишками армії переправився з військами у Румелію, зайняв Едірне і проголосив себе султаном. Мехмеду довелося трішки гірше – він втік з поля битви і заховався у Баязид-паші, губернатора міста Амасьї. З вдячності за притулок і захист, Мехмед, пізніше, зробить його своїм головним візиром.

 В 1403 р. від знущань у полоні, помер султан Баязид І. Його смерть поклала початок кривавій і затяжній міжусобиці, що мало не знищила державу. Тимур з армією повернувся додому в цьому ж році, але щоб не дати відновитися османській гегемонії в Анатолії він зробив незалежними частину бейликів, завойованих Османами. Іншу частину володінь султанату Тамерлан розділив між чотирма синами покійного султана. Румелія була повністю під контролем старшого Сулеймана, в Бурсі володарював Іса, а в східній Анатолії Мехмед.

Міжусобна війна з братами (1403-1413)

Молодий та амбітний Мехмед Челебі не планував визнавати султаном старшого брата, тому одразу почав наступ проти Іси, а молодшого брата Мусу, примусово звільнив з під опіки бея Герміяну й утримував у своєму палаці. На початку міжусобиць боротьбу за владу вели три претенденти, кожен з яких намагався заручитися підтримкою зовнішніх сусідів, для того щоб здобути бажаний титул. Найбільше на початку громадянської війни не пощастило Ісі – проти нього одразу виступили два брата, із заходу Сулейман із західними військами та Мехмед з східноанатолійськими. В 1405 р. Іса потрапив у полон і був страчений  за наказом Сулеймана Челебі. Після загибелі середнього брата, протистояння розгорілося між двома основними претендентами – Сулейманом та Мехмедом. Сильна армія Сулеймана одразу почала наступ проти людей Мехмеда, розбила і змусила відступати назад в Токат. Військо старшого брата було сильніше, наступало швидкими темпами. В цей момент Мехмед Челебі вирішив схитрувати: намагаючись відвернути увагу Сулеймана від себе, він відправив молодшого брата Мусу воювати проти нього в Румелію. Це спрацювало!

В розпал наступу 1409 р. Сулейману стало відомо, що його брат Муса уклав союз із волоським господарем і веде наступ проти його європейських володінь. Під загрозою втрати столиці, невизнаний султан почав швидкий перевід військ з Малої Азії на Балкани. У протистоянні між Сулейманом та Мусою  - переможцем вийшов молодший. Мехмед відчував себе переможцем: його план спрацював, головний суперник був знищений і шлях до влади розчищений. Та сталося зовсім несподіване – молодший брат зрадив його і заявив про те, що сам хоче бути султаном. Муса вступив у Едірне і став правити державою, не рахуючись з думкою Мехмеда. Ставало очевидним те, що єдиною перешкодою на шляху до влади для Мехмеда став Муса. Він почав активно готувати похід на Едірне для захоплення влади і убивства зрадника.

В 1411 р. невизнаний султан Муса Челебі взяв у облогу місто Константинополь – такою була його помста візантійському імператору за підтримку Сулеймана в громадянській війні. Мануїл ІІ Палеолог не мав сил протистояти Мусі, тому звернувся по допомогу до Мехмеда, який підпорядкував собі уже всю Анатолію. Мехмед тверезо оцінив вдалий момент для походу і за допомогою візантійського флоту переправив свої війська у Фракію. Перші зіткнення не принесли переваги жодному з братів. Крім того, в момент активних зіткнень Мехмеду повідомили, що на його землі напав володар бейлика Айдин. Потрібно було вибирати – продовжити безрезультатні бої чи переправитися в Анатолію і ліквідувати загрозу там. Мудрий Мехмед Челебі вирішив відступити.

Розібравшись з дрібними проблемами в Малій Азії, Мехмед підготував у 1413 р. новий похід проти молодшого брата. В генеральній битві війська Муси були розбиті, а сам він втік до Валахії де й помер. Мехмед урочисто вступив у Едірне і проголосив себе єдиним султаном Османського султанату.

 Початок правління Мехмеда І Челебі

Після перемоги над братами, Мехмед залишився найбажанішим спадкоємцем династії і пройшов обряд опоясання мечем Османа, офіційно вступивши на престол. Тих, хто міг виступити проти його влади в Едірне не було – втомлена міжусобицями знать була рада появі єдиного султана. Мехмед І одразу приступив до зміцнення свого положення в державі і за її межами. Першим його кроком стало підтвердження мирних стосунків з Візантійською імперією та європейськими сусідами. Скривавленому десятирічною війною султанату потрібен був відпочинок і Мехмед це прекрасно розумів.  Потрібно було спочатку поновити свою владу на територіях, що вийшли з під контролю, зміцнити кордони, і тільки тоді продовжувати завоювання розпочаті предками.

Єдиними з ким Османи в цей період мали силу воювати, були дрібні держави Малої Азії. Тому після дворічного зализування ран, Мехмед І спрямував свої війська проти дрібної держави Джандарідів. В 1414/1415 р. війська турків зайняли їхнє головне місто Кастаману і приєднали його до своїх володінь. Така сама доля чекала й решту анатолійських бейликів, яким в 1403 р. подарував незалежність Тимур Ленг – до 1415 р. всі вони знову були завойовані Османським султанатом. Єдиним бейликом який зберіг свою незалежність залишився непокірний Караман.

В 1415 р. увагу турецького султана від Малої Азії відволікли венеціанці. Вони виступали проти посилення турків у Анатолії, побоюючись втрати в цьому регіоні своїх торгових переваг. З Венецією, Мехмед І почав першу в історії Османів морську війну. В 1416 р. його флот атакував венеціанців поблизу Дарданел, але був розбитий – 25 турецьких кораблів були захоплені венеціанцями, які на морі були набагато кращими воїнами за турецьких новобранців.

Війна проти брата Мустафи та племінника Орхана

Мустафа Челебі був схоплений у полон тимуридами, ще під час Ангорської битви 1402 р. і довгі роки перебував у полоні Тимур Ленга. Середньоазійський завойовник, після битви, наказав відвезти його до Самарканду і утримувати там як заручника, якого можна буде використати у будь який момент на свою користь. Полон був недовгим. У 1405 р. помер Тимур, а Мустафі вдалося втекти з Самарканду і сховатися у одному з анатолійських бейликів. Там він і перечекав поки тривала громадянська війна між чотирма його братами. В 1413 р. з усіх претендентів на престол, живим залишився тільки Мехмед, який і став султаном. Мустафа не зміг з цим змиритися. Він відправив до брата листа з вимогою віддати йому половину земель, які колись належали їхньому батьку. Мехмед І, збираючи землі султанату, не міг дозволити розділити їх знову, тому відповів відмовою. У першому бою, який ставсі між останніми синами Баязида І, легку перемогу здобув султан Мехмед Челебі. Мустафі довелося тікати до Візантійської імперії й просити притулку у Солоніках. Але імператор Мануїл ІІ прекрасно усвідомлював цінність тимчасового миру з Османами для своєї держави, тому щоб не розгнівати Мехмеда І, затримав Мустафу і відправив у заслання на острів Лемнос.

Проте з перемогою над Мустафою Челебі династичні суперечки не завершилися. Згодом відкрилася ще одна змова проти султана. Орхан, син покійного Сулеймана Челебі, вирішив відкрито виступити проти свого дядька. Та повстанню під проводом Орхана не судилося відбутися – Мехмед І вчасно наказав затримати його разом з братами та осліпити.

Повстання Махмуда Бедреддіна Симаві 1416-1420

Бедреддін Махмуд Симаві народився 3 грудня 1358 р. він був нащадком іонійського султана Кей-Кубада ІІІ. Серед місцевого анатолійського населення, де він жив, його знали як кадія Силавіє. В молодості Махмуд Бедреддін відвідав Самарканд, де навчався правил поведінки в ученого хаджі Айдал Маліка Самаркандського. Ставши суфієм, Бедреддін у 1383 р. здійснив хадж у Мекку. Повертаючись звідти через Каїр, залишився там на деякий час у якості наставника спадкоємця мамлюкського султана Єгипту. Після роботи в землях фараонів, деякий час вивчав суфізм у шейха Хусейна Ахлаті, а після його смерті очолив суфійську общину. Його досконалі проповіді, засновані на текстах Корану, приносили йому велику славу і популярність серед простого народу. В 1404-1405 рр. коли він повертався з Каїру в Едірне, народ влаштував йому почесний прийом. Популярність шейха серед народу була така, що в 1410 р. Муса Челебі був змушений визнати його головним кадіаскиром (військовим суддею) Османського султанату. 5 липня 1413 р. невизаний султан Муса був розбитий в битві при Чамурлу, а шейха як його союзника відправили на заслання в місто Ізник. Мехмед І не бажав залишати висуванців свого брата на головних посадах в султанаті, тому всіляко усував їх і відправляв у глибини держави.

В 1416 р. мюрид Бедреддіна Бюрклюдже Мустафа підняв повстання у Айдині, шейх відмовився визнати його і втік з Ізника до правителя князівства Джандар Ісфедіяр-бея. З його земель, проповідник переправився через Чорне море і прибув до господаря Валахії Мірчі Старого, який з почестями прийняв його у себе. Переправившись через Дунай і сховавшись у Деліормані, районі глухих лісів у північно-східній частині Болгарії, Бедреддін почав розсилати своїх прихильників із заявами, що проголошує себе Махді (наступником пророка) й призивом вступати до своєї армії, що збиратиметься біля міста Стара-Загоре. Султан Мехмед І вчасно відреагував на чутки і заклики, відправивши проти повстанців військо. Візир Баязет-паша швидко розбив не сформоване військо, тому шейху Бедреддіну довелося тікати і ховатися в лісах. Та хитрий візир не бажав впускати здобич із своїх рук – він відправив до шейха своїх воїнів, які схопили проповідника і привели до ставки султана Мехмеда І. правитель довго думав над тим, що зробити з бунтівним Бедреддіном – стратити таку популярну в народі особу означало зробити йогу мучеником і викликати гнів своїх підданих. Тому, спочатку султан вирішив довести народу, що Махмуд Бедреддін ніякий не Махді а звичайний богохульник і  наказав почати суд над ним, з дотриманням усіх норм шаріату. Вирок мав винести головний кадій держави Хайдар із Герату.

Суд нагадував велику фікції а вирок був наступним – кадій Хайдар заявив, що кров шейха Махмуда Бедреддіна походить з дуже давнього роду тому її не можна проливати, тому його потрібно просто повісити на базарі в місті Серре.

Повстаннями було позначене все правління Мехмеда І Челебі, та незважаючи на це йому вдалося відновити зруйнований султанат і повернути населенню спокій і порядок, що базувався на міцній владі повелителя. Останнє повстання проти його влади відбулося в 1420 р. – авантюриста, який видавав себе за Мустафу Челебі дуже швидко спіймали і стратили.

В 1421 р. султан Мехмед І помер і був похований в Зеленій мечеті Бурси. за заслуги перед султанатом його називають народ прозвав його “Другим творцем Османської держави”.